1850 року виходить друком історична тра-
гедія «Катіліна», видана власним коштом авто-
ра. Цей твір зазнав повної невдачі, але наступні
твори здобули високу оцінку і були поставлені
в театрі.

Ібсен увійшов у літературу в епоху так зва-
ної «національної романтики». Його романтиз-
му властиве гостре відчуття сучасності. Бідний
репертуар тодішнього норвезького театру по-
повнився циклом п’єс Ібсена — «Войовники у
Гельголанді» (1857) та «Боротьба за престол»

(1863). Ці п’єси, написані у національно-романтичному дусі, викликали за-
гальний інтерес.

У другій половині 60-х років творчість письменника переважно присвячу- налася проблемі взаємовідносин людини і суспільства. П’єса «Комедія кохан­ня» (1862) була сатирою на буржуазний шлюб і викликала таку шалену кри­тику консерваторів, що Ібсен залишає Норвегію на цілих двадцять сім років.

Перебуваючи в Німеччині, Ібсен пише одну з найкращих п’єс «Бранд» (1865), герой якої закликав людей до свободи, мріяв вивести їх, як Мойсей,

і рабства. За рік виходить друком поетичний твір «Пер Гюнт», а з кінця 70-х років п’єси «Підпори суспільства» (1877), «Ляльковий дім» (1879), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882), «Дика качка» (1884). Кожен персонаж у цих п’єсах приховує якусь таємницю. У душах людей таяться демони страху, зра­ди, підступності, лицемірства, брехні. Часто героїв переслідують привиди ми­нулого, які повертаються і жахають. У п’єсах Ібсена всі події спресовані в часі, кожне слово, кожна деталь має своє визначене місце, а дія, що розвивається і трійко і напружено, тримає увагу глядача з першої до останньої репліки.

Творчістю Ібсена цікавилися українські письменники І. Франко, Леся Укра­їнка; драми його йдуть на українській сцені з початку XX століття. Деякі вірші стали відомими українським читачам у перекладах І. Франка, Д. Павличка та інших літературних діячів.