Я – (РОМАНТИКА) 

Герой новелі «Я» — не революціонер. Це — так би
мовити, «революціонізований» індивідуаліст, себто один
із тих дрібнобуржуазних інтелігентів, що не позбулися
психологічного вантажу «молодої людини XIX сторіччя»,
— людини, про яку зараз, з легкої руки М. Ґорького, ба­
гато пишуть у нашій пресі й яка, на жаль (та і на ра­
дість), і досі живе серед нас: жалкувати треба, що живе,
радіти — що вже в невеликій кількості.
Новелею «Я» автор рішуче повстає проти індивідуаліз­
му. Дегенерата введено не випадково! Навіть кращий із
тих, що в них «розколюється „я”», навіть він іде в супро­
воді «низенького лоба, розкуйовдженого волосся і при-
плюснутого носа». Подвійність натури послідовно веде
до виродження, до дегенерації.
Міг такий індивідуаліст активізуватися за часів гро­
мадянської війни? Принаймні в уяві — безперечно! В 20-х
роках XX сторіччя на землі вже не існувало тихих закут­
ків шатобріянівських Рене.
Невже і герой новелі був колись, як він говорить «глав-
коверхом чорного трибуналу комуни»? Нічого подібного!
Це просто маріння зарозумілого плутаника. В кращому
разі він міг хібащо відступати з більшовиками! І то не
командиром якогось червоного загону, а одним із пасажи­
рів тих ешельонів, що в них евакуювалися наші родини.
Яку ролю зіграла новеля свого часу? Автор певний,
що зіграла вона ролю революційну. Таких, як «я», сього­
дні ми майже не бачимо на нашій радянськії землі, на по­
чатку ж НЕПу серед дрібнобуржуазної інтелігенції їх бу­
ло чимало. Поставивши «я» в «красиву», романтичну об­
становку й у той же час показавши його нікчемність («дрі­
бненькі сьози», гістеричність, відсутність справжньої стій-
кости і т. д.), — автор тим самим очевидно сприяв пере­
вихованню вищезгаданої інтелігенції в дусі комуністично­
го світогляду.
Чи є сенс друкувати цю новелю зараз? Мабуть, є! Хі-
621 ба б ми в противному разі випускали життєписи «моло­
дої людини XIX сторіччя»? Останньою заявою автор, до
речі, не збирається порівнювати себе з великими творця­
ми «зайвих людей».
Новелю «Я» написано на початку 1923 року.

 

ІЗ ВАРИНОЇ БІОГРАФІЇ
В перший раз оповідання із «Вариної біографії» надру­
ковано 1928 року в книзі першій альманаха «Літератур­
ний ярмарок ». Прочитавши це оповідання, критики заме­
тушилися: один із авторитетних на той час демостенів ду­
же жалкував, що автор зробив з героїні «робітничо-селян­
ську богородицю», другий скаржився, що автор зацікавив­
ся такою собі зовсім непотрібною Варею. Третій навіть
обвинувачував мене у великій прихильності до грубого
натуралізму. Подивімось, чи мали вони рацію. Коротко.
В образі Варі, як це видно й без окулярів, автор подає
читачеві збірний тип масовика дрібної буржуазії. Словом,
щодо натуралізму, то це оповідання є типовий романтич­
ний етюд («щодо вина, то він пив воду», як говорив ко­
лись, здається, Віктор Гюґо). Гіперболи, узагальнення —
це попутники романтичного письма, а саме ними й про­
сякнуто моє оповідання. Чи може без окулярів не видно,
що Богодухівська Варя не одна Варя, — що це тисячі Вар
і не лише богодухівських?
Другому критикові відповідь коротенька. Вірно: вуль­
гаризатори пролетарської літератури ніколи не цікавились
перевихованням дрібнобуржуазних мас. Я цим питанням
завжди цікавився, саме тому я й звернув увагу на таку со­
бі нікому непотрібну Варю.
Але перед третім демостеном я схиляю своє непокірне
чоло й роблю йому елегантний кніксен. Він мав рацію жалку­
вати, що я зробив з героїні «робітничо-селянську богороди­
цю», бо… з неї я справді нічого іншого й не міг зробити.
Яка основна ідея твору? Життя дрібної буржуазії зав-
622
жди йде під контролем «чужої волі», себто під контролем
волі якоїсь кляси — чи то буржуазії, чи то пролетаріяту
— в залежності від обставин. За часів великої громадян­
ської війни пролетаріят, тягнучи за собою вищезгаданий
соціяльний прошарок, не міг не запліднити його своїми
ідеями, і він його, як відомо, запліднив. Великі маси дріб­
ної буржуазії побігли туди, куди з боями «відступили за­
гони червоних полків», бо запліднена ідеями революційної
кляси дрібна буржуазія відчула «щось таке, що з його
власти їй уже ніколи не вирватись». І коли дрібнобуржу­
азна Варя з Манастирської, народивши сина, не найшла
світліших порівнянь, як порівняти себе з богородицею, то
чому автор мусить робити з неї щось інше?

