З самого початку свого існування більшовицька партія
поклала в основу національної політики, що походить з її
клясових соціялістичних завдань, повне право нації на са­
мовизначення. На цій позиції вона стояла повсякчас. До
Жовтневої революції така політика партії забезпечила їй
співчуття й підтримку широких мас національностей, при­
гноблених російським царатом та російською імперіяліс-
тичною буржуазією. Жовтнева революція дала змогу нашій
партії здійснити на практиці право націй на самовизначен­
ня, розірвавши примусові пута, що зв’язували народи, по­
неволені царатом, але рівночасно Жовтнева революція під­
готувала ґрунт для братерського співробітництва та інтер­
національного об’єднання трудящих мас усіх цих народів.
У ході свого дальшого розвитку, на підставі запровадже­
ного в життя права націй на самовизначення, Жовтнева
революція виробила конкретні форми цього співробітниц­
тва, що нарешті вилилося в організацію Союзу Радянських
Соціялістичних Республік з забезпеченням усіх прав націо­
нальних меншостей. У Союзі РСР трудящі маси всіх об’єд­
наних рівноправних республік знайшли ключ до остаточ­
ного розв’язання національного питання та знищення всіх
слідів національного гніту, одержаних у спадщину від дав­
ньої історії. Ці сліди ще й тепер залишилися в пережитках
російського шовінізму (як у держапараті, так і в психології
певних груп людности), у фактичній, господарчій та куль-
1
Передрук із збірника: А. Лейтес і М. Яшек «Десять років українсь­
кої літератури», т. II. Харків, ДВУ, 1928, стор. 293-303.
490
турній нерівності різних національностей СРСР, що чим­
раз меншають, а усунення цієї нерівности вимагає довгої
та витривалої роботи і, кінець-кінцем, у пережитках націо­
налізму в раніш поневолених народів.
Нещадно борючися з усіма переліченими залишками
національного гніту та нерівности, партія вважає знищення
їх за одно із основних завдань та одну з конче потрібних
умов соціялістичного будівництва в дусі пролетарського
інтернаціоналізму.
Ж
Визволення України від утисків національного гніту ста­
лося в наслідок переможної Жовтневої революції. Довга
громадянська війна на території України точилася не тіль­
ки проти панування поміщиків і буржуазії. Ліквідувавши
це панування, вона разом із тим, вирвала з корінням осно­
ви національного й державного рабства, що в нім на про­
тязі віків держав український народ російський царат та
російська імперіялістична буржуазія. Однак, цю боротьбу
робітничій клясі України під керівництвом партії більшо­
виків довелося точити не тільки проти єдинонеділимівської
російської контрреволюції, але й проти української націо­
налістичної дрібної буржуазії. Коли перед Жовтневою ре­
волюцією рух останньої мав безперечно революційну вагу
і відіграв свою ролю в поваленні насамперед царської, а
потім буржуазної імперіялістичної влади, то, починаючи
від Жовтневої революції українська націоналістична дрібна
буржуазія, що на її чолі стояли партії УСД і УПСР, ви­
ступає перед нами, як сила контрреволюційна, що, хоч і
прикривається гаслом державної незалежности та визво­
лення України, але насправді продає цю незалежність ліво­
руч і праворуч, орієнтуючися спочатку на німецький, потім
на антантівський імперіялізм, заграваючи навіть з генера­
лом Денікіним, а кінець-кінцем складаючи союз із польсь­
кою шляхтою ціною роздрібнення і віддання під її владу
значної маси українського люду (Західньої України). В ру­
ках дрібнобуржуазних українських політиків, що були зна­
ряддям чужоземних імперіялістичних сил, національні гас-
ж ла, так само, як і соціялістичні, були тільки засобом об­
дурювання трудящих мас.
III
Однак, у ході боротьби навіть та частина трудящих
мас України (зокрема, селянства та інтелігенції), що її вве­
дено в оману, що своє недовір’я до старої Росії переносила
на російських пролетарів і на радянську владу України,
поволі визволялася від омани і після певного періоду ва­
гань і хитань приєднувалася до радянської влади. Цей
процес виявився в розкладі українських націонал-соціяліс-
тичних партій есерів та есдеків. Правда, йому заважали
глибокі націоналістичні забобони навіть серед елементів,
що відколювалися, що надто повільно виживалися. Зокре­
ма, ліва частина українських есерів, що хоч і виступала
проти Центральної Ради, і від січневого повстання 1918
року стала на шлях боротьби за радянську владу й спів­
робітництво з більшовиками, провадила й після цього
хистку політику, залишаючися деякий час у партії есерів.
