Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

НАШЕ СЬОГОДНІ

«Следовательно, вещь формально
может имет цену, не имея стоимости».
Карл Маркс
Хто тепер повірить, що письменникові приємно відкла­
дати до шухлядки незакінчену повість, чи оповідання так
необхідні пролетаріятові в його переможній ході й брати­
ся за ручку з тим, щоб світ побачив ще одну статтю? Хто
повірить, що письменник легко змінює свій бойовий кли­
нок — показувати на патріярхальне рало — доводити? Хто
повірить тому, що письменник без упертої боротьби із сво­
їми прагненнями опрацьовувати художню річ, змінює ра­
зючу зброю художнього слова, щоб тільки ще раз повто­
рити відомі, і тому набридлі вже істини? Писати, коли зна­
єш, що цим ти врятовуєш від голодної смерти безробіт­
них «критиків» — Коваленків, Коряків2 і все «співоче това­
риство» модернізоване за останнім словом демагогії й голо­
вотяпства, повірте — надзвичайно важко.
Але така наша дійсність. Вона приневолює скласти
тимчасово бойову зброю письменника й озброїтись розвід-
•ками й цитатами, щоб тільки зупинити татарський похід
«пролетарського лицарства», яке в боротьбі з пролетарсь­
ким письменством, як щитом захищається вєтхозавєтними
маніфестами й декляраціями, запевняючи Компартію й ра­
дянську владу про свою льояльність. ВАПЛІТЕ з радістю
констатує, що в цей надто відповідальний період, в час
коли Чемберлени намагаються організувати новий похід
проти країни Рад, літератори, що об’єдналися у ВУСПП
одноголосно й тричі заявили про свою прихильність до
партії й Радянської влади. Це не абияка подія, хоч на на­
шу думку, за три місяці перед десятиріччям Жовтневої Ре­
волюції такі заяви, коли вони не підтверджені справжніми
письменницькими фактами, мало що важать. Але про це
скажемо трохи згодом.
Ми свідомі того, що молодому загону пролетарської
377 літератури ВАПЛІТЕ, в момент, коли партія й робітнича кля-
са вперто працюють, накреслюючи дальші шляхи соціялі-
стичного будівництва, ми повинні ще активніше стати на
допомогу, ми повинні (й будемо) невпинно працювати ра­
зом з своєю клясою, будемо активно допомагати їй, щоб
вивести зрештою нашу літературу з народницького смітни­
ка минулого й селянської наївности сьогодні на спражню
путь творення пролетарської літератури, гідної великої
кляси переможниці. Ми будемо рішуче боротися за те,
щоб рятувати молоді пагінки пролетарської літератури від
«собачих завулків», куди дуже сумлінно з молодецьким
свистом гонить її єдиний фронт кова-коряко-новицько-
машкінської критики, що походить від крику, до того ж гі-
стеричного. Тут доводиться ще раз заявити, і напевне не
востаннє, ще раз нагадати про те, що немає у нас марксів-
ської критики. Немає у нас критики, що могла б стати бо­
дай одним щаблем вище вузько-групових інтересів, кину­
ти претенсійний тон з негідними засобами, видряпатися з
давно-заяложених схем і традицій селянської обмеженосте
бож доведено вже, що вона зовсім безсила організувати
громадську думку навколо видатніших літературних фак­
тів, і тільки здатна на грубу лайку, що так добре ствердже­
но протягом останнього часу.
Від подачі коротких каталогів на зразок торговельно­
го відділу видавництва з новинок української літератури В.
Коряком до безвихідних загальників дитячого белькотан­
ня (і через це тільки й доводиться терпіти ще) під доросло­
го Б. Коваленка, через безвідповідальну демагогію А. Маш-
кіна2, якому дуже важко починати 1927 року знайомство
(тимчасове?) з українською літературою до люшенних
трюків т. Новицького2 — ось нерадісне, безвихідне коло
сучасної «марксівської» критики, в боротьбі з якою ми
приймаємо гасло відданого до кінця своїй справі й сміли­
вого Томаса Мюнцера3 — «розбити старі горшки залізною
палицею».
