У 1990 р. «Литературная газета» надрукувала статтю
відомого українського літературознавця Сергія Гальченка
«Горестный путь юмориста». У ній розповідалося про те,
як український письменник-гуморист Остап Вишня провів
десять років у сталінських концтаборах і як був звіль
нений лише 3 грудня 1943 р. за ініціативою Олександра
Довженка та не без участі та клопотань М. С. Хрущова.
Але два унікальні документи дають змогу внести сер
йозні уточнення у питання про те, як і коли, завдяки
кому одержав довгоочікувану волю Остап Вишня, де
що інакше побачити роль, яку зіграв у перегляді цієї спра
ви (і не лише цієї) тогочасний керівник партійної орга
нізації України і фронтовий генерал-лейтенант М. Хру
щов, а також — і це найголовніше — пролити світло
правди з донедавна утаємничених архівних тек і суперсек-
ретних службових листів воєнних років на трагічну й сум
ну долю ще чотирьох десятків визначних діячів науки та
культури України, що стали у різні роки жертвами крива
вого сталінського терору.
У № 12 за 1989 р. журналу «Дружба народов» вчений
і письменник М. Жулинський, посилаючись на досить
приблизні підрахунки, зроблені ним у багатьох закордон них архівах, наводить такі болісно-вражаючі цифри: з
259 українських письменників, що друкувалися у 1930 p.,
після 1938 р. продовжували працювати і друкуватйся лише
36. З усіх інших власною смертю померли лише 7, ще
8 скінчили життя самогубством, 16 зникли без вісті, але
скоріше всього репресовані, 17 розстріляні у сталінських
катівнях, а 175 після арешту були заслані, й подальша до
ля їхня невідома. Звичайно, про кожного з них міг би по
відати КДБ, але він поки що не квапиться обнародувати
повний трагічний реєстр наших непоправних втрат. Однак
послаблення у допуску до документальних матеріалів архі
вів дає змогу історикам вже зараз робити певні кроки
у створенні поіменного списку жертв сталінщини в кожній
сфері людської діяльності, у кожному регіоні країни.
Ми не зупинимося на нещодавно розшуканих докумен
тах, які можна з повним правом назвати УКРАЇНСЬ
КИМ СИНОДИКОМ — поминальним сумним списком
48 визначних діячів науки й культури України, у тому
числі 23 письменників і літературознавців, 10 вчених-
істориків, 9 композиторів, акторів та художників, 3 мовоз
навців, 1 всесвітньовідомого педагога і 1 академіка-фізи-
ка. Складений цей список-синодик був у роки Великої
Вітчизняної війни в апараті тодішнього члена Політбюро
ЦК ВКП(б), першого секретаря ЦК КП(б)У М. С. Хру
щова з цікавими його формулюваннями, визначеннями,
оцінками і характеристиками людей, що згадуються у
списку, та їхньої творчості.
31 жовтня 1943 p., коли розгорнулися запеклі й вирі
шальні бої за Київ, помічник Хрущова П. М. Гапочка,
майбутній доктор філософських наук, надсилає цей список
народному комісарові держбезпеки України генералові
В. Савченку з такою нейтрально-обережною запискою:
«За особистим дорученням товариша Хрущова посилаю
вам цей матеріал. Товариш Хрущов буде з вами гово
рити з цього питання».
Про що говорив Микита Сергійович з Савченком, нам не
відомо. Але розмова відбулася дуже швидко — ще до
визволення Києва — 31 жовтня або 1 листопада, бо вже
ввечері 1 листопада нарком держбезпеки України направ
ляє документ одному з своїх заступників — Медведєву
29 з власноручною резолюцією: «Повідомте на осіб, що про
ходять по цьому списку, докладніші відомості. Складіть
довідку для визначення, кого з них можна повернути на
Україну. Савченко».
Сам документ, переданий наркомові, ніким не підписа
ний, що зовсім невипадково за тих часів — залишати сліди
боялися всі, навіть члени Політбюро. І починається він
нейтральною, хитро-мудро складеною, обережною фра
зою: «Представляю список осіб, відносно яких слід було б
з’ясувати, чи є можливість залучити їх до роботи
найближчим часом у тій чи іншій науковій або художній
установі УРСР». І хоча підпису самого Хрущова немає,
але враховуючи записку його помічника, миттєву реакцію
всесильного наркома, швидкість, з якою почали рухатися
папери по бюрократичних нетрях наркомату держбезпеки,
а також знаючи із спогадів та документів, як працював
апарат помічників Хрущова, ми можемо впевнено ствер
джувати, що список був або особисто складений Микитою
Сергійовичем, або безпосередньо ним продиктований Га-
почці. Крім того, в ті дні, коли кожна година боїв могла
вирішувати долю Києва, ніхто інший просто не посмів би
відволікати Хрущова справами, які, здавалося б, могли
почекати або принаймні не були першочерговими. Однак,
судячи з того, як заклопотався генерал Савченко, як
доручив перевірку не кому-небудь, а одному із заступників
наркома, він сам після розмови з Хрущовим достеменно
знав, кому належить авторство анонімного на перший
погляд списку із супроводжувальною запискою помічника
першого секретаря ЦК КП(б)У.
Крім того, досвідчений держбезпеківець Савченко, який
був у курсі всіх республіканських справ і чітко орієнтував
ся, звідки вітер віє, не міг не знати, що це вже не перша
спроба М. Хрущова втрутитися у справи репресованих
і спробувати реабілітувати та повернути на Україну хоча
б кілька десятків чоловік. Про це він міг дізнатися від
свого колеги — народного комісара внутрішніх справ Ук
раїни генерала Сергієнка, який ще на початку серпня
одержав від першого секретаря ЦК КП(б)У таке ж не
звичне для тих часів доручення, а також з так званих
«оперативних джерел», бо, як відомо, НКДБ та НКВС
ЗО постійно конкурували, стежили, підглядали і шпигу
вали одне за одним. Мабуть, Савченко відав і про
те, що колеги-конкуренти нічого втішного Микиті
Сергійовичу не повідомили, але справу цю він кон
тролював і тепер знову звернувся до органів. Але
у серпні 1943 р. під час запеклих боїв на Курській дузі та
за визволення Донбасу М. С. Хрущова цікавили лідери
молодіжного руху на Україні 30-х років, ватажки комсо
мольської організації республіки — тобто молоді й енергій
ні адміністратори. І він вирішив допомогти тим, хто
постраждав.
Нещодавно ми познайомилися із спогадами В. С. Кос
тенка, який з липня 1943 по 1947 р. працював першим
секретарем ЦК ЛКСМ України і часто зустрічався, особ
ливо під час Великої Вітчизняної війни, з Микитою
Сергійовичем. Ось що він розповідає:
«Якось увечері, після моєї чергової інформації про
враження від зустрічей у визволених селах, зокрема про
розмови з молоддю, Микита Сергійович уважно подивився
мені в очі і несподівано запитав:
— А кого ви знали особисто з колишніх комсомольсь
ких працівників, репресованих у 37—38-му роках?