Тільки на початку червня 1918 р. вона остаточно розірвала
з правою частиною УПСР і утворила самостійну партію
боротьбістів. УСДРП, коли не рахувати маленьких від­
колів від неї наприкінці 1917 року й на початку 1918 року,
розкололася ще пізніше, в кінці 1918 року, коли з неї вий­
шла партія «незалежників», що після низки відколів і роз­
колів утворила УКП. Кінець-кінцем кращі елементи, що
вийшли з українських соціялістичних партій (у першу чергу
незалежники, боротьбісти, укапісти), відмовившися від
своїх помилкових позицій і прийнявши комуністичну про­
граму та тактику, увійшли до складу нашої партії, прий­
шовши таким чином до ленінізму. Партія завершила пе­
ремогу на фронті громадянської війни перемогою й на цій
ділянці ідейного фронту.
ТҐ
Специфічні умови історичного розвитку України, що
спричинилися до русифікації українського міста та більшої
492
частини пролетаріяту, з одного боку, з другого боку —
жорстока боротьба з контрреволюцією, що на її чолі сто­
яли українські соціял-шовіністичні партії, наявність у дея­
ких товаришів, що керували нашою партією на Україні в
перші роки громадянської війни, люксембурґіянських по­
глядів на національне питання — все це призвело до того,
що українська партійна організація спочатку не дооціню-
вала ваги національного питання в революційній боротьбі
на Україні, а деякі товариші доходили навіть до заперечу­
вання самого існування української нації. Звідціля походило
нерозуміння ленінського розв’язання національного питан­
ня, недооцінювання ваги української мови й розвитку укра­
їнської культури, як могутнього засобу культурного підне­
сення мас, як основного знаряддя зміцнення союзу робіт­
ничої кляси з селянством і як неодмінної умови для будів­
ництва соціялізму.
•У
Однак, уже в період німецької окупації КП(б)У визнала
завдання будівництва України, як окремої радянської дер­
жави, наявність української культури, існування української
мови (а не говірки). Тоді на сцену з’явилась неправильна,
не марксистська й не ленінська теорія боротьби двох куль­
тур (української та російської) при невтралітеті партії й
радвлади (або навіть за їхньою допомогою, визнаючи не­
минучий процес русифікації).
Звичайно, така теорія при її запровадженні в життя
неминуче повинна була довести до ще більшого загострен­
ня національних противенств і поглиблення культурної
прірви між більшістю робітничої кляси, з одного боку, та
селянством, — з другого. Фактично вона лила воду на
млин шовіністів з обох таборів. Українізація партії та дер­
жапарату спочатку провадилася надто повільно, російський
апарат залишався таким досі, на повне вдоволення російсь­
кої дрібної буржуазії міста, що була за головного носія
великодержавного шовінізму. А те, що радянський апарат
своєю мовою не відповідав українським масам, викорис­
товували українські шовіністи.
493 Тільки з великим зусиллям, з безпосередньою участю
тов. Леніна й при тім далеко не відразу, а повільно, уда­
лось переламати недооцінювання національного питання
та неправильне його розуміння серед керівничої частини
партії.
Ще з більшим зусиллям вдавалося провести правильну
лінію в національнім питанні серед партійних мас. Тільки
після XII з’їзду партія остаточно й рішуче порвала з тео­
рією боротьби двох культур і стала на шлях активної
українізації, ставлячи собі такі завдання:
а) Опанування всією партійною організацією України
української мови, вивчення соціяльно-політичних та істо­
рично-побутових умов України.
••”! б) Партійне керівництво українською культурою при
активній органічній участі партії в її будівництві.
в) Більшовицьке виховання, втягування до активної ро­
боти й висування українських партійних кадрів (в першу
голову з робітників і селян).
г) Зміцнення України, як державного організму, та зміц­
нення її зв’язку з усім СРСР. Втягування широких мас
корінного населення в державне та господарче будівництво:
наближення держапарату до мас шляхом комплектування
його з людей, «що знають мову, побут і звичаї місцевого
населення» (Резолюція XII з’їзду).
