Хто в манастирі служити нам буде,
Когда заберуться от нас всі люди?
Здається чернець Єремія
Як бачите, у ХУШ-му столітті люди вміли мудро ду­
мати, і чернець Єремія, є тому яскравий приклад. Отже,
подивимось, як думають у ХХ-му. Добре?… Але почекай­
те: що ж таке інтелігенція?
Здавалось би, у нас, де це поняття всосалось в плоть і
кров кожної мало-мальськи грамотної людини, де маємо
гори історій «громадської думки», де і т. д., і т. п., — зда­
валось би безвихідним архаїзмом мусить звучати наше за­
питання. Але це… тільки «здавалось би». Об’єктивно ми
маємо такий збіг обставин, коли нічому не можна дивува­
тись. З одного боку спостерігаємо великий розмах епохи, з
другого — «нові суспільні сили, що їх покликано ліквіда­
цією старого ладу», в масі, коли так можна висловитись,
не пропорціональні своїй добі і її вимогам, не відповідають
її розмахові. Мало того: в масі ці сили інтелектуально сто­
ять незрівняно нижче за ті, що їх усунуто волею револю­
ції з історичної арени. От чому і вияснення поняття «інте­
лігенція» приймає характер… мало не громадської сенса­
ції.
Так що ж таке інтелігенція? На це запитання відповідь
дає нам тов. Щупак в вищезгаданій статті:
«Хвильовий взагалі переоцінює ролю інтеліген­
ції , він надає їй першорядного значення, забуваю­
чи,що авангард цілої революції, а через те й куль­
турної революції є пролетаріят».
303 Переоцінює чи недооцінює Хвильовий ролю інтеліген­
ції — про це ми будемо говорити далі. А зараз дозвольте
сконстатувати, що тов. Щупак не розуміє, що таке інтелі­
генція. За ідеологом (який жах: ідеологом!) Плугу, за «дав­
нішим марксистом» («марксизмом ми займаємося давно»
пише тов. Щупак, «може навіть давніше, ніж сам Хвильо­
вий») виходить, що інтелігенцію можна протиставити про­
летаріатові. Іншими словами: він її мислить як якусь ціл­
ком самостійну соціяльну групу, як, можливо, окрему кла­
су. Це він підкреслює на протязі всієї статті, вар’їруючи на
різні способи своє твердження: «Европа Хвильового озна­
чає мистецтво не пролетарське, а інтелігентське» і т. д. і т.
п.
Але, стверджуючи таку от «істину», наш «давніший
марксист» виявляє деяку нервовість і скаржиться (як і йо­
го харківський патрон), що Хвильовий, мовляв, «зарозумі­
лий», і називає тов. Щупака «безграмотним», що він, мов­
ляв, «полемізує не тільки проти того, що його супротив­
ник написав, але й проти того, що на думку Хвильового
цей супротивник (Щупак) міг написати».
Це вже шкода! І шкода саме це: не треба ображатись.
Треба, навпаки, подякувати Хвильовому за справедливу
кваліфікацію його, Щупакових, здібностей і здивуватись з
інтуїції нашого Дон-Кіхота: який прекрасний нюх! Бож
зовсім не дарма він полемізував проти того, що Щупак міг
написати: Щупак написав!
Ах, Боже мій, яка тоска, яка мука, дорогий товаришу
Щупаче, бути вчителем підготовчої групи і навчати вас, що
інтелігенція є ніщо інше, як освічена частина якоїсь кляси.
От. Правда, мудра формула? Ну, а якже: блискуче визна­
чення ви дали, Миколо Григоровичу. Тепер я, Щупак, ніко­
ли не буду робити з інтелігенції самостійної соціяльної
групи.
Що інтелігенція в масі своїй і досі служить дрібній, се­
редній чи то великій буржуазії — це так. Але протиставля­
ти її пролетаріятові, значить — пробачте за різкість! — по­
казати свою архибезграмотність, що й близько не лежала
біля марксизму. Це треба підкреслити з усією силою саме
304
тепер, в добу пролетарського заглиблення. Від (зіс!) цього
буде величезна користь. І коли тов. Щупак не бачить (зіс!)
