Коли ви, шановний читачу, читаєте в «Комуністі», ска­
жімо, невеличку, набрану петитом замітку, що, скажімо,
Північна рудня артемвугіллівського тресту «протягом пер­
шого кварталу навіть перевищила свою виробничу програ­
му», — ви, коли ви не допотопний іхтіозавр, не ворог ре­
волюції, не тупоголовий скиглій-міщанин, ви відчуваєте,
як ваше серце починає прискорено битись, як зідхання ра-
дости вириваються з ваших грудей. Коли ви, шановний чи­
тачу, читаєте в тому ж «Комуністі», що, скажімо, колго­
спи Маріюпільщини «виконали плян збирання пшениці на
102 відсотки», — ви, коли ви не звірюка-куркуль, що зараз
метушиться по степах зі своїм одрізом і тероризує бідняць­
ко-середняцькі маси нового колективізованого села, коли
ви не підкуркульник, ви і тоді не можете не відчути, яким
добрим відгуком відгукнулася ця маленька замітка в міль­
йонах творців нового життя.
Чому ж так приємно зворушують вас ці маленькі, на­
брані петитом замітки? Тому, що ви бачите крізь них обрії
самоварно-канаркового добробуту свого егоїстичного за­
кутка?
— Нічого подібного! Тому, що ви — не обивательська
свиня, яка думає тільки про своє черево, тому, що ви — не
глитайська наволоч, яка, почуваючи загибель всіх своїх
хамських надій малокультурного, озвірілого визискувача,
пручається й не хоче негайно зійти з історичної арени, то­
му, що ви — не закордонно-петлюрівський онанітик і не
внутрішній емігрант із просвітянсько-контрреволюційного
«СВУ», що йому, «СВУ», ніяк не вдастся обійти далекозо­
ре робітничо-селянське око — органи ДПУ, не тому й не
тому, а тому, що ви — людина, тому, що ви — революці­
онер, тому, що ви крізь ці набрані петитом маленькі заміт­
ки вже бачите ті невимовно-прекрасні обрії, що до них
довго, але й уперто йде людськість, тому, що ви бачите
(крізь ті ж таки замітки), як поступово перед вами розту-
пається темрява старого, доживаючого свій вік (і тому ще
445 злішого) проклятого людством капіталізму, тому, що ви чу­
єте, як стихають крики болю закордонних робітників і селян
і бачите, як ці р9бітники і селяни, підбадьорені успіхами соці-
ялістичної країни, поспішають до лав великої пролетарсь­
кої армії, авангарди котрої то тут, то там (перед рішучим
генеральним боєм) вступають в сутички з капіталістичним
військом.
Успіхи на заводах, на копальнях, в колективах не мо­
жуть не радувати вас, бо ви маєте честь називатись грома­
дянином Союзу Радянських Соціялістичних Республік.
Яко громадянин такого Союзу ви позбавлені права навіть
на мить послаблювати свою революційну активність. Отже
і ви, і я, і всі ми, свідомі громадяни Союзу Радянських Со­
ціялістичних Республік, — всі ми кожного дня переживає­
мо радість творчости, бо кожного дня ми читаємо про
сотні саме своїх успіхів. Але чи замислювались, ви шанов­
ний читачу, що радість творчости і робить наше життя
повним, соковитим і, я сказав би, безсмертним? Замислю­
вались? Ну, так тоді ви, безперечно, прийшли й до тієї
думки, що цю радість творчости допомагає вам пережи­
ти, і саме сьогодні, ніхто інший, як насичена свіжими ін-
формаціями пролетарська газета. Сьогодні тільки вона
встигає розповідати повно й соковито про наш надзвичай­
ний, героїчний час.
Це я говорю до того, шановний читачу, що при всьо­
му своєму великому бажанні догодити і вам, і редакції сво­
їм прологом, — цікавого пролога я не напишу. Принаймні,
не зумію написати такого, щоб він вас так хоч на полови­
ну так задовольнив, як вас задовольняє, скажімо, вчораш­
ній номер «Правди».
