Найважливіше серед них — встановлення концептуальних прин­ципів аналізу граматичних одиниць із позицій адресата (семасіологічний 11 і дхід) чи з позицій адресанта-мовця (ономасіологічний підхід), поряд І цим особливої ваги набуває вивчення семантичної мотивованості мор­фологічних одиниць, співвідношення в них семантичного і формаль­но граматичного змісту, встановлення особливостей системності морфо­логічних одиниць, їхньої внутрішньоструктурної взаємодії та взаємо- іа’язку з іншими мовними рівнями.

Ядром граматичного ладу української мови є категорії, що відобра­жають позамовну дійсність і різняться особливостями її формального нираження, щодо якого виділяються: 1) категорії із цілісною одно- I >інневою парадигмою афіксів (рід, число, відмінокіменника; вид, спосіб, час, особа дієслова); 2) категорії з нецілісним міжрівневим інвентарем формальних засобів (категорії істот/неістот, осіб/неосіб іменників; ва­лентності дієслова); 3) категорії, репрезентація яких пов’язана з особ­ливостями функціонування тих чи інших одиниць (предикативність, модальність тощо).

Традиційно за всім комплексом категорійно-формалізованої семан­тики закріпилась загальнородова назва граматичної категорії (ГК), що постає як єдність граматичних значень (ГЗ) і граматичних форм (ГФ) і виступає ядерним компонентом мовної організації, здобуваючи нсебічну реалізацію в мовленні, функціонуванні мови. Комунікативна і когнітивна значущість категорійних одиниць зумовлює їхню нето­тожність системній закріпленості. Реалізуючись у парадигмі й функ­ціонуючи в мові, ГК пронизують усю її систему, надаючи мові струн­кості, викінченості. Встановлення сутності ГК у плані її виділення і модифікації пов’язане з багатоаспектністю міжрівневої взаємодії. Прик­метною ознакою багатьох категорій виступає їх полірівнева формаль­на репрезентація і характеризація на кожному з ярусів як мікросис- тсм, оскільки всі площини мовного життя міцно взаємодіють і пов’я­зані одна з одною подібно до того, як в організмі різноманітні його складові частини перебувають між собою в міцному органічному зв’яз­ку. ГК засвідчують системний характер мови, усю її потенційну і ре­зультативну спрямованість.

Окремі питання, пов’язані з генезою МК, їхньою еволюцією і типо­логією в мовах різної будови, корелятивністю/некорелятивністю плану вираження і плану змісту в структурі ГК, взаємоперс гину частиномовно­го значення та семантики іменних і дієслівних категорій у германських, романських, слов’янських мовах, викладені в роботах В. Г. Адмоні, Ш. Валлі, А. Белича, Е. Бенвеніста, І. О. Бодуена де Куртене, О. В. Бон­дарка, В. М. Брицина, К. Бругмана, Л. Блумфільда, Т. В. Булигіної, Л. А. Булаховського, Ф. І. Буслаєва, Ж. Вандрієса, Г. Вежбицької, В. В. Виноградова, Ед. А. Вольтера, В. Г. Гака, Я. Грімма, М. І. Греча, М.Докуліла, М. М. Дурново, В. І. Дегтярьова, Л. Єльмслева, 0. Єсперсе- на, А. А. Залізняка, О. В. Ісаченка, В. Б. Касевича, С. Д. Кацнельсона, Е. Куриловича, Г. Курціуса, О. С. Кубрякової, А. Мартіне, Ю. С. Масло- ва, 1.1. Мєщанінова, Ф. Міко, І. Г. Милославського, Й. П. Мучника,

1. М. Мухіна, Л. Новака, Н. Г. Озерової, В. 3. Панфілова, О. М. Пєш- ковського, О. В. Попова, О. О. Потебні, 1.1. Ревзіна, А. Сеше, О. І. Смир- ницького, Ю. С. Степанова, Ф. де Соссюра, Л. Теньєра, І. Фодора,
2. С. Храковського, О. О. Шахматова, Ч. Філлмора, Л. В. Щерби, Р. Якобсона та ін. Деякі аспекти структури іменних і дієслівних МК розглядались українськими лінгвістами Й. Ф. Андершем, І. Р. Вихо­ванцем, К. Г. Городенською, А. Ю. Кримським, О. С. Мельничуком, І. І. Огієнком, М. Я. Плющ, В. М. Русанівським, С. П. Самійленком, М. С. Скабом, Є. К. Тимченком, І. Г. Матвіясом, І. К. Кучеренкомтаін., але, незважаючи на це, в україністиці немає спеціальних праць, у яких розглядалась би система МК, висвітлювались співвідношення їхньої структури і внутрішньочастиномовної і міжчастиномовної ієрархії, вста­новлювались би концепти цілісності системи МК української мови.

