І
У березні місяці б. р. в газеті «Комуніст» було надрукова­
но мого листа15, що в ньому я рішуче й остаточно засудив
ту систему своїх поглядів на наше культурне будівництво,
яку прийнято тепер називати «хвильовізмом». В різних
колах нашого українського суспільства цього листа і зу­
стріли, звичайно, по-різному: одні — незадоволенням,
другі — здивуванням, треті — ще чимось. Були відгуки і
в пресі. Преса, як і треба було чекати, теж неоднаково ре­
агувала: комуністична, наприклад, вітала, націоналістична
— потискувала плечима і називала мене «безвольною лю­
диною».
Відгукнулися на мій виступ і розламівці з КПЗУ. Від­
гукнулися, цебто, і ті громадські кола, що колись зв’язані
були зі мною деякими обопільними симпатіями.
У відгуках комуністичної преси для мене неясного ні­
чого нема. Не приходиться довго говорити й про пресу
націоналістичну (коли «Діло», скажемо, знайомлячи захі-
дньо-україн. суспільство з моїм березневим листом заяв­
ляє, що цього листа я зфабрикував під натиском «дикта­
торського режиму комунізму», цебто під натиском ДПУ,
то я розумію, чому ж те ж таки «Діло» делікатно замов­
чує той факт, що названого листа написано було за межа­
ми Радянського Союзу і саме в Австрії, де, як відомо і
на жаль, ще не встановлено згаданого режиму).
Не розумію я тільки розламівців із КПЗУ, і не розу­
мію не тому, що вони не досить чітко привітали мене
(«заяву Хвильового», пишуть вони, «безумовно треба роз­
цінювати, як крок повороту на правильні марксівські по­
зиції»), а тому, що це привітання, на мій дилетантський
погляд, ніяк не в’яжеться з їхнім ставленням до націо­
нальної політики КП(б)У. Нарешті, я не розумію тому,
що ніяк не доберу,, яка ж різниця між «хвильовізмом»,
579 з одного боку, і тими поглядами на наше культурне бу­
дівництво, з другого, які лягли в основу світогляду Ту-
рянського й Василькова.
Звичайно, як основоположник «хвильовізму», я не мо­
жу не висловити свого здивування з таланту Н. Лазарке-
вича, що в розламівськім органі «Світло», дуже влучно
характеризуючи «хвильовізм», «добачає в нім тільки
(підкреслення моє) прояв натиску ідеології новозростаю-
чої української буржуазії»; звичайно, як автор березнево­
го листа, я цілком задоволений, що «всі ті», яких нині ка-
гановичівська група п’ятнує шумськістами, стоять в нега­
тивному відношенні до «хвильовізму» (див. те ж таки
«Світло»). Але не має для мене сумніву і в тому, що всі
ці рішучі і голосні заяви аж ніяк не погоджено з ідеоло­
гічною плятформою і діяльністю «всіх тих». Заяви лиша­
ються заявами, дійсність — дійсністю.
Не спасає розламівського становища навіть екскурс в
минуле. Правда, «тов. Шумський в своїй доповіді, помі­
щеній в «Більшовику України» (лютий 1927 року) засудив
«хвильовізм». «Знову, як нам відомо, західньо-українські
т. з. «шумськісти» в органі «Наша правда» (січень 1927 р.)
в цілому ряді видань говорили, що «Хвильовий сходить
тут з марксівських позицій». Але, поперше, це ж були
тільки заяви, а подруге — хіба не відомо нам, що в то­
му ж таки 1927 році т. з. «шумськісти» не тільки з успі­
хом засуджували «хвильовізм», але і з не меншим успіхом
паплюжили «шумськізм», добачаючи, наприклад, «в ви­
ступах члена ЦК КП(б)У т. Шумського ухили націоналі­
стичного характеру», заявляючи, наприклад, що «т. Шумсь­
кий не тільки не відмовився від своїх помилок, а навпаки,
обстоюючи їх далі, тим самим пішов об’єктивно назу­
стріч натискові націоналістичної дрібної буржуазії».
