VIII
XII з’їзд нашої партії в квітні 1923 р. встановив, що го­
ловна перешкода до розв’язання національного питання та
усунення національної нерівности полягає в пережитках
російського шовінізму, який має міцне коріння в минулому
і що живиться приватнокапіталістичними відносинами, що
знову розвиваються в умовах НЕПу.
Соціяльне коріння російського шовінізму на Україні
вросло в гущу російського міського міщанства (буржуазія)
та в інтеліґентсько-спецівське прошарування. При цьому
треба підкреслити, що російський шовінізм на Україні має
могутню підтримку в масах російського міщанства за ме­
жами України. За його спиною старі, далеко ще не вижиті
забобони відносно «української говірки», відносно переваги
російської культури і т.д. («Балачки про перевагу російської
культури це не що інше, як спроба закріпити панування
російської національности», говориться в постанові XII
з’їзду).
Тисячами ниток шовіністично настроєні працівники на­
шого радянського апарату зв’язані з спеціялістами, що об­
слуговують союзні апарати та досі скрізь і всюди конче
потрібну для справи пролетарської революції централіза­
цію силкуються використати для боротьби з економічним
та культурним розвитком національних республік. З вели­
кодержавним і бюрократичним шовінізмом, що під його
вплив підпадають іноді й члени партії, партія провадитиме
504
рішучу боротьбу. Поруч із впливом російської міщанської
великодержавної стихії на робітників і навіть членів партії
ми маємо досі досить широко поширений як серед проле-
таріяту, так і серед партійців російського походження, сво­
го роду національний нігілізм, байдуже, а інколи й зневаж­
ливе ставлення до національного питання, прикривання
фразами про інтернаціоналізм.
Партія зобов’язана рішучо боротися як у своїх власних
лавах, так і в пролетарських масах із забобонами російсь­
кої та русифікованої частини пролетаріяту, з перекручу­
ванням інтернаціоналізму, з псевдоінтернаціоналізмом, ру-
сотяпством, шовінізом. Партія повинна викривати перед
пролетаріятом усю реакційність російського шовінізму,
розкриваючи його коріння, історичне походження тощо.
Партія повинна вперто, систематично й терплячо роз’ясни­
ти робітничій клясі України її відповідальність за зміцнення
спілки з українським селом, повинна переконати її брати
активну участь в українізації шляхом вивчення української
мови, історії і т.д., зміцнюючи пролетарське керівництво
культурним рухом, що зростає. Партія повинна подбати
про утворення сприятливої обстанови для українізації про­
летаріяту українських промислових центрів. Однак, перша
умова українізації пролетаріяту — це реальність розра­
хунку в часі (питання про темп) та відсутність адміністра­
тивного приневолення, бо таке приневолення неминучо
спричинить опір та зміцнення шовіністичного впливу на
робітників з боку російського міщанства.
Ми можемо, повинні й будемо приневолювати до вив­
чення української мови радянського службовця, зобов’яза­
ного обслуговувати потреби населення (в своїй більшості
українського). Ми повинні українізувати партійний апарат,
повинні підігнати в цьому керівний партійний актив, під­
тягаючи до цієї роботи всю партійну масу та вживаючи
систематичних заходів до переведення на українську мову
середпартійної роботи. Але партія рішучо відмежовується
й відмежовувалась від усякого переведення українізації згори
насильними адміністративними заходами відносно робіт­
ників і селян інших національностей.
Аж ніяк не ставиться питання про те, щоб змусити
505 російські робітничі маси відмовитися від російської мови
та російської культури і визнати за свою — українську.
Безперечно, що склад пролетаріяту України мінятиметь­
ся в міру її промислового розвитку, в міру припливу з села
щораз нових кадрів українських робітників. Безперечно,
що склад пролетаріяту України буде таким чином україні­
зуватися, як ми спостерігали вже аналогічний процес у
цілій низці країн (Чехо-Словаччина, Угорщина, Латвія),
але цей процес довгий, природний. Замінити цей природний
процес, замінити одночасний з ним процес повільного
приєднання неукраїнської частини робітничої кляси до
українського культурного будівництва насильним переве­
денням українізації згори — значить провадити шкідливу
націоналістичну політику.
