Сьогодні ми виряджаємо в останню дорогу Миколу
Григоровича Хвильового, члена Президії Всесоюзного і
Всеукраїнського Оргкомітетів, одного з найвидатніших
українських письменників.
Він прийшов у літературу безпосередньо з фронтів гро­
мадянської війни, з лав Червоної армії, де він активно і
самовіддано боровся за владу рад. М’ятежний комунар,
командир червоного партизанського загону — Микола
Хвильовий вперше виступив як революційний поет ще 1917
року. Пізніше, аж до нашої перемоги на воєнних фронтах,
— він вдало поєднував рушницю бійця і гостре перо ху­
дожника. Його вірші, частівки, складені під акомпаньямент
кулеметної тріскотняви, палали клясовою ненавистю до
ворогів трудящого народу, закликали до перемоги бійців
славетної Червоної армії.
В молоду радянську літературу Микола Григорович
Хвильовий вніс романтику революції, він з великою ху­
дожньою майстерністю відтворював буряні, запашні сто­
рінки героїчної боротьби за владу рад, боротьби, що її
провадили робітники й селянська біднота під проводом
комуністичної партії.
Такі його твори, як «Життя», «Солонський яр», а осо­
бливо «Кіт у чоботях» стали відомими не лише читачам
Радянської України й цілого СРСР, а й нашим братам по
клясовій боротьбі далеко за межами нашої соціялістичної
батьківщини. Більшість його творів цього періоду пере­
кладено не лише на мови народів СРСР, але й на мови
чужоземні. Отже, зрозуміло, якої великої втрати зазнає
сьогодні наша радянська література, виряджаючи Миколу
Хвильового в останню путь. Проте, ми не можемо пого­
дитись із буржуазним прислів’ям, що «про мертвих або
нічого не говорять, або говорять лише хороше».
Ми повинні об’єктивно, правдиво оцінити політичний і
творчий шлях Миколи Григоровича, щоб запобігти спроб
141 невірних тлумачень, щоб правильно орієнтувати молоді
когорти пролетарських письменників, що йдуть з заводів,
шахт, від колгоспних ланів під проводом партії творити
велике більшовицьке мистецтво…
Товариші! Перед нами домовина з прахом члена кому­
ністичної партії, видатного радянського письменника, то­
вариша Миколи Хвильового. Коли дивитися на неї, стає
боляче і дивно: як сталося, що людина, яка так зневажала
смерть на фронтах громадянської війни… віддала себе в
холодні невблаганні обійми смерти.
Яким безглуздим, недоречним дисонансом пролунав по­
стріл Миколи Хвильового саме тепер, коли під проводом
партії переможно будується соціялістичне суспільство, ко­
ли, на основі ленінської національної політики, до творення
соціялістичної культури, літератури, мистецтва — стали
мільйони ентузіястів-будівників соціялізму всіх націй вели­
кого СРСР, коли кожний день, кожна година нашої бороть­
би наближає нас до перемоги соціялізму на цілому світі.
Ми засуджуємо самогубство як вияв легкодухости, зне­
віри, як брак належного клясового гарту. Особливо тяжко,
коли член партії, письменник, оточений увагою і любов’ю
цілої пролетарської суспільности, вдається до такого спо­
собу звести рахунки з життям.
Микола Григорович Хвильовий має багато помилок. Йо­
го шлях не завжди був шляхом цілого літературного ра­
дянського фронту, його ідеалістично-творча стежка інколи
заводила його на манівці, ставила його проти могутнього
потоку української радянської і пролетарської літератури.
Зокрема в перший період НЕПу під тиском дрібної бур­
жуазії, що активізувалася, Микола Хвильовий з групою
своїх однодумців, об’єднаних у ВАПЛІТЕ, стали речниками
української націоналістичної буржуазії в літературі. У пе­
ріод 1925-27 року своєю художньою і публіцистичною пра­
цею Микола Хвильовий проповідував український націо­
налізм, зафарблений троцькізмом. На зміну романтиці
громадянської війни, що характеризувала перший період
його творчости, у творах Хвильового значне місце посіла
націоналістична романтика, що явилася наслідком ідеаліс­
тичного світогляду небіжчика. Пригадую, у своїх творах
142
того періоду він оспівував «загірну комуну» і недобачав, як
пролетаріят та незаможне селянство під проводом партії
успішно будували конкретний соціялізм, на конкретній
землі.
Пізніше, підо впливом партійної критики та цілої про­
летарської суспільности Микола Григорович Хвильовий
визнав свої помилки, гостро засудив їх і, вступивши в лави
пролетарської літературної організації, сам гостро боровся
проти своїх помилок. Комуністична партія всіляко допо­
магала видатному письменникові перебороти рештки іде­
алізму, вона, партія, уважно і дбайливо ставилася до Ми­
коли Григоровича, даючи гостру відсіч лівакам і вульгари­
заторам від критики, які намагалися до речі й не до речі
нагадувати засуджені від самого Хвильового його колишні
помилки.
Нарешті, після постанови ЦК ВКП(б) з 23.ІУ. 1933 р. —
партія висловила Миколі Григоровичу найвищу довіру,
поставивши його серед керівників Всесоюзного і Всеукра­
їнського Оргкомітетів радянських письменників.
Останні роки Микола Григорович не був дуже продук­
тивним, але його твори, як завжди, стояли на високому
художньому рівні. Зокрема слід згадати такі його речі, як
«Майбутні шахтарі», «З лябораторії», «Бригадир шостої», в
яких небіжчик уперто й усебічно переборював рецидиви
своїх старих збочень. Вся радянська літературна громадсь­
кість раділа за Миколу Григоровича і з надією чекала
його дальшої творчої роботи. Але. Пролунав постріл —
несподіваний, недоречний, безглуздий. І от сьогодні ми
прощаємося з Хвильовим, що пішов від нас назавжди.
Невимовний жаль за товаришем не може кинути нас у
розпач. Ми будемо далі єдиним фронтом радянської літе­
ратури, під проводом комуністичної партії, боротися за
велике більшовицьке мистецтво.
Миколо Григоровичу! Вчорашній постріл твій є най­
тяжча, найболючіша для нас твоя помилка.
Хай же буде легкою тобі наша більшовицька земля, на
якій ти жив, боровся, помилявся — і нарешті зробив
останню найприкрішу помилку, якої, на жаль, не можна
виправити.