Звичайно, нікому з ворогів КП(б)У не забороняється
припускати (як це припускає «Світло»), що в результаті
тих методів, що їх застосовує Каганович, появляються
трофеї в виді колекції підписів зразкової «безпринципно-
сти», але і нікому не забороняється припустити, що, попер­
ше, апологети «шумськізму» недалеко утекли від уже справ-
580
жньої зразкової безпринципности, відмовившись від Шум­
ського в 1927 році, щоб у 1928 назвати це відмовлення «гли­
бокою помилкою», подруге і головне —нікому не забороня­
ється і припускати, що це відмовлення нікому і нічого не до­
водить.
Отже, взявши на себе завдання вияснити, «в якому від­
ношенні до «хвильовізму» «всі ті» (а для чого я беру на
себе це завдання, про це я скажу нижче), я примушений
все таки залишити в стороні розламівські заяви про їхнє
негативне ставлення до «хвильовізму» і безпосередньо
звернутись до більш певних свідків — до поглядів на на­
ше культурне будівництво, що їх розламівці висловили у
відповідних часописах.
II
Проте, спершу дозвольте взяти формальну сторону
справи: раніш, ніж почати вияснювати, «в якому відно­
шенні» «всі ті» до «хвильовізму», раніше дозвольте вия­
снити чи дістали ми «юридичне» право від розламівців
називати їх шумськістами, чи такого права вони нам не
давали?
На поставлене самим собі запитання — «чи існує «шум­
ськізм» чи ні» «всі ті» так і не дають чіткої, цілком зрозу­
мілої і, я б сказав, не крутійської відповіли. З одного бо­
ку, як пишуть «всі ті», «шумськізм» — це є фабрикат ге­
нерального секретаря Л. М. Кагановича («виступив Шум­
ський — готовий «шумськізм», виступив Волобуєв — го­
товий «волобуїзм» і т. д.), з одного боку, як пишуть «всі
ті», «шумськізм» утворено для того, «щоб залякати пар­
тію, щоб задушити всякий здоровий голос критики», але,
з другого боку, той же самий «шумськізм» рекомендуєть­
ся розламівцями, як певна громадська течія, як певна те­
орія, що навіть має свою «основну суть». («Основна суть
«шумськізму», говорить Н. Лазаркевич, «яку за всяку ціну
Каганович старається скрити, і заключається в тому, що»
і т. д.). З одного боку, «шумськізм» береться в лапки, але
з другого, як от в «Нашому слові» (орган Сельробу пра­
виці, що виходить під ідеологічним контролем «всіх тих»)
581 він уже виступає чомусь без лапок — приблизно так, як
ленінізм чи то марксизм. З одного боку його називають
«т. з. шумськізмом», але з другого — він уже просто
шумськізм. З одного боку — «рахуємо неправильним нази­
вати цю лінію шумськізмом», але з другого, — «остання на­
ша деклярація, яку на першій сесії сойму проголосив тов.
Чучмай, стоїть в тісному зв’язку і в повній солідарності
з шумськізмом». Отже виходить, що розламівці на це за­
питання так і не дають нам чіткої й ясної відповіли. От­
же, як же бути? Як же відповісти на поставлене уже нами
запитання (дають нам розламівці право називати їх шум-
ськістами, чи ні?).
Відповідь, очевидно, може бути тільки така: приймаю­
чи на увагу, що «всі ті» не те, що не знають «існує шум­
ськізм» чи ні, а просто не находять потрібним давати
ясної відповіді на своє запитання (ця ж відповідь позбав­
ляє їх можливости говорити про «продукцію різних із-
мів»), приймаючи на увагу те, що т. Шумський покищо
не відбив охоти у розламівців безперестанку спиратись
на його ім’я; приймаючи на увагу також і те, що розла­
мівці з більшим бажанням говорять про «шумськізм», ніж
про режим Пілсудського, нарешті приймаючи на увагу
те, що нешумськісти ніколи всерйоз не назвуть себе шум-
ськістами — приймаючи все це на увагу, ми віднині вирі-
шаємо називати розламівців шумськістами і до того ж
шумськістами без лапок.
Отже формально, за Турянським, шумськізм існує.
Формально існує певна сума поглядів на наше культурне
будівництво, формально існує ціла група людей, які ці по­
гляди захищають, формально існує ціла ідеологія, яка про­
тиставляє себе ідеології і поглядам КП(б)У.
