I

Одного ранку Грегор Замза побачив, що він обернувся на стра- іітливу комаху. Він лежав на твердій спині. Живіт був поділений ші кільця, а перед очима безпорадно метлялися два ряди лапок. Це ■уи не сон. Ось його маленька кімната, стіл із взірцями сукна на ньо­му (Замза був комівояжером), над столом малюнок з ілюстрованого шуоналу.

Грегор перевів погляд на вікно. Ішов дощ, і він вирішив поспа- ги ще, щоб забути усі химери, але не зміг перевернутися на бік. Він уже всоте заплющував очі, щоб не бачити, як ворушаться його лап­ни , і думав про свою важку роботу, постійні поїздки, про шефа, який |иі;імовляв зі службовцями, сидячи на високій конторці, про батьків Ппрг цьому ненависному напівоглухому шефові.

«Грегор глянув на будильника, що цокав на скрині. Боже! Було цім на сьому…», а його потяг відходив о п’ятій. «Що ж тепер роби­ти? Наступний іде о сьомій, щоб на нього встигнути, треба стрімголов (Inти на станцію… А чи не зголоситися хворим? Ні, дуже незручно, т і й підозріло, бо Грегор за свою п’ятирічну службу ще жодного разу ив хворів». Шеф привів би свого лікаря, «почав би дорікати батькам «вдачим сином, не слухав би ніяких заперечень».

У двері постукали, почувся лагідний голос матері, яка нагадува­ні, що йому вже давно час їхати. Грегор відповів і злякався свого го­лосу, в якому з’явився якийсь болісний писк.

Мати не звернула уваги на цю зміну і відійшла від дверей. Але роз­мову почули батько і сестра, які здивувалися, що Грегор ще вдома в тпкий пізній час, і почали гукати його.

Сестра Грета хотіла зайти, але Грегор «за час своїх подорожей на- Пув звичку навіть удома замикати на ніч усі двері». Він хотів спокій­но встати і дочекатися, поки сьогоднішні химери минуться. Та він уже не мав рук і ніг, а багато лапок лише безпомічно ворушилися. Гіючатку Грегор хотів зсадити з ліжка нижню частину тіла, потім спробував почати зверху. Він і досі не бачив усього свого великого не- цмухняного тіла, але боявся впасти і покалічитись. Потім вирішив розгойдуватися всім тілом, щоб зсунутися на килим. Йому спало на думку, що батько й служниця могли б допомогти, і «не втримався від усмішки, хоч як йому було зле».

Раптом у сінях подзвонили. Це прийшов повірений із фірми, де иоацював Грегор. «І чого тільки він приречений служити в такій фір­мі, де найменший прогул викликає найбільшу підозру?»

359

Із кімнати ліворуч почувся голос батька, який знову покли^И Грегора. Мати хотіла виправдати поведінку сина, розповідала поіі реному, що Грегор нікуди не виходить після роботи, читає газету afli випилює лобзиком гарні рамки. У кімнаті праворуч захлипала^] стра. Чого вона плаче? Може, думає, що він втратить роботу і попш їх? «Але ж поки що цього боятися нічого».

Повірений утратив терпіння і став голосно звинувачувати Греи)| у нехтуванні службовими обов’язками, розповів батькам, що на ф|| мі незадоволені роботою їхнього сина.

Не тямлячи себе, Грегор голосно заговорив, що не може підняті- ся, бо захворів. «Але тепер я вже зовсім бадьорий і саме встаю». ]

Із усього того, що сказав Грегор, ніхто нічого не зрозумів. Бат^В наказав покликати слюсаря, а мати послала доньку по лікаря. горові стало приємно, що рідні готові йому допомогти. Він учепи МІ за стілець, посунув його до дверей, почепився липкими кінчика^І лапок на двері, «потім заходився ротом повертати ключ у замку. Д| жаль, виявилося, що в нього немає зубів… — зате щелепи були ду^] міцні». З великими труднощами він все-таки відчинив двері. Повіщ» ний, побачивши Грегора, голосно охнув, затулив долонею рота і піп малу почав відступати. Мати ступила два кроки до сина, опустил* додолу, сховавши обличчя на грудях. «Батько з ворожим виразом і личчя стиснув кулаки, наче хотів заштовхати Грегора назад до кЦ нати, потім затулив очі руками й заплакав, аж йому затрусилися і гутні груди».