хк
Рішучо борючися з пережитками російського шовінізму,
головною перешкодою на шляху до розв’язання національ­
ного питання, партія одночасно повинна боротися й проти
українського шовінізму. Цей шовінізм безперечно зростає
на селі за рахунок куркулів і зв’язаної з ними частини
сільської інтелігенції.
Все ще не досить задовільний матеріяльний стан го­
ловних груп сільської інтелігенції (учителів, аґрономів, лі­
карів), само собою розуміється, тільки сприяє зміцненню
куркульського впливу на них.
Так само безперечно, що куркулі намагатимуться цей
вплив поширити й на інші шари селянства.
Український шовінізм зростає також і в місті за рахунок
покищо нечисленної, але дедалі зростаючої української
дрібної буржуазії та інтелігенції, головне виходцями з села,
а також спеців і службовців, що українізують радянський
апарат, бо їхній зв’язок з українською дрібною буржуазією
чимраз зміцнюється. Українська дрібна буржуазія, що чим­
раз зміцнюється, буде щодалі намагатися впливати на про-
летаріят і навіть на нашу партію.
Тепер серед українських літературних груп типу нео-
клясиків і в колах вищої інтелігенції спостерігаємо ідеоло-
506
гічну роботу, розраховану якраз на задоволення потреб
української буржуазії, що зростає. Характерним для цих
кіл є прагнення скерувати економіку України на шлях ка­
піталістичного розвитку, держати курс на зв’язок з бур­
жуазною Европою, протиставляючи інтереси України інте­
ресам інших радянських республік.
Такі погляди найшли собі певний відгук у виступах
деяких членів нашої партії, що підпали під чужий вплив,
що знову висунули теорію боротьби двох культур, що
вимагають від партії рішучої підтримки української куль­
тури, як такої, проти російської культури, як такої, і що
цілком забувають виразні вказівки В.І. Леніна в данному
питанні:
«Коли мова йде про пролетаріят, то протиставлення
української культури в цілому великоросійській культурі
теж у цілому — означає ганебну зраду інтересів пролета­
ріяту на користь буржуазного націоналізму. Якщо укра­
їнський марксист захопиться цілком законною й природ­
ною ненавистою до великоросів, гнобителів, перед тим,
якщо він перенесе хоча б частину цієї ненависти, хоча б
тільки відчуження, на пролетарську справу великоруських
робітників, то цей марксист тим самим звалиться в болото
буржуазного націоналізму» (Ленін — «Національний жупел
асиміляторства», т. XIX).
Кинуті в пресі гасла орієнтації на Европу, «Геть від
Москви» і т.д., великою мірою показні, хоч покищо сто­
суються до питань культури й літератури. Такі гасла мо­
жуть бути тільки прапором для української дрібної бур­
жуазії, що зростає на ґрунті НЕПу, бо вона розуміє від­
родження нації як буржуазну реставрацію, а під орієнта­
цією на Европу безперечно розуміє орієнтацію на Европу
капіталістичну — відмежування від фортеці міжнародної
революції, столиці СРСР — Москви.
Цим шляхам буржуазного розвитку ми протиставимо
наш пролетарський шлях. Партія стоїть за самостійний
розвиток української культури, за виявлення всіх творчих
сил українського народу.
Партія стоїть за широке використання українською со-
Ціялістичною культурою всіх цінностей світової культури,
107 за рішучий її розрив з традиціями національної обмежен-
ности, за утворення нових культурних цінностей, гідних
творчости великої кляси. Але партія це робить не шляхом
протиставлення української культури культурам інших
народів, а шляхом братерського співробітництва робітни­
чих та трудящих мас всіх національностей у справі будів­
ництва міжнародної пролетарської культури, що в неї
українська робітнича кляса зуміє вкласти свою частку.
X
Для боротьби з українським шовінізмом, що зростає в
місті й на селі, партія повинна не гальмувати, а рішучо
провадити українізацію, скеровуючи її не тільки на повер­
хню, але й в глибінь і нещадно борючись з великоросійсь­
ким шовінізмом, що великою мірою утворює ґрунт для
оживлення й українського шовінізму серед мас.
Партія повинна виховувати всіх своїх членів, у тому
числі й тих українських товаришів, що увійшли в процесі
революції, та молодь, що підростає, в дусі ленінського
розуміння національної політики, борючися з проявами
націоналістичних ухилів у партії.
«Пролітфронт», ч. 1. 1930, квітень.