У зв’язку із цим вивчення системи та структури МК української мови, чинників, які визначають: 1) кількість МК, особливості їх ви­раження; 2) співвідношення формально-граматичного і семантичного змісту в структурі МК; 3) основи корелятивності та взаємовпливів внут- рішньомовних функцій МК; 4) специфіку співвідношення/ неспіввідно- шення МК із лексико-граматичними розрядами (ЛГР) слів; 5) особли­вості інтегрувальних, диференційних та синтезувальних взаємозв’язків, парадигматичної (радіальної та іррадіальної) і синтагматичної взає­модії, взаємозумовленості, взаємопереходу, взаємовпливу, взаємопро­никнення; 6) специфіку вираження МК на віртульному й актуальному рівнях мовного знака; 7) співучасть МК в оформленні частиномовної семантики, є актуальним завданням дослідження.

МК виступає як високоорганізована абстрагована замкнена струк­тура, у якій найпослідовніше і найрегулярніше на рівні слова виражені

МК характеризуються двома мовними функціями — внутрішньо- мовною і зовнішньомовною, перша з них спрямована на частиномовну дефініцію слів, визначаючи особливості формального закріплення ча­стиномовної семантики, зовнішньомовна ж орієнтована на реалізацію синтаксичних відношень. МК становлять внутрішню форму семантич­ного відношення, у межах якого реалізується відповідний тип синтак­сичних зв’язків. Останнє відбиває системність МК, їхню загальну підпо­рядкованість ієрархічно визначальним функціям мови, щодо яких ви­різняються внутрішньоморфологічні категорійні підсистеми.

Слово реалізує діалектичний зв’язок граматичного ладу з роз­галуженою сіткою семантико-парадигматичних зв’язків лексем прямо й опосередковано (пор. диференціацію за родами слів типу хінді, ідиш, урду, мундирі (мова) — ж. р., брі, сулугуні, салкумі (сир) — ч. р. і родову приналежність особових іменників). Здатність утворювати де­кілька опозицій МФ неоднойменних категорій свідчить про полісе­мантичний характер флексії; внутрішньокатегорійна неодноразова участь флексії в опозиціях МФ відбиває її поступову семантичну ре­дукцію і нерелевантність. Полісемантичність флексії засвідчує внут- рішньочастиномовні міжкатегорійні зв’язки, що знаходять своє підтвер­дження у міжчастиномовних внутрішньокатегорійних, міжчастино- мовних міжкатегорійних, внутрішньочастиномовних міжкатегорійних і внутрішньочастиномовних внутрішньокатегорійних видозмінах (пор. атрибутивно-предикативне і номінативно-предикативне узгодження за родом, конститутивний і референційний контраст родової приналеж-

Усебічне вивчення системи і структури МК у цілісному плані роз­криває механізм співвідношення семантичного і формально-граматич- ного змісту (статику і динаміку) у внутрішньокатегорійній внутріш- ньочастиномовній і внутрішньокатегорійній міжчастиномовній струк­турі, внутрішньочастиномовну міжкатегорійну і міжчастиномовну міжкатегорійну взаємодію на морфологічному, синтаксичному і кому­нікативному рівнях, висвітлює специфіку співвідношення між пер­винними і вторинними функціями МФ, формування функціонально- семантичних парадигм окремих МФ і МК.

Система МК української мови становить відносно закритий список у плані реалізації спеціалізованими засобами позамовних смислів. Вона охоплює: 1) головну спрямованість МК, місце в їхній структурі семан­тичних і асемантичних форм; 2) співвідношення семантичного і фор- мально-граматичного змісту в структурі МК; 3) корелятивність функції та структури в межах однієї МК і загального складу МК; 4) законо­мірності співположення МК, що визначають межі найзагальнішої се­мантичної інтерпретації, у якій вміщується предметно-логічний зміст граматично оформленого слова; 5) взаємозв’язки і взаємодію частко­вих МК; 6) напрями взаємозумовленості окремих МК і вираження ними спільного когнітивно-комунікативного смислу; 7) тенденції взаємо­проникнення і взаємозумовленості МК у мовленні; 8) специфіку об’єд­нання часткових МК у класи однойменних категорій, статус внутрі- шньокатегорійної міжчастиномовної власне-взаємодії (морфолого- синтаксичний і смисло-змістовий напрями); 9) корелятивність/неко- релятивність категорійних форм і категорійних значень у межах однойменних і різнойменних категорій; 10) участь часткових МК в оформленні частиномовного значення (формально-граматичне і лекси- ко-семантичне) при міжчастиномовній трансформації; 11) співвідно­шення віртуально закріплених і актульно модифікованих категоріаль­них одиниць.