Отже формально. Але чи існує шумськізм фак­
тично? На це останнє запитання ми можемо дати відпо­
відь, очевидно, тільки тоді, коли зупинимо свій уважний
погляд на розламівській ідеологічній плятформі, коли ви­
яснимо, «в якому відношенні» до «хвильовізму» «всі ті»,
коли вияснимо, нарешті, скільки дано права шумськістам
582
паплюжити гостро засуджені мною мої ж таки погляди
на наше культурне будівництво.
— «Основне, що твердив Шумський» — пише О. Ва­
сильків в «Землі і волі», — «це то, що при загальному
суспільно-політичному оживленні всіх суспільних верств
на Україні справа вмілого руководства національно-рево­
люційним відродженням, скерування його в русло соці-
яльного будівництва стає справою першорядної ваги».
Це, так би мовити, перший пункт розламівської плят-
форми. Назвати цей пункт шумськістським пунктом і справ­
ді ніяк не можна сказати по ньому чи існує фактично
шумськізм чи ні — теж не можна, і саме тому не можна,
що на розламівський жаль в ньому нема нічого нового.
— «Але керівництво КП(б)У, — далі «твердив Шумсь-
ський», за інформацією Василькова, — місто стати на
чолі того руху (цебто руху національно-революційного),
керувати ним, скерувати його на шлях соціялістичного
будівництва, плентається в хвості його».
Це «твердження», підсилене до того ж другим (таке
«плентання випливає з автономістичного наставлення пар­
тії») підсилення до того ж пропозицією негайно «стати на
шлях фактичного (підкреслення моє) будівниц­
тва Української Соціялістичної Держави», — таке «твер­
дження» і справді підводить нас до якоїсь основи, що ніяк
не в’яжеться з основами комуністичної партії. Таке твер­
дження і справді дає нам право авторів його вважати ор­
ганізаторами нової течії, дає нам право заявляти, що
«шумськізм» не тільки формально, але і фактично існує.
Правда розламівці називають це «твердження» «сто­
процентним ленінізмом». Але правда і те, що цей «сто­
процентний ленінізм» вихоплено з плятформи «хвильовіз­
му», — того самого «хвильовізму», що до нього розламів­
ці ставляться «негативно», що в ньому розламівці найшли
«тільки (підкреслення моє) прояв натиску бур­
жуазії».
Правда, «стопроцентний» пляґіят ніяк не дає права ав­
торам його вважати себе творцями оригінального «ізму»,
583 але це вже, так би мовити, формальна сторона справи;
у всякому разі це «твердження» нічого не має спільного
з ленінізмом, і саме в тому випадкові, коли до
хвильовізму поставитись негативно, як до
«націоналістичного ухил у».
І дійсно: чим моє «твердження» («в той час, як в Росії
компартія завжди втручається морально і матеріяльно в
культурне будівництво, на Україні логікою одірваности
керуючих кіл від національного відродження, ми, крім
химерної ситуації в культурному будівництві, маємо кіль­
ка імпотентних морально і слабеньких матеріяльно хох-
лацьких апаратів») — чим це моє «твердження», що було
висунуте в моїй статті «Україна чи Малоросія», відрізня­
ється від приведеного «твердження» шумськістів? Я цим
запитанням, звичайно, не збираюсь воювати за права прі­
оритету хвильовізму, але я і не можу не прийти до тієї
думки, що шумськізм і справді фактично існує.
Існує фактично ухил, хоч і не оригінальний, але все
таки ухил.
А втім, може ми помиляємось? Може це «твердження»
все таки не дає нам права говорити про фактичне існу­
вання шумськізму? Може в даному разі не можна зверта­
тися до методу порівняння? Може ідентичність згаданого
«твердження» з відповідним «твердженням» хвильовізму
нічого не доводить? Може це і справді є «стопроцентний ле­
нінізм»? Тоді дозвольте відкинути методу порівняння і по­
дивитись на цей постулят незалежно від відповідного по-
стуляту хвильовізму.
Отже, «шумськісти» заявляють, що «керівництво КП-
(б)У плентається в хвості національно-революційного ру­
ху», шумськісти чи то «так звані шумськісти» заявляють,
що це керівництво не вміє чи то не хоче (про це нічого
не написано) «скерувати цей рух на шлях соціялістично-
го будівництва, нарешті шумськісти заявляють, що це ке­
рівництво «фактично не будує Української Соціялістичної
Держави».