Грегор не зайшов до вітальні, а сперся на зачинену стулку двера| Стіл був заставлений посудом, навпроти дверей висів Грегорів зніме

з часів військової служби, він був у формі лейтенанта, руку трим» на держаку шпаги і безтурботно усміхався.

Цієї миті лише Грегор зберіг спокій. Він сказав повіреному, що і| раз же поїде у справах, що він любить і вміє працювати, просив on редати привіт панові шефу. «Але повірений з першими Грегоровим| словами повернувся і почав боком відступати, озираючись на Грег^П через плече і витягнувши губи».

Грегор міркував тверезо, а тому розумів, що «нізащо не повинаД відпустити повіреного в такому настрої, якщо не хоче поставити Я загрозу своє становище у фірмі». Навіть не подумавши про те, чи здш тен він тепер ходити, Грегор опустився на лапки, «з радістю помітнії що вони дуже добре його слухаються… і подумав, що всім його мр кам скоро настане край».

Иитько схопив у праву руку,ціпок, у ліву — газету і, тупаючи ногами, Іиічпв заганяти сина назад до кімнати. Дарма Грегор покірно пригинав лову, батько тупотів ногами, безжалісно наступав і сичав, як дикун. І ‘ім’гор аж нестямився від того сичання», став задкувати, а потім почав іиільно повертатися. Нарешті він щасливо попав головою у двері, але It о застрягло: «один ряд лапок безпомічно метлявся в повітрі, а дру­гії II був болюче притиснутий до підлоги. Батько порятував його тим, 4о добре турнув ззаду», і Грегор, обідравши бік, «стікаючи кров’ю, ІНіпм аж серед кімнати. Двері замкнули ще й на засув, і стало тихо».

II

Грегор прокинувся вже смерком від того, що почув чиїсь легень-

II  кроки. Він незграбно, намацуючи собі дорогу вусиками, рушив до ІИкрей. «Лівий бік йому перетворився на суцільний зашкарублий

Фіім, і він кульгав на всі два ряди лапок. Одна лапка під час враніш­ньої пригоди покалічилась… і тепер висіла, мов нежива».

«Біля дверей стояла миска з солодким молоком, у якому плавали шматки білого хліба». Раніше він любив молоко, але тепер воно йому Ця смакувало і «він майже з огидою відвернувся від миски і поліз на- ■пд у кімнату».

У вітальні запалили світло, але було дуже тихо. Грегор «пишав- ■II тим, що зумів забезпечити батькам і сестрі таке життя в такому ірному помешканні. І яке буде горе, коли всьому цьому спокоєві, добробутові й затишку настане край! » Йому не хотілося ятрити собі іушу такими думками, і він надумав дочекатися когось із сім’ї. На- итнла ніч, але так ніхто і не зайшов. Грегор заліз під канапу, де йому Іуло зручно, і пролежав там усю ніч, думаючи про те, як із «якнай- ■Іпьшим тактом зменшити ті прикрості, що їх він мимоволі завдає ill мі’ у своєму теперішньому становищі».

Удосвіта до кімнати зайшла сестра, побачила його під канапою, никалася і вибігла, хряснувши дверима. Але згодом повернулася, помітила, що миска повна, і забрала її ганчіркою, а не голими рука­ми. Через деякий час, щоб узнати його смак, вона принесла напівзо­гнилу городину, кістки з вечері, кілька родзинок і горіхів, сир, po­il клала все це на старій газеті і делікатно вийшла. Грегор жадібно їмкинувся на сир, який його вабив понад усе. Потім він поїв городи­ну, зате свіжі страви йому зовсім не смакували.

Сестра знову зайшла і, не розбираючи, що він з’їв, а від чого відмо- ■инся, змела все віником у помийницю.