Пролетаріят не може погодитися на те, ми глибоко пе­
реконані, він не піде на те, щоб надто важливу справу —
378
організацію своєї літератури обернути на дитячий літера­
турний майдан, де «юні піонери» (не віком) будуть проро­
бляти організаційні вправи. Пролетаріят потребує не де-
кляративних деклямацій про вірність димарям і сиренам!
Пролетаріят потребує не підсолоджених, бадьорих літера­
турних фактів, бадьорих не тільки в патосі соціялістично-
го будівництва, а й у боротьбі з намулами й казенщиною.
Розвиток української революційної літератури за
останній час організаційно визначився двома протилежни­
ми шляхами. Перший: шляхом консолідації письменниць­
ких сил для відповідальної творчої роботи з втягненням до
неї талановитішої, вдумливої молоді, спрямований в річи­
ще української літератури, з вимогою глибшої учоби й
письменницької кваліфікації — ВАПЛІТЕ, а трохи згодом
стали на нього й кращі київські письменники, зорганізував­
ши МАРС4 (Майстерня революційного слова), шлях без­
сумнівно революційний. Другий — потоку деклярацій, ма­
ніфестів — Молодняк — ВУСПП, що є «ліво-революцій­
ний», або поворот назад в перші роки по військовому ко­
мунізмі, коли дійсно доцільно й необхідно було діяти ско­
пом та маніфестами, оскільки реально в мистецтво ще ні­
чого було вкласти, отже, об’єктивно шляхом реакційним. І
не треба бути пророком, щоб знаючи це «бабушкіно одє-
яло» — зшите з надзвичайно багатого асортименту — ска­
зати,’ що навіть за найкращих умов ВУСПП вплинути на
історичний розвиток української пролетарської літератури
не зможе. Але з фактом його існування доводиться рахува­
тися, як з необхідними й неминучими «іздержками револю­
ції», якими в свій час були знамениті теж плужанські «Мо­
лот», «Октябрь» та ХАПП5.
Треба пам’ятати, що створена літературна ситуація не­
одмінно піде шляхом загострення протиріч, напевне набе­
ре запеклої боротьби груп, і в ній переможе (за допомогою
дотримання «вільного змагання різних угруповань та те­
чій в цій царині»), той, хто дасть справжню роботу пись­
менника — літературу, хто дійде до робітника не солод­
ким словом маніфеста, а книжкою запашної революції й
379 сміливим словом безщадної боротьби з намулами нашого
побуту! В цій боротьбі переможе той, в чиїх творах робіт­
ник і селянин пізнають себе, бо ні робітники, ні селяни не
потребують дружніх шаржів вуспповців на зразок опов.
«Брати», — (журн. ВУСППу — «Гарт» ч. 1). І скільки б та­
кі письменники не клялися пролетаріятом і радянською
владою, їх власне єство — селянська обмеженість і наїв­
ність, що в робітниках крім «печатного мила» й сирен ні­
чого не бачить, їх справжня суть — тупа зненависть дріб­
ного буржуа до пролетаріяту й його міста — ця куркульсь­
ка філософія виступає цілком одверто. Досить узяти пер-
ший-ліпший уривок з промови чи думок прихованого авто­
ром куркуля Никонора (згадуване опов. «Брати»), щоб зро­
зуміти, що емоціональна сила його слів в порівнянні з ка­
рикатурними (на цвіту прибитими) постатями міста кри­
ється саме у світосприйманні автора оповідання, що, як і
належить генписареві ВУСППу «міцно стоїть» обома но­
гами на гливкому чорноземі, десь зовсім поблизу старого
столипінського отруба. Ось ще що, куди виразніше ніж де-
клярації й маніфести, визначає письменника!
