Милий читальнику! Привіт, давай твою руку і пептеп
5іе Ріаіг! У нас із тобою багато справ, багато треба пого
ворити, порадитися, помріяти, майнути думками під обо-
локи та дещо й спом’янути не злим тихим словом. Аджеж
як-не-як, а минуло вже мало не рік, коли ти вперше здиво
ваний, ба навіть вражений, зупинився перед вітриною кни
гарні «Галло, галло, галло, всім, всім, всім» — так гукала
найжиттєрадісніша книжка сучасности «Літературний ярма
рок», яку ти тоді ж і придбав, а, придбавши, перечитав і
зостався вельми вдоволений. Із схимницьких похмурих ке
лій літературних ти попав на веселе торжище стільки го
мінке, скільки й яскраве та метушке!
Правда, спочатку ти ніби огрітий чимсь дебелим по
лобі — оторопів, остовпів, навіть переляканий почав кри
чати пробі, далі розгнівався і, вихопивши у Цигана його
цвьохкий батіжок, накинувся на Ярмарком, збираючись
побити на ньому те замашне приладдя, як кажуть, до кан-
цура. Але, як ти це добре пам’ятаєш, цієї вівісекції не доз
волив тобі зробити той самий симпатичний і гарячий, як
арабський кінь, Півник у синій свиті наопа-
ш ц і. Він досить елегантно стрибнув тобі на плече і так
само елегантно, закричав наймелодійнішим у світі голо
сом: к у к у р і к у! Ти схаменувся. Де дівся гой переляк і
той невдячний афект! Навпаки, стиснувши вдячно півнико-
ву лапку, ти попросив пробачення у Якмаркома і, запалив
ши свою пахучу люльку, надіслав на його, Ярмаркома, ад
ресу доплатним листом свої вірші і, більш того,,навіть був
дуже вдячний, довідавшися про їхню долю від ситого Осе
ледця, що в той час відав Редкошем Ярмаркому.
Отож, милий читачу, ми помирилися. Засудивши свою пер
шу гарячковість, ти прилучився до загальних веселощів,
скочив на карусельного коня і помчався в голубу даль, де,
як ти не раз про це говорив, мав велику насолоду і приєм
ність зазнайомитись якнайближче із почесним Сенатом
Ярмаркому, а саме: з коментатором великого Стагірита —
439 сивим Авероесом, з вічно юним Остапом В и ш-
ш н є ю, з похмурим демоном сучасности Леонідом
Черновим із високо-вченим філософом Володи
миром Юринцем та іншими. Так, ти справді мав
велике задоволення, знайомлючися з цими мужами мудро-
сти і гострословія, справедливо вважаючи, що чогось по
дібного до їх творів, іменуємих інтермедіями, ко
ментарями та прологами, ти не зустрічав в
жодній із відомих тобі літератур. Ти був радий, задоволе
ний, бо своєю власною персоною був присутній при наро
дженні цілком нового літературного жанру, де глибина
думки поєднана із витонченим словом, калямбур з оригі
нальністю, сльозина із теплою пародією на саму себе і ве
лика та глибока радість із тією журбою, що так прикра
шує чоло мислителя. Правда, як ти сам вже признавався
(але й сам виправив свою помилку), напочатку твій розум і
почуття були страшенно обурені і, як ти тоді гадав, цілком
законно і цілком справедливо. Ти говорив — і блідість, як
настирлива мука безсоння, впивалася в твої рожеві вуста:
як же так і де це видано, і де це чувано? Інтермедії! Але ж
про такий ґатунок літератури не сказано в жодному під
ручникові по теорії словесности. Про це жодним словом не
обзивалися ні маестро Загул, ні професор Якубський, ні на
віть сам Томашевський! І ти, любий читачу, палав як на