За останній рік, від часу постановки питання про укра­
їнізацію на квітневім пленумі 1925 року, ми маємо великі
досягнення в галузі українізації. В державних установах
процент діловодства українською мовою досягає 65, в той
час як на початку минулого року діловодство було укра­
їнізоване на 20%. Держапарат у районах та округах працює
вже переважно українською мовою. Нижчу школу укра­
їнізовано на 80% (решта обслуговує нацменшості). Систе­
матично йде вперед українізація середньої та вищої школи.
Не вважаючи на всі труднощі, пресу українізовано на 60%.
Цього року переведено на українську мову понад половину
шкіл політграмоти на селі, розгортається українізація шкіл
494
політграмоти в місті. Процент українців у партії з 37 зріс
до 47, а в комсомолі з 50 до 61. Продвинувся вперед
процес українізації профсоюзів, особливо зв’язаних із се­
лом. Але головним досягненням за останній рік слід вва­
жати безперечне зрушення у свідомості партійних мас у
бік зрозуміння змісту й потреби українізації. Всі зазначені
досягнення — це наслідки твердої, правильної й рішучої
лінії та роботи, проробленої ПБ ЦК КП(б)У в галузі укра­
їнізації. Заперечення цього досягнення може бути тільки
наслідком панічного недооцінювання сили й здатности
партії провадити правильну національну політику.
Було б неправильно, однак, і переоцінювати досягнення,
бо така переоцінка може загальмувати дальше переведення
та поглиблення українізації. Головні труднощі ще перед
нами. Ми ще не маємо рішучих наслідків у галузі укра­
їнізації партії, а без цього для партії надзвичайно утруднене
керівництво всіма культурними процесами серед українсь­
ких мас, що розвиваються і ускладняються; саме через це
потрібне максимальне напруження сил і волі партії для
дальшої роботи в справі українізації.
Розуміється, було б несерйозно й легковажно вимагати
від партії, щоб вона закінчила таку роботу протягом ко­
роткого часу. Наша партія на Україні спирається на ро­
бітничу клясу, що її більшість говорить російською мовою.
Так само російського походження є більшість наших ста­
рих більшовицьких кадрів. Партія повинна провадити по­
літику українізації так, щоб не відірватися від робітничої
маси і тим не спричинити відірвання робітничої кляси від
селянства. З другого боку, справжнє будівництво соціялізму
на Україні неможливе без втягнення в справу господарчого
та культурного будівництва широких робітничих і селянсь­
ких мас, можливого тільки в формі зміцнення Радянської
України й розвитку української культури. Забарений темп
українізації в свою чергу призводив би до відірвання се­
лянства від робітничої кляси. Головні труднощі — зберегти
в цім процесі пролетарське керівництво. Політику укра­
їнізації ми повинні провадити вкупі з головними більшо­
вицькими партійними кадрами, але не шляхом штучного
їх одпихання. Звідціля неодмінна потреба диференційова­
ного темпу переведення українізації.
495 Потрібний умілий підхід в справі переведення україні­
зації серед робітників. Треба одрізняти зрусифікованих
робітників, що вживають мішаної української мови, від
російських робітників (уважне ставлення до нацменшостей
і забезпечення їхніх інтересів). Однак, обережне переведення
українізації серед робітників ні в якій мірі не означає ослаб­
лення агітаційної та пропагандистської роботи, скерованої
на те, щоб авангард робітничої кляси опанував українську
мову, як знаряддя будівництва соціялізму та союзу з се­
лянством. Разом із тим, воно не повинно означати будь-
якого ослаблення загальної роботи українізації, що її про­
вадить партія в країні. Навпаки, саме тепер, більше, ніж
колись, від партії вимагається прискорення загального тем­
пу українізації, опанування процесу українізації, що сти­
хійно зростає.
VII
Розвиток НЕПу, зростання капіталістичних елементів
господарства як у місті, так і на селі означає зростання
буржуазії та загострення національної боротьби серед неї.
Таке загострення неминуче зв’язане зі зростанням шові­
нізму як російського, так і українського, а також єврейсь­
кого й т. ін. Зростання шовінізму серед буржуазії, що роз­
вивається, безперечно впливає на селянські, а також, зви­
чайно, в меншій мірі, і на робітничі маси. Все це находить
і своє відзеркалення й на настроях усередині партії, що
тисячею ниток зв’язана із своїм соціяльним оточенням. Ті
політичні труднощі, що походять з господарчого зростання
країни за умов непу (диференціяція села, аграрне перенасе­
лення, зростання глитаїв і приватного капіталу) — все це
на Україні ускладняє національне питання.
