| 31 серпня 1914 року
Пізнього вечора я виїхав із Довіля В маленькому авто Андре Рувера Нас було троє я він і шофер Ми сказали прощай цілій епосі Над Європою вставали розлючені велетні Орли покидали гнізда чекаючи сонця Хижі риби виринали з безодень Народи сходились аби пізнатись до кінця Мерці здригалися із жаху в своїх похмурих домовинах Собаки гавкали туди десь до кордонів Я їхав несучи в собі усі ці армії що бились В моїй душі ж бо пролягли усі краї якими сунулись війська Усі ліси й веселі села Бельгії Льоруж і Франкоршан відкриті оболоні Куди не раз чужі вдирались легіони І колії грімкі де ті що йшли на смерть Прощались поглядом з оцим життям барвистим Глибокі океани де чудища підводні Байдужно шастали між решток кораблів Вершини височенні де люди вперто б ються Куди й орел не злине Людина б’є людину І котиться униз падучою зорею Відчув я у собі якісь нові істоти |
| Що світ новий будують і вправно ним керують Якийсь купець багатий і дивно щедровитий Небачені товари розіклав А пастухи-гіганти німі отари гнали Що йшли слова щипали і скубли як могли Собаки ж гавкали на них усю дорогу Я ніколи не забуду цієї нічної подорожі
коли ніхто з нас не промовив ні слова О похмурий від’їзд коли вмерли наші три фари О ніжна передвоєнна ніч О села де хапливо працювали Ковалі Покликані між дванадцятою й першою годиною ночі їхали ми до голубого Лізьє До золотого Версалю Тричі спинялись бо лопали скати Коли ж другого дня опівдні Через Фонтенбло Ми в’їхали в Париж Якраз оголошувано мобілізацію Ми зрозуміли з товаришем Що це мале авто нас привезло В нову епоху Хоч ми були вже зрілі люди А чулись ніби щойно народились |