| Російська поетеса, яка представляє неокласи- ків, що на теренах Росії називалися акмеїста- ми (були об’єднані у «Цех поетів»). У своїй ви- тонченій, щирій ліриці з лише їй притаманною своєрідною інтонацією відтворила надзвичай- но широкий діапазон людських почуттів і пе- реживань. Публікуватися почала з 1907 р. Ре- волюцію сприйняла як неминучу розплату за гріховність і свого життя, і життя свого поко- ління. Складний життєвий і творчій шлях цієї талановитої, неординарної людини. Вона пе- режила «ідеологічну анафему» за свої буцім- то «антирадянські» твори (ніжні ліричні вірші, _ часом з мотивами суму, туги, приреченості), довгий час писала «у шухляду», була виключена з лав письменницької організації. А. Ахматова — автор кількох віршованих збірників: «Вечір» (1912), «Вервиця» («Четки»), 1914, «Біла зграя» («Белая стая»), 1917, «Подорожник» (1921), «Anno Domini» (1922), «Перебіг часу» (1965) та літературно-критичних статей, зокрема досліджень творчості 0. Пушкіна. Особливе місце у творчості А. Ахматової посідає поема-цикл «Реквієм», у якій трагічні події особистого життя нерозривно переплелися з великою народною трагедією; це пристрасна розповідь про мученицьку долю свого народу. Анна Ахматова є лауреатом італійської премії «Етна Таорміна» (1964) та почесним доктором літератури Оксфордського університету (1965). Світове визнання прийшло до Ахматової лише наприкінці життя. |