361

мі”~ ^{РОЗуМІЛИ М0ВИ} Грегора, а тому думали, що й він не р,

вали Гп припадаючи до дверей, слухав їхні розмови. Вони .чг—
вали Грегора, радилися, як їм тепер жити. Одного дня він почуЛ,

час,^Ь_П^Ктп^<<Щ° ^{В НИХ}’„^{незважаючи} на банкрутство, залишилося з дав.«
^рохи грошей, на які за ці роки наросли ще й відсотки». Крім і

іав у _с7_м^Н,”^{В1ДКЛаДали трохи 3} ™ грошей, що заробляв син і ві. “

сім ю. Крім того, він потай планував собі наступного року «посД

скрипці» ^Кт^^Єг^РВаТ°^РІЇ’ ⁶⁰ Г^{На ДУЖЄ ЛЮбИЛа МУЗИКУ1 Гарно грала}М|
скрипці». Тих грошей, що були в батька, вистачило б, щоб сплат*«

борг шефові і наблизити день, коли б Грегор міг кинути важку праД

комівояжера. Та їх ніяк не вистачило б на життя. І хто ж буде _пра2

лГнаастм ^К° ^{бУВ Х}°^{Ч 1}„^ЗД°^Р0ВИЙ’ ^{але вже ста}РИЙ чоловік, мати хво,і
ла на астму і щодругии день лежала на канапі, хапаючи ротом иоі

homv ^{Р1 ЛИШЄ сшнадцять} Р°^ків– Коли Грегор згадував про J

йому ставало аж гаряче з сорому й горя.                                                і

Сестра щодня приходила прибирати кімнату Грегора, але так і
звикла до його вигляду. Вона боялася брата, наче він міг її вкусити

_КІ;”:Г ^Ч°^{ТИрнадцять лнів ба}^ьки не зважувалися зайти до йо,

^{ХВаЛИЛИ сестр}У ^за тУРбо-У про Грегора. Потім мати за*

тіла побачити свого нещасного сина. Нагода трапилася, коли ceci

задумала винести меблі із кімнати Грегора, бо побачила, що він
вчився лазити по стінах і стелі.

Грегор, чуючи, що мати нерішуче зупинилася на порозі кімн*

зал^тд канапу і «квапливо зсунув простирадло ще нижче».
_1Я*^{1НКИ В}_л^{ИріШИЛИ} -тягти із кімнати скриню, але вона вияви,

^жр ГпГ’ ^{П0ТШ Ма}™ ^СЛУШН° ^{3ауВаЖИЛа}’ Щ° меблі треба залишити
адже Грегор, коли видужає, має побачити знайомі йому речі. І спр „

«^втР^ативши людську мову і ведучи таке самотнє життя в сім’ї і I
за ці два місяці відбився з глузду», почав забувати, що він людиі I
«І тільки материн голос, якого давно не чув, вернув йому пам’ять». |

том V Гп^{а ЖЙЛЬ}’ ^СЄСТРа’ ^{ЯКа була Перед батьками} великим авто™
нати її R^{POBHX СПраВаХ}’ ^{МалаІНШ}У ДУМКУ. Мати не зуміла перек-

нати 11. «Вони спустошували кімнату, забирали все, що він люГ І

скриню, де лежав лобзик та інше начиння», письмовий стіл, за якї
Грегор готував уроки, як був студентом комерційного училища вЯ

вирішив урятувати хоча б портрет дами у хутрах, виліз на стіну ГпрЗ

362

• ііувся до скла. Мати зайшла в кімнату, побачила руду пляму на Мімі, зрозуміла, що то Грегор, і впала без пам’яті на канапу. Сестра Ььула за краплями, Грегор теж побіг у вітальню і став за спиною ді- Шіціи. Вона обернулася, злякано скрикнула і вибігла з вітальні, за­димивши ногою двері. Грегору залишалося тільки чекати. Він почав Мити по стінах, стелі, а потім у відчаї впав на стіл.

І Іролунав дзвінок. Це прийшов батько. Із уривчастої розповіді до- Ніш Грети він зрозумів, що Грегор силоміць удерся до вітальні і на- ¹ ««пнів матір.