Перший літературний факт ВУСППу, журнал «Гарт»
№ 1, що його з такою потугою й так старанно збирали се-
кретаріят і редакція цілих п’ять місяців, категорично ствер­
джує наші думки про зовсім таки не пролетарську твор­
чість вуспівців, бож сиренна «мотивація» усвідомлення
завдань робітничої кляси селянином, коли він кидає село,
почувши гудки та підсахаринене «печатне мило» ніяк не пе­
реконує нас в противному. Ми хочемо бути найоб’єктивні-
шими і все ж не можемо ігнорувати істини (бо вона над
усе), щоб не відзначити, що всі оповідання першоговусппів-
ського журнала, що його, як нам відомо, вже підбирано з
такою увагою і відповідальністю, цілком розходяться з
вусппівськимидекляраціями й можуть бути тільки з вели­
кою натяжкою занесені до плужанського літопису прозо­
вих творів за рік 1922. Одне ж оповідання «Ритми шах-
тьорки»6 (Чому не шахтарки?), що ми його виділяємо
окремо, не випадково, цілком заслуговує на більшу увагу.
380
В маніфесті на стор. 126 того ж таки журнала, автор його
поклявся на вірність пролетарській літературі й узяв на се­
бе величезний обов’язок — будівника пролеткультури.
Оповідання це вражає читача саме своєю цілковитою іде­
ологічною «витриманістю» й «бадьорістю» (точно за мані­
фестом), бож хіба не «Могилянські підказали» авторові
«Ритмів шахтьорки» так «тонко» іронізувати над своїм ма­
ніфестом? Хіба це не «тонка» іронія автора, коли представ­
ники пролетарського міста (в оповіданні згадуваному)
більш того — держави, продають з молотка комуну з
трактором куркулеві! Хіба це не «тонка» іронія над вели­
кою ідеєю геніяльного Леніна, що нею він визначив шлях
переможного пролетаріяту до свого й селянського визво­
лення?!
Такі воістину печальні перші факти.
Далі, в журналі маємо щире (без іронії) визнання В.
Коряком (що ми сердешно вітаємо), що всі закиди в
його безграмотності й дилетанстві в питаннях літератури
так добре доведені М. Хвильовим в статті «Соціологічний
еквівалент», що В. Коряк в інтимному листі до друга сам ви­
знає такими от словами: «Скажу тобі по щирості, що ви­
знаю закиди за цілком слушні» (стор. 79). Ми можемо тільки
пошкодувати, що це щире визнання докищо є лише в листі
до друга, бож автор дуже швидко забуває свого друга й
зовсім незагадково підморгує панові Донцову, мовляв:
«що ж поробиш, коли нині становище таке, що люди з
більшим хистом, на жаль, не є наші». З якою метою? —
питаємо ми.
Але про журнал вусппівський годі, бож ми не ставимо
своїм завданням у цій статті розглядати їхню творчість, та
й згадали ми все краще, що є в журналі. Ще тільки кілька
слів про ту ворожість, з якою зустрів ВУСПП журнал «Ва-
пліте» № 2.
В рецензії «Д» (ми переконані, що це другий критич­
ний «стовп» ВУСППу — «пролетар» «Об’єктивної лірики»
— Доленґо, коли ж хтось інакше розшифрує це «Д» — ми
за те не відповідаємо), в цій рецензії свідомо загостреній
381 проти оповідання О. Копиленка «Мати» — ВАПЛІТЕ зу­
стріла гострий ворожий виступ (і цілком по заслузі нам),
бо хіба ж можна стерпіти, щоб після Любченкового «Зя-
ми», після Сенченкового «На руїнах» — члени Вільної Ака­
демії й надалі виступали з художнім словом проти чим раз
більшої хвилі антисемітизму, проти куркулівського напо­
ру, що оживає й намагається неодмінно вплинути на істо­
ричну ходу! Стерпіти цього тепер ніяк не можна і ми «кри­
тикові» й редакції «Гарт» щиро співчуваємо.
