Я — це критик, не теоретик і навіть не публіцист. Я
— звичайнісінький собі читач. Читав я, звичайно, й твори
Остапа Вишні (хто не читав творів Остапа Вишні?). «Усмі-
542
шки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що во
ни запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорсто
кі, за те, що вони смішні, за те, що вони глибокотрагічні,
за те, що вони злободенні, за те, що вони радянські, за
те, що вони близькі робітничо-селянським масам, за те,
що на них виховувалась і виховується наша письменниць
ка молодь, за те, що ці усмішки допомогли тисячам но
вітніх «чумазих» стати до активної роботи на користь со-
ціялістичного будівництва, за те, що… за те що… і т. д., і
т. п. Остап Вишня це не тільки фейлетоніст, не тільки гу
морист, не тільки письменник, не тільки художник слова,
— Остап Вишня — це перш за все громадянин Українсь
кої Соціялістичної Радянської Республіки. Рідко хто із су
часних письменників так хутко й з таким запалом реагу
вав на всі заходи комуністичної партії й радвлади, як ре
агував Остап Вишня. Звичайно, О. Вишня — не член ко
муністичної партії, звичайно, пішов він з радвладою не з
перших днів її, радвлади, існування (хоч і йде за нею вже
10 років), звичайно, до свого вступу до пролетарської
літературної організації О. Вишня йшов шляхом попут-
ництва, але не копирсатися в окремих помилках О. Виш
ні мусить критика, не тим паче спекулювати на цих по
милках, а заохочувати і саме справжньою радянською
критикою нашого талановитого гумориста до дальшої ро
боти. О. Вишня до цього часу паплюжив одноосібне го
сподарство і темряву, що її породжено було в умовах та
кого господарювання. Будемо ж чекати від нього нових
«усмішок», що в них він відіб’є процеси доби соціялістич
ної реконструкції, що в них він ще яскравіш розповість ма
совому читачеві, як збанкрутувало індивідуальне госпо
дарство і які чудові перспективи перед господарством ко
лективізованим, якими дикунськими засобами бореться з
радвладою озвірілий куркуль, що його зараз робітничо-
селянські маси ліквідують як клясу, якими бистрими тем
пами росте наше соціялістичне господарство і т. д., і т. п.
Але почекайте. Я сказав, як набринькує про Вишню
543 «ліва» балабайка, я й власні свої погляди на творчість на
шого письменника-гумориста теж не сховав. Що ж гово
рять про О. Вишню інші критики?
— «Коли ходить про сатиру, то замість Гай
ного, Свіфта, Рабле, що, відкидаючи якусь ідею,
нищили її цілу, з голови до п’ят, — знаходимо…
Остапа Вишню, дотепного, талановитого, але
до дрібничок «літературного обивателя», як ка
зав Щедрін, «непреклонного облічітеля і справ-
ніковской неосновательности і городнического
заблужденія, протестанта проти «маленьких вад
механізму».
Хто це так критикує Остапа Вишню? Це критикує
Остапа Вишню відомий український націоналіст д-р Д. Дон-
цов. Що ми бачимо в цій критиці? Ми бачимо в цій кри
тиці відзеркалення чужого нам світогляду. Хоч фашисти
й не можуть не визнати за Вишнею таланту, але прийня
ти його, як письменника сильного, вони ніяк не погоджу
ються. Чому не погоджуються? А тому не погоджуються,
що О. Вишня, будучи радянським письменником, не від
кидає ідеї соціялізму, не нищить цієї ідеї, а, навпаки, до
помагає їй і саме боротьбою «проти маленьких вад меха
нізму» нашої соціялістичної машини. Ця, себто донцовсь-
ка, характеристика О. Вишні, як бачите, цілком збігаєть
ся з характеристикою Полторацького. Різниця тільки та,
що «морфолог» іде далі Донцова: не тільки сили, але та-
лановитости за Вишнею він не визнає.
— «О. Вишня дає літературні шаржі — мав
пує здорово різних совітських літераторів та
критиків. Але від його дотепів часто дхне чрез
вичайкою».
А це хто так критикує Остапа Вишню? Це так крити-
544
кує його якийсь «Киянин» в органі українського фашистів-
ського студетства «Український студент», що виходив в
Празі. Що ми бачимо в цій критиці? В цій критиці ми ба
чимо незадоволення з О. Вишні. Контрреволюціонерам
дуже не подобаються «усмішки» нашого радянського пи
сьменника-гумориста, бо від них, як заявляють вони,
«дхне чрезвичайкою». І ця характеристика, як бачите, теж
збігається з характеристикою Полторацького.
А може покинемо емігрантів і перейдемо до критики
радянської?
— «Перше явище — «Остап Вишня», над
яким власно мало ще задумувався, а то і просто
ще не думав сучасний український критик»…
«Традиція«губанівців» не раз позначається на гу
морі Остапа Вишні». Низькопробної культури
гумор О. Вишні. О. Вишня — це криза нашого
гумору». «Гудити О. Вишню з його
«приемами» це значить гудити
численного читача О. Вишні і з
його смаками, це значить фак
тично писати рецензію на чита-
ч а». «Ми констатуємо факт вели
чезної популярности йуспіху
серед читачівської маси Виш
невих «усмішо к». Цей факт примушує
нас сказати, що тільки низький культурний рі
вень або справжня «культура примітивізму» (хай
дарує-пан Донцов на пляґіяті) може продукува
ти Вишневий гумор і живитися ним. Недалеке
майбутнє… несе забуття Остапові Вишні».
