«У цьому розділі ми зібрали до
купи кілька характерних зауважень
нашого автора щодо різних явищ
нашої сучасности».
Ол. Полторацький
— Ну, знаєте, тов. Европенко-Европацький, хоч, як
правило, «інфернальних філософів геніталій» і не притяга
ють до карної відповідальности, але над Полторацьким
слід було б улаштувати громадський суд. Ви, очевидно,
забули гумореску «Що краще», саме ту, в якій О. Вишня
«не керувався контрреволюційними мотивами».
Забули? Так слухайте її всю. Жодного слова з неї не вики
даю:
«В «у с м і ш ц і» «Що к р а щ є», — п и ш є Пол
торацький,— наявне абсолютно фал-
шиве розуміння пролетарської держа
ви, як приватного власника. Через цю
усмішку сільському читачеві розяснга
ється, що держава наша нічим невід-
різняється від держави капіталістич-
тичної. Ми не хочемо цим сказати,
що Остапом Вишнею в цій усмішц-і ке
рували якісь контрреволюційні моти
ви, ми просто хочемо проілюструвати,
як примітивно сприймає наш автор
першу-ліпшу напівабстрактну кате
горію, як от «держав а».
— Ні, — сказав тов. Европенко-Европацький. — На
цей раз давайте почнемо прямо з сучасности.
— Будь ласка, — сказав я й тут же розгорнув «моно
графію». — Слухайте.
«Що краще: чи позичини, чи вернути? І всі
в один голос: — Позичити! Нема, мовляв нічо
го кращого, як позичити… А от уже, як повер-
540
тати так: і нема, і ніколи. А найголовніше: —
забув! — Я й забув, що я тобі винен. Або так:
— Здоров! — Здоров! — Ой, я ж тобі винен! І,
ти, бий його сила Божа! Ну, от ніби в голові
дірка, а воно оте «винен», узяло та в ту дірку й
випало… Почекай, будь ласка, в ту неділю від
дам. А через два тижні: Ой, я ж тобі винен! І т.
д. і т. ін… Виходить, що позичати краще. Ні!..
Позичити легше, це правда. Але не краще… Кра
ще повертати… Ну, подумайте самі. От ви кому-
небудь винні… Берете (гроші чи там щось інше)
і йдете. — Здрастуйте! — Здрастуйте! — А я
вам борг приніс! — Невже? Сідайте, пожалуста!
І чого ви до нас не заходите… Одарко! Чи нема
там чого перекусити?.. Ну, як воно?.. Як діти?
Бігають? А я й кажу Одарці… От, кажу, в Івана
діти… Такий хлопчина, такий хлопчина… — Е,
в мене дівчинка!.. Ну да… Я й кажу Одарці. От,
кажу, в Івана дівчинка, от дівчинка! — І так вам
хороше… Так вас вітають, так вас шанують…
А прийдіть позичити… — Та нема. Та й невча
сно ви зайшли. Та й дітям скажіть, щоб за коро
вою дивились, бо вони у вас, хоч здорові, а дур
ні… Ні, таки — віддавати краще…
Ви гадаєте, що це для того пишеться, щоб
ви насінньову позику повертали? Нічого подіб
ного! Ви й самі віддасте… Це я написав так собі,
між іншим…»
Прочитали? Так в цій «усмішці» «сільському
читачеві роз’яснюється, що держава наша ні
чим не відрізняється від держави капіталіс
ти ч н о ї»? Саме до цієї «усмішки» відносяться (натя-
541 ком) «якісь контрреволюційні мотиви»? І таку критику ви
не називаєте літературним шарлатанством? Полтораць-
кий має нахабсто заявляти, що О. Вишня може «виправ
довуватися тим, що все це жарти». Перед ким виправдо
вуватись? Перед вами, тов. Европенко-Европацький?
— «Ми, — пише «морфолог», — проаналізу
вали войовничий антикультурницький характер
літературної роботи Остапа Вишні. Відомо, що
індустріяльні робітники на численних вечірках
зустрічали нашого автора сміхом, а проводили
мовчанкою».
Так кінчає свою монографію Полторацький. Але й кін
чити він не зміг без кишенькової брехні. Оплески, що ни
ми зустрічають і проводжають індустріяльні робітники О.
Вишню — «інфернальному філософові геніталії», що й го
ворити, не до смаку.
Я змовк. Тов. Европенко-Европацький замислився.
— Ну, добре, — скрикнув він, — я й цей розділ викре
слюю. Але це ж не головне. Головне… — він кинувся до
монографії, але розділів і справді вже не було: моногра
фія туманіла останньою сторінкою. — Ігі-гі-гі! — вдарив
ся в гістерику тов. Европенко-Европацький і вискочив з
кімнати.
Я його не зупиняв. По суті розділ був не останній. Був
ще розділ про «репортаж» та й розділ про «сучасність»
не ввесь я використав. І в цих розділах можна було най
ти чимало нових «морфологічних» перлів, але я все таки
тов. Европенка-Европацького не зупиняв. Скажу по щиро
сті: втомився я та й час був пізній. Я пішов до ліжка.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: 5. ОСТАП ВИШНЯ, МАШИНА Й МІСТО
Наступна: ЕПІЛОГ