Але, коли вусппівська критика активні виявлення проле­
тарської літератури в боротьбі за дійсний інтернаціоналізм
зустрічає епітетом «достоєвщини», а лице пригнобленого
імперіялізмом китайського народу — «екзотикою», ми їй
рішуче не віримо. Такий вусппівський «інтернаціоналізм»
нам дуже нагадує теж «інтернаціоналізм» Михайля Семен-
ка, що вирішив змінити старе ремесло «кверопоета» на лег­
ку професію рибалки (до речі якраз сезон)!
Але тим, що Михайль Семенко рибальчить, а ВУСПП
буде видавати «Жизнь или Красное слово», питання з ін­
тернаціоналізмом в українській літературі ще не розв’яза­
но. Ми вимагаємо від письменника не солодких декляма-
цій, а справжньої пропаганди бойового пролетарського ін­
тернаціоналізму, і будемо ще рішучіше провадити його й
надалі!
Перед лицем нової загрози світового імперіялізму, ко­
ли чорні круки війни знову зняли голодний галас і простя­
гають свої хижі пазурі, щоб ранити республіку рад у сер­
це, — ми кличемо всіх ревписьменників іти за Комуністич­
ною партією; бо тільки під її керівництвом, тільки з нею
ми зможемо нести разючий інтернаціоналізм дії.
Завданням кожного письменника, завданням пролетар­
ської літератури на сьогодні є — боротьба за негайне пси­
хологічне переустаткування мас в напрямі бойового інтер­
націоналізму, спрямованого в річище свідомости того, що
проти нас, проти інтернаціональної країни, буде ще бо­
ротьба, для якої треба бути завжди напоготові!
Революційна романтика боротьби й праці, нещадна
3«2
боротьба з лихими проявами в нашому житті, непідсоло-
жене, правдиве відображення процесів, що відбуваються
тепер — ось питання, що їх має, на нашу думку, обняти
пролетарська література, ось наша відповідь шіпітит!
МИ не без жалю констатуємо перший провал
ВУСППу і знаємо, що за ним неминуче, як невблагальна
смерть, прийде другий і третій. Прийде, бож ВУСПП з
першого дня своєї роботи «без застережень» узяв давно за­
суджене гасло М. Хвильового — орієнтації на Европу. За­
суджена «теорія» яскраво ожила 25 січня й міцно тримала­
ся цілий тиждень. Перший вусппівський з’їзд узяв своїм де­
візом і цілком це довів старе латинське прислів’я: «гереііііо
Є8І таїег віисііогит». З’їзд цілком довів, що, намагаючись
іти шляхом, визначеним ВАПЛІТЕ два роки тому, — вус-
ппівціза тиждень повністю повторили (звичайно, своїми
словами), все, що дебатував Плуг цілих п’ять років свого
існування. Перший з’їзд ВУСППу — це останній з’їзд Плу­
гу (бо хіба ж Забой не альянсував уже з ним проти старого
Гарту?), що віднині віддав пріорітет масовізму —тому, ко­
го він сам породив).
Треба пам’ятати, що перші ж невдачі ВУСППу викли­
чуть ще більшу гарячу згадуваних уже «стовпів», що силою
страшних слів і неодмінно з Інтернаціоналом, буде скеро­
вана проти пролетарської літератури. Але ми категорично
заявляємо, що ВАПЛІТЕ складається не з Сосюр, що ВА­
ПЛІТЕ не стане тою ганчіркою, об яку вусппівцям треба
неодмінно витерти свої забруджені селянські чоботи! Ми
добре пам’ятаємо, що література, крім значення ідеологіч­
ної зброї, є ще й товар. Тому ми цілком готові до того,
що вуспівські святі Павли неодмінно намагатимуться орга­
нізувати «пролетарський піст», щоб збути свою гнилу риб­
ку, що доведено вже фактами!