цієї користи, то дозвольте «змонополізувати ключ
розв’язання цих проблем у своїх руках». Дозвольте «не да­
вати права» «давнішому марксисту» «сперечатися» з нами,
поки він пройде елементарний курс політграмоти. Коли не
знаєш, що 2×2 = 4 не берись за альґебру. Саме ця відсут­
ність елементарного знання з области соціології і заво­
дить тов. Щупака в ті непроходимі нетрі, з яких він ніко­
ли не вибереться. Саме ця відсутність і штовхає його вида­
вати при «Глобусі», замість масової бібліотеки, такі неход-
кі і до того ж не зовсім грамотні брошурки, як етюди Загу­
ла й Савченка, що про них ми в свій час будемо говорити.
І хоч тов. Щупак і «готовий з нами посперечатися», хоч він
і насторожився півником, але ми з ним ведемо полеміку
тільки тому, що навкруги тайга азіятської хохландії і тем­
на «малоросійська» ніч. «Когда же придет настоящий
день»? — поки ще не відомо. (Боже мій, «когда же придет
настоящий день»? — ще раз можна вигукнути у тьму за
Добролюбовим).
Рег а&рега агі авіга. — Важкий шлях, що веде до зір.
Але… що таке інтелігенція ми все таки і нарешті вия­
снили: це є частина якоїсь кляси. Отже і протиставляти її
пролетаріятові значить: одну, революційну частину інтелі­
генції не допускати до робітництва, другу, молодшу, що
часто виходить з цього пролетаріяту, штовхати в обійми
дрібної буржуазії, переводити на чужу нам ідеологічну
«точку опертя».
«Хто ж тоді в манастирі служити нам буде, когда за­
беруться от нас всі люди»? Ну?
Ми на цю справу дивимося зовсім інакше. Поперше:
одну частину інтелігенції ми хочемо завоювати, а другій,
подруге, дати нашу ідеологічну «точку опертя». Перша це
та, що її ми називаємо молодою українською інтеліген­
цією, друга — це та, що ми її називаємо пролетарською
(робітничо-селянською). Обидві вони і мусять стати части­
ною молодої історичної кляси — пролетаріяту. Взявши за
305 соціяльну базу здерусифіковане робітництво, вони й розв’я­
жуть велику проблему. Саме через них компартія й органі­
зує ідеологічно літературні сили й саму літературу. Саме
через цю інтелігенцію ми й надамо культурній революції
відповідний ідеологічний зміст.
Значить справа не в масі? Так, справа не в масі, а в не­
гайній дерусифікації пролетаріяту, справа в правильному
визначенні поняття інтелігенції. Справа в тому, щоб запа­
лити нашу інтелігенцію вогнем безсмертної ідеї визволення
людськости, убити в ній дрібнобуржуазний скепсис, спра­
ва в тому, щоб дати їй нашу ідеологічну «точку опертя» і
тим переконати її, що порох є ще в порохівницях і проле-
таріят готовий виконати історичну місію. Справа в тому,
щоб виховати в ній залізну волю і повернути їй загублену
в віках фанатичну віру в прекрасне далеке майбутнє.
Отже ми надаємо інтелігенції велике і виключне зна­
чення, але тій, яка буде частиною пролетаріяту. Не маса,
що не оформлена ідеологічно, буде задавати ідеологічний
тон культурному ренесансові, а інтелігенція цієї маси. Хто
думає, що це «культура для культури, ренесанс для рене­
сансу, мистецтво для мистецтва», хто думає, що це байду­
жість до проблеми пролетарського ренесансу на Україні,
що це «націоналістичне захоплення Хвильового», той по
меншій мірі… тов. Щупак. Словом перше гасло «дайош
пролетаріят» ми підпираємо другим: «дайош інтелігенцію».