Ви обидві русокосі,
І один над вами Бог.
Будьте так, як були досі,
Серце — в вас обох.
Д. Загул (робітничо-селянський поет,
член Плугу)
Так що ж то за «причина всіх причин»? — питає нас
знервований тов. Пилипенко. А «причина всіх причин» є
ніщо інше, як літературний масовізм чи то масовізми —
московський і ваш. І тому це причина причин, що масо­
візм хоч і туманне, але надто привабливе гасло. Наші «ма­
совики», страждаючи на обмеженість, не здібні зрозуміти
це гасло, як гасло (і як фактор в дійстві), подібне до «про­
світительства», як фактор змінного типу. Вони прийняли
його як абсолютне правило революційного порядку, як
правило, що зовсім не залежить від стратегії переходово­
го періоду. В цьому їхня помилка. Тому вони й негідні
доміркуватись, чому масовізм у давній репрезентації в яко­
мусь 19 році був явищем позитивним, сьогодні — він яви­
ще цілком негативне. Багато з них цілком щиро гадає, що не
вони, а саме ми надихались реакційного повітря. Вони не
діялектики.
Що таке «масовізм»? Масовізм, як і «просвітитель­
ство», є метода виховання масової психіки, є перш за все
— політика. А оскільки це так, то він і мусить бути жи­
вим і гнучким апаратом. Як гасло, поза часом і місцем, ми
283 масовізм приймаємо, бо цей термін не має «просвітитель­
ських» традицій. Але прийнявши його, ми конкретизуємо
це гасло так, як вимагає того дана соціяльно-економічна
ситуація. Інакше кажучи, ми не забуваємо, що масовізм є
політика. Справа навіть не в тому, як ми розцінюємо
«письменників і сутрудовників художнього відділу стінга­
зет та рукописних журналів». Справа в тому, яким шля­
хом ми поведемо їх. Ми гадаємо, що цим «сутрудовни-
кам» треба дати вихід у гуртки мистецької самоосвіти.
Тов. Пилипенко вимагає для них «автономних» ідеологіч-
но-клясових «бойових» центрів. Неможливість і злочин­
ність існування при диктатурі пролетаріяту кількох легалі­
зованих ідеологічно-клясових літературних організацій ми
вже доводили. Дозвольте тепер припустити ще існування
єдиного масово-ідеологічного центру, симпатизуючого
пролетаріятові.
Хоч як вам обридло вислухувати всі ці заяложені істи­
ни, але ми не хочемо залишати жодного сумніву щодо на­
ших тверджень. Повірте: нам, романтикам, ще важче три­
мати себе кілька місяців на такій буденщині.
Отже, беремо масовізм у старій конкретизації, але під
керівництвом чи то тов. Пилипенка, чи то тов. Лелевича.
Поперше: що таке мистецтво в культурно-клясифіка-
ційному пляні? Це не що інше, як найвищий відсвіт куль­
тури. Таким чином, щоб показати цей найвищий відсвіт,
для цього треба мати наперекір Шмітові й Пилипенкові
багато «якісних» даних, для цього треба пізнати цей найви­
щий відсвіт чи то вогнем своєї надзвичайної інтуїції, чи то,
маючи відповідний хист, — через велику культурність.
Словом, ми примушені ще раз сказати: творити те, що на­
зивається мистецтвом, може не кожна людина, навіть не
кожна культурна людина. Коли ж це так, то чи є рація
збивати з пантелику сотні й тисячі малокультурних робіт­
ників і селян, запевняючи їх, що волею революції вони му­
сять одійти від своїх станків і плугів і утворити нове ми­
стецтво? Володимир Ілліч цього ніколи не думав. Найя­
скравішим доказом тому є його помітки до статті пролет-
ш
культівця Плетньова, «куди й надсилаємо читачів». Мало
того: з приводу масовізму він замовив спеціяльну статтю
тов. Я. Яковлеву. От що написано в цій, зредагованій тов.
Леніним, статті:
Невже це піде на користь революції, коли з ти­
сячі кращих робітників-революціонерів, що по рівню
своєму стоять вище робітника середняка, ми зроби­
мо артистів, клясове становище яких робить їх в ма­
сі чимсь середнім між босяком і дрібним буржуа і
що їх тепер все більш захоплює стихія непу?
Такий погляд був на масовізм у мистецтві нашого вчи­
теля. Тов. Ленін не хотів із «кращих робітників» робити
поганих артистів, «щось середнє між босяком і дрібним
буржуа». Але звичайно, не треба і змішувати, як це робить
тов. Пилипенко, мистецькі організації з лікнепами. Зро­
бивши за «теорією» Шміта всіх «сутрудовників стінгазет» ми-
стцями, наш ідеолог ставить таке патетичне запитання:
— Хто зважить, що для розвитку культури важливіше
й корисніше: праця десятків тисяч ліквідаторів неписьмен-
ности, чи праця академії наук?