Починаючи з утворення оргбюра й кінчаючи самий
з’їзд — ініціятори його вживали огидної провокації проти
ВАПЛІТЕ, щоб тільки не дати спроможности взяти їй уча­
сти в з’їзді, щоб потім компромітувати її (користаючи з
монополії, напр. в комсомольській пресі) перед робітничо-
селянськими масами України й Союзу. Ми з огидою й
383 обуренням вписуємо до нашої статті такі ось ганебні сло­
ва головного писаря ВУСППу… «Разом з тим оргбюро
надіслало один квиток з дорадчим голосом, збираючись
дати хоч і всім членам ВАПЛІТЕ по квиткові з ухвальним
голосом» (їв. Микитенко. Стенограма з’їзду, стор. 106). Це
великодушне надіслання одного квитка з дорадчим голо­
сом, та ще після випуску оргбюром погромного листка
проти ВАПЛІТЕ з таємною думкою «дати хоч і всім по квит­
ку» — нам дуже нагадує політику англійських туполобих
про розрив дипломатичних стосунків з СРСР і бажання про­
довжувати вигідний торг з ним же.
Але на цьому святі Павли не заспокоюються. Зразу ж
після з’їзду в органі ЦК ЛКСМУ — «Комсомолець Украї­
ни» (не кажемо вже про «Молодняк» — не групу молоді, а
орган ЦК ЛКСМУ) починається безвідповідальне цькуван­
ня ВАПЛІТЕ, де борзі писарі добре запам’ятали талановите
гасло одного з персонажів Л. Сосновського — «А главное
не стесняться», — під сором’язливим О. Д. «маніфестіру-
ють»: «Дивно, що цей колишній шахтар і червоноармієць
(про В. Сосюру йде мова, який тоді так щиро обурювався
з такої дрібної провокації) «уживається» з людьми, воро­
жими пролетарському духові, й досі не вийшов з ВАПЛІТЕ».
Але це тільки початки — найцікавіше далі: старанні вус-
півці не лишають без «інформації» і «темних» червоноар-
мійців. Газета «Червона армія», як і «К. У.» без всяких за­
стережень і довгого розмузикування сміливо йде втопта­
ною стежкою «Ком. Укр.».
Далі виступає А. Хвиля, А. Машкін і всі дуже старан­
но «виловлюють» ваплітівську «крамолу» — так ніби пе­
редмов до українських клясиків уже більше не пише С.
Єфремов та йому подібні, так ніби не в УРСР виходить
такий цікавий журнал, як «Україна», звідки йдуть плісняві
ідейки селянсько-робітничої України. Але виходить і цьо­
го мало. Учасник і доповідач на з’їзді ВУСППу — пред­
ставник московського ВАППу — А. Селівановський, яко­
му ніяк не бракувало справжньої інформації про ситуацію
384
на Україні, замість сумлінно висвітлити для СРСР згада­
ну літературну ситуацію, вирішив разом з редакцією «На
литературном посту» виступити з пропагандою одвертого
великодержавного «інтернаціоналізму», (радий, що ВУС-
ППом можна прикритися) приєднався до загального «ін­
тернаціонального» хору «Жизни искусства», автора знаме­
нитої статті в «Культура і побут» (не думайте, що не Вага-
ньян) «теорії» тов. Ларіна та трохи одвертіших пісень Мак­
сима Ґорького, який має мужність із Соренто виступати з
«інтернаціоналізмом», значно ясніше, ніж здавлений радян­
ськими умовами А. Селівановський, хоча й останньому
зовсім не бракує ясности. Але перед розмовами про цього
«інтернаціоналіста» з його редакцією ми хочемо
подати до відома радянської громадськости такого от ці­
кавого листа одного з кращих руських письменників, за­
лишаючи ортографію:
«МнЬ кажется, что и перевод зтой повісти на
украинское нарйчие (не думайте, що М. Ґорький
не знав з українських письменників хоча б М. Ко­
цюбинського, з яким він разом жив на Капрі,
див. повну збірку його творів т. XVI, стор. 333 —
ред.) тоже не нужен. Меня очень удивляет тот
факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же
ц*ль, не только утверждают различие нар-Ьчий —
стремятся сдйлать нарічие язиком, но еще и угнЬ-
тают тЬх великороссов, которьіе очутились мень-
шинством в области данного нарЬчия». А. Пішков
1926 г. Май»8.