вогнищі і бігав поміж трьох сосен. Потім ти зрозумів, що
й автобус і поштовий вагон, який так швидко і точно пере
возить твої поезії із кобеляків до Ярмаркому (щоб ми їх
вкинули до Редкоша), так само три сотні літ тому не зна
чився ні в постановах Наркомшляхів, ні в інструкціях Орг-
виконкомів, ні в оголошеннях Міськрад. Словом, ти зро
зумів цілком ясно і твердо те, чого ніяк не міг зрозуміти з
підручників діялектики, яка, діялектика, як ти не раз запев
няв, суть лише вдала більшовицька софістика, оте «дишло,
що куди повернув, туди й вийшло». Але й цю помилко
вість у таких своїх міркувань ти усвідомив і, усвідомивши,
навіки залишив свої кобеляки і замість поезій став надси
лати до Ярмаркому проекти уфілософлення літератури і
440
олітературення філософії. Як пам’ятаєш, ти багато разів
писав про ідейну порожнечу сучасної літератури і про ней
мовірну тяжкість філософського стилю хоч би того ж са
мого маестро Юринця. І ти вважав тоді за справедливе,
щоб пролетарські поети вчилися проблемности і розмаху у
Бальзака, Ібсена, Ґете, а філософи філософського стилю у
Енгельса, Леніна й Сталіна, бож слово, на твою думку, то
є знаряддя мислі і великий жаль, коли такий цінний інстру
мент має до себе таке необережне ставлення. Словом, ти
говорив про бажаний шлюб української пролетарської лі
тератури з матеріялістичною філософією, яка філософія є не
тільки екстракт найвищих досягнень людського генія, а й
метода як збагачувати і досліджувати і використовувати
знання з найбільшою користю для трудящого людства.
Захоплений цією думкою, ти тер долоні, бився об по
ли і радо вигукував: еврика, еврика! Хіба це не прекрасно,
чорт забери, піднести літературу на найвищі філософські
ідейні висоти, одухотворити її вічним і ненаситним праг
ненням нового в змісті, чарівного і привабливого у формі…
Це були дитячі роки твого власного захоплення. Потім ти,
любий читачу, переконався, що цим самим боліють і мрі
ють тисячі і мільйони інших людей і що те, що було май
же боязким бажанням, стало рости, оформлятися, щоб пе
ретворитися в потребу. І своїм звичаєм ти написав тоді до
Ярмаркому таке:
«Ми переживаємо надзвичайно цікавий момент і ціка
вий не тільки тим, що панує в нас тепер чехівщина і нуд
ний чехівський чоловічок у літературі — бо це скоромину-
ще і пройде, — ні, цікавий тим, що літературна доба на
ша своєю діяметральною протилежністю подібна до тієї,
яку сотню літ пережила ще молода тоді буржуазна Німеч
чина. Великі поетичні генії Ґете, Шіллер, Гайне були свої
люди в науці і філософії, а філософи часом чарівними по
етами. І цей шлюб, ця синтеза, як мені здається, — так пи
сав ти, дали напрямок цілій тій культурі, що завершення
своє мала в колосальному спорудженні Маркса й Енгель
са. Це наше право так думати і мріяти і мріяти тією філо-
441 Софією жадібно, як спраглий водою, адже вперше за всю
нашу многострадальну історію од поезії безпосереднього
чуття ми переходимо до поезії систем, опрацьованих точ
ністю теоретичної думки. Адже для кожного ясно, що до
останнього часу ми здібні були швидше увесь світ потопи
ти у поетичній зливі, ніж до кінця продумати, обмислити і
діялектично завершити хоч би одну яку невеличку пробле
му. Словом, ми лірики, але повинні стати мудрецями».