• Грегор повернув голову і глянув угору на батька. Невже це той ■■мий чоловік, що колись кволий лежав у перинах, …неспроможний к Миніть підвестися, і тільки радісно простягав назустріч йому руки?.. |*Іі’ін>р батько був дуже показний: одягнений у щільний мундир з по- •Іілоченими ґудзиками; над стоячим коміром звисало подвійне під- Нпріддя; карі очі… дивилися бадьоро й уважно», завжди розпатлане

–     яііі> волосся тепер було дбайливо зачесане. «Заклавши руки в кише­ні штанів, люто скрививши обличчя, він простував до Грегора». Гре­ції і :інав, що з перших днів перетворення батько вирішив бути з ним шптйсуворішим, а тому почав тікати. Раптом він побачив, що бать­ки кидає в нього яблуками, що стояли у вазі на столі, і відчув, як одне йА’іуко просто-таки вгрузло йому в спину, завдаючи страшного болю. ІІічіритомніючи, він побачив, що мати вибігла з його кімнати, кину- |щ и на шию батькові, благаючи не вбивати сина.

III

Яблуко так і залишилося в спині Грегора. Від цієї рани від страж- Піп понад місяць, втратив рухливість, не тільки не лазив по стінах, м по віть переходив кімнату дуже повільно. Та за ці страждання він піІ»имав винагороду: «тепер щовечора двері до вітальні… відчиняли-

I II, і він, невидимий у темряві, лежав собі і бачив усю родину біля НІ II ітленого столу, слухав їхню розмову…»

Щоправда, тепер у вітальні здебільшого мовчали. Батько засинав у пріслі, «мати, згорбившись, шила тонку білизну для крамниці мод, и ‘ і’стра, що знайшла собі місце продавця, вчила стенографію і фран­цузьку мову».                                                                                             *

0   десятій годині мати й сестра будили батька, під руки відводили

Vіпальню.

Хто в цій спрацьованій родині міг зробити для Грегора більше, мі не було необхідно?

Жили вони дедалі скромніше, служницю відпустили, все робила мити, а найважчу роботу виконувала височенна кістлява жінка з си-

363

асом Грегор Обіцяв собі знову взяти турботи про сім’ю на се’

іоіГзГл? ^{ВТРаЧаВ баЖаННЯ пікл}У^ватися про родину. Іноді йому лося залізти до комори і взяти те, що йому належить і що захочет}

_що-~^В’ ^Щ° ^{6 таке він хотів} з’їсти. Сестра не розміркову що йому смакує, а підсовувала миску з будь-якою їжею. Приб*

?ре7п^В “Г” ^{ТЄЖ абИЯК}” ^{ЯКОСЬ Ма}™ ^{СаМа Д0б}Р^{е вими}ла кімн<

ти і я’ Г^ШИг^ЦЄ’ ^{ЗЙИШЛаСЯ ПЛаЧЄМ}‘ ^БатЬК0 намагався ааспо ні її. і матір. «_а Грегор сичав з люті, що нікому не спало на д-

зачинити двері, щоб він не бачив і не чув цієї веремії».

ощпва прибиральниця за своє довге життя бачила, мабуть *1

такии клопіт, а тому не відчула до Грегора ніякої огиди, коли

ГоегоТ ^{П0 ЧИЛа И0Г}°- ^{Вона Завжди} заглядала до кімнати і клик Р гора ласкавими, як ш здавалося, словами: «Ходи, ходи кузь ‘

Спочатку Грегор не реагував на це, а потім вирішив надати 1 ку рушив на неї, ніби хотів напасти. Але служниця підняла стіл* роззявивши рота. «Видно було, що вона стулить його аж тоді £ торохне Грегора по спині».                                                         ^Д ’

тули^Рвс7ГГ “Г”™ ^НЄДОВГ° ^{буЛа ПУСТ0Ю}‘ ^Д°^{Машні стали} знос ГГ“ ^РЄЧ1’ ^{ЯК1 ЖаЛЬ бул}° ^викинУти. Таких речей бу багато, батьки впустили трьох пожильців, які все, що їм треба п

везли з собою. Вони вимагали, щоб скрізь був порядок, а тому нав

ящик для сміття помандрував до Грегорової кімнати

«Шжильщ часом вечеряли вдома, у вітальні, тому двері до ГГ

пя 1Г^{НаТИ В1ДЧИ}няли Тепер не щодня». Але одного разу робі“ ця залишила двері відчиненими, і Грегор міг бачити трьох поваж_Н1 бородатих панів. Мати і сестра подавали страву, а бвтько шанобл клонився пожильцям, перш ніж іти вечеряти на кухню.

