У зв’язку з літературною дискусією виявилися певні на
ші ухили від партійної лінії у ґрунтовних політичних пи
таннях, ухили, що були широко використані ворожими про
летарській революції елементами.
Утворилось таке становище, що український шовінізм
став визнавати нас за своїх однодумців, зачисляючи нас до
єдиного націоналістичного фронту проти партії.
Ми вважаємо за необхідне заявити, що це сталося всупе
реч нашому бажанню, що суб’єктивно нічого спільного ми
з представниками буржуазного націоналізму не тільки не
мали й не маємо, а й увесь час своєї революційної діяльно-
сти провадили з ними рішучу боротьбу. Отже, нині ми рі
шуче рвемо з тими своїми помилками, що давали привід
ворогам компартії горнутися до нас.
Ми визнаємо, що гасло орієнтації на психологічну «Ев-
ропу» будьяку, «минулу-сучасну», «пролетарську-буржуаз-
ну», враз із змаганням розриву з російською культурою,
поруч з нехтуванням Москви (що є центр всесвітньої рево
люції), як центр «всесоюзного міщанства», було безперечно
збочення із клясової пролетарської лінії інтернаціоналізму.
Це гасло може бути «тільки прапором для української
дрібної буржуазії, що зростає на грунті непу, бо вона розу
міє відродження нації, як буржуазну реставрацію, а за орі
єнтацію на Европу, безперечно, розуміє орієнтацію на Ев-
ропу капіталістичну — відмежовування від фортеці міжна-
родньої революції, столиці СРСР — Москви».
Щодо боротьби двох національних культур, то вона ви
являється нині, навіть загострюючись подекуди, лише в мі
ру існування капіталістичних елементів у економіці перехо
дової доби, і в міру впливу буржуазної ідеології на сучасни
ків.
Ми визнаємо, що теорія боротьби двох культур в інтер
претації тов. Хвильового відповідає економіці капіталістич
ного розвитку і що цілком неможливо застосовувати її у бу
дівництві нової української радянської культури на базі ра
дянської економіки й диктатури пролетаріяту.
567 Ми цілком стоїмо на ґрунті постанов червневого пле
нуму ЦК КП(б)У те, що:
1) «Шляхам буржуазного розвитку ми протиставляємо
свій пролетарський шлях. Партія стоїть за самостійний
розвиток української культури, за виявлення всіх творчих
сил українського народу. Партія стоїть за широке викори
стання розвиваючоюся українською соціялістичною куль
турою всіх досягнень світової культури, за цілковитий її
розрив із традиціями провінціяльної обмежености і рабсь
кого наслідування, за створення нових культурних досяг
нень, гідних творення великої кляси. Але партія це робить
не шляхом протиставлення української культури культу
рам інших народів, а шляхом братського співробітництва
робітників і працюючих мас усіх національностей в ділі
будівництва міжнародньої пролетарської культури, в ко
тру українська робітнича кляса зуміє вложити свою част
ку» і що:
2) «Коли мова йде про пролетаріят, то протиставлення
української культури в цілому великоруській культурі теж
у цілому означає ганебну зраду інтересів пролетаріяту на
користь буржуазного націоналізму. Якщо український мар
ксист захопиться цілком законною й природною ненави
стю до великоросів-гнобителів перед тим, якщо він пере
несе хоча б частинку цієї ненависти, хоча б тільки відчу
ження, на пролетарську справу великоруських робітників,
то цей марксист тим самим звалиться в болото буржуаз
ного націоналізму» (Ленін «Національний жупел асиміля
торства», т. XIX).
Ми цілком поділяємо думку пленуму ЦК КП(б)У в
справі літературних груп типу «неоклясиків», що вони ве
дуть роботу, «розраховану на задоволення потреб зроста
ючої української буржуазії, і тому вважаємо, що товариш
Хвильовий, визначивши в своїх статтях ці групи як «іде
ологічно нам далекі» і заявивши, що «до їхньої ідеології
ми завжди мусимо бути насторожені», в той самий час
висунув помилкову формулу використання цих груп «пси
хологічно». Так само за помилку ми вважаємо «аналогію»
неоклясиків у першому зошиті «Вапліте».
568
До вищезазначених збочень від пролетарської партій
ної лінії ми дійшли в запалі літературної дискусії, в бо
ротьбі з проявами неуцтва, напостовства та просвітянст
ва, в запалі боротьби проти вікового «епігонізму», що
проти них ми вважаємо за свій революційний марксівсь-
кий обов’язок провадити боротьбу й надалі. Нині ж,
уважно обміркувавши справу, ми бачимо свої ідеологічні
й політичні помилки і одверто їх зрікаємось.
Ми не розходимося ні в чому з лінією партії й визна
ємо цілком правильну політику й роботу, що провадить
ся під керівництвом ЦК КП(б)У, зокрема в галузі куль
турного будівництва. В основу своєї роботи ми кладемо
вирішення червневого пленуму ЦК КП(б)У.
О. Досвітній, М. Хвильовий, М. Яловий
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: ХУДОЖНІЙ МАТЕРІЯЛ У «НОВІЙ УКРАЇНІ»
Наступна: ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ «КОМУНІСТ»