ЧАСТИНА ПЕРША

«о™: ™і7. Ег:‘ т^ия– °—“-»»»» *»—

режно спустився схмами аби ні                                  ” ^С,ОЇІ                               і о<~

ЯКОЇ юнак винаймав свос вбоге помГшк™^^“* “_в^Рдуж ^Х“™’^<ОЮ‘¹

£ гггпіт”^кш,ув

Р«с«ояь„„„о,„оп^ям^»д™^”,⁰“ ^К,МИТУ.                                                          » Д»«У.

під заставу. В голові V нього _пи                   арки, аби взяти в неї грошей

сяців обдумує, готуючись Реаліз?вати.Тн^НзнГе^И^лькГ ■*’ кремлюють його будинок віл буяитт^лг тт             скільки кроків відо-

думка, _щ„ й„_то каГдюх _я“то^У“Х™“і^РШя Г™ ^Й°^Г° “Н

отак яка-небудь незняіт« ™_{таль златня}                            ^{3 0ГИД0Ю д}У^має– Щ1

погіршуейогонервовезб“удж7н™ часомРо^СГ^{ШСУВаТИ}: ^СпЄКа свого задуму: «всецегилко гили * і ^{д н думас} відмовитися від поду*аси^овертает;^да^з^^^^₀^^Д^^^^^^^^В^^Н.’ ^^{ЛЄ пот}і^м знову динку старої звільняється кТартирГ-1                                          ^{ПОШЧШОЧИ}– » бу- ,

зайнята… Сама стаиа Алишл і •’                         залишиться тільки одна

рі зі своєю се*                            Іванівна, живе у двокімнатній кварти-1

Залишивши старій срібний                                                   ^ходнть

грошей, ніж плaнvвяn р„„                                тримавши значно менше

оебе, але пити не припиняє, Раскольния™                                    ^У ‘’“‘^Шу“’^іуе|

«У, де зчиняється скандалЛдАи а^Ти ° ,Г ^Ч°^Л°‘^ІК‘ ^Д°^Д<” почутого та побаченого, РодЮи лип,.* иа^іГоГн^наГи“” “*

исию—аГдГ_го^РГГГ““ ^ЛОВГИЙ ™^{СТ В}‘^Д “^Т‘^РІ– В»™ Н I

нові грошей. Аби допомогти йому* сТсГрГра1коль^Ин°^СТ1 “£^{ІСЛати си}‘ 1 служити до панів Свидрнгайловил, де’взял, в “ГтГр^дТнД

Раскольников виходить із дому і безцільно блукає містом, розмов­ляючи сам із собою. Раптом він помічає п’яну змучену дівчину, яка йде бульваром. Він розуміє, що її просто споїли, збезчестили і вики­нули на вулицю. Коли до дівчини намагається підійти якийсь товстий чоловік, Раскольников розуміє його брудні наміри і кличе городового, дає грошей на візника, щоб відвезти дівчину додому. Розмірковуючи про долю дівчини, він розуміє, що вже не може її врятувати. Раптом нін згадує, що виходив з дому з наміром зайти до свого університет­ського товариша Разуміхіна, але вирішує відкласти візит до того часу, »коли вже з тим буде закінчено»… Родіон лякається власних думок, не в змозі повірити, що справді вже все вирішив. Він знервований і наляканий, довго блукає, аж поки не падає на траву знесилений і не :шсинає. Він бачить сон, у якому він, хлопчик років семи, йде з бать­ком і бачить кобилу, запряжену у віз. Хазяїн кобили Миколка, п яний

283

зрушити з місця. Він б’є її батогом, до побиття долучаються й інш
оскаженілі пяні люди забивають тварину на смерть. Маленький Род|
он плаче, підбігає до померлої кобили і цілує її у морду, він кидаєть.
з кулачками на Миколку, але батько підіймає його на руки і несе ге’, ■

Прокинувшись, Раскольников з полегшенням розуміє, що це жахЯ
тя – тільки страшний неприємний сон, але його не полишають ва*.
кі думки. Невже він справді вб’є лихварку? Невже він спроможний цД

ітїпг ’ ^{Д1ЙСН0 В13Ь}“^{е С0КИ}РУ1 битиме по голові? Ні, Він не може, вії
цього не витримає. Від цієї думки на душі в юнака легшає. Тут він б.

чить сестру лихварки Лизавету, яка домовляється зі знайомими, що
прийде до них завтра о сьомій у якихось справах. Це означає що ста-
ра завтра ввечері буде сама, і це повертає Раскольникова до старих ду4
мок, він розуміє, що тепер усе вирішено остаточно.

Раскольников згадує, як півтора місяці тому почув випадкоЯ
розмову Офіцера та студента, які обговорювали ту лихварку. Студент
оворив, що вбив би и і пограбував без жодного докору сумління бо ї

^Л™’^{И ПОТвр}Т°^ТЬ »“ “«ні», «тільки добра можи, зроби! |
. гроші старої, та и чого варте її життя на загальних вагах. Ал* ¹

на питання офіцера, чи міг би він сам убити лихварку, той студент
відповів, що ні. Ця випадкова розмова двох незнайомих людей дуже
сильно тоді вплинула на Родіона.

Наступного дня Раскольников не може зібрати докупи своїх думок !

