знали своїм метром, лідером школи.

Уперше надрукував свої вірші 1862 р

вже 1866 року опублікував у «Сучасному

насі» добірку віршів, у яких було помітно в;
естетики групи «Парнас».

Мрія про власну книгу втілилася у о

лістській драматичній поемі «Іродіада» (188

1869), яка залишилася для нащадків у фра
тах.

На межі 60—70-х років символістська
ніка Малларме набуває нових рис, схилякХ
до «герметичної поезії»: він прагне відобр

ти не саму річ, а справлені нею враження:

хоронний тост» (1873), «Надгробок Едгара По» (1877).

1887 року вийшла збірка «Вірші». Поезії «Проза для Дез-Ессента» (Г

та «Принагідні вірші» (1880—1898) — це ілюстрація «герметизму» піз

Малларме. Кращим з пізніх віршів є «Лебідь» (1885), присвячений осмис
ню драми поета у суспільстві.

1893 року вийшла збірка «Вірші та проза», а 1896 року, після смерті П.
лена, Малларме був проголошений «королем поетів».

Як визнаний теоретик символізму Малларме розробив теоретичні за

цього напряму у статтях та виступах: «Про розвиток літератури» (1891), «К

за вірша» (1895), «Таїна в поезії» (1896). Поет проголосив завданням па
вираження «надчуттєвого», закликав уподібнити поезію до музики.

Твори Малларме перекладалися в Україні багатьма відомими поетами.