Адже ви любите місто?

^Бачите:

С воно, як тон непохитний лицар у надійному панцирі. Воно має крицеві груди і глибоко дихає шумами. Воно мас в нет­рях своїх невситиме гаряче серце, могутній двигун, що спо­живає людський мозок і пристрасті та бурхливо жене кров по своїх численних артеріях: ^

Воно, взявши потрібні со’Ки, без жалю відкидає непотріб, воно упевнено, запопадливо притягає до себе все, що тільки- може дати хоч трохи поживних калорій.

Безперечно, ви любите місто.

Воно визнає тільки сміливих і здібних. Воно обдаровує ласкою тільки’шкливих та енергійних. 1 воно ненавидить, без­

Ви його любите, бо кожний, хто прийшов сюди, мусить бути бадьорим і мужнім. Кожний тут, свідомо йдучи на стра­ту. почуває себе тільки щасливим: він не тлітиме десь надар­ма. він поспішно збиратиме всю свою потужність і він поба­чить. як радісно й вдячно палає вона на вогнищі спільних зусиль.

Так. Ви схвильовано простягаєте руки назустріч коханці. Мудрій, сильній, звабливій коханці, що її було вимріяно, що її в цій родючій країні вже знайдено.

Так! Ви загрозливо зводите руки назустріч куртизанці. Веселій, пожадливій, нафарбованій красуні, жорстокій бабі, що хтиво лащиться, що її в цій родючій країні ще не загублено.

Адже ви любите так, що для вас неминуча ненависть.

Ви згодом минаєте вечірні вулиці й завулки. Ви перехо­дите освітлені майдани й мости, притінені алеї та сквери. Ви входите в розчинені двері й потрапляєте в гущавину, в ту ряс­ноту протиріч, що скупчити їх може пльки місто.

Ви проходите крізь чад суворих корпусів, крізь барвисту суєту многоповерхових клітин, крізь сіру втому піддаш і брез­клу задуху підвалів, — всюди, куди вас веде тремтливий та­нок вечірніх вогнів.

1 перед вами, як той строкатий візерунок на убранні тан­цюриста. як ті мінливі шматинки, шо підстрибують, круж­ляють і звиваються в лад його рухам, як ті миготливі бли­скітки, що виграють всіма кольорами, перед вами кружля­ють, пролітають, виграють візерунки й блискітки вечірнього танку.

—  Вас уже збуджено?

Задьорно підморгують зграї ліхтариків.

—  Вас уже зацікавлено?

Шикуються в гордовитій поставі фасади.

—  Ви вже помітили?

Співають дроти густих сполучень.

Промайнула, як у швидкому сальтарсло. висока худорлява постать. Промайнула знову й знову,—ходить вона трохи зігну­та, мов той звір у клітці, міряє навкоси свою комірчину, дедалі більше й більше прискорюючи крок, а за нею невідступно,

Проплива, як у лагідному менуеті, поважна округла по­стать, виринаючи з м’якого фотелю, де їй, мабуть, так ви­гідно схиляти голову на розстібнуті опасисті груди, де їй гак приємно, слухаючи патефона, присьорбувати з фальшивої порцеляни, де їй так зручно закласти ноги на поручні, за­палити фальшиву гавану, летіти сентиментальними мріями за хмаркою диму, дрімати й бачити тільки рожеву путь.

Пройшла, як у чіткому весняному марші, упевнена постать з рішучими рухами, що здаються такими закінчено-владни- ми серед блискавичних металевих кружлянь та безугавної гонитви шумів, постать, що її обличчя здається таким насто- рожено-скупченим. сливе жорстоким, сливе камінним, ніби воно цією маскою застигло навіки, і тільки очі, пильні й прав­диві, розливають теплінь, промовляють і тішать справжнім людським єством.

Ось у прокуреній клітині, мов у світанковій сутіні, стур­бовано коливаються десятки голів, і точиться заповзята су­перечка про насущні вимоги — он у прокуреній клітині, мов у сизій імлі, коливаються кілька стурбованих голів і, пасую­чи та вістуючи, грають насущними вимогами.

Тут легковажно сіють убивчий родинний розбрат, там пишеться ніжно-юне, ніжно-чисте признання на адресу дів­чини з синіми очима. Тут, вітаючи тінь невмирущого Елага- бала. регочуть оголені стегна й продають насолоду та сифіліс, там, проганяючи тінь Елагабала, навчають про велику красу та вагу статевих взаємин і жахну потворність сифілісу.