в н готується до вбивства: пришиває петлю на внутрішній бік пальта;
щоб сховати в неї сокиру, готує «заставу» – звичайну залізку загор-»
тає в папір і перев’язує мотузкою, щоб відвернути увагу старой Рас-
кольников краде у двірника сокиру й обережно, не поспішаючи, аби
не привернути уваги, прямує до будинку лихварки. Підіймаючись
сходами, він помічає, що квартира на третьому поверсі порожня, там

іде ремонт. Лихварка відчиняє Раскольникову; коли вона повертаєть- I

ся до нього спиною, він б’є її по голові, потім знову і знову, бере її клю-
нишпорить по квартирі, напихаючи кишені грошима та застава-
ми. Його руки тремтять, він хоче покинути все і піти. Аж раптом чує
шум і стикається з Лизаветою, яка повернулася додому. Вона навіть
не підіймає руки, щоб захиститися, коли бачить його із сокирою. Він
у иває сестру лихварки, намагається змити кров з рук та сокири. Аж |

раптом помічає, що вхідні двері весь цей час були відчинені, він лає
е за неуважність і зачиняє їх, проте згадує, що треба тікати, і знову
відчиняє, стоїть прислухаючись. Раскольников чує якісь кроки, він
зачиняється зсередини, тільки коли люди підіймаються на третій по-
верх. Відвідувачі дзвонять у двері і дуже дивуються, що ніхто не від-

третьому поверсі за дверима порожнього помешкання, поки незна­йомці підіймалися з двірником нагору, вибігає з дому на вулицю. Ро- діамі нажаханий і не знає, що ж тепер робити. Він повертається до себе,

И и дає у кімнаті двірника сокиру, яку вкрав до того, і, піднявшись до іи'(к> в кімнату, знесилений падає на ліжко.

ЧАСТИНА ДРУГА

Раскольников прокидається рано-вранці. Він нервується, його морозить. Намагаючись знищити сліди крові на одязі, він згадує, що ргчі, які він вкрав, так і лежать в нього по кишенях. Він кидаєть- і N и паніці, нарешті вирішує сховати їх за відірваний шматок шпа- цар у кутку, але розуміє, що так видно, так не ховають. Його раз по ]ш;і кидає в сон і якесь нервове заціпеніння. Аж тут стукають у две­рі. принесли повістку з поліції. Раскольников виходить з дому, його г імн погіршує невимовна спека. Йдучи до поліції, він вирішує роз-

111 > ністи все про злочин. Коли катуватимуть, він стане на коліна і все розповість. Але його викликали до квартального не через це, а через Порг хазяйці квартири. Йому стає легше, його сповнює тваринна ра­дість. Він спостерігає за писарем, за людьми навколо, за пишною да­мою Луїзою Іванівною, на яку кричить помічник квартального. Сам

І          ’мскольников в істеричному збудженні починає розповідати про своє шиття, про те, як збирався одружитися з дочкою хазяйки, але вона померла від тифу, розповідає про свою матір і сестру. Його не слуха­ють і примушують писати розписку, що він сплатить борг. Він до­писує, але не йде, хоча його більше не затримують. Йому спадає на думку розповісти про свій злочин, але він вагається..Випадково він мус: розмову про вчорашнє вбивство старої та її сестри Лизавети. Рас­сольников намагається піти, але втрачає свідомість. Отямившись, мін говорить, що хворий, хоча всі навколо дивляться на нього підо- ч|ііло. Раскольников поспішає додому, бо треба будь-що позбутися рпчей, він хоче викинути їх десь у воду, але усюди люди, тому він хо- ііііс. речі під камінь в одному з глухих дворів. Він іде до Разуміхіна. Нони давно не бачились, проте Раскольников тільки бурмотить щось незрозуміле, відмовляється від допомоги і йде, нічого не пояснивши, розсердивши та здивувавши друга.

На вулиці Раскольников ледь не падає під екіпаж, його прийма­ють за жебрака, дають йому монету. Він зупиняється на мосту че­рги Неву, на якому так любив стояти колись, оглядаючи панораму

285

^ВОДГ‘ *°^МУ »Да=™».Щ.в,еймомвнтЯ

/4 — сеое Від усіх 1 ВІД усього, «Ніби НОЖИЦЯМИ». П#чт»………………

додому, вів падас на ліжко у важкому нервовому сні, його лихої
нить, Раскольников чує якісь коики пі»                                                   лихом*

прийдуть, часом починає марити. Його мареннГпе^риТаТк^^И
а Настася, яка приходить підгодовувати його, вона каже що уЯ
крики йому наснилися. Раскольников не може ї™.                           ^

лі важче, зрештою він втрачає свідомість і

четвертого дня. Він бачить у себе в кімнаті Настасю та Разуміхів

sSSr⁵»І

від матері, і на частину пих гпотттой                                           ^                   ^у Я

зуміхіна Силячи                    До нього й Зосимов, медик, приятель Я

^{ИДЯЧИ За столом}– Разуміхін та Зосимов розмовляють пм
^О ЛВХШФКИ Вики з_{гадусть} і слідчого у цій мгравМ7орфнр((

v Г                               ^{ПРИИТИ Д}° ^РазУ^м*^хіна на новосілля. Кажуть

да5=г=5==^=кЭ

_к „ . £ Разуміхін намагається поновити всю картшіЗ

там 6„ Р^^К ‘ “^ТР“™^{(ІІ Л}‘°^ДИ’ ^Щ° ^{приходили} ДО дихваркД

,Го J‘Z‘І™™”™’ ^ДМО“»^д» ».«-* -»» 6У. У «..її

£===»?=•=■==!
вбивця втік.                                     Пестряковим повернулися нагору^

поиємтГй ^{ЇХНЬОІ Р}°^{ЗМ0ВИ до} канати заходить вже немолодий, не дужі
приємнии на ВИГЛЯД чоловік ТТо*

5=£=*

РОДІОН ро₃у„,е. що ці „„„„„„ _                _{сумнівве} ……………………. .™ ^Р У^НОІ<-|

рріі№§|

дяг навпіл, Віддати половину, і обидва залишаться голі.                                                                                                           к

286

11                   «обґрунтовані, а Раскольников просто нервовий і дивний молодик.

V дверях Родіон зустрічає Разуміхіна, який не розуміє, що відбува- іться з його приятелем, запрошує Раскольникова на новосілля. Але і ой тільки просить залишити його нарешті і йде.

