| * * *
…А чоловік, котрий тепер мені Ніхто, а був турботою моєю, Рятунком найгіркіших літ моїх, — Уже бреде як привид на задвірках, По закутках, околицях життя, У мороці безумства, обважнілий. І вишкір вовчий… Боже, Боже, Боже! Як тяжко я перед тобою грішна! Залиш хоч жаль мені… Переклад Т. Крижанівської |