На перший, поверховий, погляд в цих категоричних
584
заявах ніби нема нічого націоналістичного: форма виразу
коректна, а сенс заяви зводиться до того, що треба негай­
но скинути сучасне керівництво КП(б)У. На перший по­
гляд , але другий, більш уважний, переконує нас у тому,
що тут справа не стільки йде про «кагановичівську групу»,
скільки про цілу компартію, і навіть про весь конкретний
радянський лад. І справді: заявивши, що керівництво КП-
(б)У, те саме керівництво, що на протязі десятьох років
керує робітничо-селянським рухом на Україні, те керівни­
цтво, що під його проводом революція остаточно покін­
чила з контрреволюцією, заявивши, що це керівництво
«фактично не будує Української Соціялістичної Держави»
і не може чи то не хоче «скеровувати національно-рево­
люційний рух на шлях соціялістичного будівництва» — хі­
ба заявивши це, шумськісти не становляться по ту сторону
барикад? Розламівці багато кричать про своє дуже симпа­
тичне ставлення до Радян. Республіки. Але невже вони не
розуміють, що цей історичний крик ще більше їх компро-
мітує? Коли на Україні «нема фактичного будівництва со-
ціял. держави» (цебто йде будівництво держави буржуаз­
ної), то яким же це чином «стопроцентні леніністи» зали­
шаться революціонерами, підтримуючи цей радянський
лад — на сьогодні, по їхньому — контрреволюційний?
Де ж тут логіка? Чи може вони радянський лад підтриму­
ють в абстракції і зовсім не той, реальний, який зараз
існує на Україні? Так тоді ж послідовно треба проголоси­
ти, що соціялістична революція загинула і на місце її
прийшов термідор і до того ж термідор великодержавно­
го російського шовінізму? Так тоді, нарешті, треба визна­
ти, що шумськістські погляди нічим не відрізняються від
поглядів націонал-соціялістичних. Десять років компартія
будує Українську Соціялістичну Державу — і раптом: нія­
кої Української соціялістичної держави «фактично» нема!
Десять років компартія стоїть на чолі «національного від­
родження українського народу» — і раптом: партія не
тільки плентається в хвості національно-революційного
руху, але і загрожує і надалі плентатись!
585 Навіщо ж морочити людям голову й заявляти, що
справа йде про керівництво, коли для кожного ясно, що
шумськісти паплюжать цілу партію? Навіщо ж морочити
голову «кагановичівською групою», коли справа йде про
цілий конкректний радянський лад? Воістину: сказавши
«а», треба сказати і «б». Почавши війну проти КП(б)У,
ніяк не можна не опинитися в таборі контрреволюції —
своєї «рідної», ундовської.
Але трагедія одним протиріччям (коли і справді шум­
ськісти роблять тільки націоналістичний ухил) не кінча­
ється. Де ж ви були, спитають їх націоналісти, до 28 ро­
ку? Теж «пленталися в хвості»? Що ж ви будували на про­
тязі десятьох років? «Єдіную неделімую»? Виходить і Ту-
рянський і Васильків і Хвильовий — всі ви до цього часу
були несвідомими «запроданцями Москви»? Виходить, що
ви ввесь час виступали не будівниками Соціялістичного
Союзу, а агентами московського імперіялізму, сліпим
знаряддям в руках ловких російських великодержавників?
Яку ж їм відповідь дадуть шумськісти і всі ті, хто, поки­
нувши чи то не пішовши за УНРовськими гаслами, уже
десять років воює з рідним націоналізмом? Чи не прий-
деться «всім тим» негайно організовувати клюб самогуб­
ців і там «стопроцентно» самознищуватись? Сказавши «а»,
треба говорити і «б». Почавши будувати Українську Соці-
ялістичну Державу, ніяк не можна на одинадцятому році
цього будівництва переносити відповідальність за це бу­
дівництво на «кагановичівське керівництво» — формально
і на робітничо-селянські маси — фактично і не тому, зви­
чайно, що прийдеться організовувати клюб самогубців, а то­
му, що це дезертирство об’єктивно, залізною логікою су­
часних громадських відносин, веде до націоналізму.