Раскольников спиняється на мосту, дивиться у воду, і раптом по­руч якась жінка кидається в воду, та городовий рятує її. Відкинув­ши несподівану думку про самогубство, Раскольников прямує до по­ліцейського відділку, але опиняється біля будинку, в якому вчинив убивство. Він розмовляє з робітниками, які ремонтують квартиру лихварки, заговорює із двірником. Усім їм він видається дуже підо­зрілим. На вулиці Родіон помічає людину, яку збив екіпаж. Він упіз- ішс Мармеладова і допомагає доправити його додому. Мармеладов при смерті. Катерина Іванівна посилає по священика і Соню, аби та могла попрощатися з батьком. Помираючи, той просить пробачення

V                 доньки. Раскольников лишає родині Мармеладова всі свої гроші і ііде, він просить дочку Катерини Іванівни Полю помолитися за ньо­го, залишає свою адресу і обіцяє прийти ще. Він відчуває, що може іці! жити далі, і життя його не померло разом зі старою лихваркою.

Раскольников іде до Разуміхіна, розмовляє з ним у передпокої. Дорогою до дому Родіона чоловіки розмовляють про Зосимова, який Vнажає Раскольникова божевільним, про Заметова, який більше не

287

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Отямившись, Раскольников розповідає, як вигнав Лужина, він Й полягає, щоб Дуня відмовилася від цього шлюбу, бо він не хоче пр ймати її жертву. «Або я, або Лужин», — говорить Родіон. Разу міх намагається заспокоїти матір і сестру Раскольникова, пояснюючи { хворобою Родіона. Він закохується у Дуню з першого погляду. Провії ши їх, він повертається до Раскольникова, а звідти знов їде до Душ запросивши з собою Зосимова. Зосимов говорить, що у Раскольникі)! є ознаки мономанії, але приїзд рідних обов’язково допоможе йому. Т

Прокинувшись наступного ранку, Разуміхін дорікає собі за вч рашню поведінку, бо поводився надто ексцентрично, чим, можлі] во, налякав Дуню. Він знов їде до них, де розповідає матері та сест^ Родіона про ті події, які, на його думку, могли призвести до тако стану Родіона. Мати Раскольникова, Пульхерія Олександрівна, рої повідає, що Лужин не зустрів їх із Дунею на вокзалі, як обіцяв, а на томість прислав лакея, сьогодні теж не прийшов, хоча й обіцяв, ал прислав записку. Разуміхін читає записку, у якій написано, що Род он Романович дуже образив Лужина, тому Лужин не хоче його бачи ти. І через це просить, щоб сьогодні ввечері, коли він приїде до них Родіона там не було. Крім того, Лужин говорить, що бачив Родіона квартирі п’яниці, який загинув під екіпажем, і знає, що Родіон від дав його доньці, дівчині сумнівної поведінки, двадцять п’ять рублії Дуня вирішує, що Родіон обов’язково має прийти.

Але до того вони самі їдуть до Родіона, де застають Зосимова, Раа кольников дуже блідий і пригнічений; Він розповідає про Мармелв’ дова, його вдову, її дітей, Соню, про те, чому віддав їм гроші. Мат^ Родіона говорить про неочікувану смерть дружини СвидригайловЦ Марфи Петрівні: за чутками, вона померла від знущань чоловіка Раскольников повертається до вчорашньої розмови з Дунею: «Або я або Лужин», говорить він знов. Дуня відповідає, що не вийде за Лужина, якщо той не гідний її поваги, а це з’ясується ввечері. Дівчи на показує братові лист Лужина і просить його неодмінно прийти. І

Поки вони розмовляють, до кімнати заходить Соня Мармеладова щоб запросити Раскольникова на похорон. Родіон обіцяє прийти і зня йомить Соню з рідними. Дуня з матір’ю йдуть, запросивши Разуміхї на до себе на обід. Раскольников розповідає другові, що у старої було і

288

І’пзуміхін з Раскольниковим ідуть до Порфирія. Родіона найбіль­ші’ непокоїть думка, чи знає Порфирій, що він учора був у квартирі .ffїї рої і про кров питав. Раскольников вдається до хитрощів: жартує

■І’пнуміхіним, натякаючи на його ставлення до Дуні. Родіон смієть- і’н :і Разуміхіна і, сміючись, заходить до Порфирія. Родіон намага- ііі.ся, щоб його сміх звучав природно. Разуміхін цілком щиро гні- цлі’ться через жарти Родіона. За якусь мить Родіон помічає в кутку ІІпметова. Це викликає в ньому підозру.

Чоловіки говорять про заставлені речі. Раскольникову здається, що Порфирій Петрович знає. Коли розмова заходить про злочин вза- іііпі, Разуміхін висловлює свої міркування, говорить, що не згоден

11              соціалістами, які пояснюють усі злочини виключно соціальними ■іциниками. Тоді Порфирій згадує статтю Раскольникова, надруко- !..к,у в газеті. Стаття називається «Про злочин». Раскольников на­віть не знав, що статтю таки надрукували, адже писав її кілька мі- і.’лців тому. У статті йдеться про психологічний стан злочинця, і

IІс.рфирій Петрович говорить, що у статті цілком прозорий натяк на щ. що є особливі люди, які мають право чинити злочини. На думку ж Гпскольникова, усі непересічні люди, які здатні сказати нове слово, un своєю природою є певною мірою злочинцями. Люди взагалі йоді і\ її ються на два розряди: нижчий (звичайні люди), які є лише матері-

II                лом для відтворення нових людей, і справжніх людей, здатних ство рити нове, сказати нове слово. І якщо людині з другого розряду треба

і ради власної ідеї переступити через злочин, через кров, вона може иііґіі дозволити це зробити. Перші ж люди консервативні, звиклі пухатися, вони — люди теперішнього, а другі — руйнівники за при- рпдою, вони — люди майбутнього. Перші тільки зберігають людство ніс вид, а другі — просувають людство до мети.