Відверто кажучи, я насторожився.
— Мабуть, усіх,— відповів стримано. І назвав 10 чи
12 колишніх перших та других секретарів ЦК ЛКСМУ,
секретарів обкомів, завідуючих відділами ЦК, в тому числі
й С. І. Усенка *, який був заарештований восени 1938 року.
Він вийшов з-за столу, походив хвилину-другу попід
стіною тісної хати, кілька разів подивився у мій бік
і додав:
* Усенко Степан Іванович (1909— 1939)— з вересня
1937 р. д0 листопада 1938 р. працював першим секретарем ЦК
ЛКСМУ і членом Бюро ЦК ВЛКСМ. Обирався депутатом Верхов
ної Ради СРСР, депутатом і членом Президії Верховної Ради
України, був кандидатом у члени Оргбюро ЦК КП(б)У. У листо
паді 1938 р.— незаконно репресований, на початку 1939 р.—
розстріляний за сфальсифікованим звинуваченням. Згоду на
арешт С. І. Усенка давав у 1938 р. перший секретар ЦК КП(б)У
М. С. Хрущов.
31 — Складіть список названих вами людей і покажіть
його мені.
Це мене ще більше стурбувало.
Наступного дня я показав йому список, до якого заніс
дванадцять чоловік: перших секретарів ЦК ЛКСМУ у
1932—1937 рр. С. Андреева та С. Усенка, других секрета
рів ЦК ЛКСМУ: на початку 30-х років — О. Гапєєва та
Й. Краєвського, у 1937—1938 рр.— М. Клинкова, В. Ог
ненного, головного редактора «Комсомольця України»
(нині — газета «Молодь України».— Авт.) у 30-х роках
В. Муськіна *, перших секретарів Київського обкому
ЛКСМУ: у 30-х роках — Ф. Дубініна, у 1937 р.—
Н. Федченка, у 1937—1938 рр.— О. Іванова, завідуючих
оргвідділом ЦК ЛКСМУ у 1937—1938 рр.— Д. Перевер-
тайленка та 3. Піпенка.
М. С. Хрущов довго мовчав, ніби кілька разів перечиту
вав, продумував список, і, нарешті, твердо сказав:
— Поїдьте завтра до Мілового, там наш Наркомат
внутрішніх справ. Від мого імені передайте список особис
то наркомові. Скажіть, що я прошу через союзне ві
домство встановити, хто з цих людей живий і де перебу
ває. Відповідь хай дадуть вам особисто, а ви потім допо
вісте мені Все.
Місяців через два (тобто у жовтні 1943 р.— Авт.), уже
в Харкові, мені подзвонив нарком і повідомив: є результа
ти розшуків. Ми зустрілися. Нарком не приховував свого
незадоволення, що йому довелося займатися цією делікат
ною справою. Адже про це міг дізнатися Берія. Мовчки
дістав із сейфа список і подав мені. Навпроти всіх імен
червоним олівцем було поставлено мінуси, що означало:
нікого з них вже немає в живих.
Вибравши слушний момент, я доповів Микиті Сергійови
чу. Він подивився на червоні «мінуси», встав і почав
ходити просторим кабінетом, зиркаючи у вікно, збуджено
махаючи руками. Потім сказав:
— Ні за що погубили людей…
Було це влітку 1943-го, за 10 років до смерті Сталі
* В. С. Костенко помилився. Головним редактором «Комсо
мольця України» в 30-ті роки був В. Мінаїн, а не В. Муськін.
32 на. Сказати таке в той час міг тільки чесний і сміливий
політичний діяч…» .
Може, й знав Савченко про хрущовське доручення Сер-
гієнку — тому так і поспішав виконувати, так клопотався.
А тепер про сам хрущовський синодик. .Список почи
нається із згадки про Інститут історії України Академії
наук УРСР, що, на наш погляд, також невипадково. Від
криває перелік прізвищ такий собі коментар: «У цьому
інституті відмічається гостра нестача наукових працівни
ків. Багато досить кваліфікованих істориків у 32—
37 рр. виїхали з України. Певна частина з них була
пов’язана з школою М. С. Грушевського. Поїхавши з Ук
раїни, вони влаштувалися на роботу в історичні заклади
міст Москви, Ленінграда, Куйбишева і т. п. Репресій вони
не зазнавали. Певна частина з цього списку репресій
(адміністративної висилки або ж недовготривалого ув’яз
нення) зазнавала, але зараз звільнена і працює у тих чи
інших радянських установах».
Хто ж вони — ці вчені-історики, що опинилися за межа
ми України і про яких знав М. Хрущов або його найближ
чий помічник?
1. Лев Олександрович ОНИШКЕВИЧ — 45 років, «зна
ючий, обдарований вчений-історик, працював у Академії,
у 1933 р. виїхав до РСФРР, репресій, здається, не зазна
вав».
2. Михайло Єлисейович СЛАБЧЕНКО — до 1930 р. був
українським, академіком, на судовому процесі у справі
«Спілки визволення України» (СВУ) засуджений на 8 ро
ків. Зараз йому 60 років.
3. Володимир Олексійович ПАРХОМЕНКО — 56 років,
професор, у 1930 р. висланий з Дніпропетровська, перед
війною працював у Ленінградському університеті, часто
друкувався у радянських журналах.
4. Володимир Степанович ЄВФИМОВСЬКИЙ — від 43
до 46 років, «пречудовий знавець архівних джерел, у
1933 р. виїхав з Харкова до Ленінграда, репресій не
зазнавав, працював в Архівному управлінні (у ті роки один
з підрозділів НКВС.—Авт.), друкувався в «Красном
архиве».
5. Дмитро Євсійович КРАВЦОВ — від 43 до 45 років,
2 1 — 173 33 кандидат історичних наук, працював в Академії наук,
добирав архівні документи і джерела, репресій не зазнавав,
перед війною працював доцентом у Куйбишевському пед
інституті.
6. Віктор Дмитрович ЮРКЕВИЧ — 42 роки, працював
в Академії наук, займався добором архівних матері
алів. Примітка: «Де перебуває, невідомо, але дізнатися
можна, бо він, здається, небіж тов. Вишинського».
7. Федір Матвійович ГАВРИЛЕНКО — від 40 до 42 ро
ків, добре і грунтовно знає історію Запорозької Січі, ре
пресований у 1937—1938 роках.
8. Віктор Олександрович РОЖАНСЬКИЙ — 56 років,
«до 1934 р. працював в Академії наук, знавець друкованих
джерел (малися на увазі стародруки.— Авт.), у 1935—
1936 рр. репресований, зараз проживає у Караганді, викла
дає у педагогічному інституті, бажає поновити зв’язки
з Академією».
9. Валентин Васильович РУДНЄВ — «до війни працював
в Архівному управлінні НКВС УРСР, зараз — директор
школи в с. Усть-Уйському Челябінської області; дуже ба
жає працювати в Академії або хоча б співробітничати
з нею шляхом листування».