А втім, може ми помиляємось, заявляючи на підставі
одного твердження, що шумськісти, говорячи про «керів­
ництво», мають на увазі цілу партію комуністів-більшови-
ків України.
— «В своїй практичній роботі, — далі говорить О. Ва­
сильків — партія не шукає належного опертя в українсь­
кому пролетаріятові».
586
Тут уже, як бачимо, шумськісти заговорили одверто.
Тут уже справа йде не про «керівництво», а про ввесь
авангард українського революційного пролетаріяту і йде,
до речі, в тих же категоричних тонах. 1 тут уже партія ви­
значається як така партія, що нічого не має спільного з
українським пролетаріятом, як партія, яка в «практичній
роботі» шукає належного опертя або серед російського
робітництва (в цьому разі вона націонал-соціялістична),
або серед російської буржуазії (в цьому разі вона буржу­
азна). І все це, до речі, видається за «стопроцентний лені­
нізм». Яким чином пролетарська партія за один місяць
(бож розламівці до 28 року цього не говорили) робиться
раптом партією непролетарською?.. Це вже секрет шумсь-
кізму. Отже виходить, що ми не помилились, заявляючи
на підставі одного твердження, що шумськісти, говорячи
про «кагановичівську групу», мали на увазі цілу КП(б)У.
— «Навіть в самій партії комуніст-українець, — це в
найліпшому случаю комуніст другого порядку», — далі
говорить О. Васильків.
Але, сказавши так, він знову забуває, що це є переказ
своїми словами «формули» хвильовізму, який твердив, що
«кожний міщанський шпінгалет із російських кіл вважає
за свій обов’язок дивитись на українця скоса і при нагоді
потріпати його по плечу: мовляв, роботай націонал, може
через сто років і будеш комуністом». ‘При чому ж тут «не­
гативне» ставлення до моїх колишніх поглядів?
Цим я, звичайно, не думаю сказати, що в партії нема
русотяпських елементів, що партія мусить покинути бо­
ротьбу з ними, — цим я хочу сказати, що шумськізм і в
цьому пункті нічим не відрізняється від хвильовізму. Цим
я хочу ще раз підкреслити, що шумськізм і справді фак­
тично існує, що існує новий «ізм», який йде походом на
комуністичну партію України. Це, на мій погляд така ж
істина, як і те, що я, засудивши хвильовізм під гучні оплески
розламівської похвали, епігонові його, цебто шумськізмо-
ві, симпатизувати міг би тільки в стані цілковитого боже­
вілля.
587 Але може, пішовши походом на цілу комуністичну
партію більшовиків України, шумськісти тим самим не
йдуть проти ленінізму, що ним вони божаться на «сто
процентів»? Може і справді я ще нічого не довів? Може і
справді КП(б)У — одно, а ленінізм — зовсім щось інше?
Може вони і справді не неподільні? Тоді вже, очевидно,
прийдеться зупиниться на «чистій воді» («На чисту во­
ду» — так називається стаття в шумськістському «Нашому
слові»),
— «Шумськізм, — несподівано інформують розламівці,
— це є втягнення українського робітництва і селянства в
творчу радянську працю».
Тут ми вже бачимо, що «шумськізм», поперше, не взя­
то в лапки, подруге, тут уже розламівці не протестують
проти того, щоб їх називали шумськістами, але потрете і
головне, — ми тут бачимо, що «стопроцентні леніністи»
раптом, на одинадцятому році соціялістичної революції,
прийшли до того цікавого висновку, що ленінізм буде то­
ді «стопроцентним», коли до нього додати шумськізм,
цебто, коли він поставить, як вони говорять, собі за зав­
дання «втягнути українське робітництво і селянство в
творчу радянську працю».
От тобі і договорились. Виходить, що до цього часу
ленінізм не ставив собі такого завдання? За що ж його
розламівці до цього часу так гаряче підтримували? Наві­
що ж вони так багато за нього розпинались? Чи, може, во­
ни розпинались з якоюсь спеціяльною метою? Яка ж це
була мета? Чи може їх було обдурено і вони, зрозумівши
раптом це, спішать виправити свою помилку? Але тоді
для чого ж вони так уперто називають себе «стопроцент­
ними леніністами»? Чому ж вони прямо не скажуть, що з
ленінізмом вони вже нічого не мають спільного, і що леніні­
стами вони називають себе з якоюсь спеціяльною метою?