 

НАРЕЧЕНИЙ
Для контрреволюції нічого нема «святого». Вона не
милує навіть маленьку людину з глухої провінції, — лю­
дину, що мабуть нікому, ніколи й нічого поганого не зроби­
ла. Як же інакше зрозуміти це оповідання?
Написано 1927 року.

 

МАТИ
Це оповідання дехто плутає з новелею «Я». Між ними
нічого спільного нема. Основна мисль оповідання «Мати»
така: поділення людей капіталістичного суспільства на
клясові табори є така ж неминучість, як неминуча заги-
біль світогляду «старосвітських» людей. Проте, думку ав­
торову почасти видно й з епіграфу.
Написано 1927 року.
623

 

КІТ У ЧОБОТЯХ
Новеля «Кіт у чоботях» давно ввійшла в хрестоматії
й не потребує коментарів.
Написано 1921 року.

 

ЛЕГЕНДА
Дивись вступне слово до «Кота у чоботях».
Написано 1921 року.

 

ЖИТТЯ
Цією поемою розпочинається невеличка серія опові­
дань про життя людей кінця епохи воєнного комунізму й
перших років НЕПу. Оксана це— запліднене ідеями кому­
нізму незаможне селянство. Мишко — липовий комуніст,
але й він, користуючись з нашої фразеології («тепер для
бідних школа»), одвернув неписьменну Оксану від «темно­
го життя», і вона кинулася до життя «світлого, молодого,
як молодик».
Я дуже радий, що вже тоді (поему написано 1921 року)
бачив на просторах соціялістичної України «фарми, елек­
тричні плуги, машини, фабрики, заводи… і далі… далі»…
солонеький ЯР
«Солонський яр» став теж хрестоматійним оповіданням
Написано 1921 року.
624

 

ПУДЕЛЬ
Сіль оповідання «Пудель» в розмові Сайгора з Тетя­
ною. Ще точніше: в «філософуванні» Тетяни про людину.
Це — відбиток чехівських настроїв дрібно-буржуазної інте­
лігенції відбудовчого періоду (оповідання написано 1923
року). Мораль: романтично-намовленим «матеріялістам»
Сайгорам не рекомендується вести інтимні розмови з Те­
тянами.