сквиппГпо* ^{В6ЧЄРІ 3 КУХНІ залунала} музика. Це Грета гра.*, ппичяп ^{ПоЖИЛЬЦ1 поп}Р°сили дівчину грати у вітальні. «Грег, р чарован г музикою, насмілився підлізти трохи ближче і вису- голову аж до вітальні». Він був обліплений нитками, волоссям ними недоїдками, бо збайдужів настільки, що кинув звичку вити об килим своє тіло. «І незважаючи на це, він насмілився ступ’ до вітальні на чисту, без єдиної плямки підлогу».

Пожильцям не сподобалась гра, і вони відійшли до вікна, про щ

иха                                                       «_{А сестра грала чудово Грегор підл}._з • Р

че, тримаючи голову при самій підлозі, щоб, може, якось перехоп

сестрин погляд». Йому хотілося, щоб вона зайшла до його кімнати залишалася там, поки він житиме.                                                                                             кімнати

Першою висловилась сестра. Вона сказала, що не вважає цю по- гнору’ своїм братом і хоче, аби сім’я здихалася його.

Ьатько погодився з нею, а мати «затулила рукою рота і з божевіль­ним виразом в очах почала глухо кашляти». Грета кинулася допома- ііпіі матері, а потім знову сказала, що їм треба спекатися цієї потво- І’Н що батьки повинні зрозуміти — це не Грегор, це велика комаха.

♦       Якби він нас розумів, з ним можна було б якось домовитися», — иіп.іяв батько і заплющив очі на знак того, що згоден із дочкою. Ран­нім Грета скрикнула і сховалась за батька. Грегор і на гадці не мав пікати когось. «Просто він почав обертатися, щоб зайти до своєї кім- Ммти». Йому було важко рухатися, адже він давно вже нічого не їв.

■Нарешті він спинився й оглянувся». Усі мовчки й уважно стежи­ли ;.а ним. «Його ніхто не гонив, його полишили на самого себе». Він Шіго ліз до своєї кімнати. Останній його погляд перед тим, як зайти

■кімнату, був спрямований на матір. Але вона вже міцно спала.

«Не встиг Грегор переступити поріг, як двері за ним зачинили N зникнули на ключ». «Що ж тепер?» — подумав Грегор. «Хоч усе

11             по боліло йому, але здавалося, що біль поволі слабшав, тож, пев- Нп, скоро мав і зовсім минутися. Гниле яблуко на спині і запалена інша навколо нього, геть заліплена пилюкою, вже майже не дошку-

4и т йому. Про свою сім’ю він згадував зворушено й любовно». Дум­ки ііого були чисті й лагідні. «Він дожив ще до тієї хвилини, коли за іікіюм почало світати».

Ранком робітниця заглянула на хвильку до Грегора, побачила нерухоме тіло, штовхнула його мітлою, а потім голосно крикнула у спальню подружжя, що воно здохло. Усі Замзи зібралися над тілом і

■  і.ки зараз помітили, який він худий.

Зі своєї кімнати вийшли пожильці і здивувалися, що сніданок ИК не готовий. «Раптом на порозі вітальні з’явився пан Замза в мун­дир., жінка і дочка підтримували його під руки». Хазяїн випростав руку, показав на двері і наказав пожильцям забиратися геть. Чолові­ки були здивовані, але без заперечень одягли капелюхи, взяли ціпки І поспішили вийти. Сім’ї Замза ніби тягар упав з пліч. Вони вирінга- ііи сьогодні добре відпочити й погуляти, сіли писати пояснювальні мм иски на роботу і навіть не помітили, як зайшла робітниця. Коли

365