Товариші, у центрі подій, що відбулися нещодавно на
літературному фронті безперечно стоїть розформування
ПРОЛІТФРОНТу і влиття основної маси його членів до
ВУСППу. Варто було захитатися цій організації, себто,
так званому «Об’єднанню студій пролетарського літера
турного фронту», як всі ті організації й одиночки, що так
чи інакше претендували на ту чи іншу провідну ролю в
сучасному літературному рухові (звичайно за виключен
ням угруповань вусппівського напрямку) одна по одній, й
один по одному, подалися до капітуляції й, так би мови
ти, оргсамознищення. Така, скажім, організація, як «Нова
генерація», що нещодавно оголосила себе ОППУ, себто
«Об’єднання Пролетарських Письменників України», тим
самим, намагаючись протиставити себе ВУСППові, сьо
годні не тільки публічно визнала свої помилки (до речі,
визнала не зовсім удало й тому окремі члени її, що хо
чуть здобути собі право проводиря [слово майже стерте, від
творюємо здогадно — Г. К.] революційними письменника
ми, мусять дати розгорнуту й щиру критику дрібнобуржуаз
ної суті новоґенераційних засад), — так от, не тільки визна
ла свої помилки, але й поспішила самоліквідуватися. Та
ка організація, як «Група А», теж заметушилася. Це ми
стецько-технічне, ліво-інтеліґентське об’єднання, хоч поки
що продовжує своє існування, але та розгубленісь, яку ми
там не можемо не спостерігати, більше як красномовно
говорить, що доля й цієї організації визначалася пито
мою вагою такого угруповання як ПРОЛІТФРОНТ.
Нарешті, придивившись уважно до тих революційних
і пролетарських письменників, які не входять до організа
цій, ми побачимо, що й тут не все гаразд, що й тут до
сить таки активно реагують на розформування ПРОЛІТ
ФРОНТу. Отже, розглядаючи сьгоднішню літературну си-
609 туацію, ми цілком природно в центрі ваги ставимо, так би
мовити, пролітфронтівський фінал, бо тільки вивчання фіна
лу й може пояснити нам події й нове розташування сил на
літературному фронті.
Що ми маємо, товариші? Як так трапилось, що така до
сить значна організація, яка мала в своїх лавах мало не п’ят
десят процентів комуністів і комсомольців, яка зуміла вихо
вати біля себе молодих робітничих письменників і поетів,
яка мала в своїх лавах чимало видатних імен, — як так тра
пилось, що ця організація, так би мовити, в розквіті своїх
сил самоліквідувалася?
Припущень може бути багато, але основних — три:
Хоч перше припущення й не витримує не тільки маркси
стської, але взагалі більш-менш серйозної критики, хоч воно
чисто обивательського походження, але через те, що таке
припущення може мати й, на жаль, має місце серед інших
припущень, то дозвольте не обминути і його.
Чи не тому ПРОЛІТФРОНТ самоліквідувався — гласить
перше припущення, — що його притиснули й примусили це
зробити?
Беремо факти й провіряємо. ПРОЛІТФРОНТ як органі
зацію і саме пролетарських письменників було затверджено
відповідними органами? Так! ПРОЛІТФРОНТові дано бу
ло випускати св.ій журнал? Дано. Де, коли, як той чи інший
відповідальний партійний робітник виступав проти цієї орга
нізації? Ніде, ніколи й ніяк цього не було. Навпаки, всюди
ПРОЛІТФРОНТ користувався з допомоги й уважного став
лення. Хіба, скажімо, без допомоги й керівництва партійних
і професійних організацій ПРОЛІТФРОНТ міг би виховати
цілу групу робітничих письменників? Хіба пролітфронтівці
не діставали, скажімо, і моральної, і матеріяльної підтримки
в своїх екскурсіях по вивченні нових процесів на селі, тощо?