10. Микола ГОРБАНЬ — історик, літератор, «автор ду
же. популярних книжок з історії України, був репресова
ний, але зараз звільнений, працює в Казахстані».
Як бачимо, розмова про повернення на Україну неви
падково почата з вчених-істориків — адже це також хит
рий маневр кмітливого і загартованого сталінщиною Хру
щова: половина з них не зазнавала репресій взагалі,
з іншими — зберігся зв’язок, деякі навіть працюють чи
працювали в Архівному управлінні, тобто в системі органів
НКВС, а один і взагалі — «небіж тов. Вишинського».
А неофіційний, неканцелярський стиль документа, відсут
ність чітких цифр (навіть вік поданий приблизно) та
відомостей про «ворожу діяльність», якісь «домашні» фор
мулювання: «репресований, здається, не був…», а також те,
що список складений не у алфавітному порядку, все це
зайвий раз переконує: документ писали не канцеляристи
з апарату і не чиновники НКВС. Вони собі таких вільнос-
тей не дозволили б.
34 Далі у списку мова йде про Інститут фізики АН УРСР,
і знову-таки знайдене обачливе прикриття: «Товариш Оле
ксандр Богомолець (президент Академії наук України,
депутат Верховної Ради СРСР, Герой Соціалістичної Пра
ці, лауреат Сталінської премії.— Авт.) одержав листа від
колишнього академіка Гольдмана — він був репресова
ний, зараз звільнений, працює в одній науковій установі
в Сибіру».
Потім хрущовський синодик переходить до інших кате
горій творчої інтелігенції:
— по Інституту мистецтв АН УРСР: Іван Іванович
БРОНА — мистецтвознавець, професор, колишній ректор
Київського художнього інституту; був вюслючений з партії
та репресований, зараз звільнений, працює вчителем у
Ташкенті, прислав прохання (про помилування.— Авт.) до
Президії Верховної Ради УРСР;
— по Наркомосу УРСР: Іван Опанасович СОКОЛЯН-
СЬКИЙ — визначний педагог, відомий фахівець по на
вчанню глухонімих, колишній директор Харківського ін
ституту дефективних дітей, колишній член Колегії Нарко
мосу УРСР; був виключений з партії та репресований,
працює в Москві, у Науково-дослідному інституті спецшкіл
Наркомосу СРСР. *
І ось, нарешті, найбільш складна частина списку —
перелічуються письменники та літературознавці, про долю
яких немає ніяких відомостей навіть у хрущовського
апарату (коментарі та визначення-дефініції подані, як
в оригіналі):
1. Остап ВИШНЯ, він же Павло Михайлович Губен-
ко,— відомий фейлетоніст-гуморист, прозаїк, заарештова
ний у Харкові в 1934 році.
2. Валер’ян Петрович ПІДМОГИЛЬНИЙ — прозаїк, пе
рекладач з французької, мовознавець, заарештований у
Харкові в 1934 році.
3. Василь БАБИНСЬКИЙ — західноукраїнський поет,
був заарештований у Харкові в 1934 році.
4. Володимир ГЖИЦЬКИЙ — західноукраїнський про
заїк та драматург, заарештований у Харкові в 1934 році.
5. Олекса Андрійович СЛІСАРЕНКО — прозаїк, заареш
тований у Києві в 1935 році.
2* 35 6. Георгій Данилович ШКУРУПІЙ — поет і прозаїк,
заарештований у Києві в 1934 році.
7. Михайло КОЗОРІЗ — західноукраїнський прозаїк, за
арештований у Києві в 1934 році.
8. Микола Гурійович КУЛІШ — відомий драматург, за
арештований у Києві в 1934 році.
9. Павло Петрович ФИЛИПОВИЧ — поет та літерату
рознавець, заарештований у Києві (рік арешту невідо
мий.— Авт.).
10. Михайло ІРЧАН — західноукраїнський драматург і
прозаїк, заарештований у Харкові в 1933 році.
11. Яків Григорович САВЧЕНКО — поет, заарештова
ний у Києві в 1935 році.
12. Михайло Васильович СЕМЕНКО — поет, заарешто
ваний у Харкові в 1937 році.
13. Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ (ДАВИДОВ) —
прозаїк, заарештований в Алма-Аті в 1935 році.
14. Валер’ян Львович ПОЛІЩУК — поет, заарештова
ний у Харкові в 1934 році.
15. Василь Михайлович ГУБЕНКО (ЧЕЧВЯНСЬКИЙ),
брат Остапа Вишні,— письменник, гуморист, заарештова
ний у Харкові в 1937 році.
16. Іван Дмитрович КОВТУН (ВУХНАЛЬ) — письмен-
ник-гуморист, заарештований у Харкові в 1936 році.
‘ 17. Ананій Дмитрович ЛЕБІДЬ— літературознавець,
критик, заарештований у Києві в 1933 році.
18. Гнат Максимович ХОТКЕВИЧ —* старий письмен
ник, драматург, великий знавець народної музики, заареш
тований у Харкові в 1937 році.
19. Максим Максимович ЛЕБІДЬ — літературознавець,
заарештований у Харкові в 1933 році.
20. Микола Григорович ФІЛЯНСЬКИЙ — старий поет,
заарештований в 1936 році.
21. Микола Дмитрович ЧЕРНЯВСЬКИЙ — старий поет,
заарештований у Херсоні в 1937 році.
22. Пилип КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ — старий поет, за
арештований у Полтаві в 1938 році.
Потім перелічуються окремим списком композитори,
актори і художники:
1. Василь Миколайович ВЕРХОВИНЕЦЬ — знавець на
36 родної музики і танців, заарештований у Полтаві в
1937 році.
2. Кость Миколайович БОГУСЛАВСЬКИЙ — автор над
звичайно популярних у свій час пісень, заарештований
у Харкові в 1935 році.
3. Пилип Михайлович РУДЯКІВ — мистецтвознавець,
заарештований у Києві в 1937 році.
4. Євген Іванович ПАДАЛ К А — художник, заарештова
ний у Києві в 1935 році.
5. Василь СЕДЛЯР — художник, заарештований у Києві
в 1935 році.
6. Степан ШАГАЙДА — актор, працював у кіно, зааре
штований у Києві в 1936 році.
7. Микола НАДЕМСЬКИЙ — актор, працював у кіно
і театрі, заарештований у Києві в І937 році.
8. Фауст (Фавст) Львович ЛОПАТИНСЬКИЙ — захід
ноукраїнський актор і театральний режисер, заарештова
ний у Києві в 1936 році.
9. Лідія Євгенівна ВОВЧИК-БЛАКИТНА — заарештова
на у Харкові в 1937 році.
її прізвище подане у списку без професії і без будь-
яких приміток, хоча, безумовно, М. С. Хрущов знав, ким
вона доводилася Василю Еллану-Блакитному. І завершу
ють список вчені-мовознавці. Про них також немає жод
них додаткових відомостей, окрім фахової належності:
1. Борис ТКАЧЕНКО — заарештований у Харкові в
1937 році.
2. Олена КУРИЛО — заарештована у Москві в 1937 році.