VIII
XII з’їзд нашої партії в квітні 1923 року встановив, що
головна перешкода до розв’язання національного питання
та усунення національної нерівности полягає в пережитках
російського шовінізму, що має міцне коріння в минулому і
496
що живиться приватно-капіталістичними відносинами, що
знову розвиваються в умовах НЕПу.
Соціяльне коріння російського шовінізму на Україні
вросло в гущу російського міщанства (буржуазія) та в
інтеліґентсько-спецівське прошарування. При цім треба під­
креслити, що російський шовінізм на Україні має могутню
підтримку в масах російського міщанства за межами Укра­
їни. За його спиною старі, далеко ще не вижиті забобони
відносно «української говірки», відносно переваги російсь­
кої культури й т. д. («Балачки про перевагу російської
культури — це ніщо інше, як спроба закріпити панування
російської національности» — говориться в постанові XII
з’їзду).
Тисячами ниток шовіністично настроєні робітники на­
шого радянського апарату зв’язані із спеціялістами, що
обслуговують союзні апарати, та досі скрізь і всюди конче
потрібну для справи пролетарської революції централіза­
цію силкуються використати для боротьби з економічним
та культурним розвитком національних республік. З вели­
кодержавним і бюрократичним шовінізмом, що під його
вплив підпадають іноді й члени партії, партія провадитиме
рішучу боротьбу. Поруч із впливом російської, міщанської,
великодержавної стихії на робітників і навіть членів партії
ми маємо досі досить широко поширений як серед проле-
таріяту, так і серед партійців російського походження, сво­
го роду національний нігілізм, байдуже, а інколи й зне­
важливе ставлення до національного питання, прикривання
фразами про інтернаціоналізм.
Партія зобов’язана вести рішучу боротьбу як у своїх
власних лавах, так і в пролетарських масах з забобонами
російської та русифікованої частини пролетаріяту, з пере­
кручуванням інтернаціоналізму, з псевдоінтернаціоналіз-
мом, русотяпством, шовінізмом. Партія повинна викривати
перед пролетаріятом усю реакційність російського шові­
нізму, розкриваючи його коріння, історичне походження
тощо. Партія повинна вперто, систематично й терпляче
роз’яснити робітничій клясі України її відповідальність за
зміцнення союзу з українським селом, повинна переконати
її брати активну участь в українізації шляхом вивчення
Ж української мови, історії й т. д., зміцнюючи пролетарське
керівництво культурним рухом, що зростає. Партія повин­
на подбати про утворення сприятливої обстановки для
українізації пролетаріяту українських промислових центрів.
Однак, перша умова українізації пролетаріяту — це реаль­
ність розрахунку в часі (питання про темп) та відсутність
адміністративного приневолення, бо таке приневолення не­
минуче спричинить опір та зміцнення шовіністичного впли­
ву на робітників з боку російського міщанства.
Ми можемо, повинні й будемо приневолювати до вив­
чення української мови радянського службовця, зобов’яза­
ного обслуговувати потреби населення (в своїй більшості
українського). Ми повинні українізувати партійний апарат,
повинні підігнати в цьому керівничий партійний актив, під­
тягаючи до цієї роботи всю партійну масу та вживаючи
систематичних заходів до переведення на українську мову
середпартійної роботи. Але партія рішуче відмежовується
й відмежовувалась від усякого переведення українізації зго­
ри насильними адміністративними заходами відносно ро­
бітників і селян інших національностей.
Ні в якім розумінні не стоїть питання про те, щоб
змусити російські робітничі маси відмовитися від російсь­
кої мови та російської культури і визнати за свою культуру
й за свою мову українську. Безперечно, що склад проле­
таріяту України мінятиметься в міру припливу з села нових
і нових кадрів українських робітників. Безперечно, що
склад пролетаріяту України буде таким чином українізу­
ватися, як ми спостерігали вже аналогічний процес у цілій
низці країн (Чехо-Словаччина, Угорщина, Латвія), але цей
процес довгий, природний. Замінити цей природний процес,
замінити одночасний з ним процес повільного приєднання
неукраїнської частини робітничої кляси до українського
культурного будівництва насильним переведенням україні­
зації згори — значить провадити шкідливу націоналістичну
політику.