Нарешті, варто ще раз перечитати прикінцеве слово Гене
рального секретаря тов. Косіора на XI з’їзді КП(б)У, щоб
побачити всю абсурдність такого припущення. Тов. Косіор
сказав:
«Ми не можемо ніяк погодитись з тим, що всякого, хто
610
не входить до ВУСППу треба відкинути від себе, а якщо
він член партії, то й викинути з партії. Ми ніколи на та
кому погляді не стояли й не стоятимемо».
З такої заяви й такого високовідповідального [слово
дуже стерте на шпальті газети — Г. К.] партійного робіт
ника як тов. Косіор могли скористатися не тільки ПРО
ЛІТФРОНТ, а кожна вільна радянська літературна орга
нізація, коли вона має бажання самостійно існувати. От
же, робити перше припущення випадає на долю, м’яко ви
словлюючись, обивателів.
Припущення друге. Припустім, ПРОЛІТФРОНТу ніхто
не тиснув і ніхто не примушував розформовуватись. Але
чи не тому він самовіквідувався, що будучи організацією
ідеологічно тотожньою ВУСППові, й беручи до уваги ко
нечну необхідність за даної ситуації консолідувати проле
тарських письменників в одній організації, — чи не тому
він самоліквідувався, що визнав за необхідне і доцільне
піти на кардинальні поступки в справах, так би мовити,
особистих амбіцій?
Це припущення могло б бути більш правдоподібним,
коли б воно відповідало істині і коли б не було третього
припущення, яке й являється тим, що з нього й мусить
виходити історик літератури, оглядаючи нашу сьогодніш
ню літературу [слово здогадне, в оригіналі стерте — Г.
К.].
Чи не тому ПРОЛІТФРОНТ самоліквідувався, — ро
бимо третє припущення, — що після остаточної дискреди
тації життям його ідеологів на шляху розвитку пролетар
ської літератури, виявилася цілковита неспроможність цих
же таки ідеологів намітити для організації нові шляхи й
нову чітку установку? Чи не тому письменники ПРОЛІТ
ФРОНТу признали за доцільне існування одної ВУСППу,
і всі виявили бажання вступити до цієї організації, що ву-
сппівську генеральну лінію схвалено було добою й що вся
ка інша лінія, таким чином, приводила б до колишньої
дискредитованої системи поглядів пролітфронтівських іде
ологів?
611 Ніяких нових шляхів, ніяких нових установок, що різко
його відмежовували б від системи вищезгаданих поглядів,
ПРОЛІТФРОНТ безперечно не мав. Отже, одна ця відсут
ність провідної лінії заперечує ідеологічну тотожність між
ВУСППом і ПРОЛІТФРОНТом . Отже і боротьбу між
ВУСППом і ПРОЛІТФРОНТом (а така боротьба безпереч
но велася, хоч і в прихованій формі) можна розцінювати тіль
ки як боротьбу, яка мала в своїй основі, громадсько-ідеоло
гічні прикорні.