Чи може вони називають себе леніністами тому, що їхня
теорія «боротьби двох культур» нічого не має спільного
з хвильовізмом?
— «Єдиним шляхом — пишуть розламівці в тому ж
588
«Нашому слові» за 28 рік, — «щоб побороти труднощі,
які неминуче мусіли виникнути з тих протиріч, які прино­
сить із собою неп, це шлях — якнайрішуче поборювати
тенденцію «боротьби двох культур», стати до рішучої бо­
ротьби з великодержавним шовінізмом та керівництва
українського національного відродження, спрямовуючи
його в річище клясової боротьби, в річище скріплення й
консолідації радянської держави».
Це твердження шумськісти теж вважають за «стопро­
центний ленінізм». Твердження, можна сказати, цікаве,
але на жаль, треба все таки визнати, що воно, поперше,
— давно вже було написане в початках «хвильовізму», а
подруге — треба сказати, що під ним жодний український
націоналіст не підписатися ніяк не може. Цікаве поборю­
вання теорії «тенденції» боротьби двох культур! «Стано­
вись до рішучої боротьби з великодержавним шовініз­
мом» і… «керуй процесом українського національного від­
родження»! А де ж дівся український націоналізм? Як же з
ним бути? Чи може його не треба «поборювати»? Хто це
нарешті мусить «стати» за керівника «процесом українсь­
кого національного відродження»? Компартія? Так тоді
яка ж вона буде компартія, коли вона поставить перед со­
бою ті ж самі завдання, що їх ставлять і ундовці? Хіба
ундовці «проти українського національного відродження»,
хіба вони проти того, щоб «спрямувати його в річище
клясової боротьби»? Хіба вони проти «скріплення консолі­
дації Української держави»? (але якої?).’ Хіба вони проти
«боротьби з великодержавним шовінізмом»? Чим же ця
ідеологія відрізняється від ідеології ундовської?
А, очевидно, тільки тим, що це написано «стопроцент­
ними леніністами», які, засуджуючи хвильовізм, в той же
час не хочуть чи то не вміють зрозуміти, що одна з основ­
них помилок останнього і була та, що він, хвильовізм,
пропонуючи партії посилити боротьбу з великодержав­
ним шовінізмом, одночасно не робив наголосу на бороть­
бі з шовінізмом українським. Його націоналістичний ухил
і був у тому, що він, говорячи про національне відро-
589 дження, не виходив з чітких пролетарських позицій і тим
штовхав компартію, як і «шумськісти», в обійми українсь­
кого націоналізму. Сперечатися не приходиться, що наша
партія мусить взяти на себе (вона вже й узяла) керівниц­
тво українським національним відродженням, але який же
ленініст може сумніватися в тому, що вона мусить взяти
керівництво не тим відродженням, яке не передбачає бо­
ротьби з рідним націоналізмом, і не тим, що штовхає
Україну «на природний етап, який Західня Европа прой­
шла в часи оформлення національних держав» і що про
нього говорив колись Хвильовий і який зараз на словах
засуджує Н. Лазаркевич, а тим, що передбачає перш за
все боротьбу з «рідним» націоналізмом. І справді, все тут
єсть: і великодержавний шовінізм, і національне відро­
дження, і клясова боротьба. Але тут нема ні українського
шовінізму, ні пролетаріяту, ні соціялістичного будівниц­
тва, ні пояснення клясової боротьби (які кляси, проти ко­
го і т. д.). Словом, сказавши «а», приходиться говорити і
«б».
— «Для проведення цієї єдино правильної лінії», —
твердять далі розламівці (маючи на увазі ту лінію, що за­
буває «рідний» націоналізм), — «необхідно українізувати
партію, без чого справжнє керівництво українським націо­
нальним процесом та творча боротьба з великодержав­
ним націоналізмом неминуче зводитись мусить головне
до «адміністрування».