Це, звичайно, метафізика, і людина, яка поважає себе,
не буде робити таких протиставлень. Бо й справді: «що
важливіше й корисніше»: чи ЦК партії, чи тисячі комгурт-
ків. Хіба так можна ставити питання? (Ах, ні, «просвітите­
лі»: вічно вони поділяють неподільне! М. X.). А втім, при­
пустім, що «важливіше і корисніше» ліквідатори непись-
менности. Але хіба це щонебудь доказує? Треба і справді
бути ідіотом, щоб заперечувати існування і «важливість» лік­
непу. Справа ж іде не про лікнеп, а про мистецтво. Справа в
тому, що саме і ми хочемо зробити з Гарту і Плугу звичай­
ний лікнеп, з ухилом у мистецтво, а от ви, Сергію Володи­
мировичу, не хочете. І не хочете ви тому, що ви самі не зна­
єте, чого ви хочете. Як будуть ваші ліквідатори мистець­
кої неписьменности ліквідувати цю неписьменність, коли
їхній керівник і вождь сам визнає, що в мистецтві він ні
чорта не розуміє (ми цьому од душі віримо! М. X.). Біль­
ше того: ми, визнані вами «академіки», — ми ніколи не
285 візьмемось за таку відповідальну працю, як ліквідація ми­
стецької неписьменности, бо ми поважаємо себе. Треба
підвищити загальний культурний рівень маси, а ви нам пропо­
нуєте гратись «в бірюлькі». Не практик ви, тов. Пилипен-
ко, і зовсім не розумієте, чого потребує маса. Не здібні ви
бути нашим ватажком у культурній революції.
Такий один бік масовізму — і нашого, і московського.
Але цей бік, до речі, кращий. Другий — це вже найсправ-
жніша позолочена пілюля. Саме ця пілюля і викликала
«найвеселіший критерій».
«Всі дороги ведуть до Риму». Так і тут: знову до ми­
стецтва. Отже, ще раз: мистецтво, як і всяка інша суспіль­
на категорія, є ідеологічна надбудова. Іншими словами:
мистецтво є один із тих ідеологічних центрів, які так чи
інакше впливають на свідомість суспільства, виховують
його і, підвівшись з певної економічної бази, впливають і
на останню. Але справа в тому, що цей ідеологічний центр
найменш за всі центри підлягає контролеві. Отже і втягу­
вати сюди широкі неоформлені-ідеологічно маси — зна­
чить ставити бар’єри не тільки цій (втягнутій) масі на путі
її до соціялізму , але й тій масі, на яку перша буде вплива­
ти… Це завше може підтвердити здорова логіка. Коли ма­
са виявляє ту чи іншу активність, то завдання вождів цієї
маси знайти цій активності вихід. Але вихід цей мусить
відповідати культурному рівневі даної маси. У противно­
му разі існування вождів губить всякий соціяльний сенс.
Все це особливо треба пам’ятати в часи непу, коли дрібно­
буржуазне оточення зі всією силою визначає свідомість
кожного з членів суспільства, коли цьому визначенню під­
даються навіть культурні люди. Здавалось би, це така істи­
на, що про неї й говорити не варт. Але, на великий жаль,
гарні істини якось хутко забуваються , тому й маємо на 9-
му році революції сюрпризи, подібні до меморандуму тов.
Пилипенка.
Коли ми говоримо, що в мистецтво не можна втягува­
ти широкі маси, то ми маємо на увазі перш за все селянсь­
ку, — ту масу, яка виховувалась у власницькій дрібнобуржу-
286
аз
ній атмосфері. Це зовсім не значить, що цій масі не тре­
ба давати виходу в мистецтво, а це значить, що не можна
її декретувати як ідеологічний центр. Не можна віддавати
дітям (в найкращому випадку) виховувати дітей. Не мож­
на свідомо підставляти самому собі ніжку.