Праворуч у закутку вихоплюється купка змовних скрад­ливих кашкетів, що поспіхом оглядають зброю і падають у пітьму — ліворуч поспіхом цокотять запізнені машинки, про­кладаючи на завтра стежку до суворого вироку.

Спереду всіма силами тягнуться в привабливу далечінь, заповзято розвівають морок облуд, розчищають дорогу від спадкових згубних спокус; ззаду всіма силами впинаються, складають поганську честь, пожадливо допивають рештки з

Тут обіймаються, і талановитий актор з підмостків за­охочує до щирості, там підступно ладнають зраду, і бездарний фігляр силкується замаскувати свою нещирість.

Тут заклопотано ділять шкоринку на кільканадцять ротів і не тратять надій, не впадають у розпач, там ростуть на ви­багливих дріжджах і одригують докорами, розпачливо зітха­ють за минулим.

Тут проклинають минуле, творять відродження прав, що їх зганьблено, там іронічно мружаться, занепокоєно горлають і виспівують великодержавних псалмодій про братів-слов’ян.

Там хрипить сьогоднішній невдаха, безумно хапаючись висхлими руками за життя, але помирає; тут, обіч же, здій­мається зойк сьогоднішнього маленького щасливця, що відразу оголошує своє право на життя.

Ось невідступно й рішуче змагаються за одвічну мету, ще кріпче беруться за руки, ще далі, ще густіше простягають лан­ки несхибних запорук, а по довколишніх щілинах шупорять скрадливим шурхотом, намагаються де-не-де цю міць підпи­ляти, присипати іржею заздрості й гніву, хутенько сторгува­ти за копійчаний скарб.

Так! Ви загрозливо зводите руки назустріч куртизанці. Пожадливій, нафарбованій бабі, що її в цій родючій країні ще не зведено з світу.

Так! Ви схвильовано простягаєте руку назустріч коханці. Мудрій, сильній, звабливій красі, що її в цій родючій країні вже знайдено.

І от ви — па розі великих вулиць.

Хіба не досить тверезості в чітких камінних профілях?

Не зринають то тут. то там нові вже профілі?

Бракує рішучості й мужності подихам невтомних корпусів?

Не окрилено геніальними злетами мозок антен?

Не зацвітає тут щира й переконлива усмішка, щоб піти за штучною міною?

Хіба можна юність проміняти на облудну маску?

°^{а п}Р^ИВаблять виснажені груди, коли насупроть запах свіжинних уст?

Задьорно підморгують зграі ліхтариків.

—  Адже вам трепетно?

Шикуються в гордовитій поставі запещені світлом фасади.

—  Хіба вас не збуджено?

Співають дроти густих сполучень.

—  Що ви подумали?

Лунають сигнали задимлених фортець.

—  Що ви помітили?

Вигукують бистрі авто і трами.

—  Кому ви махнули рукою?

Громохко басують нестримні вулиці.

—  Кому ви крикнули навздогін?

Ви поринаєте в одну з найбурхливіших жил.

Вас обступає ряснота облич, що на них такі щедрі бувають тільки міські вечори, облич, що швидко зринають і тануть, спалахкують і гаснуть, мінливо пропливають, немовби на цих хідниках вечір повів за собою якусь своєрідну безкраю фа­рандолу.

Ви впізнаєте їх: круглі, продовгасті, квадратові, підстру­гані, обрубані, зарослі й голені, здорові й скалічені. Похмурі, що допитливо дивляться долі, або ховають свій позір, або несуть невідомий у серці тягар, або назавжди без вороття прикипіли очима до землі.

Життєрадісні, що дивляться ясно вперед або розсипають довкола піднесення, випромінюють бадьорість і віру, жарт і завзяття, пломінь і міць.

Обличчя, що від них повіває привітом, або сірі й скупі на привіт. Вирази спокійні, шо прихиляють своєю певністю, або непокійні, що дратують своєю підозрою. Очі зацікавлені, що люблять часто озиратися, або гордовиті, що приховують цікавість за своїм шанолюбством.

Обличчя гладкі й худорляві, шляхетні й грубі, оприскливі й добродушні. Обличчя деспотичні й затуркані, дегенеративні й соковиті, прості й самозакохані, розумні й тупі, захоплені й байдужі, приховані й відверті, радісні й безбарвні, сміливі й полохливі, задьорні й нерішучі, юні й старі. Обличчя рухливі.