♦      Як же відрізнити цих звичайних від незвичайних?» — цікавить- ( II Порфирій Петрович. Раскольников уважає, що помилитися у цьо­му розрізненні може тільки людина нижчого розряду, бо багато хто і них вважає себе людиною новою, людиною майбутнього, тоді як

289

зуміх^Т^И й^{На ДУМКУ Раскольникова}– народжується дуже мало.

^{УРЄННЯМ Не} погоджується з другом, говорячи, що цо V
лити собі переступи™ пере, кров ,по совісті, – це страшніше, Л
Офіційний дозвіл проливати кров, законний дозвіл…                           |

«А що, коли якийсь звичайний юнак подумає, що він ЛікургИ
гомет і почне прибирати перепони?» — питається Порфирій ПеЛ
рович. І хіоа не відчував себе сам Раскольников, пишучи цю статтю!

-кГ; ^{Т8Ж Надзвичаичою} людиною, яка говорить «нове слово»!
оа^и всьог^ЖЛИВ°’ ^{Ш !} ‘^{,в1даєРаскол}ьников. Невже Раскольников _а„
Еі /п^{ЛЮДСТВа ТЄЖ зважився 6} У^кР^асти чи вбити? – не вгав.1
Порфирій Петрович. Якщо б я і переступив, то тоді, зрозуміло вам

^{И НЄ СКа}лТ’ ^{Відп0відає} спохмурнілий Родіон і додає, що Наполе*

вважає? ^МЄТО” °^Єбв “ ^ВМЖаЄ‘ ^Х™ * “ РУгі сіє нТполеопі
” ^{ПОСМ1ХаЄТ}Г^{Я П}°^РФИР^ІЙ* ^{Чи не} Наполеон який-небуд
минулого тижня нашу Альону Іванівну сокирою вбив? – раптом пі
ає Заметов. Похмурий, Раскольников збирається йти, домовляєтьі
ся зайти до слідчого завтра. Порфирій намагається заплутати наостІІ І
нок Р₀д_10на, нібито переплутавши день вбивства із тиГд^.ТоЩ

Раскольников заходив до лихварки.

ліТ^ЛЬНИТ ^{І3 Разуміхіним} ІДУТЬ ДО Пульхерії Олександрівни і]
Ду . Дорогою Разуміхін обурюється, що Порфирій Петрович і Заме- І

мГГ^{ЮТЬ ДІОНа У вбивстві}– ^Раптом Родіону спадає щось щ
. У 1Н повертається додому, де перевіряє діру під шпалеоаміЯ
чи не залишилось там чогось. Там нічого. Вийшовши у лв™ но””1

йде ГоГГ” ^ЕКаЗУ‘^: “ ^{НЬОГО ЯКО}“^уСЬ чоловікові. Чоловік мовчк.’
йде. Родіон наздоганяє його, питає, що це все означає. Чоловік, див-,
лячись в очі Родіону, тихо і чітко промовляє: « Убивця!»                         1

Знервований і вражений, Раскольников на ватяних но-ах по- I
вертається до себе, думки його плутаються. Він розмірковує що ц. *
був за чоловш. Вш зневажае себе за слабкість, адже „і зазд^Л

зміг”’ в,У“™ л^Та ‘ ^{ЗНМ ЦЄІ Шв ХОТІВ} переступити, але н.
зміг… Вш не стару вбив, а принцип… Хотів переступити, але так і

залишився з цього боку. Тільки й зміг, що вбити! Ті, інші, не такії
як він. Справжній володар розгромлює Тулон, влаштовує різанину а ‘

^ар”^ІЮ ■ ^Єгипті’ -Ч«». иівмільйона людей в Мо ‘

.. и саме йому ставлять пам’ятник після смерті. Отже, таким до-
зволено все, а йому ні… Він переконував себе, що йде на це запал*

сГ^вТ⁸¹¹’ ^{а ТЄПЄР Щ}°^{? ШН мучиться Й} зневажає себе: та й по за-
л/Л, ^И0Г° ^ДУШ1_тт^{ВИринає} ненависть до всіх і водночас любов до ми-
лих, ідолашних Лизавети, матері, Соні…

290

Itiii розуміє, що в таку хвилину може мимохіть розповісти все ма- Іі/… Раскольников засинає і бачить страшний сон, де сьогоднішній І»’іоііік заманює його у квартиру лихварки, а вона жива, він знов б’є їм і хирою, а вона сміється. Він кидається втікати — на нього вже ча- , ум>ть якісь люди. Родіон прокидається і бачить на порозі людину —

Іркмдія Петровича Свидригайлова.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

і’нидригайлов каже, що йому потрібна допомога Раскольникова і іідпій справі, яка стосується його сестри. Самого вона його і на по- |і|г не пустить, але разом з братом… Раскольников відмовляє Свид- рк пійлову. Той свою поведінку стосовно Дуні пояснює закоханістю, инотрастю, а на звинувачення у смерті дружини відповідає, що та вимерла від апоплексичного удару, а він тільки й ударив її «всього йніін? двічі хлистиком»… Свидригайлов говорить не вгаваючи. Роз і лмдаючи гостя, Родіон раптом зауважує вголос, що Свидригайлов ниже бути і порядною людиною у певному випадку.

t ‘її и дригай лов розповідає про історію своїх стосунків із Марфою Нагрівною. Та викупила його з в’язниці, куди він потрапив за борги, „дружила з собою і забрала в село. Вона дуже любила його, все життя ііАпрігала документ про сплачені нею тридцять тисяч рублів як гаран- 11IIІ того, що чоловік не покине її. І тільки за рік до смерті віддала йому ний документ і подарувала чималі гроші. Свидригайлов розповідає, і к до нього приходила покійна Марфа Петрівна. Вражений, Расколь­ников думає, що і йому самому являлася покійна лихварка. «Чому я пік і думав, що з вами щось подібне трапляється!» — вигукнув Родіон. і ‘нидригайлов відчуває, що між ними є щось спільне, він зізнається,

-> тільки-но побачив Родіона, одразу подумав: «Це той самий і є!» Але

■                  їм не може пояснити, який це той самий. Раскольников радить Свид- ригпйлову звернутись до лікаря, вважає його ненормальним… Тим ча­ні м Свидригайлов розповідає, що суперечка між ним і дружиною ви­никла через те, що вона організувала заручини Дуні з Лужиним. Сам і ‘нидригайлов вважає, що той не пара Дуні, і готовий навіть запропо- Иуішти їй гроші, аби полегшити розрив із нареченим, та й Марфа Пе гріїша залишила Дуні три тисячі. Свидригайлов дуже хоче побачити лію, сам він скоро збирається одружитися з однією дівчиною. Вихо­ди, він стикається у дверях з Разуміхіним.