 

РЕВІЗОР
Оповідання «Ревізор» належить до серії тих же етюдів,
що й «Пудель». «Всі ми виросли із гоголівської шинелі»,
сказав колись Достоєвський. Леся теж має багато спільно­
го і з Акакієм Акакійовичем, і з «Бедньїми людьми», і з ба­
гатьма чехівськими героями. Але вона безперечно нічого
не має спільного зі збірним типом сучасної радянської
жінки. Що й говорити, по глухих закутках такі люди, як
її чоловік Бродський, ще існують, існують і такі, як Топ-
ченко (в противному разі Контрольній Комісії не прихо-
дилось би працювати над перевихованням «партійців»),
звичайно, Леся має рацію рватися від пелюшок, від «до­
бровільного рабства» і з цього боку вона — позитивний
тип, але бачити, що «люди цього життя всюди, завжди й
до смішного однакові» — так бачити могла все таки ли­
ше міщанка. Оповідання написано 1928 року. Оцінювати
його треба, як відбиток побуту й настроїв тогочасного
«партійного» міщанства.

 

НА ОЗЕРА
До етюду «На озера» я відношу й «Мисливські опові­
дання добродія Степчука». Ці поетичні екзерциції (свідомо
беру це не зовсім благозвучне слово) треба розглядати не
625 як оповідання пролетарського мисливця, а як записки пе­
реляканого дрібного буржуа. Хіба ж пролетаріят «тікає
від людей»? Хіба він ширяє над «мертвими краями старо­
світських поміщиків», «шукаючи нових ілюзій до нових
невідомих берегів»? Отже нічого нема дивного в тому, що
модернізований тартарен боїться мертвої качки, дітей і
нарешті опудала в останньому оповіданні того ж таки до­
бродія Степчука.
Написано 1927 року.

 

МИСЛИВСЬКІ ОПОВІДАННЯ ДОБРОДІЯ СТЕПЧУКА
Див. вступне слово до ескізу «На озера». Рік той же.

 

ЩАСЛИВИЙ СЕКРЕТАР
Нещодавно група рецензентів літфаку ХПІПО, крити­
куючи мої останні твори, заявила таке: «на жаль наша
критика перебудовується гірше, аніж письменники». Я з цим
цілком погоджуюсь. Розбираючи мого «Щасливого секре­
таря» ці ж таки критики з ХПІПО запитують:
— «Навіщо протиставляти дві випадковості: в Харкові
важливі громадські справи, в містечкові умирає єдиний,
неповторний син»?
Для секретаря вугільного райпарткому важливі громад­
ські справи в Харкові і справді не абияка випадковість.
Величезна випадковість! Критики мають рацію!
Іще літфаківцям із ХПІПО не подобається, що автор
«рукою героя» пише «приїхати не можу». І тут вони ма­
ють рацію: вони ж бо хотіли, щоб героїчний секретар Старк
«заплакав і поїхав його ховати» (цебто сина Вову, який
можливо й не помре!), не зважаючи на виклик ЦК й «важ­
ливі громадські справи». — «Хіба він після цього „переста-
626
не бути відданим справі більшовиком”»? _ запитують ме­
не вищезазначені критики. Відповідаю словами Майка
Йогансена (див. його подорож у Радянську Болгарію):
— «Не знаю точно, чого хотіли від мене рецензенти —
очевидно вони мали рацію, раз їм доручили писати — але
дуже хочу виправити свою лінію — очевидно неправиль­
ну, раз на неї напались рецензенти, бо їм же доручили пи­
сати рецензію». Оце покищо й усе.

 

ОСТАННІЙ ДЕНЬ
Дивись моє вступне слово до «Щасливого секретаря».
«Останній день» написано тоді ж.

 

