В пору зимну, в місцевості, звиклій радше до спеки, ніж до холоду, до площини більше, ніж до гірських підніж, немовля народилось в печері, щоб світ спасти;

мело, як тільки може в пустелі взимку мести.

Йому видавалось таким невимовно великим все: груди матері, в парі жовтій віл та осел;

Валтасар, Гаспар, Мельхіор — волхви, і їхні дари.

Він був лише крапкою. Крапкою теж — зоря згори.

Уважно, без мерехтіння, не блимнувши, віддаля, крізь хмарки рідкі, на спеленане в яслах маля з вселенської глибини, з тамтого її кінця зоря дивилася в печеру. І то був погляд Отця.

Переклад І. Лучука