Ж
Рішуче борючися з пережитками російського шовінізму
— головною перешкодою на шляху до розв’язання націо­
нального питання — партія одночасно повинна вести бо-
498
ротьбу й проти українського шовінізму. Цей шовінізм без­
перечно зростає на селі за рахунок глитаїв і зв’язаної з
ними частини сільської інтелігенції. Все ще не досить задо­
вольняючий матеріяльний стан головних груп сільської ін-
теліґенції (учителів, агрономів, лікарів), само собою розу­
міється, тільки сприяє зміцненню глитайського впливу на
них. Так само безперечно, що глитаї намагатимуться цей
вплив поширити й на інші шари селянства.
Український шовінізм зростає також і в місті за рахунок
покищо нечисленної, але яка дедалі збільшується, українсь­
кої дрібної буржуазії та інтелігенції, головне вихідцями з
села, а також спеців і службовців, що українізують радянсь­
кий апарат, бо їхній зв’язок з українською дрібною бур­
жуазією чимраз зміцнюється. Українська дрібна буржуазія,
що чимраз зміцнюється, буде щодалі намагатися впливати
на пролетаріят і навіть на нашу партію.
X
Тепер серед українських літературних груп типу нео-
клясиків і в колах вищої інтелігенції спостерігаємо ідеоло­
гічну роботу, розраховану якраз на задоволення потреб
української буржуазії, що зростає. Характеристичне для
цих кіл є прагнення розвитку, держати курс на зв’язок з
буржуазною Европою, протиставляючи інтереси України
інтересам інших Радянських Республік.
Такі погляди найшли собі певний відгук у виступах
деяких членів нашої партії, що підпали під чужий вплив,
що знову висунули теорію боротьби двох культур, що
вимагають від партії рішучої підтримки української куль­
тури, як такої, проти російської культури, як такої, і що
цілком забувають виразні вказівки В. І. Леніна в данім
питанні:
«Коли мова йде про пролетаріят, то протиставлення
української культури в цілому великоруській культурі теж
У цілому означає ганебну зраду інтересів пролетаріяту на
користь буржуазного націоналізму.
Якщо український марксист захопиться цілком закон­
ною й природною ненавистю до великорусів-гнобителів
499 перед тим, якщо він перенесе хоча б частинку цієї нена-
висти, хоча б тільки відчуження на пролетарську справу
великоруських робітників, то цей марксист тим самим зва­
литься в болото буржуазного націоналізму» (Ленін. —
Національний жупел асиміляторства, том XIX).
Кинуті в пресі гасла орієнтації на Европу, «Геть від
Москви» і т. ін. в значній мірі показні, хоч покищо сто­
суються питань культури й літератури.
Такі гасла можуть бути тільки прапором для українсь­
кої дрібної буржуазії, що зростає на ґрунті НЕПу, бо вона
розуміє відродження нації як буржуазну реставрацію, а під
орієнтацією на Европу, безперечно, розуміє орієнтацію на
Европу капіталістичну — відмежування від фортеці між­
народної революції, столиці СРСР — Москви.
Цим шляхам буржуазного розвитку ми протиставимо
наш пролетарський шлях. Партія стоїть за самостійний
розвиток української культури, за виявлення всіх творчих
сил українського народу. Партія стоїть за широке вико­
ристання українською соціялістичною культурою всіх цін­
ностей світової культури, за рішучий її розрив з тради­
ціями провінціяльної обмежености, за утворення нових
культурних цінностей, гідних творчости великої кляси. Але
партія це робить не шляхом протиставлення української
культури культурам інших народів, а шляхом братерського
співробітництва робітничих та трудящих мас усіх націо­
нальностей у справі будівництва міжнародної пролетарсь­
кої культури, що в неї українська робітнича кляса зуміє
вложити свою частку.
XI
Для боротьби з українським шовінізмом, що зростає в
місті та на селі, партія повинна не гальмувати, а рішуче
проводити українізацію, скеровуючи її не тільки на поверх­
ню, але й у глибину і нещадно борючись з великоруським
шовінізмом, що в значній мірі утворює ґрунт для ожив­
лення й українського шовінізму серед мас.