Хто ж це так критикує О. Вишню? Це критикує О. Виш
ню Б. Вірний (із книги «Десять років української літера
тури» узнаємо — Антоненко-Давидович). Треба віддати
справедливість Антоненкові-Давидовичеві: пишучи свою
545 «монографію», Полторацький в частині формальної аналі
зи таки добре його, Антоненка-Давидовича, зплягіював.
Полторацький просто переказав своїми словами те, що вже
було сказано Антоненком-Давидовичем.
Отже, ґалерія: Донцов, «Киянин», Антоненко-Давидо-
вич — останній від першого («хай дарує пан Донцов на
пляґіяті»), і О. Полторацький від Антоненка-Давидовича.
Що ж говорить про Остапа Вишню критика пролетарсь
ка?
— «Коли ми поставимо питання, хто зараз
найкращий письменник з точки погляду попу-
лярности, з точки погляду розміру його впливу
на Україні, — я скажу, що це… буде Остап Виш
ня, бо його твори читаються, ідуть в маси, бо
його твори більше читаються. Він впливає свої
ми творами на величезні маси. Коли візьмемо
історію української літератури Дорошкевича
абощо, коли ми пошукаємо там найвидатніших,
найвпливовіших сучасних українських письмен
ників, то там прізвища Остапа Вишні не знайде
мо. Це неправильно, це недооцінка ідеологічно
го впливу літератури».
Так, скажімо, говорить про Остапа Вишню С. Пили-
пенко. Навіть нащо вже ортодоксальний Б. Коваленко, а
й той таке заявив:
— «Коли так до літератури підходити, — за
явив Б. Коваленко — що Тичину будемо проти
ставляти Остапові Вишні, то це буде надто вже
спрощено. Остап Вишня нам по
трібний, але не можна нищити й Тичину».
Як бачимо, погляди на Остапа Вишню поділилися за
клясовою відзнакою: фашисти й ті, що їм в Вишневій
справі підспівують, дивляться на Вишню, в крайньому ра
зі, як на художника «чрезвичайки», комуністи заявляють,
що Вишня нам «потрібний», ставлять його поруч з акаде
міком П. Тичиною і називають «одним із найвидатніших,
найвпливовіших сучасних радянських письменників». Інак
ше й бути не може: аполітичної літератури нема, єсть
тільки література клясова. А поскільки кляси між собою
ворогують, то й художник радянський ніколи не може
припасти до серця критикові буржуазії. В творчості О.
Вишні було декілька ідеологічних та художніх ляпсусів,
але це зовсім не значить, що 4-е виправлене видання бур
жуазна критика почне вихваляти. Навпаки: після цього
виправлення вона ще більше зненавидить нашого гумо
риста.
Остап Вишня на другому етапі своєї творчости. Що
ще дасть О. Вишня — я не знаю. Але я певний, що в но
вих його творах робітничо-селянські маси побачать про
летарське відзеркалення найпрекраснішого із будівництв
— відзеркалення будівництва соціялізму, побачать дні,
турботи, радости, печалі, героїзм і перемоги пролетарія-
ту Великого Реконструктивного періоду.
… «Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх
за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні, за те, що
вони жорстокі, за те, що вони смішні і водночас глибоко-
трагічні. Але особливо я їх полюбив за те, що вони близькі
робітничо-селянським масам.
Р.5. Цей памфлет, звичайно, не претендує на звання
критичної розвідки, — розвідки, що розглядає творчість
О. Вишні. Претендувати він не може хоч би вже тому, що
я зовсім не зупинявся на художніх та ідеологічних зривах
в творчості нашого гумориста, які в нього, як вже зазна
чав, є.
1. Остап Вишня в «світлі» «лівої» балабайки
Цей памфлет вперше було опубліковано в жур. «Пролітфронт»,
Харків, 1930, ч. 4, стор. 254-309. Звідси без жодних змін взято
його до нашого видання.
547 2. Европенко-Европацький — узагальнений Хвильовим об
раз прихильника «Нової Генерації» за допомогою якого він про
вів свій критичний діялог з О. Полторацьким. Причиною до
цього діялогу була публікація в «Новій Генерації» чч. 1,2, 3, 1930
року великої статті О. Полторацького про Остапа Вишню. Як
ця поліційновикривальна стаття відбилася на долі Остапа Вишні
після його арешту 1933 року, ми не знаємо. Але сам О. Полто-
рацький вважав це своєю заслугою. Коли О. Вишню засудили
до рострілу (який пізніше замінили на 10 років табору), то О.
Полторацький не тільки не відчув гризоти сумління, а з почут
тя героїчного вчинку він зробив у пресі таку заяву: «…основно
го мені пощастило досягти — визначити вперше в українській
радянській критиці антипролетарськість, бездарність і куркульську
ідеологію «творчости» цього суб’єкта»… «Тепер я щасливий від
значити, що подібне уже сталося (це засуд О. Вишні до розстрі
лу — Г. К.) і що моя стаття стає епітафією на смітникові, де
поховано творчість О. Вишні» (Див. Василь Стус. Відкритий
лист до президії СПУ. «Сучасність», ч. 4, 1929, стор. 75).
Це нотуємо для історії, щоб ясніше було з якими справді
«нечистоплотними» суб’єктами довелося воювати М. Хвильово
му в ті темні і злі часи.
3. Мабуть тут звичайна механічна похибка: не «З нікому
невідомим майбутнім», а «з нікому невідомим минулим» (стор.
283 ориґін.).
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: 6. ОСТАП ВИШНЯ І СУЧАСНІСТЬ
Наступна: РІЗНЕ 1921 — 1932. КОМЕНТАР РЕДАКТОРА