І справді, хіба ідеологічну тотожність з ВУСППом мо
гли утворити спроби кількох пролітфронтівців перейти на
сучасну тематику й спроби організації зв’язатися з завода
ми? Ідеологічну тотожність між ВУСППом і ПРОЛІТ
ФРОНТом (коли б вона була) визначалося в першу чергу
продукціями основних кадрів і літературно-ідеологічними
тенденціями керівних верхівок цих двох організацій. Що
ж ми мали в цьому пляні? Хоч ВУСПП і ПРОЛІТФРОНТ
— обидві ці організації — й спиралися на одні і ті ж кому
ністичні засади, але в той час, як ВУСПП, зародившись
в боротьбі з ухильниками, повставши як заперечення до
націоналістичних відхилень від генеральноі лінії партії,
мав здорове пролетарське ядро, яке, зрісши художньо, і
продукцією своєю і певними літературно-ідеологічними
тенденціями, йшло в ногу з партією, а значить — з ча
сом, а значить — і з життям, у цей час ПРОЛІТФРОНТ,
принаймні його керівна верхівка й частина основних ка
дрів, тільки намагалася це зробити й у всякому разі від
життя відставала й часто не попадала йому в такт. Фак
ти? Відсутність чіткої провідної лінії не тільки створюва
ло атмосферу цілковитої дезорієнтації й іноді навіть неро
зуміння подій на фронтах соціялістичного будівництва,
але й приводило часто до виникнення нездорових літера
турно-ідеологічних тенденцій. Факти? Фактів таких мож
на набрати чимало хоч би з резолюції останніх зборів
ПРОЛІТФРОНТу, що її надруковано в «Літературній га
зеті» й підписано всіма членами цієї організації. Тут ми
маємо й відсутність розгорненої критики помилок окре-
612
мих своїх членів, що в своїй творчій та літературно-гро
мадській роботі припустилися серйозних політичних збо
чень від генеральної лінії пролетарської літератури, тут
ми маємо… і т. д. Випадково все це трапилося? Зовсім не
випадково. Саме такі факти й являлися результатом впли
ву нездорових літературно-ідеологічних тенденцій. І коли
ці факти я не можу назвати фактами, з яких виникла наша
войовнича система поглядів, бо це не відповідало б істо
ричній істині, то в усякому разі ці факти свідчать про…
[далі рядки стерті так, що їх прочитати не можна — Г.
К.]… тотожність між ВУСППом і ПРОЛІТФРОНТом, бо
такої тотожности по суті не було.
Та й справді, що таке ПРОЛІТФРОНТ? Відкіля він ви
ник, яка родословність? Розпочав він своє існування по
суті не рік і не півтора роки тому, а саме з розвалу в Гарті,
коли не помиляюся — 1924 року. Основне корінне ядро
ПРОЛІТФРОНТу — це саме те ядро, що так чи інакше ево
люціонувало через «Урбіно», ВАПЛІТЕ, «Літературний яр
марок». Що ж собою являло це основне ядро? Воно являло
не що інше, як своєрідну групу партійної радянської інтелі
генції, що мало свою не менш своєрідну систему поглядів на
літературу, на мистецтво й навіть на життя й що притриму
валося певних громадсько-етичних ідеалів. Детально зупи
нятись на цій системі й на цих поглядах я не думаю хоч би
з тих міркувань, що це тема окремої й чималої доповіді,
скажу тільки, що ці погляди й ці ідеали проходили через
ВАПЛІТЕ, тим самим свідчили з яких соціяльних прикор
нів вони живилися. Ці погляди і ці ідеали безперечно ви
росли з дрібнобуржуазного середовища. Ставка на «генія»,
боротьба за так звану «велику літературу» з протистав
ленням її літературі «дня», погляди на письменника, як
на громадську одиницю, що мусить бути в конфлікті з
сучасним йому суспільством і т. д., — все це могло вхо
дити, звичайно, тільки в систему поглядів і ідеалів дріб
ної буржуазії. Залишились непорушними ці погляди й ці
ідеали серед деяких названих пролітфронтівців? Звичайно,
ні. За часів (з тих «часів» я іронізую) ВАПЛІТЕ, ці погля-
6» ди й ці ідеали стояли до певної міри непорушними, бо по
суті вони були «віддушиною» з якої живилася налякана
дрібна буржуазія. «Доба» «Літературного ярмарку», — це
вже був час, так би мовити, кардинальної переоцінки цінно
стей. На зорі реконструктивного періоду люди, що хоч
не зуміли виробити собі чіткої клясової лінії, а то й буду
чи породжені революцією і розумово стоячи завжди на
боці пролетаріяту, не могли, звичайно, не бачити, як жит
тя трощить їхніх колишніх «божків». ПРОЛІТФРОНТ був
новим кроком вперед, а з розформуванням його, разом з
виявленням публічно бажання вступити до ВУСППу ми
маємо цілковиту капітуляцію. Цим я, звичайно, не думаю
сказати, — ще раз підкреслюю — що основні пролітфрон-
тівські кадри (під цими кадрами я умовно розумію саме
ту групу, що створювала ініціятивне ядро при зародженні
ПРОЛІТФРОНТу), — що основні кадри, еволюціонуючи
в бік вусппівської генеральної лінії, були нещирими в сво
їх засудженнях колишніх помилок, цим я ще раз хочу під
креслити, що говорити про цілковиту тотожність між ВУ-
СППом і ПРОЛІТФРОНТом можна було тільки з вели
кою натяжкою, бо старі ухильницькі традиції й тенденції,
на яких довгі роки виховувалися вищезгадані кадри, за
певної і відомої вам замкнености ПРОЛІТФРОНТу, за
його ворожого ставлення до ВУСППу, завжди перешко
джали пролітфронтівцям сприйняти генеральну лінію про
летарської літератури.