І Ірийшовши до Пульхерії Олександрівни та Дуні, приятелі зу- гр і чаються там з Лужиним. Він гнівається, адже просив Расколь­никова не пускати. Коли мова заходить про Марфу Петрівну, Лу­жнії повідомляє про приїзд Свидригайлова і розповідає про злочин

291

~рЙ=™=Е=5==г

м?кЭ=ггнЕЗ=5=

Й^Т=“-™=-==|

Раскольников заявляє що лТжин к ^ЛуЖИН„^Г°^Ворив У згідному тої ^3аРЗрешт”

гШ=Р“Щ

що Свидригайлов замислив щ^с^жахливе ^і^ “ ^П‘^ДК“^УеІ**’ залишитись у Петербурзі. вГЛ“Се “-і™”““ ^У“°^ВЛЯС “‘“А

жуть займатися видали,„ иииж^^.ХГеГІЗГ ““ гане помешкання тг™   ^                                                       підшукав їм непо¹

ои збира”^в= ^ Хт “«“«»оться його ідая. Тим часом Родії говорить вій Нн^ппг^ зиа. може, востаннє бачимось», — мимово ” з’ГГа™^В^ХГтГдЗГ- ^РаЗУМ“‘⁰         хоч _Що„

Родіон розуміє за самим тільки поглядом Соні, що вона не раз ду- ммла про самогубство, але любов до Катерини Іванівни та її дітей при­мушують її жити. А бруд, у якому вона живе, не торкнувся її душі — ■юна залишилась чистою. Покладаючи всі свої надії на Бога, Соня нечасто ходить до церкви, але постійно читає і добре знає Євангеліє. Минулого тижня була й у церкві: відправила панихиду за загиблою .ІІизаветою, яка була «справедливою». Соня читає Раскольникову Ш’олос притчу про воскресіння Лазаря. Раскольников говорить Соні, що покинув рідних і тепер у нього тільки вона залишилась. Вони ра­ні їм прокляті, разом мають і йти! «Ти теж переступила, — говорить Родіон, — змогла переступити. Ти наклала на себе руки, згубила життя … своє, але це все одно… Бо коли залишишся сама, збожеволі- і мі, як я… Треба зламати все і страждання взяти на себе. А влада над і ипрями тремтячими і над усім людським мурашником — оце мета. Раскольников каже, що зараз піде, але коли прийде завтра (якщо прийде взагалі), то розкаже Соні, хто вбив Лизавету. Тим часом у су- (дній кімнаті усю їхню розмову підслуховував Свидригайлов…

Наступного ранку Раскольников іде до слідчого Порфирія Пет­ровича. Родіон упевнений, що той загадковий чоловік, який назвав Ного вбивцею, вже доніс на нього. Але в конторі ніхто не звертає на Раскольникова уваги, юнак дуже боїться слідчого. Зустрівши його, ніс завжди люб’язного, Родіон віддає йому квитанцію на годинник, и кий він заклав. Помітивши збуджений стан Раскольникова, По- Рфирій заводить заплутану розмову, випробовуючи терпіння юна­ки. Раскольников не витримує, просить, щоб його допитували за формою, за правилами, але Порфирій Петрович не звертає уваги на Ного вигук і, здається, чекає на щось чи на когось. Слідчий згадує

293

Порфирій Петрович продовжує свій заплутаний монолог, ч.н остаточно збиває з пантелику Раскольникова. Сам Родіон і вірить || не вірить що його підозрюють. Раптом він кричить, що більше не до:.- волить себе мучити: заарештуйте мене, обшукуйте мене, але будь* ласкаві діяти за формою, а не грати зі мною! У цей час до кімнати з«, ходить звинувачений маляр Микола і голосно зізнається у скоєном, вбивстві. Дещо заспокоєний, Родіон вирішує піти. Слідчий говоритЗ йому, що вони ще обов’язково зустрінуться… Вже вдома РаскольВ иков багато розмірковує про розмову зі слідчим, згадує і чоловікаї ии чекав на нього вчора. Раптом двері прочиняються і на пороЯ тоїть той самии чоловік. Раскольников завмирає, але чоловік вя-І бачаться за свої слова. Раптом Родіон згадує, що бачив його, коД ходив на квартиру до вбитої лихварки. Виходить, у слідчого, окріц|| психологи, нічого на Раскольникова нема?! «Тепер ми ще поборемо-Г ^ся* > думає Раскольников.

ЧАСТИНА П’ЯТА

^я^КИНУВТ^СЬ’ ^ЛужИН’ Р°^згніваний на весь світ, думає про роз-1 рив 13 Дунею Він гнівається сам на себе, що розповів про це своєму! приятелеві Лебезятникову, і той тепер кепкує з нього. Дратують його! и інші неприємності: не пройшла одна його справа в сенаті, хазяїЛ квартири вимагає сплатити неустойку, в меблевому магазині не хо-1 чуть повернути завдаток. Все це посилює ненависть Лужина до Рас-1 кольникова. Лужин шкодує, що не давав грошей Дуні та її матері, -| тоді вони б почувалися зобов’язаними. Згадавши, що його запрошено I

на поминки Мармеладова, Лужин дізнається, що там має бути і Рас-1 кольников.                                                                                               І

IIІ       дає їй десять рублів. Лебезятников у захваті від його вчинку.