3. Євген Васильович КАСЬЯНЕНКО — заарештований
у Харкові в 1937 році.
6 листопада 1943 р., в день, коли радянські війська
вступали у палаючий Київ, відомості про всіх вищеперелі-
чених осіб були направлені генералом Савченком до відді
лів «А» республіканського та союзного наркоматів держав
ної безпеки. А рівно через два місяці, 6 січня 1944 р.—
термін для розгляду таких справ та ще й за досить
значної кількості людей,— нарком держбезпеки України
Савченко доповідає Хрущову у ЦК КП(б)У:
«Перевіркою списку на 46 осіб українських письменни
ків, працівників науки та мистецтв встановлено, що 4] чо
37 ловік з цього списку перебуває на оперативному обліку
НКВС — НКДБ і про них є такі відомості…»
Відразу відзначимо, що список був поданий М. С. Хру
щовим на 48 чоловік, але нарком перевірив 46. Чому поза
його увагою залишено двоє із списку — письменник Воло
димир Гжицький і історик Віктор . Рожановський, нам
невідомо і незрозуміло. Савченко обдурив Хрущова, пові
домивши, що перевірив справи і становище чи місце
знаходження 46 чоловік — у списку наркома їх 45. Немає
відомостей і про колишнього вченого-фізика, академіка
Гольдмана, за якого клопотався президент АН У PCP ака
демік О. О. Богомолець. Але, мабуть, з погляду генерала
Савченка то були несуттєві дрібниці. Ось що стало відомо
про тих, хто «перебуває на оперативному обліку НКВС —
НКДБ»:
1. Валер’ян Петрович ПІДМОГИЛЬНИЙ — 1901 р. на
родження, уродженець с. Чапліно Дніпропетровської об
ласті, літератор. Заарештований 10 грудня 1934 р. НКВС
УСРР за звинуваченням у злочинах, передбачених
ст. 54, пп. 8 і 11 Кримінального кодексу УСРР*. Вироком
виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР від
28 березня 1935 р. засуджений до позбавлення волі
строком на 10 років. Повторно засуджений 9 жовтня
1937 р. трійкою Управління НКВС Ленінградської області
до виняткової міри покарання за активну контрреволюцій
ну діяльність. Вирок виконаний **.
2. Василь Петрович БАБИНСЬКИЙ — 1898 р. наро
дження, уродженець Галичини. Заарештований 25 грудня
1933 р. ДПУ СРСР у справі УВО (сфабрикована справа
* Ст. 54 Кримінального кодексу УСРР відповідала сумнозвіс
ній ст. 58 Кримінального кодексу РСФРР «Контрреволюційні
злочини», а її пункти 2, 6, 8, 10 і 11 стосувалися таких злочинів,
як збройне повстання, шпигунство, підготовка або здійснення
терористичних актів, антирадянська пропаганда та агітація, а та
кож участь в організації, спеціально створеній для здійснення всіх
цих злочинів.
** Як відомо з тогочасних документів, смертні вироки за
рішенням судів, судових трійок, військових трибуналів тощо за
злочини, пов’язані з «контрреволюційною діяльністю», виконували
ся негайно — протягом однієї доби від часу винесення вироку.
38 так званої «Української військової організації».— Авт.).
Рішенням судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від
28 лютого 1934 р. засуджений до 3 років ув’язнення
у виправно-трудових таборах (ВТТ). Вдруге заарештова
ний УНКВС Калінінської області 3 листопада 1937 р. за
звинуваченням у злочинах, що передбачені ст. 58, п.
6 Кримінального кодексу РСФРР. 28 січня 1938 р. комі
сією НКВС СРСР засуджений до виняткової міри пока
рання. Вирок виконаний.
3. Олексій Андрійович CJIICAPEHKO — 1891 р. наро
дження, уродженець м. Волочанська Харківської області,
письменник. 19 березня 1935 р. військовим трибуналом
Українського військового округу засуджений за ст. 54,
пп. 2, 4 і 11 КК УСРР на 10 років ВТТ посиленого режи
му. 9 жовтня 1937 р. вдруге засуджений трійкою УНКВС
Ленінградської області за активну контрреволюційну діяль
ність до виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
4. Георгій Данилович ШКУРУ ПІЙ — 1903 р. народжен
ня, уродженець Бессарабії, літератор. Заарештований
З грудня 1934 р. НКВС УСРР за звинуваченням у злочи
нах, що передбачені ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засудже
ний військовим трибуналом УВО 28 квітня 1935 р. до по
збавлення волі строком на 10 років. Вдруге засуджений за
контрреволюційну діяльність судовою трійкою УНКВС
Ленінградської області 28 лютого 1937 р. до виняткової
міри покарання. Вирок виконаний.
5. Михайло Кирилович КОЗОРІЗ — 1882 р. народжен
ня, уродженець Галичини, колишній науковий співробітник
української Академії наук. Заарештований ДПУ УСРР
21 лютого 1933 р. у справі УВО. Постановою судової
спецтрійки при колегії ДПУ УСРР від 1 жовтня
1933 р. засуджений на 5 років ВТТ. Повторно засуджений
за контрреволюційну діяльність трійкою УНКВС Ленін
градської області 9 жовтня 1937 р. до виняткової міри
покарання. Вирок виконаний.
6. Микола Гурійович КУЛІШ — 1892 р. народження,
уродженець Харкова, письменник. Заарештований 7 грудня
1934 р. НКВС УСРР за звинуваченням у злочинах, що пе
редбачені ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений військо
вим трибуналом Київського військового округу 4 лютого
39 1936 р. до 10 років BTT. Вдруге засуджений за контррево
люційну діяльність трійкою УНКВС Ленінградської облас
ті 9 жовтня 1937 р. до виняткової міри покарання. Вирок
виконаний.
7. Павло Петрович ФИЛИПОВИЧ — 1891 р. народжен
ня, уродженець колишньої Київської губернії, літературоз
навець. Заарештований 5 вересня 1935 p. НКВС УСРР за
звинуваченням у злочинах, передбачених ст. 54, пп. 8 і
11 КК УСРР. Вироком військового трибуналу Київського
військового округу від 4 лютого 1936 р. засуджений на
10 років ВТТ. Вдруге засуджений трійкою УНКВС Ле
нінградської області 9 жовтня 1937 р. до виняткової міри
покарання. Вирок виконаний.
8. Мирослав Дмитрович ІРЧАН-БАБЮК — 1896 р. на
родження, уродженець Галичини, письменник, колишній
відповідальний редактор журналу «Західна Україна». За
арештований 28 грудня 1933 р. ДПУ УСРР у справі УВО,
звинувачений у злочинах, що передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УСРР. Постановою судової трійки при
колегії ДПУ УСРР від 28 лютого 1934 р. засуджений на
10 років позбавлення волі у концтаборі. Вдруге засудже
ний трійкою УНКВС Ленінградської області 9 жовтня
1937 р. до виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
9. Яків Григорович САВЧЕНКО — 1890 р. народження,
уродженець Харківської області, поет та критик. Заареш
тований 19 вересня 1937 р. за звинуваченням у злочинах,
що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК У PCP. 1 листопа
да 1937 р. виїзна сесія Військової колегії Верховного суду
УСРР засудила його до виняткової міри покарання. Вирок
виконаний.