Словом і тут «стопроцентний ленінізм»: українізація
не для того, щоб широкі робітничо-селянські маси прий­
няли більш активну участь в соціялістичному будівництві,
а знову таки для того, шоб боротись з великодержавним
націоналізмом, не звертаючи увагу на свій «рідний». Прав­
да, далі розламівці говорять і про «соціялістичні цінно­
сті», але на те ж вони і виступають в ролі соціял-тумано-
пускателів, на те ж вони і називають себе щумськістами.
Отже, нема нічого дивного і в тому, що і економічна
плятформа шумськізму строго витримана в дусі того ж
таки націоналістичного ухилу. Хіба ця плятформа не є
590
розвиток тих думок, що їх засуджено, як «негативні», ти­
ми ж шумськістами? Хіба не хвильовізмом проголошено ще
на початку 1926 р., що «українська економіка — не росій­
ська економіка і не може бути такою» (дивись мою кол.
статтю «Апологети писаризму»). Хіба стаття Волобуєва16,
що лягла в основу економічної плятформи шумськізму,
не є той же хвильовізм в розв’язанні проблем української
економіки? Невже ж мені, основоположникові хвильовіз-
му, того самого хвильовізму, що його, — ще раз повторюю,
— засуджено шумськістами, — невже мені брати на себе
ролю коментатора втлумачувати шумськістам, що справа
не в тому, що не треба боротись з проф. Александровим і
йому подібними, які розуміють Україну, як південь Росії,
які не здібні тримати курсу на «соціялістичну консоліда­
цію національних республік», — справа в тому, що «соці­
ялістичну консолідацію національних республік» висува­
ється як «основну сутність» шумськізму (нібито КП(б)У,
нібито ленінізм проти такої консолідації) справа в тому,
що цілу компартію обвинувачується в бездіяльності в той
час, коли вона без цієї консолідації і існувати не може, в
тому, що шумськізм змішав правильні думки з антиленін-
ськими і протиставив їх думкам КП(б)У. Справа в тому,
що не можна видавати «еклетичну юшку націонал-комуніз-
му і українського шовінізму (як цілком правильно нази­
ває «шумськізм» тов. Каганович) за «стопроцентний лені­
нізм». От в чому справа, і от чого шумськісти не розумі­
ють, чи то, певніше, не хочуть розуміти.
А втім, може я, як то кажуть, не з того боку підійшов?
Може «шумськісти» «глибоко помилились», сказавши, що
вони в «хвильовізмі» бачать «тільки прояв натиску буржуа­
зії»? Може в тих «твердженнях» «хвильовізму», що сходять­
ся з їхніми, вони не бачать націоналістичного ухилу? Тоді по­
дивимось, в чому вони бачать антиленінізм в тому націо­
налістичному збоченні, що називається «хвильовізмом».
— «Це найбільш яскраво видно, — говорить Н. Ла­
заркевич, — «коли розібрати погляди Хвильового в пи­
танні НЕПу, українського національного відродження та
шляхів розвитку української культури».
591 Далі Н. Лазаркевич, взявши мою кол. передмову до збір­
ника поезій Вас. Еллана і процитувавши з неї те місце, де
я говорив про «роздериротазівотну казенщину» «Епархі-
яльних відомостей», робить цілком правильний висновок:
«Отже у Хвильового НЕП не неминучий засіб в руках про-
летаріяту, а уступки дрібній буржуазії. Виходячи з такого
неправильного протимарксівського заложення в оцінці НЕ-
Пу, Хвильовий котиться в дальші прірви націоналістично-
опортуністичної ідеології».
Висновок, повторюю, — щодо хвильовізму, — цілком
правильний. Але хіба «шумськісти», заявляючи з обурен­
ням, що за НЕПу ми «справді» ще не стали на шлях «фак­
тичного» «будівництва Української Соціялістичної Держа­
ви», хіба цією заявою вони не розцінюють НЕП, як уступ-
ку дрібній буржуазії? Хіба цим вони не заперечують і
справді цілком ленінського визначення, що «НЕП, — це
неминучий засіб в руках пролетаріяту в будуванні соція-
лізму»? Висунувши твердження, що ми за десять років ре­
волюції не зуміли стати «на шлях фактичного будівниц­
тва Української Соціялістичної Держави», хіба тим самим
не визнається, що НЕП був поступкою дрібній буржуазії?