«Гордість бідних» примушує Катерину Іванівну витратити на по­минки чи не половину залишених Родіоном грошей. У приготуван

■                  їх їй допомагає квартирна хазяйка Амалія Іванівна, з якою вони ■остійно сварилися. Катерина Іванівна незадоволена, що немає ні Лужина, ні Лебезятникова, і дуже радіє, коли приходить Расколь- ■иков. Жінка знервована і збуджена, вона кашляє кров’ю і близька іі> істерики. Хвилюючись за неї, Соня боїться, що все це може погано ‘інчитися. Так і виходить — Катерина Іванівна починає сваритися І хазяйкою. У розпал сварки приходить Лужин. Він стверджує, що в ■ього зникли сто рублів, коли Соня була в його кімнаті. Соня відка- иук, що він сам дав їй десять, а більше вона нічого не брала. Ставши ■її захист дівчини, Катерина Іванівна починає вивертати Сонині ки- міені, коли раптом звідти випадають гроші. Катерина Іванівна кри­вить, що Соня не може вкрасти, ридає, звертається по захист до Рас- «ольникова. Лужин вимагає покликати поліцію. Але, задоволений, і^блічно «вибачає» Соні. Звинувачення Лужина спростовує Лебе ^итников, який говорить, що сам бачив, як той підкинув дівчині гро­ші. Він спочатку подумав, що Лужин робить це, аби уникнути слів подяки, від щирого серця. Лебезятников готовий заприсягтися пе- ііид поліцією, що все так і було, але не розуміє, навіщо Лужину такий Ниций учинок. «Я можу пояснити», — раптом втручається Родіон. Він розповідає, що Лужин сватався до його сестри, Дуні, але посва­рився з ттітм самим. Випадково побачивши, як Раскольников дав гро­ші Катерині Іванівні, він сказав рідним Родіона, що юнак віддав їхні останні кошти Соні, натякнувши на нечесність цієї дівчини і якийсь ■н’язок між Раскольниковим і Сонею. Тож, якщо Лужину пощасти по б довести нечесність Соні, він зміг би посварити Родіона з матір ю «^Іп сестрою. Лужина прогнали.

295

кова

У розпачі Соня дивиться на Родіона, побачивши в ньому захисЛ
ка Лужин кричить, що знайде «справедливість». Не виїримавЇЇ

вХу°шГ_е’лал^{НЯ В СЛЬОЗаХ бІЖИТЬ Д}°^ДОМУ■ ^{АмаЛІЯ Іванівна}

Раскпіті.              ■^{3 Д1ТЬМИ 3} квартири. Раскольников іде до СоніЛ

аскольников відчуває, що «він повинен» розповісти Соні хм

го”ЇЇЇЇГ & ІГТ“ ^{страшну}

зростаєХкольї ^{1 ВаГ}Т^ЬСЯ’ ^{вЛЄ П0Треба все} Розповісти дедалі
ростає. Раскольников питає Соню, як би вона вчинила, якщо б мала

вирішити, померти Катерині Іванівні чи Лужину. Соня говорить Ш

^ШтШНЯ‘ ^{Шв ВО}“ –                                             прі j

лу 1 не ш вирішувати, кому жити і кому ні, вона просить Расколи.

кова _{говориги прямо Тод}. _{родіон зізнається}                                   ^Р        _{вбивстві} 1

роп випадковому вбивстві Лизавети.                                  У воивстві ст*.

і^{ЦЄ ВИ},^{НаД С}°^бОЮ У⁴⁰™¹” Нема тепер нещаснішого від тев.
їлому світі!* – у розпачі кричить Соня, обіймаючи Раскольні

а Вона піде разом із ним на каторгу! Але раптом вона ус ЛЯ

^{ЩО ВШ ще не вповні} усвідомив жах того, що вчинив Соня Л
чинає розпитувати Родіона. «Я хотів Наполеоном зробитися, чері
У ИВ.., говорить Родіон. Наполеону і на думку не спал о б аЛ

тепер робити?..» — звертається Родіон до Соні

в.™ r»Z ТҐГ ^ЙО“^У‘«^{ЩО ВІВ Має ВИЙТИ на} “Р«Р0СТЯ і попіл«,
вати .«шлю, яку забруднив убивством, вклонитися на чотири стороні

. сказати усш уголос: .Я вбив!, Раскольников має прий”™3
днин» и спокутувати ним свою провину. Але він в. хоче кХиГп*

Вони^Н ^МИ’^ЯК1 °^ДНЄ °^{ДН0Г0 МУЧаТЬ}’ ^{а Ще Про} доброчесність говорят!
Вони всі негідники 1 нічого не зрозуміють, «я ще боротимусь – Л

сеГ:^;~п^ОВ– ~ ^М0ЖЄ’р ^{ЩЄ ЛЮДИНа5 а Не ВОШа 1} поквапивЯ
себе засудити…» Проте одразу Родіон питає Соню, чи буде вона хЛ

ди™ до нього в острог… Дівчина хоче дати йому свій хрест, але ві.

єре. «краще потім». У кімнату заглядає Лебезятников, він гової

начальТика^^чоловікГі вГштувал ^В°^{На Х}°^{ДИЛа Д}° ^К°^{ЛИШНЬ0ГЙ} і хсди^ТЄЙ’ ^{ШИЄ ЇМ ЯКІСЬ к}^^ ^етТся^вести і^нГвулипю

тХю^ива^длТ^ї^и₀;Гв^{латаючи в т}г^{замість музики}– ^щ°^{б ді}™

іанцювали… Соня в розпачі вибігає.