Гадаємо, що далі продовжувати цього листа немає
жодної потреби — все ясно. Все це, взяте разом, дуже
сприяє братньому співробітництву народів СРСР і давно
вже засуджене тим самим XII з’їздом ВКП(б) та Червне­
вим пленумом ЦК КП(б)У, про який, до речі, згадує сам
А. Селівановський, що, на жаль, не впізнав себе у відомій
частині цих резолюцій, хоч вони для всіх, в тім числі й для
редакції «На литературном посту», крім М. Ґорького, є
безумовно обов’язкові.
385 Ми можемо тільки пошкодувати, що А. Селівановсь-
кий не українець. Пан Донцов мав би собі надійного джу­
ру, бож така от цитатка ясніше М. Ґорького виявляє
справжню суть великодержавного головотяпства «На ли-
тературном посту» та загрожує ще більшим поглиблен­
ням того розриву, що, на жаль, тепер є поміж братніми
літературами Союзу. Цитуємо: «И зтот Гарт в конце 1925
года распался, вьіделив из себя шовинистическую
Вольную Академию пролетарской литера-
т у р ьі» — розрядка автора, стаття в «Борьбе против шовиниз-
ма». Але ж редакція, разом з А. Селівановським не обме­
жується (як пить, так пить) цим об’єднанням і допомогою
«старшої літератури» молодим пролетарським літерату­
рам національних республік. Вона в тій же статті подає ще
таку «інформацію»: «Она (ВАПЛІТЕ — ред.) обьединяет
писателей вне зависимости от форми и идеологии
(підкреслення ред.). Она построена по прообразу массонс-
ких лож… с приемом в организацию один раз в год… со
строгой конспирациеи и т. д.». Що можна сказати після
цього ще і як розшифровує читач та автор це «и т. д.» зро­
зуміти важко, але ми переконані, що А. Селівановський
додаючи «и т. д.» неодмінно думав про те, що ВАПЛІТЕ
приймає членів «со строгой конспирациеи» і лише за реко­
мендацією Центральної Ради, а найменше — самого го­
ловного отамана Симона Петлюри.
Так, після великодержавного головотяпства А. Селіва­
новський одностайно з редакцією «На литературном по­
сту» договорився до такого, що навіть не зовсім зручно
писати його власне ім’я — просто до брудної брехні. Але,
коли це робиться з «інтернаціональною» метою, ми не ди­
вуємося. Було б дуже сумно, коли б ми не глибоко вірили,
що Комуністична партія, ця дієва фортеця вогненного ін­
тернаціоналізму, спопелить не тільки український шові­
нізм, але й «і н т є р н а ц і о н а л і з м» А. Селівановсько-
го з редакціями «На литературном посту» та примусить їх
стати на «пост» справжнього пролетарського інтернаціона­
лізму!
386
Саме тепер, коли «в гущі руського міщанства та в інте­
лігентсько-спецівському прошаруванні… Тисячами ниток
шовіністично настроєві робітники нашого радянського апа­
рату зв’язані спеціялістами, які обслуговують союзні апа­
рати й до цього часу скрізь і всюди необхідну для справи
пролетарської революції централізацію намагаються вико­
ристати для боротьби з економічним і культурним розвит­
ком національних республік» (ми навмисне беремо цю ци­
тату з ухвал Червневого пленуму, як цитату редакції «На
литературном. посту»), щоб ще раз запевнити, що ми з
нею цілком солідаризуємось і дуже радимо вивчити її «на
пам’ять» нашим «інтернаціоналістам». Далі шановна ре­
дакція устами А. Селівановського популяризує згадану ви­
ще резолюцію Червневого пленуму про український шові­
нізм, з чим ми також цілком погоджуємось, а далі вже в
своїх висновках, як і слід було чекати від «інтер-н а ці о-
н а л і с т а», — він виводить: «Но если руссификаторство на
У крайнє сейчас спрятало голову… то украинский шови-
низм наоборот, поднял голову (це так, «маленька» попра-
вочка до Червневих ухвал) нзп окрьілил его надеждами, он
подает громкий голос». Бачите, — тепер до чого дійшло?