Партія повинна виховувати всіх своїх членів, в тім числі
й тих українських товаришів, що ввійшли в процесі рево-
500
люції, та молодь, що підростає, в дусі ленінського розу­
міння національної політики, ведучи боротьбу з проявами
націоналістичних ухилів у партії.
Беручи до уваги складність переведення національної
політики на Україні, надто ж проведення українізації, ЦК
пропонує всім товаришам, що мають практичні пропозиції
та міркування в галузі національного питання, подавати їх
до відома ЦК або місцевій парторганізації, а місцевим
парторганізаціям дає директиву з особливою уважністю
ставитися до цих пропозицій та заяв, усуваючи ту від­
чуженість, що помічається в деяких випадках.
XII
Практичні завдання партії, що виходять з усього вище­
сказаного, в основному є такі:
а) Неослабне продовження політики українізації, що
проводилася з особливою твердістю після квітневого пле­
нуму 1925 року, в першу чергу українізації партії, пророб­
лення всією партією та ЛКСМУ теорії й практики націо­
нального питання на Україні з загостренням боротьби про­
ти русотяпства, що знесилює партію в справі керівництва
молодою українською культурою, що підогріває українсько-
націоналістичний ухил і що перешкоджає засвоєнню ле­
нінської національної політики тим членам партії, що ще
не засвоїли її.
б) Роз’яснення широким масам (у першу чергу проле­
тарським масам) причин, суті й значення українізації, що її
провадить партія. Енергійна систематична робота в справі
українізації пролетаріяту з обліком усіх умов. Особливу
увагу треба звернути на професійні союзи, що об’єднують
українські пролетарські маси, а також на комсомол, зо­
крема на комсомольський актив.
в) Рішуча боротьба з антимарксистською та антиленін-
ською теорією боротьби двох культур як у російській, так
і в українській її формах.
г) Енергійна одсіч українським націоналістичним ухи­
лам, марксистське викриття їх, з одночасним уважним і
501 товариським ставленням до тих товаришів, що помиля­
ються.
ґ) Утворення більшовицьких кадрів, здатних вести не
тільки ідейну боротьбу, але й творчу роботу на фронті
української культури. Збільшення уваги цьому фронтові,
особливо по лінії преси та літератури. Збільшення нагляду
та керівництва всією видаваною літературою.
Всебічна підтримка з боку парторганізації до низових
осередків включно центрального органу партії «Комуніст»,
що нині українізується, шляхом широкої організації під­
писки, поширення її, зміцнення зв’язку з місцями. Пленум
постановлює порушити в ЦК ВКП(б) питання про те, щоб
було вжито всіх заходів до того, щоб Державне Видавниц­
тво України одержало потрібну фінансову базу.
д) Звернення спеціяльної уваги на ВУЗи та радпартшко-
ли, на молодь, що там навчається, та на вчительський
персонал, особливо на добір та на підготовку останнього;
у зв’язку з цим, треба неослабно проводити далі поліп­
шення роботи в інституті марксизму, в університеті ім.
Артема та на курсах округових партробітників.
є) Партія повинна збільшити втягнення в роботу пар­
тійного апарату та в керівничу радянську роботу комуністів-
українців, сполучаючи при цьому збереження старих основ­
них ленінських більшовицьких кадрів з притягненням мо­
лодих українських сил.
є) Одночасно треба звернути увагу на збільшення ро­
боти щодо втягнення до радянського апарату безпартійної
української інтелігенції.
ж) Категорично відкидаючи всякі тенденції, скеровані
до розриву утворених спільними інтересами, традиціями
спільної боротьби і закріплених Конституцією зв’язків
УСРР з іншими радянськими республіками, партія вестиме
дальшу роботу в справі зміцнення СРСР на базі існуючої
Конституції і забезпечення самодіяльности та розгортання
державного будівництва.
Пленум доручає Політбюро практично вивчити всі кон­
кретні факти порушення Конституції та неправильного про­
ведення її з боку союзних наркоматів та інших централь­
них установ, поставивши про це питання в ЦК ВКП(б), а
502
також вести дальшу роботу в справі об’єднання в складі
УСРР усіх сумежних з нею територій з українською біль­
шістю населення, що входять до Радянського Союзу.
«Шляхи пролетарської літератури», 1927, ДВУ