10. Михайло Васильович СЕМЕККО— 1892 р. наро
дження, уродженець Полтавської області, письменник.
Заарештований 25 квітня 1937 р. НКВС У PCP за
звинуваченням у злочинах, що ^передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УРСР. 23 жовтня 1937 р. виїзна сесія
Військової колегії Верховного суду СРСР засудила його до
виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
П . Валер’ян Л ьвобич ПОЛІЩУК — 1897 р. народження,
уродженець колишньої Волинської губернії, літератор. За
арештований ф грудня 1934 р. НКВС УСРР за звинувачен
40 ням у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК
УСРР. 28 березня 1934 р. виїзна сесія Військової колегії
Верховного суду СРСР засудила його до позбавлення волі
на 10 років. Вдруге засуджений за контрреволюційну ді
яльність 9 жовтня 1937 р. трійкою УНКВС Ленінградсь
кої області до виняткової міри покарання. Вирок ви
конаний.
12. Василь Михайлович ГУБЕНКО-ЧЕЧВЯНСЬКИЙ —
1888 р. народження, уродженець с. Грунь Харківської
області, письменник. Заарештований 3 січня 1936 p. НКВС
УСРР за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 14 липня 1937 р.
Військовою колегією Верховного суду СРСР до виняткової
міри покарання. Вирок виконаний.
13. Іван Дмитрович КОВТУН-ВУХНАЛЬ — 1906 р. на
родження, уродженець с. Чорнобаївки Харківської області,
письменник. Заарештований 3 листопада 1936 р. НКВС
УСРР за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений Військовою
колегією Верховного суду СРСР до виняткової міри пока
рання. Вирок виконаний.
14. Ананій Дмитрович ЛЕБІДЬ — 1900 р. народження,
уродженець Чернігова, викладач української мови та літе
ратури. Заарештований 19 квітня 1935 р. НКВС УСРР за
звинуваченням у злочинах, що передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 4 лютого 1936 р. війсь
ковим трибуналом КВО до 10 років ВТТ. Вдруге засудже
ний за контрреволюційну діяльність 25 листопада
1937 р. спецтрійкою У НКВС Ленінградської області до
виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
15. Микола Григорович ФІЛЯНСЬКИЙ — 1873 р. на
родження, уродженець Полтавської області, літератор. За
арештований 11 жовтня 1937 р„ УНКВС /Дніпропетровсь
кої області за звинуваченням у злочинах, що передба
чаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 11 січня
1938 р. виїзною сесією Військової колегії Верховного суду
СРСР до виняткової міри покарання. Вирок виконаний,
16. Пилип Йосифович КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ —
1892 р. народження, уродженець с. Городище Полтавської
області, письменник. Заарештований 19 березня 1938 р.
УНКВС Полтавської області за звинуваченням у злочинах,
41 що передбачаються ст. 54, пп. 10 і 11 КК УРСР. Засудже
ний трійкою УНКВС Полтавської області до виняткової
міри покарання. Вирок виконаний.
17. Василь Миколайович ВЕРХОВИНЕЦЬ-КОСТЄВ—
1880 р. народження, уродженець Галичини, колишній ке
рівник українського державного жіночого ансамблю. За
арештований 25 липня 1937 p. НКВС УРСР за звинува
ченням у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і
11 КК УРСР. Засуджений 11 квітня 1938 р. виїзною
сесією Військової колегії Верховного суду СРСР до винят
кової міри покарання. Вирок виконаний.
18. Костянтин Євгенович БОГУ СЛАВСЬ КИЙ —
1895 р. народження, уродженець Луганської області, ком
позитор. Заарештований 12 серпня 1937 р. УНКВС Хар
ківської області за звинуваченням у злочинах, що передба
чаються ст. 54, пп. 8 і 10 КК УРСР. Засуджений 8 верес
ня 1937 р. трійкою УНКВС до виняткової міри покаран
ня. Вирок виконаний.
19. Пимен Михайлович РУДЯКІВ — 1898 р. народжен
ня, уродженець м. Києва, колишній директор Київського
музею народної творчості. Заарештований 16 жовтня
1937 р. НКВС УРСР за звинуваченням у злочинах, що
передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК УРСР. Засуджений
21 грудня 1937 р. виїзною сесією Військової колегії
Верховного суду СРСР до виняткової міри покарання. Ви
рок виконаний.
. 20. Іван Іванович ПАДАЛКА — 1894 р. народження,
уродженець с. Драбова Харківської області, художник. За
арештований 29 вересня 1937 р. НКВС УРСР за звинува
ченням у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і
11 КК УРСР. Засуджений 13 липня 1937 р. Військовою
колегією Верховного суду СРСР до виняткової міри пока
рання. Вирок виконаний.
21. Василь Феофанович СЕДЛЯР — 1899 р. народжен
ня, уродженець с. Красновки Полтавської області, худож
ник. Заарештований 28 листопада 1936 р. НКВС УСРР за
звинуваченням у злочинах, що передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 13 липня 1937 р. Війсь
ковою колегією Верховного суду СРСР до виняткової міри
покарання. Вирок виконаний.
42 22. Станіслав Васильович ШАГАЙДА-ШАГОДІН —
1896 р. народження, уродженець Галичини, артист Київсь
кої кінофабрики. Заарештований 17 грудня 1937 р.
УНКВС Київської області за звинуваченням у злочинах,
що передбачаються ст. 54, п. 6 КК УРСР. Засуджений
12 січня 1938 р. постановою НКВС СРСР та прокурора
СРСР до виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
23. Микола Захарович НАДЕМСЬКИЙ — 1892 р. на
родження, уродженець м. Києва, колишній актор Одеської
кінофабрики. Заарештований 17 грудня 1937 р. УНКВС
Одеської області за звинуваченням у злочинах, що пе
редбачаються ст. 54, пп. 10 і 11 КК УРСР. Засуджений
23 грудня 1.937 р. трійкою УНКВС Одеської області до
виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
24. Фауст Львович ЛОПАТИНСЬКИЙ — 1899 р. наро
дження, уродженець м. Львова, колишній сценарист Ки
ївської кіностудії. Заарештований 1 червня 1937 р. НКВС
УРСР за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 10 і 11 КК УРСР. Згідно з наказом НКВС
СРСР № 00485 від 11 серпня 1937 р. розстріляний 3 ве
ресня 1937 р. (за матеріалами слідства і без всякого
суду.— Авт.).