Отже, … [далі знову рядки знищені й відчитати не
можна — Г. К.]… що ПРОЛІТФРОНТ саме тому розфор
мувався, що після остаточної дискредитації життям ко
лишніх поглядів його ідеологів на шляхи розвитку укра
їнської пролетарської літератури, поперше, виявилася ціл
ковита неспроможність цих ідеологів намітити для орга
нізації нові шляхи й нову установку, а подруге, виявило
ся, що відсутність цієї установки заводить організацію в
тупець, так би мовити, перманентних помилок. Чому ко
лишні пролітфронтівці поспішили до ВУСППу? А саме
тому, що ВУСПП єдина літературна організація на Укра-
614
їні, яка не схиблювала від генеральної лінії пролетарської
літератури, від тієї лінії, що її схвалено від життя. Ви
словлюючись ясніше, старі гартованці повертаються до
своєї справжньої літературної вітчизни, яку вони покинули
1924 року. І тому можна з певністю сказати, що розфор
мування ПРОЛІТФРОНТу і входження його колищніх
членів до ВУСППу — в основному завершується консолі
дація пролетарських літературних сил.
Два слова з приводу рішення секретаріяту ВУСППу.
З тих чи інших міркувань секретаріят ВУСППу утримався
від затвердження членами ВУСПП деяких пролітфронтів-
ців. Як цей акт мусять розцінювати і ті пролітфронтівці,
що прийняті до ВУСППу і ті, що їх покищо не затвердже
но? На мій погляд ми мусимо це розцінювати як певну і
цілком природну настороженість з боку секретаріяту, як
до тих, що їх прийнято, так і до тих, що їх ще не затвер
джено. Можливо навіть, що хтось із занадто гарячих, так
би мовити, старих вусппівців сьогодні різко й патетично
буде висвітлювати цю справу. Але навіть цей акт ми муси
мо прийняти як ту ж таки природну настороженість. Отже,
я закликаю своїх товаришів по ПРОЛІТФРОНТу перемог
ти в собі дрібне самолюбство, коли б воно виникало, ого
лосити війну особистим амбіціям, і тим самим показати,
як ми вдумливо ставимось до свого входження до Всеукра
їнської Спілки Пролетарських Письменників. Я знаю, що
колишні пролітфронтівці, які висловили бажання вступити
до ВУСППу, висловили його цілком щиро, з розумінням всієї
серйозности моменту й не тільки з безповоротним засу
дженням всього того, що так чи інакше проривалося в ро
боті, а й з цілковитим усвідомленням, що лише вусппівсь-
ка лінія була і єсть справжньою генеральною лінією про
летарської літератури. Тому певний я, що за короткий тер
мін поза ВУСППом не залишиться жодного з колишніх
пролітфронтівців. Не в інтересах пролетарської літератури
за доби розгорнутого соціялістичного наступу відштовху
вати від себе творців, які хочуть цю ж таки пролетарську
літературу творити.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.