Особливості формалізованої семантики свідчать про її регулярність на морфологічному рівні й відбивають її однорівневий/ міжрівневий ста­тус. Останній є ґрунтом розмежування ядра/напівпериферії/периферії морфологічного рівня. Ядро морфологічної системи становлять іменні категорії роду, числа, відмінка і дієслівні категорії виду, часу, способу, що характеризуються афіксальним вираженням семантики на рівні сло­ва, інші засоби (синтаксичні, лексичні, контекстуальні) є супровідними і не впливають на реалізацію морфологічної семантики в парадигма- тиці. Ядро серед іменних категорій належить іменниковим категоріям роду, числа і відмінка, що виступають як синтагматично зумовлювальні щодо однойменних категорій атрибутивних (узгоджувальних) елемен­тів — прикметника, числівника, дієприкметника, дієслова.

Напівпериферію морфологічної системи складають міжрівневі ка­тегорії перехідного типу, співвідношення семантичного і формально-

Периферію морфологічної системи становить дієслівна валентність як ГК міжрівневого проміжного типу, тому що відмінковоутворюваль- мий контекст є показником дієслівної валентності й відмінкові фор­манти виступають її словозмінними афіксами (пор.: -ові(-еві), -і, у(ю), -ам(-ям) — адресат; -а(-я), -у(-ю), о, -і, и — об’єкт; -ом(-ем), ою(ею), -ами(-ями) — інструмент і т. д.). Формальна мотивованість ГЗ инлентності поза межами слова свідчить про її опосередковано мор­фологічний статус. Вірогідність сполучення іменникової ГФ носія суб’єктної, об’єктної, адресатної, інструментальної, локативної семан­тики зумовлюється дієслівною лексемою, наявністю відповідних се- мантико-синтагматичних гнізд у її структурі. За своєю специфікою малентність є класифікаційною категорією, оскільки дієслова розпо­діляються між її грамемами (шістьма/сімома). Диференціація лексем на ґрунті семантичних гнізд у їхній структурі з послідовною детермі­нованістю залежної ГФ, що виступає формальним показником валент­ного значення, відбиває міжрівневий (зв’язок з моделюванням речен­ня) проміжний (перебуває між семантикою, морфологією і синтакси­сом) морфолого-семантико-синтаксичний характер ГК валентності дієслова.

До валентності дієслова прилягає словотвірно-синтаксична категорія ступенів порівняння прикметників, вияв якої на морфологічному рівні І вторинним у власне-прикметниковій означальній функції.

Іменник і дієслово виступають ядерними частинами мови в силу їхньої предикативної й аргументної спеціалізованості, навколо них і-рупуються інші частини мови. У морфології послідовно реалізується принцип функціональної самостійності/несамостійності класів слів, що зумовлюється статусом частини мови у побудові речення. Основні класи слів — іменник, прикметник, дієслово, прислівник (інші слова

Дієслово характеризується наявністю двох рядів функцій на всіх мовних рівнях, що пов’язані з його власне-лексичною концептою, лек- семно-ситуативною, власне-морфологічною, позиційно-синтаксичною репрезентацією. Останні два аспекти свідчать про нерівнорядність ГК дієслова, що відбивають його частиномовний і синтаксико-організу- ючий статус. Синтаксична ядерність дієслова і його пропозитивна спря­мованість зумовлюють набір учасників ситуації, кваліфікують їхній рольовий статус та ієрархію (див.: [Арутюнова 1976; Вихованець, Го- роденська, Русанівський 1983; Долинина 1989; Кацнельсон 1987; Кац- нельсон 1988; Сланский 1886; Степанов 1989; Филлмор 1981; Филл- мор 1981а; Холодович 1979; Сотгіе 1978; Уеугепс 1980]). У цьому ряду іменникові лексеми (незалежно від їхнього функціонального наванта­ження) постають як окремі аргументи (заповнювачі семантичних гнізд). Лише у власне-формальному плані, співвіднесеному з лівобічною інтен- цією дієслова, вирізняється позиція називного відмінка як реалізато- ра підмета — першого аргументе і репрезентанта функції суб’єкта (в актуальному плані тему можна тлумачити як абсолютно нейтральну позицію щодо інших компонентів висловлення, реалізатором теми виступає називний відмінок (пор.: [Кацнельсон 1972; Кацнельсон 1988; Филлмор 1981; Филлмор 1981а]), поруч з яким розташований знахід­ний відмінок, що входить до суб’єктно-об’єктної рамки речення. Зна­хідний відмінок із називним становлять семантико-синтаксичний центр речення і формують ядро відмінкової системи іменника, найпослідовніше виражаючи інваріантне значення субстанційності, навколо якого гру­пуються власне-ознакові й невласне-ознакові слова. Поняття субстан­ційності є визначальним для іменникових лексем, за відношенням до нього встановлюється статус відмінка.

