10-ТІ РОКОВИНИ
13 травня ц. р. матимемо великі роковини: пройшло
десять років від смерти Миколи Хвильового. Скільки разів
згадати його, стільки разів треба подумати, яке величне
життя, який прекрасний чин випав на долю українця! Важ­
ко, ще й як важко було вирости так високо в добі, що, за
його висловом, була «жорстока, як вовчиця». В добу урба­
нізації він, чистокровний син свого степового народу, вий­
шов з убогої хати міського робітника:
«Народився я в одному з тих степових городків, саме в
степовому краю, саме в полковій залозі, де колись — так
давно — слобожанські полки, а потім недалеко, — Ди-
канька з Мазепою на шведських могилах перед побоїщем».
ІДЕАЛИ В МИНУЛОМУ
Як Шевченко, він шукав ідеалів своєї доби в минулому:
«Я пригадую, що попереду мене стелеться великий
життєвий шлях. Він починається десь у минулих віках і
шкутильгає осінньою елегією через шведські могили, через
Сорочинський ярмарок і далі…»
Романтика минулого з великою силою співає йому
геройську пісню. Так, як Шевченкові. Його серце, мудре
найбільшою мудрістю поета, любов’ю, стискається вели­
ким болем. Ясним зором він бачить на обріях України
тільки могили:
«Чи розкажу тобі, як співають наші дівчата біля швед­
ських могил, коли пісня з буряків, як сіроока жура, як
геніяльний Леонтович у бур’янах мого степового краю».
475 ШВЕДСЬКІ МОГИЛИ Й ШУЛІКА
Куди б він не глядів, про що б не писав, — усе перед
ним на степах України стоїть могила полтавського по-
боєвища, а над нею гойдається шуліка:
«Дивишся на гетьманський ліс, згадується: гетьманщи­
на, Гоголь, татари, Карло XII і т. ін. Тоді могили жев­
ріють; ніч, день, ранок, світанок — все одно…, над сте­
пами гойдається шуліка».
Це не звичайна собі могила і не звичайний собі песи­
мізм диктував Хвильовому такі романтичні образи. Чому
ж, отже, прокладає він свої шляхи через цю могилу, чого
журливо схиляється перед нею, чому українських дівчат
він водить довкола неї з сумними піснями?
Ця могила — великий символ його творчости.
Двадцяті і тридцяті роки на Україні були хуртовиною,
вітрами, що від них гули сосни «азіятського краю», над
могилами впивався живою кров’ю хижий шуліка півночі.
Плаче Хвильовий над своєю батьківщиною:
«Темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих квар­
талах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золо­
тих ланів. Блукає вона за вітряками і ніяк не знайде
веселого шляху».
МАТИ Й НАРЕЧЕНА
Україна в творчості Миколи Хвильового це прекрасна
українська жінка, раз його символічна Мати Марія, раз
наречена:
«Над рікою весняні хмари. Тоді Марія дивиться на
далекий огонь, що горить на костьолі, і творить поему».
І Хвильовий прислухався до цієї поеми, вона ж шеп­
тала йому пісні про трагічну шведську могилу. А сама
Марія, другий великий символ творчости Хвильового —
постріляна, порубана:
«І я, романтик, закоханий у свою наречену, знову бачу
її сіроокою, гарячою, юнкою, з багряною полоскою на
простріленій скроні. Вона затуляла рану жмутом духмяно­
го чебрецю і мчить по ланах часу в безсмертя.
476
Чи наздожену її — свою сірооку, м’ятежну наречену».
«ЮРОДИВІ ДІТИ»
Хто ж розстрілює оцю прекрасну Марію? У Шевченка
розпинають і здоймають з неї полатану свитину її власні
сини, у Хвильового її стріляють також юродиві діти. В
новелі «Я» дає Хвильовий жахливе оповідання про те, як
підчас громадянської війни на Україні комунар, за вироком
трибуналу, розстрілює свою матір. Він певний її невин-
ности, він не хоче цього робити, але мусить, бо не може
врятувати її, а сам стероризований деґенератами півночі,
отими шуліками, що переможно гайдаються над шведськи­
ми могилами. Як же він любить її:
«Я одкидаю вії й згадую… Воістину моя мати — вті­
лений образ тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях
невідомих віків, моя мати — наївність, тиха жура і доб­
рість безмежна (це я добре пам’ятаю). І мій неможливий
біль, і моя незносна мука тепліють у лямпаді фанатизму
перед цим прекрасним печальним образом».
ЗІРВАТИ З РОСІЄЮ
Ось чому Хвильовий «почав безумно ненавидіти своїх
обмежених сучасників», ось чому він мусів завертати взад
аж до полтавського бойовища. Звідтіля ж бо почалась
смертельна борня України з Москвою, там треба було
шукати традиції, щоб почати боротьбу із ще грізнішим
втіленням Москви, із більшовизмом. На цьому ґрунті
родився третій великий символ Хвильового, культурно-
політична орієнтація на Европу:
«Ви питаєте, яка Европа? Беріть, яку хочете: минулу —
сучасну».
А далі:
«Коли ми говоримо про Европу, то маємо на увазі не
тільки її техніку. Голої техніки для нас замало: є дещо
серіозніше від останньої».
477 єдиний РЯТУНОК
Хвильовий розумів, що в його гаслах було «дещо
серіозніше за техніку». Тут ішло про те, з ким іти, з
Москвою, що загрожувала задушити степовий нарід, чи
проти неї. Але на обрії стояла тінь шведських могил,
шлях був ясний:
«Єдиний рятунок для України — це зірвати культурний
зв’язок з Росією та „йти в науку” до Европи».
Тільки так можна було врятувати Марію, що «зупини­
лась над безумною кручею і задумалась».
На цих нових шляхах, куди хотів вести Україну Хви­
льовий, стали гігантські орди півночі, силу яких відчула
тепер ціла Европа на власній шкірі. Десять років тому
Хвильовий програв, щоб виграти сьогодні, чи завтра. Він
загинув, щоб жити у віках!
Юрій Гаморак [Юрій Стефаник]
«Краківські вісті», ч. 96. Краків, 9 травня 1943 р., стор. З