| * * *
Про доблесті, про подвиги, про славу Я забував на страдницькій землі, Коли твоє лице в простій оправі Світилося у мене на столі. Та час настав, і ти пішла із дому. У ніч жбурнув я перстень пам’ятний. |
Ти віддала своє життя чужому,
І я забув прекрасний образ твій. Летіли дні, кружляли клятим роєм… Вино й любов були мої кати… Згадав тебе я перед аналоєм І кликав, ніби молодість, прийти… Я кликав — тільки ти не озирнулась, Я сльози лив — ти ж очі відвела. Ти в синій плащ журливо загорнулась, У вогку ніч із дому геть пішла… Не знаю, мила, де своїй гордині Ти в цьому світі захисток знайшла… Я міцно сплю, і сниться плащ твій синій, В якому ти у вогку ніч пішла… Не мрію вже про ніжність і про славу, Минуло все, і молодість пройшла! Твоє лице в його простій оправі Я сам прийняв з письмового стола. Переклад М. Зісмана |