Функціональна багатоплановість дієслова зумовлює нерівнорядність власне-дієслівних категорій і наявність діаметрально протилежних підходів до їхньої кваліфікації та класифікації. Виконувані смислові й синтаксичні навантаження дієслівних категорій неоднопланові: 1) за змістовими вимірами, що відображають сферу їхньої референції; 2) за внутрішньочастиномовними функціями; 3) за прагматичною зна­чущістю; 4) за рівнем абстрактності; 5) за модально-предикативною суттю; 6) за співвіднесеністю із структурою мовленнєвої комунікації; 7) за реалізацією сигніфікативного/денотативного змісту тощо (див.: [Бехерт 1982; Бондарко 1976; Бондарко 1978; Бульїгина 1977; Вихова­

ГК дієслова утворюють цілісний комплекс, оскільки вони пов’я­зані з тією самою лексемою та її ядерною специфікацією. Особливість дієслівних категорій полягає в тому, що більшість із них спрямована на відповідні семи іменних категорій, становлячи разом із ними внут- рішньореченнєву форму.

МК української мови у своїй структурі властиві парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення. Парадигматичний план пе­редбачає протиставлення ГЗ часткових МК, тобто внутрішньо- і міжка- тегорійне протиставлення. Вираження ГЗ в одному афіксі знімає фор­мальне міжкатегорійне внутрішньочастиномовне протиставлення. ГЗ різних категорій перебувають в опозиції, тому афікс набуває ознак семантичної кумулятивності, що значною мірою ускладнює аналіз МК, встановлення їх статусу в оформленні частиномовного значення. Па­радигматичні відношення МК зумовлені самою специфікою розподілу слів на граматичні класи, кожен з яких характеризується інвентарем визначальних МК. Взаємодія МК у реалізації частиномовного значен­ня актуалізується у випадках трансформаційних переходів між части­нами мови і нейтралізується за уніфікації синонімічних формантів (пор. генезу й еволюцію плюративів у структурі МК роду та числа).

Закономірності синтагматичних стосунків між МК наявні на рівні віртуальних знаків, що виявляється в їхній диференціації на синтаг­матично підпорядкувальні та синтагматично підпорядковані. У син­тагматичному плані важливим є неоднаковий статус МК щодо участі їхніх ГЗ в оформленні частиномовного значення.

Так, на всіх ступенях трансформації слів для класу іменників ви­значальним на семантико-синтаксичному рівні речення є значення відмінка (простежується найактивніша участь в оформленні формаль- но-граматичної предметності), втрата якого зумовлює також перехід іменників в інші частини мови (редукція формально-граматичної пред­метності, лексико-семантична в цьому разі залишається майже не­змінною), пор.: Я мандрував (синтаксичне, морфологічне і семантичне дієслово) — Мандрувати (синтаксичний іменник і морфологічний на- півіменник-інфінітив) по горах є для мене найулюбленішою справою (спеціалізована позиція наз. в. зумовлює відносну субстантивацію дієслова, актуалізуючи ГЗ роду і числа — найактивніших оформлю- вачів лексико-семантичної предметності, що в цьому випадку виступа­ють супровідними) — Мандрування по горах є для мене найулюблені­шою справою (поряд із ГЗ відмінка реалізовано значення роду (суфікс -к(у) та флексія а(-я)), що лише в комплексі передають родову прина­лежність; у попередньому випадку ГЗ роду і числа є формально не вираженими); ГЗ числа нейтралізоване в силу омонімічності експо­

1987, с. 136-137]).

МК є центром граматики, перебуваючи удвох своїх вимірах — зов- нішньорегулярному вираженні та семантичній мотивованості (план форми і план семантики), які, співвідносячись і взаємодіючи, виявля­ють відносну автономність у мовленнєвій комунікації, що істотно впли­ває на формування функціонально-семантичного потенціалу МК. Ос­таннє зумовлено широким спектром ідей, які постійно здобувають своє вираження в мові, і відносно обмеженою кількістю категорій. Семан­тична ідея, що набула власного формалізованого вираження, катете­ризується (членується) і постає у вигляді викінченої парадигми фор­мальних реалізацій, тобто вона зазнає формальної категоризації, у результаті чого загальнородова сема здобуває своє вираження через відповідні маркери, видові семи (зміст) (пор. загальнородову сему чис­ла і видові семи «однина» і «множина»). Через ГК мова впорядковує думку, робить її прийнятною, надаючи їй стрункості та викінченості.