25. Борис Данилович ТКАЧЕНКО — 1899 р. народжен
ня, уродженець м. Воронежа, колишній коректор-консуль-
тант Партвидаву. Заарештований 31 жовтня 1937 р. НКВС
УСРР за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 8 і 11 КК УРСР. Засуджений 22 грудня
1937 р. виїзною сесією Військової колегії Верховного суду
СРСР до виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
26. Євген Іванович КАСЬЯНЕНКО — 1889 р. народжен
ня, письменник-перекладач. Заарештований 11 серпня
1937 р. УНКВС Харківської області за звинуваченням
у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК
УРСР. Засуджений 20 грудня 1937 р. Військовою колегією
Верховного суду СРСР до виняткової міри покарання. Ви
рок виконаний.
27. Федір Матвійович ГАВРИЛЕНКО — 1899 р. наро
дження, уродженець с. Ново-Павлівки Одеської області,
науковий працівник. Заарештований 11 липня 1937 р.
НКВС УРСР за звинуваченням у злочинах, що передба
43 чаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК У PCP. Засуджений 1 грудня
1937 р. Особливою нарадою НКВС СРСР на 5 років ВТТ.
Утримувався у Півнзахтабі, де 23 березня 1939 р. помер.
28. Віктор Дмитрович ЮРКЕВИЧ — 1898 р. народжен
ня, уродженець м. Ленінакана, Вірменія, колишній науко
вий співробітник Української академії наук. Заарештова
ний 12 вересня 1937 р. Засуджений 1 грудня 1937 р. трій
кою У НКВС Київської області до 10 років ВТТ посилено
го режиму. Відомостей про місце відбування покарання не
маємо.
29. Володимир Зенонович РЖАНИЦЬКИЙ — 1895 р.
народження, уродженець Галичини, науковий працівник.
Заарештований 7 грудня 1933 р. ДЇЇУ УСРР у справі
У ВО (ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР). Засуджений 23 лю
того 1934 р. судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР
на 10 років ВТТ. Утримувався в Інттабі. Відомостей про
його місцеперебування у даний час не маємо ніяких.
30. Борис Дмитрович АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ —
1899 р. народження, уродженець м. Ромни, письмен
ник. Заарештований 2 січня 1935 р. НКВС УСРР за
звинуваченням у злочинах, що передбачаються ст. ст. 20,
54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 23 вересня
1935 р. військовим трибуналом Київського військового
округу на 10 років ВТТ без ураження у правах та без
конфіскації майна. Термін покарання відбував у БАМтабі,
де вдруге заарештований 10 квітня 1937 р. за звинувачен
ням у злочинах, що передбачаються ст. 58, пп. 10 і 11 КК
РРФСР. Засуджений 27 липня 1937 р. відділенням Дале
косхідного крайового суду при БАМтабі ще на 10 років
ВТТ посиленого режиму. Утримувався у Букачагтабі. Міс
це перебування його у даний час невідоме.
31. Лідія Євгенівна ВОВЧИК (БЛАКИТНА-ВОВ-
ЧИК) — 1900 р. народження, уродженка Кам’янець-По-
дільської області. Заарештована УНКВС Харківської об
ласті за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 10 і 11 КК УСРР. Засуджена трійкою УНКВС
на 10 років таборів. Відомостей про її місцеперебування
у даний час не маємо.
32. Максим Максимович ЛЕБІДЬ — 1899 р. народжен
ня, уродженець Полтавської області, колишній співробіт
44 ник «Вукоопхудожник». Заарештований 23 червня 1934 р.
ДПУ УСРР у справі УВО. Засуджений 22 грудня 1934 р.
Особливою нарадою при НКВС СРСР на 5 років ВТТ.
Утримувався в Ухтпечтабі (м. Чиб’ю). Місцеперебування
його у даний час невідоме.
33. Михайло Єлисейович СЛАБЧЕНКО — 1893 р. на
родження, уродженець м. Одеси. Заарештований 18 січня
1930 р. ДПУ УСРР у справі СВУ (ст. 54, пп. 2 і 11 КК
УСРР). Засуджений 19 квітня 1930 р. Верховним судом
УСРР на 6 років ВТТ. Утримувався у Білбалттабі. Справа
його переглянута 20 січня 1936 р. Особливою нарадою при
НКВС СРСР, і йому дозволено проживання у м. Йошкар-
Олі протягом 3 років. Відомостей про його місцеперебуван
ня у даний час у нас немає.
34. Володимир Олександрович ПАРХОМЕНКО —
1880 р. народження, уродженець м. Сміли, професор істо
рії Дніпропетровського інституту народної освіти. Заареш
тований 30 вересня 1929 р. Дніпропетровським облвідді-
ленням ДПУ УСРР у справі СВУ. Засуджений 28 січня
1930 р. судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР на
10 років концтаборів. Покарання відбував у Соловецькому
таборі (м. Кем). Достроково звільнений 6 червня
1933 р. виїзною трійкою О ДПУ СРСР як інвалід. Місцепе
ребування його у даний час невідоме.
35. Микола Васильович ГОРБАНЬ — 1889 р. народжен
ня, уродженець с. Миколаївки Полтавської області. Зааре
штований 6 квітня 1931 р. ДПУ УСРР за звинуваченням
у злочинах, що передбачаються ст. 54, п. 11 КК УСРР.
Засуджений 7 лютого 1932 р. на 3 роки заслання у Ка
захстан. Вдруге заарештований 6 грудня 1933 р. повноваж
ним представником ДПУ СРСР у Казахстані за звинува
ченням у злочинах, що передбачаються ст. 58, пп. 10 і
11 КК РСФРР. Засуджений 5 березня 1934 р. Особливою
нарадою при Колегії ДПУ СРСР на 3 роки вислання
в Обсько-Іртиську область. Відомостей про його місцепере
бування у даний час у нас немає.
36. Іван Опанасович СОКОЛЯНСЬКИЙ — 1889 р. на
родження, уродженець с. Чинське, що на Кубані, професор
педагогіки. Засуджений 8 березня 1934 р. трійкою при
Колегії ДПУ УСРР на 3 роки ВТТ умовно. Заарештова
45 ний 13 січня 1937 р. УНКВС Харківської області за
звинуваченням у злочинах, що передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УРСР. Засуджений 20 листопада
1937 р. трійкою УНКВС на 10 років ВТТ. Справа його
припинена 16 квітня 1939 р. за недостатністю зібраних
доказів і свідчень, а він з-під варти звільнений. Місцепере
бування його у даний час невідоме.
37. Павло Михайлович ГУБЕНКО (Остап ВИШНЯ) —
1889 р. народження, український письменник. Заарештова
ний 26 грудня 1933 р. ДПУ УСРР за звинуваченням
у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК
УСРР. Засуджений 23 лютого 1934 р. Колегією ДПУ
СРСР до виняткової міри покарання з заміною її ув’яз
ненням у ВТТ на 10 років. Звільнений 8 січня 1943 р.
з Бутирської в’язниці (м. Москва) на підставі рішення
Особливої наради НКВС СРСР від 25 вересня 1942 р. Ві
домостей про його місцеперебування в даний час у нас
немає.
