Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

«ВАЛЬДШНЕПИ» (Уривки)

Пригадаймо, що в романі «Вальдшнепи» діють такі головні
персонажі: Дмитрій Карамазов, його дружина Ганна, їх спільний
друг, учений лінгвіст Вовчик, дві московки: тьотя Клава, її пле­
мінниця Аґлая та чоловік тьоті Клави — професор марксизму
Євгеній Валентинович.
Автор дає загальну характеристику цього російського марк­
систа, як типового представника російської інтелігенції взагалі.
«…Та це ж той самий руський інтеліґент-інтернаці-
оналіст, який з охотою говорить про самовизначення на­
цій…тільки не тих, що входять в Радянський Союз, який
усюди бачить петлюрівщину…і не помічає своєї устрялов-
щини, який і досі думає, що українська культура існує… як
австрійська інтрига, який, показуючи Европі досягнення
російського генія, виводить на арену й інші народи Сою­
зу… як цікавий «Зоо» ображених російським царатом мавп.
Словом, це саме той інтернаціоналіст, який під своїм ко­
смополітизмом ховає звичайнісінький собі зоологічний на­
ціоналізм» (стор. 29).
*) До зібраних вище уривків із забороненого й досі не знайде­
ного матеріялу «Україна чи Малоросія?», додамо кілька фрагментів
із також конфіскованої, забороненої й досі не знайденої другої ча­
стини роману М. Хвильового «Вальдшнепи». Цей роман М. Хви­
льовий писав тоді, коли написав, або вже чітко сплянував написа­
ти свій трактат «Україна чи Малоросія?» (1926). Це був роман но­
вого типу, який набирав тоді великої популярности на Заході, так
зв. «заанґажований роман», роман політичної тези, чи, як влучно
визначив цю форму роману В. Винниченко, роман «політичної
концепції в образах». Тому багато тез із роману «Вальдшнепи»
перегукуються з трактатом «Україна чи Малоросія?». Про це
яскраво свідчать навіть ті кілька уривків з другої частини рома­
ну, що їх зберіг для історії Андрій Хвиля у своїй брошурі «Від
ухилу у прірву» (Про «Вальдшнепи» Хвильового), Харків, ДВУ,
1928.
423 Аґлая, сперечаючись з Євгеном Валентиновичем, з сарка­
змом каже:
«… От ти, Женю, краще розкажи, як ти будуєш соція-
лізм в одній державі…».
«… В партії залишились тільки (я не кажу про верхуш-
ку — до неї спеціяльний підхід) тільки дрібні кар’єристи
«ревізорівського» маштабу, самоварники й аршинники, ту­
поголові міщани канареїчного гатунку, некрасиві жінки і т.
п.».
«…Ну, скажімо так: хіба від твого матеріялізму не за­
лишились тільки ріжки та ніжки?.. Хіба ви не кастрували
життя цим «пошлим» обожненням Арістотеля…, чи то пак
«кремлівського мрійника?».
«…Але, — підхопила Аґлая, — я, Євгеній Валентино­
вич, боюся цих поглядів, бо не хочу розлучатися з парті­
єю. Так? І потім, навіщо мені ця критика, коли вона може
порушити єдність моєї Калузької вітчизни? Так? Краще
вже я буду виконувати ролю туманопускателя і творця
«безвремення», щоб потім передати своєму рідному фа­
шизмові «єдіную недєлімую». Так? О, ти, безперечно зна­
єш, де раки зимують. Ти прекрасно розумієш, що Робе-
сп’єр вже давно післав на гільйотину Дантона і ти прекра­
сно розумієш, що і сам він доживає останні дні. Але ти -до­
бре засвоїв і те, що Четвертий Інтернаціонал сьогодні не­
можливий, і що взагалі становище безвихідне. Десь по заха­
лявно ти, може, й зідхаєш важко, мовляв, з диктатури проле-
таріяту та з світової революції нічого не вийшло, але в той
же час ти не можеш не втішати себе тим, що Расєя збунту­
вала цілий світ і…значить, по суті нічого поганого не тра­
пилось.
Отже, треба знайти в собі мужність і довести до її ло­
гічного кінця і тільки! Правда?..» (стор. 31).
«…Справа в тому, що український націоналізм не дає і
не дасть спокою твоєму російському «мрякобіссю». Справа
в тому, що як ти не кажи, а в його особі виходить на істо­
ричну арену молодий прогресивний фактор» (Там же).
424
Здаєтся остання сцена роману. Товариство зібралося на пік­
нік далеко за містом і розклало багаття. Після довгих розваг .
дискусій, збираючись вже повертатись до м.ста, Аґлая зауважи­
ла, що багаття вже не палахкотить, а лише димить. Це викликає
в неї таку тираду-образ:
« Який прекрасний димок! Нюхайте ж, друзі мої, і пе­
реконуйтеся, нарешті, що нічого вічного нема . що все у
свій час мусить зникнути в безвість, як цей прекрасний ди­
мок Це, здається, в календарі написано. Але не завжди до
календарної мудрости треба підходити з погордою Отже
не ловіть руками того диму, що тікає від нас і що його не
можна зловити. Треба розкласти нове багаття, бо тільки
біля нього можна погрітися» (стор. 37).

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.