МК постали як результат тривалого функціонування слів та їх сло­воформ, їхньої семантико-синтаксичної закріпленості та співвіднесе­ності з мисленнєвими узагальненнями та інтерпретаціями. Викону­вані ними функції (внутрішньомовні й зовнішньомовні) відбивають діалектичний процес взаємодії різних ярусів мовної системи: абстракт- но-формалізована категоризація на віртуальному рівні спрямована своїми складниками в актуалізацію, зазнаючи її прямо й опосередко­вано через власні грамеми або внаслідок міжкатегорійної внутрішньо- частиномовної або міжчастиномовної міжкатегорійної взаємодії та взаємовпливу. МК становлять цілісну систему, пребуваючи у різнома­нітних внутрішніх відношеннях і зв’язках (пор.: [Бенвенист 1974, с. 63-67; Степанов 1985, с. 43; Чинчлей 1985, с. 4-Ю]). Кожна з МК характеризується власним інвентарем диференційних ознак, які й ви­значають її статус і місце в загальній специфіці граматичного ладу української мови, водночас їм притаманні спільні інтегральні ознаки, які й зумовлюють різновиди взаємодії (взаємовплив, взаємозумов­леність, взаємопроникнення, синтез, корелятивність тощо). Мно­жинність відношень між елементами системи МК витворює їхню струк­туру. Необхідно послідовно диференціювати внутрішньочастиномовну і міжчастиномовну структуру МК, з одного боку, і внутрішньокатего- рійну структуру, з іншого. Перша утворює частиномовну підсистему МК, комплекс яких синтезується в частиномовній детермінації слова,

Кваліфікуючи МК іменника й дієслова як цілісну систему, слід ви­ходити з їхньої взаємоспрямованості та функціональної співположе- ності на рівні речення. У сучасній українській мові цілісна система МК охоплює дві підсистеми МК — підсистему МК іменника і підсисте­му МК дієслова. Термін підсистема щодо частиномовної множинності МК відбиває її ієрархічну підпорядкованість загальній системі МК, яка лише завдяки своїй цілісності забезпечує реалізацію комунікатив­ної та когнітивної функцій мови. Кожна з підсистем МК складається з внутрішньоорганізованих і внутрішньоструктурованих одиниць, що взаємно зумовлюють одна одну, відрізняючись від протилежної мікро- системи внутрішніми відношеннями, участю в організації речення і співвіднесеністю із частиномовним значенням.

У сучасних умовах усе зримішою постає необхідність нових підходів до аналізу особливостей граматичного ладу української мови. Тради­ційне висвітлення інвентарю морфологічних, синтаксичних категорій, опис їхньої структури і співвідношення поза увагою залишали цент­ральне гносеологічне питання граматики, розв’язання якого передбачає аналіз асиметрії означального й означувального в структурі мовного знака. Необхідна орієнтація 1) на систему морфологічних і синтаксич­них одиниць не на як застиглу величину, а як на таку, що перебуває в динаміці й зумовлювлена постійними потребами комунікації, і 2) на врахування напрямів реалізації ситуативних, прагматичних, когні- тивних, регулятивних, репрезентативних, естетичних завдань. Сьогодні в граматиці усталеним є погляд на синтаксис як вершинний ярус мов­ної системи, відшліфовані компоненти якого поповнюють ряди мор­фологічних засобів. На цій підставі навіть відома класифікація час­тин мови зазнавала суттєвих видозмін (пор. тлумачення слів категорії стану (станівник), що виділяються на суто синтаксичній підставі як окремий клас слів поряд з іншими частинами мови, або модальних слів (модальник) та ін.).

Уявлення щодо граматичного ладу української мови може бути по­вним тільки за умови послідовного розгляду функціональних особли­востей категорійних форм. Такі дослідження в сучасних умовах набу­вають особливої актуальності, адже в них граматичне явище подаєть­ся в усіх своїх вимірах, простежується функціональна специфіка гра­матичних одиниць у системі мови і системі мовлення. Це дає змогу визначити спектри первинних і вторинних функцій, межі їхнього по­ширення, встановити закономірності трансформації вторинних функцій у віртуальні компоненти. Уже в умовах елементно-таксонімічної нау­