МАЙБУТНІ ШАХТАРІ
У «Майбутніх шахтарях» я протиставляю справжніх
комсомольців липовому. На погляд критиків ХПІПО «вся
інтрига збудована на протиставленні сільського комсо­
мольця містечковому».
Ну, що ж: «очевидно вони мали рацію, раз їм доручи­
ли писати — але дуже хочу виправити свою лінію, раз на
неї напались рецензенти, бо їм же доручили писати рецен­
зію». Цей рефрен (нагадую) із того ж таки Майка Йоган­
сена.
Наш Універсал
Опублікований вперше в харківському збірнику «Жовтень»,
1921 року. Вдруге передруковано в А. Лейтес і М. Яшек «Десять
років української літератури — 1917-1927», Інститут Тараса Шев­
ченка, Харків, ДВУ, 1928, том 2, стор. 65-66. Звідси взято до на-
627 шого видання. «Наш Універсал» — це перша деклярація, перше
літературно-мистецьке та суспільне кредо М. Хвильового. Крім
М. Хвильового цей документ підписали ще два тоді початкую-
чі й маловідомі поети: Михайло Иогансен і Володимир Сосю-
ра. Але текст і стилістичне оформлення належить без сумніву
М. Хвильовому.
2. Художній матеріял у «Новій Україні»
Вперше друковано в журналі «Червоний шлях», Харків,
1923, ч. З, стор. 304-311. Звідси й взято до нашого видання.
Це одна з перших літературно-критичних спроб М. Хвильо­
вого. Підписана була тодішнім псевдонімом Стефан Кароль.
Із тексту рецензії читач довідується, що це огляд 1 і 2 книжки
за 1923 р. еміграційного журналу «Нова Україна», який вихо­
див у Празі за редакцією В. Винниченка і М. Шаповала, де ін­
коли й друкували свої твори молоді письменники з України:
В. Підмогильний, Гр. Косинка, Т. Осьмачка, М. Івченко.
3. Заява групи комуністів членів ВАПЛІТЕ
Вперше опубліковано в газ. «Вісті» ВУЦВК, Харків, 1926,
ч. 280. Вдруге — А. Лейтес і М. Яшек «Десять років українсь­
кої літератури — 1917-1927», Інститут Тараса Шевченка, Хар­
ків, ДВУ, 1928, том 2, стор. 205-206. Звідси взято до нашого
видання.
До літа 1926 року літературна дискусія дійшла свого зені­
ту. Три цикли памфлетів М. Хвильового з кінцем березня 1926
року були вже на руках читачів. Найдразливіші питання: «Тео­
рія боротьби двох культур», «Українська держава й дерусифі-
кація пролетаріяту», «Москва — центр всесоюзного міщанства»
і орієнтація на «психологічну Европу» були широко розповсю­
джені. Стаття О. Досвітнього («До розвитку письменницьких
сил», «Вапліте», зошит перший, 1926) і статті М. Ялового («На
правдивому шляху», «Культура і побут» додаток до газ. «Вісті»,
Харків, 1926, ч. 3. та «Санкт-Петербурзьке холуйство», там же,
18. IV. 1926, ч. 16), які солідаризувалися з Хвильовим теж були
опубліковані. У керівних колах партії це викликало велике за­
непокоєння і ряд гострих виступів. Нарешті червневі «Тези ЦК
628
КП(б)У про пісумки українізації», де основні положення М. Хви­
льового та його однодумців було визнано не тільки хибними,
а ворожими, що загрозило вже існуванню ВАПЛІТЕ, як орга­
нізації. Все це примусило цих трьох членів ВАПЛІТЕ написати
цього «покаянного» листа.
• 4. Лист до редакції «Комуніст»
Опублікований вперше в органі ЦК КП(б)У «Комуніст»,
Харків, у перших числах березня 1928 р. Точну дату і число
газети встановити не вдалося. Вдруге передруковано в А. Лей­
тес і М. Яшек «Десять років української літератури — 1917-
1927», Інститут Тараса Шевченка, Харків, ДВУ, 1928, том 2,
стор. 209-211. Звідси взято його до нашого видання.
Підписавши 1926 року разом з О. Досвітнім і М. Яловим