296

І нона йде стривожена. На Родіона навалюється туга, передчуття дов­гих років, що минуть у цій тузі… Він зустрічає Лебезятникова, який кіозповідає про Катерину Іванівну, яка, збожеволівши, ходить вули­ці! ми, примушує дітей співати і танцювати, кричить, намагається спі- іпти, кашляє, плаче. Городовий вимагає дотримуватись порядку, діти і ікають, наздоганяючи їх, Катерина Іванівна падає, в неї відкриваєть­ся горлова кровотеча… Її несуть до Соні. У кімнаті, коло ліжка поми- рпючої, збираються люди, серед них і Свидригайлов. Жінка марить ) аа кілька хвилин помирає. Свидригайлов пропонує оплатити похо­рон, влаштувати дітей у притулок, покласти до банку півтори тисячі ни кожного до повноліття. Він збирається «витягти з ями» і Соню… Н його слів Раскольников починає здогадуватись, що Свидригайлов мделухав усі їхні розмови. Та сам він цього й не заперечує. «Я ж гово­рив, що ми з вами зійдемося», — говорить він Родіону.

ЧАСТИНА ШОСТА

Раскольников перебуває в дивному психічному стані: його охоплює то тривога, то апатія. Він думає про Свидригайлова, якого за останні дні бачив кілька разів. Зараз Свидригайлов зайнятий влаштуванням дітей померлої Катерини Іванівни і похороном. Прийшовши до друга, Разуміхін розповідає, що мати Родіона хвора, але все одно приходила з Дунею до сина, та нікого не було вдома. Раскольников каже, що Дуня,

• • може, вже й любить» Разуміхіна. Разуміхін, заінтригований пове­дінкою друга, думає, що Родіон, можливо, пов’язаний з політичними «мовниками. Разуміхін згадує про лист, який отримала Дуня і який її дуже схвилював. Згадує Разуміхін і Порфирія Петровича, який розпо­відав про маляра Миколу, котрий зізнався у вбивстві. Провівши дру­га, Раскольников замислюється, навіщо Порфирію переконувати Ра- іуміхіна в тому, що маляр винний.

Прихід самого Порфирія майже шокує Родіона. Слідчий повідом­ляє, що був тут два дні тому, але не застав нікого. Після довгого і туманного монологу Порфирій повідомляє, що не Микола скоїв зло­чин, а зізнався тільки через набожність — вирішив прийняти страж­дання. Убила інша людина… двох убила, за теорією вбила. Убила, та

297

тім уже на порожню квартиру приходило… в напівмаренні

ж’ Т,г^{людивою вважм} “*• *‘™ -г2::_{

Ж… Убив?» – не витримує Раскольников. «То ви й убиіи. – — РасГл\ник^^Р” иЗ^Вшо’ ^СЛ‘^{ДЧИЙ ГOBOP}“^TЬ■ ^щ° “ “ареш^т

він хоче, той Родіон сам прийшовТ »°™мяТта“ му”ра’“’¹“ “”

На думку                                                                                                             вйГізІпв

^^тернд,_ІЬ6уд_Ь._{якімукИі якщо тількп зна}д_д–

ИТИСИ, а сдід

^г^ГвГГм

камінГиГии”““““” * ^П°^ВІДО‘^,,п‘^ь

I, ™ ^Д° ^П°РФ^ИР^1Я Петровича, чи тільки ще піде? Може ц пгалі на кГст^Аов=

УТОЯКТИПІ р„п„                        *пскольнмковп? Вони розмовляють

У р ти_Р1, Раскольников погрожує вбити Свидригайлова якшоЖ Уде переслідувати його сестру. Той ствеолж^г _Птп ппт V ‘ її Я бурга більше щодо жінок… в,,                                                                         Т ^{ПРШХаВ Д}° ^ПеТ‘”і

ВВ усі інші, бо в ньому о щось нрирТнГ !?е х.„^””^{М ИЄТІ}‘^,Шт

не она_т„ _міри. _{д Іак} 0„л„г„л„сТб7т”:_ьк,“:„Гт^т„0»^ЛЬЧ^Ии 2

ханки Мапгіїя П ■ ^{3 дозволу}’ ^ніколи не матиме постійної ко-|

=“5ї==ЕІ

_______________________________ ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ. Злочин і кара

(Іаме в цей час у маєтку з’явилась нова дівчина Параша, гарненька, Ілі* не дуже розумна. Свидригайлов починає залицятися до неї, це за­кінчується скандалом. Дуня просить Свидригайлова залишити дівчи­ну Нін розігрує сором, говорить про свою долю, починає лестити Дуні. Дл»> та розгадує його нечесність. Ніби бажаючи помститися, Свидри- і п и лов знущається з намагань Дуні «відродити» його і продовжує свої стосунки з новою служницею, та й не тільки з нею. Вони посварились. ІІїніючи про бідність Дуні, Свидригайлов пропонує їй усі свої гроші, щоб вона втекла з ним до Петербурга. Він був закоханий у Дуню без їими. Дізнавшись, що Марфа Петрівна десь «дістала цього негідного

Лужина і ледь не змайструвала весілля», Свидригайлов обурився. Гппкольников міркує, чи відмовився Свидригайлов від своїх намірів щодо Дуні, і йому здається, що ні. Сам Свидригайлов повідомляє, що ■її крається одружитися з шістнадцятирічною дівчиною з бідної ро­дини — з нею та її матір’ю він нещодавно познайомився у Петербурзі І досі підтримує знайомство, допомагаючи їм коштами.

Договоривши, Свидригайлов із похмурим обличчям прямує до ви­киду. Раскольников іде за ним, переймаючись, чи не піде той раптом до Дуні. Коли мова заходить про розмову Родіона з Сонею, яку непо­рядно підслухав Свидригайлов, Свидригалов радить Родіону мораль- ім питання відкинути і поїхати кудись далеко, навіть пропонує гро­шей на дорогу. Або нехай Раскольников застрелиться.