38. Іван Іванович БРОНА — 1887 р. народження, уро
дженець м. Острога (колишня Люблінська губернія), заві
дував сектором літератури і мистецтва Київського обкому
КП(б)У. Заарештований 14 липня 1933 р. Київським
облвідцілом ДПУ УСРР у справі У ВО. Засуджений 14 лю
того 1934 р. трійкою при Колегії ДПУ УСРР на 5 років
ВТТ. Покарання відбував у БАМтабі. Звільнений достроко
во із зарахуванням робочих днів (точної дати про звіль
нення у справі немає). У 1939 р. ним порушене клопотан
ня про зняття з нього судимості, у чому було відмовле
но. Відомостей про його місцеперебування у даний час
у нас немає.
39. Ігнатій Мартинович ХОТКЕВИЧ — 1876 р. наро
дження, уродженець м. Харкова, науковий співробітник,
викладач музтехнікуму. Заарештований 28 лютого 1938 р.
УНКВС Харківської області за звинуваченням у злочинах,
що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК УРСР. Результа
ти по його справі невідомі. Ніяких даних не маємо.
40. Володимир Степанович ЄВФИМОВСЬКИЙ — у
1929 р. перебував на оперативному обліку ДПУ УСРР як
український націоналіст. Відомостей про його арешт, а та
кож про його місцеперебування у даний час не маємо.
46 41. Дмитро Овсійович КРАВЦОВ — перебував на опера
тивному обліку в ДПУ УСРР як український націона
ліст. Відомостей про його арешт, а також про його
місцеперебування у даний час не маємо.
Стосовно ж Л. О. Онишкевича, В. В. Руднєва, М. Д. Чер
нявского та Олени Курило, як доповідав М. С. Хрущо
ву нарком держбезпеки України Савченко, за документами
НКДБ «компрометуючих матеріалів, а також відомостей
про їхнє місцеперебування немає». З’ясовувати, мабуть, не
схотів чи не мав часу або, може, й сам побоювався колег
з беріївського відомства у Москві. То ж зайвий раз розпи
тувати не наважився.
Саме по собі читання цих документів — заняття, чесно
кажучи, не з легких… Сумно читати їх не тільки тому, що
весь час одноманітно повторюється моторошний перелік
найменувань репресивних установ, статей Кримінального
кодексу та майже однакових звинувачень і жорстоких
вироків. Пригнічує і засмучує й сама безкінечна повторю
ваність і навіть удавана буденність таких речень, як
«заарештований», «заарештований вдруге», «засуджений за
звинуваченням», «засуджений до виняткової міри покаран
ня», «вирок виконаний». Страшна, люта буденність тих
років сьогодні здається якимось трагічним, позбавленим
змісту і глузду, фарсом, жорстокою виставою в театрі
абсурду. Але так і було — і ці два документи є зрізом,
фотознімком нашої суспільної історії. За ними — відпли
ви та припливи тієї багаторічної сталінської війни проти
власного народу, в цьому випадку проти української
наукової і творчої інтелігенції.
Цікаві ці документи нам ще й тому, що, по-перше,
вони — унікальні першоджерела, які з абсолютною, бух-
галтерсько-статистичною точністю неупереджено розпові
дають: хто, коли, якого дня і за якими звинуваченнями
був заарештований, а згодом і засуджений, де він відбував
покарання і хто судив його неправедно. По-друге, це,
мабуть, один з перших документів, написаних ще під час
Великої Вітчизняної війни, метою якого була хоч якась,
хоч часткова реабілітація. І прагнув провести її М. С.
Хрущов, який, може, саме тоді вперше осягнув велетенські
масштаби сталінських злочинів, відчув всю безмірну не-
47 охоплюваність розумом сталінщини і того, що принесла
вона народові.
Адже Хрущов запитував відомості про долю лише пів
сотні кращих письменників, митців та вчених України і
дізнався, теж, можливо, вперше, що винищені, вирубані,
розтоптані, зліквідовані майже всі. Як тут було не замис
литися над долею народу і долею жорстокого й лицемірно
го «кремлівського вождя і вчителя»? Вважаємо, що й сама
відповідь НКДБ України теж примусила Микиту Сер
гійовича замислитися над тим, хто ж є справжнім госпо
дарем у країні?
Перечитаймо ще раз уважно відповідь генерала Савчен-
ка. Що сказав нового, чим допоміг Хрущову один з воло
дарів гігантської табірної імперії? А нічим. Просто назвав
точні дані про арешти та страту приречених на смертну
кару. А про живих не сказав майже нічого — «відомостей»
у нього немає* Ні про кого і ніяких! Це була замаскована
за бюрократичними законами, досить ввічлива, але чітка
відповідь — не лізьте, Микито Сергійовичу, не в свої
справи. Все одно нічого не довідаєтеся. Ми, справжні
хазяї країни і людських душ, вас не сприймаємо, ми
сильніші за вас.
І якщо так відповідали членові Політбюро ЦК ВКП(б),
то як поводилися в органах з рядовими громадянами, із
звичайними прохачами?! Урок 1943-го був Хрущовим
сприйнятий і засвоєний назавжди. Можливо, таких уроків
було і до того, і після того ще дуже багато, але і у
1953-му під час беріївського заколоту, і у 1956-му під час
XX з’їзду, і у 1961-му під час XXII з’їзду Хрущов ці уроки
не забував.
Не знаю, чи помітив він цю деталь, але відповідь нарко
ма держбезпеки — найстрашніша ознака того часу. Звер
ніть увагу, скільки інстанцій, установ, органів і організацій
мали право в ті часи позбавляти людину життя без
всякого закону. Це могли зробити виїзна сесія Військової
колегії Верховного суду СРСР, виїзна сесія Верховного
суду СРСР, Військова колегія Верховного суду СРСР,
Верховний суд України і Верховний суд СРСР, Особлива
нарада при ДПУ, а згодом при НКВС СРСР, колегія
ДПУ СРСР, „Комісія НКВС СРСР, військовий трибунал
48 будь-якого військового округу, спеціальні трійки — «трійки
смерті» при обласних управліннях НКВС, трійки при
ДПУ. Людей страчували за постановою НКВС СРСР і
прокурора СРСР, навіть просто за спеціальним наказом
НКВС СРСР — звичайним наказом по міністерству, як,
наприклад, сценариста і кінодраматурга Фауста Лопатин-
ського розстріляли 11 серпня 1937 р. за наказом
№ 00485 НКВС СРСР. В країні вирувала якась справ
жня вакханалія смерті, коли кривава розправа ставала
звичним елементом повсякденного життя.
Навіть якщо судити лише по вищезгаданих жертвах ста
лі нщини за синодиком Хрущова, можна чітко помітити,
що на Україні 1937-му передував рік 1933-й, а йому — рік
«великого сталінського перелому». 29 вересня 1929 р. був
заарештований професор історії Дніпропетровського інсти
туту народної освіти (нині — Дніпропетровський держуні
верситет) В. О. Пархоменко. Його звинувачували у належ
ності до «Спілки визволення України». Саме тоді на
обліку, а відповідно і під наглядом ДПУ УСРР як «ук
раїнські націоналісти» перебували: відомий фахівець з ар
хівних джерел, історик В. С. Євфимовський і вчений-
архівіст, кандидат історичних наук Д. О. Кравцов. Цілком
вірогідно, що першому з них вдалося уникнути репресій
тільки тому, що він переїхав з Харкова до Ленінграда,
а другий врятувався у Куйбишеві, де став доцентом
місцевого педагогічного інституту.