Так, ти писав нам, милий читальнику, і думки твої не
розбігалися з істиною ні в цій проблемі, ні в іншій, яка,
цебто ця інша проблема оформилась у твоїй уяві, як про
блема активного романтизму, що ти його
досить чітко і ясно протиставляєш пануючому тепер в на
шій літературі натуралізмові, офіційно рекомому «мону
ментальним непорозумінням». Правда, ти пишеш і ми по
годжуємося з тобою, любий читальнику, що час збирання
сирового побутового матеріялу ще не минув, бо йде велика
перекройка, великі перебудови цікаві на всякі деталі, — але
це все ж не те, чого вимагає від літератури наш час. Адже
стара істина і всім знайома: окремий факт навіть добре
відзеркалений є не більш як музейний експонат
неподібний до свого живого прообраза лише тим, що суть
мертвий. Живе ж тільки комплексна система
фактів, втілена в поетичний образ як в невмирущий
символ жадань, турбот, поразок і перемог кляси та її епо
хи. Тому, любий читальнику, ти маєш рацію, писавши про
те, що на зміну натуралістичній літературі, як мистецтву
відзеркалення окремих фактів, не зв’язаних між собою, —
конче й швидко мусить прийти активний романтизм. Виро
сте він із кривих руху так званих великих чисел, із цілого
колективного психологічного комплексу людей епохи зма
гання за соціялізм та його побудування.
Адже ж ти запевняв нас, любий читальнику, і ми пого
джуємося, що найістотніша зміна в соціяльному ладі ро
бітничо-селянського бльоку — це переростання пролетарія
(індустріяльного як і сільсько-господарського) од чистого
продуцента до продуцента-організатора цілого економічно
го процесу.
442
Одірваний від однієї речі, що був до неї прикутий капіталі
стичною системою — він, пролетарій, тепер знісся на ту
височінь, де перед ним шикуються в своєму безнастанно
му русі цілі мільйони речей; кілометр чи півкіло
метра знайомого шляху до заводу або плянтації виріс для
нього в найскладніше мереживо багатотисячних залізни-
чих шляхів. Одне чересло чи мотор помножились на сотні
тисяч і потекли безконечними каналами в усі закутки рес
публіки чи й цілого світу; розмова з родиною в льоху чи з
товаришами в душному цеху перетворилася на зв’язок —
через пресу, радіо, аеро — з цілим світом. Ця величезна
внутрішня духовна потенція має й повинна найти собі ви
явлення у відповідній поемі, складеній цією новою люди
ною.
Чи буде цей твір «симфонією мільйонів», про яку ти
писав, вітаючи партконференції та з’їзди рад, які партконфе-
ренції та з’їзди рад прокотились недавно по цілому Союзі і
які так дбайливо і уважно, повні наймогутнішого піднесен
ня, настроювали до цілковитої гармонійности отой гро
мохкий, могутній інструмент відомий всім під назвою п я –
т и р і ч к и. Так! Активний романтизм і тільки він має і
мусить вловити і передати в образах засобами свойого по
етичного майстерства оту покищо невловлену «музику
мільйонів» доби великої індустріялізації.
Такі от ті думки, що ти їх висловив, милий читачу, за
паливши свою пахучу люльку. 1 ми з ними згоджуємося,
як згоджуємося і з твоїм твердженням, що наші, літярмар-
комівські Інтермедії, Прологи та Епілоги були, є і будуть
підготовчою школою до майбутнього активно-романтич
ного мистецтва. Правда, в цих інтермедіях ми обминали
часом окремі факти чи й серію їх, але тільки для того, щоб
все це подати у вищих узагальненнях; правда, нашим ін
термедіям часто бракувало серйозности, але тільки тому,
що треба було руйнувати пиху і закостенілу косність суча
сних літературних засобів і форм. Правда, в наших інтер
медіях часом чи не забагато було їді і насмішки — але
тільки із філістерства. Поруч з цим в наших інтермедіях
443 квітли гумор і тепла іронія — і їх потрібно, щоб перебо
рювати сьогоднішній день в ім’я музичного, комуністич
ного Завтра; так само в них часом буває забагато лірики
— і то був осиковий кілок у минувшину; траплялось на
віть і зовсім невдале філософування, але хай і воно живе як
перші кроки до філософії. З цих зародків і мусить вирости
активна романтика, так ти пишеш, наш любий читальни
ку, і твоє слово є істина.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Наступна: ПРОЛОГ ДО КНИГИ СТО СОРОК ДРУГОЇ