Щоб відвернути Раскольникова, Свидригайлов бере екіпаж і кудись Ід<\ але невдовзі відпускає його і непомітно повертається. Тим часом І’одіон, глибоко замислившись, стоїть на мосту. Щойно він пройшов ноиз Дуню і не помітив її. Доки дівчина вагається, чи варто покликати ґірпта, вона помічає Свидригайлова, який знаками підзиває її до себе. Гпидригайлов просить Дуню піти з ним, нібито вона має поговорити і Сонею і подивитися на якісь документи. Свидригайлов зізнається, що знає таємницю її брата. Вони розмовляють у номері Свидригайло- ип. Дуня повертає Свидригайлову написаний ним лист, у якому є ба­што натяків на злочин, скоєний її братом. Дуня твердо говорить, що іи> вірить у це. Свидригайлов розповідає про розмову Родіона з Сонею, мку він чув. Розповідає, як Родіон убив Лизавету і стару, вбив за тео-

299

Увечері Свидригайлов іде до Соні, говорить про свій можливк від їзд до Америки і віддає їй усі розписки, які залишив на дітей Кі терини Іванівни, дарує Соні три тисячі рублів. Він просить передаЯ уклін Раскольникову і Разуміхіну і йде під дощ. Зайшовши до своЛ нареченої, він каже їй, що має поїхати, і залишає велику суму гроше^И Він блукає вулицями, потім десь на окраїні знімає вбогий номер. Вії лежить і думає про Дуню, про дівчинку-самогубцю, довго дивитьсі^И вікно, потім ходить коридором. У коридорі він помічає дівчинку рЯ ків п яти, яка плаче. Йому шкода дівчинки, він відводить її до себе,! вкладає спати. Раптом бачить, що вона не спить, а лукаво посміхаєть­ся йому, тягне до нього руки… Свидригайлов, нажаханий, кричитьЯ і прокидається. Дівчинка спокійно спить, Свидригайлов виходиті, І Він зупиняється біля пожежної вежі і спеціально на очах пожежникі | (щоб мати офіційного свідка) стріляє в себе з револьвера.

Увечері того ж дня Раскольников приходить до матері. Пульхе- рія Олександрівна говорить з ним про його статтю, яку вона чита« І вже втретє, але багато чого в ній не розуміє. Жінка говорить, що ї> син скоро прославиться, Родіон прощається з нею, каже, що він ма а поїхати. «Вас я ніколи не перестану любити», — додає він. Удома на нього чекає Дуня. «Якщо я до цього вважав себе сильним, то нехай і І сорому зараз не побоюся», — говорить він сестрі, збирається йти д слідчого і в усьому зізнатися. «Хіба ти, йдучи на страждання, вже нё: змиваєш із себе половину свого злочину?» — питає Дуня. Раскол» ников скаженіє: «Якого злочину?» — кричить він. Хіба те, що він убив гидку лихварку, яка завдавала лише шкоди людям, убив гидку вошу, – хіба це злочин?! Він не думає про це і змивати його не збиЯ рається! «Але ти кров пролив!» — кричить Дуня. «Котру всі пролиЯ вають… котра ллється і завжди лилася у світі, мов водоспад. .« відповідає Родіон. Він говорить, що сам хотів добра і зробив би сто, І ні, тисячі добрих справ замість однієї дурниці… І ця думка зовсім ня І така безглузда, якою здається тепер, під час невдачі… Він хотів зрої бити перший крок, а потім все залагодилося б безмірною користю. Л

300

Побачивши невимовну муку в очах сестри, Родіон схаменувся.

Ні її просить Дуню не плакати за ним і піклуватися про матір, він обі­пне, що намагатиметься «бути чесним і мужнім все життя», хоча він І иіїивця. Пізніше Раскольников, замислившись, іде вулицею. «Чому ,щі и самі мене так люблять, якщо я того не вартий! О, коли б я був •и м і ніхто не любив мене, і сам нікого б я не любив! Не було б всього цього», — розмірковує він.

Иже настав вечір, коли Родіон прийшов до Соні. Вранці до дівчи­ни приходила Дуня і вони довго розмовляли. Цілий день у триво-

■                  I тп хвилюванні Соня чекала на Родіона. Вона гнала від себе дум­и про його можливе самогубство, але вони все одно брали гору. Аж

ІV       г Родіон нарешті прийшов до неї. Він дуже збуджений, руки його циімтять, він не може зупинитися на чомусь одному. Соня надіває на Гпскольникова кипарисовий хрестик, а мідний хрестик Лизавети за­лишає собі. «Перехрестися, помолися хоч раз», — просить Соня Ро- ііпііа. Той хреститься. Раскольников виходить і дорогою згадує сло- ій Соні про перехрестя. Він весь затремтів, згадавши про це і кинувся у саму можливість цього нового повного відчуття. В нього покотили- ин сльози… Він став на коліна посеред площі, уклонився до землі і цілував брудну землю з насолодою і щастям… Раскольников встав І иоклонився вдруге. Перехожі з нього сміялися. Він помітив Соню, яка потайки йшла за ним. Раскольников приходить у відділок, де ді- ііиисться про самогубство Свидригайлова. Вражений, він виходить ил мулицю, де стикається з Сонею. З розгубленою посмішкою він по- «иртається і зізнається у вбивстві.

ЕПІЛОГ

Сибір. На березі широкої річки стоїть місто, один з адміністратив- иііх центрів Росії… В острозі вже дев’ять місяців ув язнено Родіона І ‘пскольникова. З часу його злочину минуло півтора року. На суді Рас­кольников нічого не приховував. Той факт, що він сховав вкрадений і пманець і речі під камінь, не скориставшись ними і навіть не знаю­чи, скільки він украв, дуже вразив суддів і слідчих. Вони вирішили, що злочин він скоїв у стані певного тимчасового божевілля. Зізнання ге кож сприяло пом’якшенню вироку. Крім того, звернули увагу й на .міиі обставини життя підсудного: під час навчання він утримував на останні свої кошти хворого товариша, а після його смерті доглядав друга хворого батька. За словами квартирної хазяйки, колись під час пожежі Родіон урятував двох маленьких дітей. Зрештою, Расколь-

301