першого «покаянного» листа, М. Хвильовий того ж року напи­
сав дві великі речі: трактат «Україна чи Малоросія?» і роман
«Вальдшнепи». Обидві речі були глибоко актуальні й порушу­
вали та поглиблювали ряд проблем, що їх ставив Хвильовий
у своїх памфлетах. «Україну чи Малоросія?», цензура відразу
заборонила. Роман «Вальдшнепи» був опублікований у двох ча­
стинах: перша — в журн. «Вапліте» ч. 5, 1927, а друга — там же
ч. 6, 1927. Число 6 світу не побачило. Було конфісковано і зни­
щено, а саму організацію ВАПЛІТЕ, за таку публікацію — лі­
квідовано (12 січня 1928). Роман М. Хвильового визнано контр­
революційним і націоналістичним. Це примусило М. Хвильово­
го, який був тоді у Відні, написати цього другого «покаянного»
листа.
5. Листи Миколи Хвильового до Аркадія Любченка
Опубліковані вперше в збірці матеріялів з архіву Арка­
дія Любченка, що їх упорядкував Юрій Луцький «Голубі ди­
ліжанси (листування ваплітян)», ОУП «Слово», Нью-Йорк,
1955, стор. 11-13. Вдруге — Юрій Луцький. «Ваплітянський збір­
ник. З нагоди п’ятдесятиріччя ВАПЛІТЕ». Видання К1УС, Торон­
то, 1977, стор. 208-210. Звідси взято до нашого видання з усіма
примітками. Листи писано з Берліну і Відня між 16. XII. 1927 і
629 2. III. 1928 р. М. Хвильовий був тоді в закордонній подорожі.
Листи ці кидають яскраве світло на ситуацію, що створилася
навколо ВАПЛІТЕ, на тогочасні погляди Хвильового і на справ­
жній характер його «покаянного» листа до газ. «Комуніст»’.
6. Щоб урятувати свою організацію від цілковитого розгро­
му, загальні збори ВАПЛІТЕ 28 січня 1927 року виключили лі­
дерів ВАПЛІТЕ Миколу Хвильового, Олеся Досвітнього і Ми­
хайла Ялового за їхні «ідеологічні ухили» зі складу організації.
Офіційні й неофіційні кола розглядали це виключення як тактич­
ний хід самих виключених. Всі троє залишилися співробітника­
ми журналу «Вапліте» аж до «самоліквідації» 12 січня 1928 року.
їх «виключення» зі складу співробітників не врятувало ВАПЛІТЕ.
7. Куліш, Микола Гурович, драматург, президент ВАПЛІТЕ
після виключення Михайла Ялового.
8. Початок роману М. Хвильового «Вальдшнепи» друкував­
ся в п’ятому числі «Вапліте» (ст. 5-69). Дальша частина була
видрукована в шостому числі «Вапліте», яке було негайно скон­
фісковане і до розповсюдження не допущене.
9. Азарх, Раїса — член дирекції Державного Видавництва
України, одна з керівників відділу «Література і мистецтво» і
взагалі досить впливова діячка в галузі преси та видавництва
в 20-ті роки.
10. Микола Куліш.
11. Курбас, Лесь, (1887-1942) — режисер о і директор театру
«Березіль» у Харкові. Заарештований 26 грудня 1933 року і засу­
джений на 10 років концтабору. Перебував на Соловках.
630
12. Колишні члени тоді вже ліквідованого ВАПЛІТЕ (див.
примітка 1.).
13. 22 лютого 1928 року, з Відня, М. Хвильовий написав
листа до редакції «Комуніст», в якому заявив, що він знищив
другу частину роману «Вальдшнепи». Те саме, мабуть, як видно
з цього листа, сталося й з романом «Іраїда», початок якого був
видрукований у місячнику «Життя й революція», 1925, ч. 11 і пе­
редрукований в III томі «Творів» М. Хвильового під новою наз­
вою «Зав’язка», як самостійний фрагмент.
14. ВАПЛІТЕ «самоліквідувалося» 12 січня 1928 року. Два
дні пізніше, 14. І. 1928 року, останні загальні збори ВАПЛІТЕ
підтвердили ліквідацію, підкресливши в збірній резолюції, що