На нашу думку, український куркуль Логвиненко і русь­
кий Тамборцев є однаковими носіями шовінізму, так само,
як український непо-буржуй Лакузенко, чи нащадок підмо-
сковських Митищ-Солодовський є також носії шовінізму,
бож їм в однаковій мірі потрібний свій власний ринок,
своя держава, що захищала б їм добрий торговельний
зиск! І так само знаємо й віримо, що робітники всіх наці­
ональностей СРСР довели й доведуть свій справжній ін­
тернаціоналізм, не зважаючи на шовіністичні прискання,
звідки б вони не походили. Ми ще раз підкреслюємо, що
національна культура без клясового пролетарського змі­
сту в умовах радянських є омана. Для нас національне пи­
тання ніколи не було Ориським Джаґернаутом, і ВАПЛІТЕ
не кинеться під чумацький віз нового ідола, але ВАПЛІТЕ
також пам’ятає, що «Гасло національної культури було га­
слом буржуазним, доки владу мала буржуазія, а консолі-
387 дація націй відбувалася під егідою буржуазних порядків.
Гасло національної культури стало гаслом пролетарським,
коли владу взяв пролетаріят, а консолідація націй стала
проходити під егідою Радянської влади» — И. Сталий.
«Вопросьі Ленинизма», стор. 258.
Але що ж дає підставу нашим «внутрішнім і зовніш­
нім друзям» так безцеремонно паплюжити ВАПЛІТЕ? Що є
ргітит а^епз такого відношення до молодого й бадьоро­
го загону пролетарської літератури? З чого саме видно, що
(будемо говорити одверто) «Ваплите не только опасен (для
кого? — ред.), он (?) губителен и для творчества» — А. Се-
лівановський — там же. Цьому безнадійному міщанинові
досі ще не зрозуміло, що «творчество» ніяк не можна про­
тиставляти «политическому смислу», він ще й досі не знає,
що «творчество» без того «смьісла» є розсусолювання —
«теоретиків» харківських благбазів та представників «Су-
харевки», які й досі думають про «медлительньїх в движе-
ниях малороссов» цілком за Вахтеровим. А. Селівановсь-
кий певно був переконаний (як і редакція «На л. п.»), що ці
«медлительние в движениях малороссьі» не зрозуміють їх
високо-розумного «просвітительства», але ми прекрасно
вас зрозуміли і заявляємо: що не зважаючи на всі ваші по­
туги, не дамо забруднити себе смердючим багном жовто­
го націоналізму! Ми й надалі підемо разом з партією, щоб
уперто працювати над справою будівництва соціялістичної
культури. Ми вже зробили висновки з тих помилок, що не
виступили своєчасно проти відомих помилкових твер­
джень т. т. Хвильового, М. Ялового й О. Досвітнього, са­
ме не виступили прилюдно, що сприяло загостренню цих
питань і дало привід Селівановським і Семенкам виступа­
ти проти ВАПЛІТЕ в ролі «інтерн аціоналісті в»,
а Машкіних примусило нашвидку починати знайомство з
українською літературою. І хоч усім добре було відомо,
що виступи згадуваних членів ВАПЛІТЕ були виступами
особистими, що організації довелося через розходження
виключити їх, все ж зовсім таки безцеремонні «публіцисти»
коряко-машкінського толку про це забували й на жаль ще
забувають.