Про що я буду писати? Про те, як пролетаріят Радян­
ського Союзу, згинаючись під вагою величезних трудно­
щів, відважно викинув гасло реконструкції всього свого
народнього господарства, йде, як самовідданий провідник і
саме по тому важкому шляху, що виводить людськість із
темряви капіталістичного тупику і проводить її до соняш-
них просторів соціялізму? Чи, може, про те, як розрива-
446
лась завіса темряви над новими, колективізованими хуто­
рами й селами? Чи, може, про те, як світовий пролетаріят
вітав в день 50-річчя свого ватажка, залізного солдата ре­
волюції — Сталіна?
Про це багато краще й соковитіш вже розповіли вам
наші пролетарські газети.
Чи, може, я візьму якусь «Нову генерацію» й почну
копирсатися в її хутуро-вибрикальній, просвітянсько-порно­
графічній «смєсі»? Ну, вибачте, я не загубив (і ніколи не
загублю) своєї гідности, і до того ж на такі дрібнички зов­
сім не маю дорогого мені часу.
От хіба тільки дві слові про свою об’єктивність. Коли
я, скажімо, керівників якогось футуро-хуторизму, вважаю
за творчих імпотентів, за зразкових халтурників і за «тео­
ретиків», виссаних з дрібно-буржуазного пальця малогра­
мотних вибрикально-хуторянських «теорійок», то про пое­
та Скубу, скажім, я можу говорити тільки як про поета
здібного. І взагалі треба сказати, що даремно і «Молодня-
ки», і ВУСПП закидають і мені, як і всій тій організації,
що до неї я маю честь належати (ПРОЛІТФРОНТу), що ми
— зарозумілий народ і що ми не хочемо бачити гарних пись­
менників поза своїм угрупованням. Ну як я, скажімо, буду
заперечувати, що Шеремет цікавий поет? Як я буду запере­
чувати, що серед молодняківців чимало письменників, що
з часом відограють, можливо, не останню ролю в нашій
пролетарській літературі?
А втім, досить! Дозвольте не гаяти часу і дозвольте
від імени редакції, від імени тих письменників, що співро­
бітничали в «Літературному ярмарку»,, дозвольте сказати
вам:
— До побачення!
До побачення в інших журналах і зокрема, шановний
читачу, до побачення в новому журналі — «Проліт-
ф р о н т», що його перший номер появиться цими днями
(за редакцією: М. Куліша, І. Сенченка, їв. Момота, Т. Ма-
сенка, Ю. Яноського, Арк. Любченка й П. Панча). Зіграв­
ши свою чималу ролю (звичайно не без помилок), «Л.я.»
447 відходить в область історії. Ніколи ви, шановний читачу,
не побачите вже ні цієї каруселі, що завжди розпочинала
номери«Л.я.», ні цих малюнків на його берегах, ні інтерме­
дійні петрицьких сорочок, ні, н і… і т. д. — і це все відхо­
дить в область історії. Шкода? Я не сказав би. Так завжди
було: народжується, живе і вмирає. Шкодувати треба було
б тільки в тому разі, коли б «Л.я.» продовжував жити, по­
кинутий основною групою своїх співробітників: його жит­
тя виродилося б у таке ж нікчемне сопливе існування, яким
жевріють (хай пробачить мені редакція за порівняння) різ­
ні «авангарди» з «а» і без оного. Словом, журиться нічого і
особливо в наш бурхливий, прекрасний час.
До побачення, шановний читачу!
З доручення редакц%
М. Хвильовий
Р. 8. Епілогу до цього, останнього, номера«Л.я.»я сві­
домо не пишу: я не певний, що за якийсь час «Л.я.», буду­
чи новим, цілком оригінальним типом альманаха, не во­
скресне і не продовжить свого існування за редакцією
письменників наймолодшої Генерації.
Нарешті, вважаю за свій обов’язок ще раз рекоменду­
вати шановному читачеві літературно-громадський місяч­
ник — «Пролітфрон т». Умови передплати такі: на 1
рік — 8 карб., на 6 міс. — 4-50, на три місяці — 2-50, в
продажу окремий номер — 75 коп. Державне Видавництво
України, Харків, вул. Лібкнехта, 31.