Який же це засіб в руках пролетаріяту, коли він за десять
років пролетаріятові нічого не дав? Чи може він не дав
українському пролетаріятові? Так тоді, поперше, навіщо ж
робити реверанса ленінізмові і, подруге, як же тоді зв’яза­
ти це останнє припущення з тим, що шумськісти не роб­
лять націоналістичного ухилу? Отже, зневіра в Жовтневу
революцію, як революцію пролетарську, характеризує не
тільки хвильовізм, як думає Н. Лазаркевич, але і шумсь-
кізм.
Про національне відродження я вже говорив. В цьому
пункті у хвильовізмі з шумськізмом, як я це довів, не
тільки ніколи не було розходжень. — більше того: шум-
ськізм, запозичивши у хвильовізму його відповідні форму-
ліровки, навіть не зумів їх одіти в свою шумськістську
форму. Залишається ще про шлях розвитку української
національної культури. В цьому питанні шумськісти, так би
592
мовити, безкомпромісні, вони хвильовізм тут засуджують
на всі «сто процентів». Як же так, говорить Н. Лазарке­
вич: «Хвильовий договорився до кличів: «геть від Моск­
ви», «орієнтація на психологічну Европу» і т. д.».
Обурення Н. Лазаркевича проти Хвильового і хвильо­
візму і в цьому пункті я не можу не вітати гаряче.
Але я все таки думаю, що і тут хвильовізм дуже не
розійшовся з шумськізмом. Розходження невеличке: Хви­
льовий тільки говорив «геть від Москви», а шумськісти,
не довго думаючи, взяли та й одійшли від Москви, шум­
ськісти порвали всякі зв’язки не тільки з Москвою, а з ці­
лою компартією, з цілим Комуністичним Інтернаціона­
лом. В той час, як Хвильовий, зрозумівши, куди він за­
брів зі всіма своїми поглядами на наше культурне будів­
ництво, рішуче засудив ці погляди, — в цей час шумські­
сти організовано виступили проти компартії і об’єктивно
чи то суб’єктивно пішли з українськими націоналістами.
Хвильовий не пішов на службу до маршала Пілсудського,
а розламівці принаймні об’єктивно стали знаряддям поль­
ського імперіялізму. В цьому, мабуть, і розходження між
Хвильовим і шумськістами. Звичайно, розламівці весь час
спираються на комуністичного бога, але їм уже не вірять
навіть націоналісти. Об’єктивно вони роблять те ж саме і,
мабуть, далеко гірше діло, що його в свій час робив Хв’и-
льовий і за що Хвильового так похваляли українські на­
ціоналісти. Звичайно, як говорить Н. Лазаркевич, «справа
не в Хвильовому, а в хвильовізмі, саме з хвильовізмом
треба повести рішучу боротьбу».
«Таке становище осудженого шумськізму до питань,
зв’язаних з виступом Хвильового».
«Хвильовізм», це є теорія боротьби проти КП(б)У, що
її, теорію, утворено під натиском ідеології українського
войовничого фашизму, під натиском ідеології тієї урбані-
зованої української буржуазії, яка мріє зробити з України
велику імперіялістичну державу. Шумськізм виник під на­
тиском дрібної буржуазії, головним чином, куркульсько-
селянської та інтелігенції, саме тому він і не спромігся
593 дати щось своє більш-менш оригінальне, саме тому він
так безпомічно борсається в чужих думках: дрібна буржу­
азія ніколи не знає, чого вона хоче
Це все написано для того, щоб, поперше, ніхто не ду­
мав, що Хвильовий, надрукувавши свою березневу заяву,
зробив новий стратегічний маневр, подруге, для того,
щоб шумськісти не чекали вже від мене ніякої підтримки,
потрете, для того, щоб, нарешті, за пропозиції Н. Лазар-
кевича, я міг зробити дальший «крок повороту на пра­
вильні марксівські позиції» і, нарешті, не тільки для того,
щоб розпочати справжню атаку на український націона­
лізм, але і для того, щоб показати, що я розірвав, певніше
— розшматував усякі зв’язки з дрібнобуржуазними сюсю-
калами вроді розламівця Н. Лазаркевича, які самі не зна­
ють, чого вони хочуть.
Микола Хвильовий
Р. 8. Цю статтю я розглядаю, як статтю першу з цик­
лу статтів проти «шумськізму». М. X.