«для нашої літературної роботи створилася надто тяжка атмосфе­
ра, що заважає кожному з нас продуктивно працювати в складі
організації на користь української пролетарської літератури».
15. «В якому відношенні до «хвильовізму» «всі ті»…
Текст цієї статті взято із збірника «Будівництво Радянської
України», випуск І, За ленінську національну політику, Харків,
ДВУ, 1928 (?), стор. 259-267.
Статтю цю, можна думати, М. Хвильовий написав, як розгор­
нений коментар, з одного боку, до щойно опубліков’аного в бе­
резні 1928 року свого листа до редакції «Комуніст», а з другого
— як спробу визначити своє місце в тій опозиційній боротьбі
в КП(б)У, що пов’язана з шумськізмом і розламом в КПЗУ. Ця
стаття дуже добре свідчить в який хаос ідейних суперечностей
поволі влазив Хвильовий після розгрому ВАПЛІТЕ і його фор­
мальної капітуляції. В постскриптумі до цієї статті Хвильовий
писав: «Цю статтю розглядаю, як статтю першу з циклу статтів
проти шумськізму». Але продовження циклу не появилося. Мож­
ливо, що партійним керівникам коментарі Хвильвого не сподо­
бались. Навіть М. Скрипник зауважив, що шумськізм не є хви-
льовізм і Хвильовий змушений був свої невідповідні до цих на­
станов роздуми припинити.
16. Мова йде про листа від 22. II. 1928 до редакції «Кому-
631 ніст», опублікованого в перших числах березня 1928 р.
17. М. Волобуєв. До проблеми української економіки. «Біль­
шовик України», Харків, 1928, ч. 2-3.
18. До читача.
Декляративна передмова до першого числа місячника «Про-
літфронт», квітень 1930, стор. 5-Ю. Звідси взято й до нашого ви­
дання.
19. Резолюція загальних зборів ПРОЛІТФРОНТу в справі
консолідації сил пролетарської літератури від 19 січня 1931 ро­
ку.
Опублікована в місячнику «Пролітфронт», Харків, 1930, чч.
7-8, стор. 321-326. Звідси взято до нашого видання.
20. Промова М. Хвильового на загальних зборах харків­
ської організації ВУСПП 24. II. 1931.
Опубліковано в «Літературній газеті» за 30 березня 1931, ч.
10. Звідси взято до нашого видання.
21. Передмова і вступні слова М. Хвильового до першого
тому його «Вибраних творів» 1932 р.
1932 року М. Хвильовий зробив спробу видати двотомник
своїх вибраних оповідань. Із усіх тодішніх видавництв, почина­
ючи від ДВУ, одне лише кооперативне видавництво РУХ, яке
ще не було остаточно опановане ворожими до Хвильового си­
лами, згодилося взяти до видання його двотомник. На титуль­
ній сторінці першого тому цього особливого видання було пода­
но такий напис:
Цю книжку видало видавництво РУХ до XV роковин
Жовтневої Революції. Редактор А. Березинський, художник
Анатоль Петрицький, референт оформлення та друку В.
Хмурий, техкер О. Яворський.
Ми навмисне подаємо повністю цю титульну інформацію,
щоб зберегти для історії імена тих робітників друку, що в темні
роки реакції мали громадську мужність взяти до видання непро-
тегованого владою письменника. До цього видання М. Хвильо­
вий написав приховано-полемічну передмову і вступні коментарі
632
до всіх своїх оповідань. Ми зібрали всі ці критичні нотатки Хви­
льового (до речі, останні його писання) й подаємо їх за тим по­
рядком, за яким їх було опубліковано в першому томі. Чи вий­
шов 2-ий том у виданні РУХ, нам не відомо. Правдоподібно,
що не вийшов. Події, що розгорнулися наприкінці 1932 і на по­
чатку 1933 року, включно з розгромом в-ва РУХ і смертю М.
Хвильового, мабуть, зупинили це видання.