388
Партія ще червневою резолюцією правдиво схаракте­
ризувала ситуацію на Україні й правдиві зробила виснов­
ки. ВАПЛІТЕ їх цілком прийняла й ніхто не зможе нам
закинути про невиконання взятих обов’язків! Щоб дати
категоричну й недвозначну відповідь на зливи статтей про­
ти ВАПЛІТЕ, вона повинна була піти на величезну втрату
для організації — виключення згадуваних товаришів, але
ми переконані, що вони, визнавши свої помилки, зроблять
з нього практичні висновки й знову повернуться до нашої
організації.
Саме тепер, як ніколи, треба зміцнювати єдиний фронт
пролетарської літератури! Саме тепер треба повно розгор­
нути бойові прапори молодої літератури переможнього
пролетаріяту й грізно порушити проти «рідного» й «чужо­
го» націоналізму, проти безнадійно-сірого занепадництва!
За сміливу безщадну критику наших хиб! За створення
революційної романтики! Проти казенщини й дикого бю­
рократизму сірих папероїдів! За бадьорий дух оптимізму в
пролетарській літературі (без «печатного мила» й сирен).
Проти безнадійно-песимістичного нидіння, хоч би й «під
пролетарську літературу», що є чужим і ворожим «сучасно­
му пролетаріятові, перейнятому глибоким оптимізмом»
(Франц Мерінґ).
Р. 8. Ми знаємо, що нами не порушено багато цікавих
питань нашого «сьогодні», але ми сподіваємось незабаром,
з першої ж нагоди, ще повернутися до них.
1. Наше сьогодні
Стаття вперше була опублікована без підпису, як редакційна,
в журналі «Вапліте», ч. З, 1927, стор. 131-140. Звідси її взято до
нашого видання. Довший час стаття вважалася редакційною й
автор її був невідомий. Лише тепер стилістична аналіза тексту на
тлі всіх полемічних писань Хвильового, а найголовніше безпосе­
реднє свідчення Юрія Смолича («Розповідь про неспокій», части­
на перша, в-во Радянський письменник, Київ, 1968, стор. 70),
389 який без сумніву був втаємничений в тодішні справи ВАПЛІТЕ,
— встановлено, що автором цієї статті був М. Хвильовий.
2. В. Коряк, Б. Коваленко, А. Машкін, М. Новицький — то­
гочасні літературні критики та публіцисти з ВУСППівського та­
бору.
3. Мюнцер Томас (1490-1525) — німецький діяч і богослов
доби Реформації і Селянської війни 1525 р. в Німеччині.
4. МАРС — Майстерня революційного слова — назва пись­
менницької організації в Києві, що постала 1927 року на базі ко­
лишньої Ланки. До неї належали: Б. Антоненко-Давидович, Є.
Плужник, В. Підмогильний, Гр. Косинка, Т. Осьмачка, І. Багря­
ний, Б. Тенета, Д. Фальківський, Дм. Тась, Дм. Борзяк та інші.
5. ХАПП — Харківська асоціяція пролетарських письменни­
ків — короткотривала організація російських письменників у
Харкові 1922 р., що пакту вала з Плугом, але в тому ж році роз­
палась і зникла.
6. «Ритми шахтьорки» — оповідання Івана Ле.
7. А. Селівановський — російський критик з групи «На лите-
ратурном посту».
8. Історія цього листа така: О. Слісаренко, як головний ре­
дактор видавництва «Книгоспілка», звернувся до М. Ґорького з
проханням дозволити перекласти і видати українською мовою
його повість «Мати». М. Ґорький що тоді ще жив на еміграції, у
Соренто, на півдні Італії, відповів не тільки відмовою, але й та­
ким брутальним, сповненим націоналістичної їді листом. Цей
лист викликав обурення не тільки М. Хвильового та його одно­
думців, а й усієї української інтелігенції в Україні. На еміграції (у
Парижі) зареагував також гостро В. Винниченко відомим «Одвер-
тим листом до Максима Ґорького» («Українські вісті», Париж,
1927.)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.