Статті, що містимо нижче, друковані були в місячнику «Про-
літфронт» за 1930 рік. Пролітфронтівський цикл постав у тяжкий
зламний час українського суспільного і культурного життя — кін­
ця двадцятих і початку лиховісних тридцятих років. Це вже був
рік остаточного утвердження диктатури вождя, рік посиленої ко­
лективізації і початку масового терору. Для колишніх ренесансь-
ких ідей Хвильового в цих нових умовах місця вже не б^ло. «Лі­
тературний ярмарок» мусів був умерти. Але щоб перетривати, та
ще й цілою літературною групою, потрібна була нова організа­
ційна форма, нові гасла й нова тактика. П РОЛІТФРОНТ, що постав
наприкінці 1929 року, мав, за задумом Хвильового, виконати са­
ме таку ролю. Це була остання спроба М. Хвильового та його
однодумців зберегти в нових умовах бодай відносну незалеж­
ність. Та спроба виявилась ілюзорною. Ані дуже льояльна до
партійних настанов деклярація ПРОЛІТФРОНТу, ані статті Хви­
льового та інших пролітфронтівців, що намагались виходити з
основних засад марксизму й партійности, — не захистили ПРО­
ЛІТФРОНТу. Автоматично злобні напади й обвинувачення в націо­
налізмі, хвильовізмі, валендоризмі, ідеалізмі та інших гріхах си­
пались на Хвильового і пролітфронтівців. Важливо тут зазначи­
ти, що ця критика тоді виходила переважно не від офіційних пар­
тійних публіцистів з ЦК партії, як це було раніше, а від літера­
турних організацій. З одного боку, від ВУСППу, а з другого, від
невеликої групи українських футуристів на чолі з Михайльом Се-
менком і Ґео Шкурупієм. У кожному числі їхнього органу «Нова
Генерація» систематично містилася критика чи пасквілі на Хви­
льового та його однодумців. Крім лідера групи Михайля Семен-
ка особливою настирливістю в критиці Хвильового та інших
пролітфронтівців відзначився молодий тоді критик Олекса Пол-
торацький. Клясичний зразок його «критики» була стаття в чоти­
рьох числах «Нової Генерації» про творчість Остапа Вишні, яка,
як відомо, фатально відбилася на долі критикованого автора.
Отже, на початку 1930 року, коли ПРОЛ1ТФРОНТ щойно постав
і готувався до видання свого місячника, безоглядна критика ВУ­
СППу і «Нової генерації» створила для нього нестерпні умови.
451 Щоб очистити підсоння і піднести настрій організації, М. Хвильо­
вий вирішує почати з контратаки проти «Нової генерації», а посе­
редньо і проти ВУСПП. Так постав останній полемічний цикл
Хвильового. Талант Хвильового-поеміста заблистів і тут з ко­
лишньою силою, але вкладений обставинами в вульгарно-соціо­
логічну, викривально-прокурорську форму (яка тоді вже ставала
панівною в літературі), губив свою вартість. Своїм критикам
Хвильовий відповідав тією формою і методою, якою вони щойно
послуговувались у своїй боротьбі з ним. У цьому сила і слабість
його останніх полемічних виступів.