Московський масовізм в особі ВАППу має більш ви­
гідну позицію, ніж український. Там — ця «маса» має все
таки деякий відсоток і справжнього індустріяльного про-
летаріяту. Але оскільки це є все таки малокультурна маса,
то й втягувати її в мистецтво дає ті ж несподівані наслід­
ки, які ми маємо у нас на Україні. Письменник — «масо­
вик», не маючи справжньої ідеології (ідеологія — це є ши­
рокий світогляд і світовідчування), в найкращому випадку
ставить у своїх творах вбогу кінцівку, що зветься морал­
лю. В інших випадках він або підпадає впливам дрібно­
буржуазних письменників, або виробляє формалістичні
пустячки. Можна собі уявити картину, як цей масовик ви­
ховує масу. Особливо печальна картина постане перед на­
ми, коли ми погодимось, що мораль без ідеології з одно­
го боку деморалізує читача, а здругого боку її використо­
вує дрібна буржуазія, придушуючи цією порожньою мо­
раллю критичний інстинкт живого суспільства. Таким чи­
ном, «масовик» проти своєї волі попадає в обійми еконо­
мічно-сильного куркуля, таким чином він творить волю
столипінського отруба.
— Напостівцям (наповцям) інкримінувалась (пи­
ше тов. Пилипенко) недооцінка ролі селянства в
революції.
Цілком справедливо. Але в яке парадоксальне станови­
ще попав ідеолог напостівства тов. Вардин, коли йому ін­
кримінувався уже селянський ухил. В яке парадоксальне
становище попадає й тов. Пилипенко, який, не страждаю­
чи на «недооцінку ролі селянства», раптом приймає напе­
рекір Гартові (на московській параді пролетписьменників)
тези тов. Вардина. Цим ми не хочемо робити «того порів­
няння, що кульгає», і зовсім не збираємося припрягати
плужанського ідеолога до «ленінградської організації», як
287 він робить з нами, — ми цим хочемо сказати тільки, що
обидва масовізми в їхній сьогоднішній конкретизації бе­
руть свій початок на одному грунті. Різниця між ними по­
рівнюючи маленька: український масовізм цинічніш, тому
він і ясніш викриває природу цього привабливого гасла-
— Ясно й те (пише тов. Пилипенко), що зв’язок
з низовими літгуртками: робітничими, селянськими
й мішаними шкільними й червоноармійськими
я ставлю в неодмінний обов’язок кожної літера­
турно-громадської організації.
Курсив нашого блискучого публіциста. Але курсив
страшенно пікантний. Як пам’ятають наші читачі, раніш
Сергій Володимирович пропонував виходити з ідеологіч­
ного критерія при розподілі літературних сил, себто про­
понував дати кожній соціяльній групировці свій ідеологіч-
но-клясовий бойовий центр. Тепер він цій «кожній літера­
турно-громадській організації ставить в неодмінний обо­
в’язок зв’язатися з робітничою, селянською й червоноар-
мійською масою. Воістину перехитрив себе. Більшого аб­
сурду й придумати важко. Але що робити — масовізм у
плужансько-напостовській репрезентації завжди заводить в
коло протиріч всякого комуніста — будь то Лелевич чи то
Пилипенко.
Що сьогоднішні масовісти мають однакову природу,
це стверджує і той дружній союз, яким з’єднано московсь­
ких вапповців з Плугом: По вчорашній заяві тов. Пили-
пенка вапповці «не доцінюють ролі селянства», сьогодні,
себто після поразки союзника, певніше тов. Вардина, плу-
жанський ідеолог готовий уже «вапповців» обвинувачувати
в тазаївщині. Але що це доказує? Тільки те, що тов. Пили­
пенко непевний союзник. Фактичний союз все таки існує,
оскільки формальний існував… тижні три тому. Тов. Пили­
пенко виправдовує цей пікантний симбіоз (архипролетар-
ська й архиселянська організації) такими твердженнями:
— Позиція Плугу уважалася людьми компетен­
тними за більш витриману й ясну.
Хто ці «компетентні люди» — ми не знаємо, щождо
288
иманости, ясности й вірности», то ця позиція і справді
<<ВИ
такою.Але це нічого не виясняє… крім того, що й
бУЛ
п
овці послідовно мусять прийти до «найвеселішого кри-
ВаП
ія» Тов Пилипенко до нього раніш прийшов тому, що
оаїнська дійсність складніш за російську. Український
асовізм взяв свою базу (несвідомо, звичайно) безпосеред-
М
ьо зі столипінського отруба, російський годується відсіля
через деякі пересади. Ерґо – в умовах непу у даній його
конкретизації всякий масовізм є все таки масовізм.
Отже, коли визначення мистецтва і «просвітительства»
були ідеологічними передпосилками до «найвеселішого
критерія», то все це вкупі має своєю передпосилкою масо­
візм Ідея ваппо-плужанського масовізму в мистецтві і весь
мемурандум виникли під натиском дрібнобуржуазної сти­
хії і є результат розгублености й капітулянства певної ча­
стини революційних діячів. Якнайкраще це підтверджу­
ють міркування тов. Пилипенка про славетну кризу.