Світання у Нью-Йорку стогне на височезних крутосходах, шукаючи по гострих пругах жасмини писаної туги.

Грядущого світання ніхто в уста не прийме, бо тут немає «завтра», немає сподівання.

Лише монети часом нестямними роями жалять і пожирають покинуту дитину.

Найперші, що відходять, кістками розуміють: не буде ні кохання безлистого, ні раю. їх тихо поглинає твань чисел і законів, та ігри без мистецтва, та сік без тверді плоду.

Бо світло поховали кайдани, гуркотнеча та безсоромні грозьби тих знань, що без коріння. І люди по кварталах тиняються безсонно — так, ніби щойно вийшли з кривавого потопу.

Переклад М. Москаленка