І закрутилося страшне, смертоносне колесо сталінського
свавілля. 28 січня 1930 р. Пархоменку «влупили» 10 років
ув’язнення і відправили його «перевиховуватися» на
Соловки. За десять днів до цього був заарештований за
сфабрикованим звинуваченням-фальшивкою у цій же
справі академік Михайло Слабченко. А 19 квітня його
засудили на 6 років таборів та відправили будувати Біло
морсько-Балтійський канал, де він змушений був розважа
ти кримінальників, щоб вижити у середовищі злочинців
і вбивць.
6 квітня 1931 р. було заарештовано, а 7 лютого
1932 р. відправлено на заслання до Казахстану автора
багатьох популярних книжок з історії України Миколу
Горбаня. 21 лютого 1933 р. у справі УВО заарештовано
49 західноукраїнського прозаїка М. Козоріза. Щоправда,
6 червня з Соловків через інвалідність був звільнений
закатований «лікарями» професор Пархоменко. Але вже
через місяць, 14 липня 1933-го, заарештовано завідуючого
сектором літератури і мистецтва Київського обкому
КП(б)У, колишнього ректора Київського художнього ін
ституту, мистецтвознавця 1.1. Брону. 5 жовтня на 5 років
таборів було засуджено Козоріза. А 6 грудня у Казахстані
вдруге заарештували М. В. Горбаня, наступного дня при
йшла черга західноукраїнського прозаїка і драматурга
В. 3. Ржицького, 25 грудня — відомого поета-галичанина
В. Бабинського, 26-го — гумориста і байкаря, визначного
фейлетоніста Остапа Вишні, 28-го — головного редактора
журналу «Західна Україна» Мирослава Ірчана. Кати не
довго мудрували: 14 лютого 1934 р. 5 років таборів одер
жав Брона, 23 лютого на 10 років таборів було засуджено
Ржицького, а О. Вишню прирекли до виняткової міри
покарання, що потім була замінена на 10 років таборів
посиленого режиму.
28 лютого на 10 років концтаборів (це один з перших
вироків, де прямо було написано — «концтабір») засудже
ний Ірчан і на 3 роки — Василь Бабинський. 5 березня ще
З роки додатково «одержав» Микола Горбань, а всього
через три дні, на свято 8 Березня, 3 роки виправних
таборів присудили колишньому директорові Харківського
інституту дефективних дітей, всесвітньовідомому фахівцеві
з сурдотифлопедагогіки, професору Івану Соколянсько-
му. 23 червня 1934 р. заарештований мистецтвознавець,
співробітник «Вукоопхудожника» М. М. Лебідь.
1 грудня 1934 р. в Ленінграді був вбитий С. М. Кіров,
і відразу ж по всьому Радянському Союзу почали вишуку
вати і кидати за грати «терористів». Головний удар був
спрямований проти творчої інтелігенції. Значно постраж
дали її представники на Україні. З грудня заарештовано
поета і прозаїка Г. Шкурупія, 6-го — поета В. Поліщука, –
наступного дня — відомого драматурга М. Куліша, ще
через три дні — мовознавця, перекладача з французької
мови і талановитого прозаїка В.Підмогильного. 19 березня
1935 р. на 10 років таборів був засуджений прозаїк Олекса
Слісаренко.
50 З січня 1936 р. заарештований письменник-гуморист
В. М. Губенко-Чечвянський, брат Остапа Вишні, 29 верес
ня — художник 1.1. Падалка, 3 листопада — письменник-
гуморист Вухналь (І. Д. Ковтун), а 28 листопада — тала
новитий художник Василь Седляр.
Та настав незабутній, проклятий довіку 1937 рік. Вже
13 січня вдруге заарештовують професора Соколянського,
28 лютого повторно засуджений — цього разу вже до
виняткової міри покарання — Шкурупій. 25 квітня був
заарештований поет М. В. Семенко, 1 червня — сценарист
Київської кіностудії Ф. О. Лопатинський, 11 липня —
відомий історик Ф. М. Гавриленко.
13 липня 1937 р. до виняткової міри покарання засудже
ні Падалка і Седляр, наступного дня — письменник Губен
ко-Чечвянський. 25 липня заарештований керівник ук
раїнського жіночого ансамблю В. М. Верховинець-Кос-
тєв. 27 липня в’язень БАМтабу Антоненко-Давидович
одержав «додаток» — ще 10 років таборів та був наступно
го дня відправлений у Букачагтаб. 11 серпня заарештували
письменника і перекладача Є. І. Касьяненка, 12-го —
композитора К. Є. Богуславського. 12 вересня у камеру
в’язниці потрапляє архівіст В. Д. Юркевич, 19-го — поет,
літературознавець і критик Я. Г. Савченко.
9 жовтня 1937 р. трійка УНКВС Ленінградської області
засуджує за кілька хвилин на смерть відразу 7 в’язнів —
гордість української літератури: Ірчана, Козоріза, Куліша,
Підмогильного, Поліщука, Слісаренка та Филипови-
ча. А наступного дня 5 років виправних таборів одержує
Гавриленко. 23 жовтня до виняткової міри покарання
засуджений Семенко. 11 жовтня заарештований поет Ми
кола Філянський, 16-го — директор Київського музею на
родної творчості П. М. Рудяков, 31 жовтня — консультант
Партвидаву Б. Д. Ткаченко.
З листопада в Калінінській області вдруге заарештова
ний В. П. Бабинський. 20 листопада на 10 років таборів
засуджений професор-педагог І. О. Соколянський, 25-го
вдруге судили — на цей раз досудили-таки до розстрілу —
А. Д. Лебедя. 1 грудня на 10 років таборів засуджено
історика Юркевича. 17 грудня заарештовані кіноактори
М. 3. Надемський і С. В. Шагайда-Шагодін.
51 20 грудня 1937 р. до розстрілу засудили Касьяненка,
21-го — Рудякова, 22-го — Ткаченка, 23-го — Надемсько-
го, 12 січня 1938 р. — Шагайду-Шагодіна, 11-го — Фі-
лянського, 21-го — Бабинеького, 11 квітня — Верховинця-
Костєва. Вирок був усім лише один — страта.
23 березня 1939 р. у Півнсхідтабі помирає замордований
Гавриленко, 16 квітня за недостатністю доказів і свідчень
припинено справу професора Соколянського, а його само
го випускають з в’язниці. Але в тому ж році професор
Іван Брона, достроково випущений з-за дроту БАМтабу по
зарахуванню відпрацьованих робочих норм, збуджує кло
потання про зняття з нього судимості, та йому в цьому
було відмовлено.
Життя продовжувалося. І лише у 1943 р. М. С. Хру
щов — замовник українського синодика — дізнається, куди
зникали діячі культури України, зникали назавжди.