2)  парадигматики форм у структурі ГК і парадигматики граматикалі- зованих значень; 3) функціональної відмінності; 4) семантичності/ асе- мантичності; 5) функціонально-комунікативної і ситуативно-прагма- тичної, стилістичної перспективи. Статус МФ пізнається лише в ме­жах парадигми, яка зумовлює реальний взаємозв’язок і взаємоза­лежність її значення з іншими значеннями однорідних форм і про­тиставлених МФ. На парадигмі як закритому списку МФ ґрунтується поняття МК, оскільки перші «являють собою елементарні одиниці, які у своїй більшості (більшій або меншій сукупності) утворюють гра­матичну категорію» [Мучник 1971, с. 6]. Тим самим визначення ГК підводиться під тлумачення ГФ, регулярність вираження нею певного ГЗ [Зализняк 1967, с. 65], при цьому акцентуються ті чи інші компо­ненти її структури, серед яких домінуючу позицію посідає визначення ГЗ як структуруючої величини щодо ГФ і загальної семантичної ідеї. І тому граматичній формі властиве «нашарування на лексичне значен­ня, що в ній виражається, якогось узагальненого значення, характер­ного якраз для окремої граматичної форми» [Адмони 1975, с. 42]. Цен­тральним у тлумаченні ГФ залишається наголошення на взаємодії оз­начуючого й означаючого у структурі мовного знака, вплив цього співвідношення на синтагматику (синтактику) мовних знаків. ГФ по­стає то як індивідуальний носій ГЗ, то як складник цілісного утворен­ня — закритого списку МФ мовного знака (парадигми), то як одини­ця, що співвідноситься з комплексами мовних знаків вищого рангу. Визначення статусу МФ як репрезентанта певної МК і носія тієї чи іншої семантичної ідеї повинно здійснюватись у двох вимірах — у плані її місця в реалізації частиномовного значення і в плані взає­модії з іншими категоріальними формами того самого ряду форм і форм з іншими граматичними семами.

Традиційно тлумачать парадигму як «ряд одиниць або утворень од­ного рівня, пов’язаних у мові системними «парадигматичними» відно­шеннями, протиставлених одне одному в самій системі мови» [Маслов 1963, с. 187]. Під поняття парадигми підводять: 1) зразки словозміни;

2)  систему форм частини мови; 3) систему форм МК. Традиційно мор­фологічна парадигматика переважно розглядала зовнішні граматичні засоби побудови форми слова, і тому парадигми визначались як зраз­ки словозміни. Це давало змогу кваліфікувати парадигми: 1) за набо­ром закінчень (тип відмінювання іменників, синонімія флексій тощо);

2)   за характером і кількістю основ (визначення формальних класів дієслів, іменників); 3) за акцентними особливостями.

У такому випадку зникає межа між поняттями «парадигма лек­семи» і «парадигмачастини мови», оскільки перша стає родовою вели­чиною, охоплюючи абсолютно всі можливі перетворення лексеми, у тому числі і формо-, і словотворчі. Очевидно, є всі підстави погодитись із думкою І. О. Смирницького, поглибленою у працях А. А. Залізня­ка, О. В. Бондарка, І. Г. Милославського, І. Р. Вихованця, В. М. Руса- нівського, про особливості співвідношення морфологічної пара­дигми слова з частиномовною парадигмою, статус кожної з них пізнаєть­ся в ономасіологічному плані. Останні становлять план граматичної абстракції, співвіднесений з об’єктивною дійсністю опосередковано через парадигму лексеми. Підставою для розрізнення ступенів морфологіч­ної парадигматики є нерівнорядність кожного з цих понять та їх спря­мованість у різні яруси мовної системи.

Парадигма частини мови — це комплекс МФ, що охоплює всю сис­тему її формотворення [Якубинский 1953, с. 42]. Взаємозв’язок части­

Парадигму МК, яку О. І. Смирницький влучно назвав об’єднуючим моментом «більшого чи меншого числа слів» в одну граматичну групу [Смирницкий 1957, с. 32], «типоформу» («комплексна морфема», за Г. О. Винокуром), протиставивши її словоформі й основній парадигма­тичній схемі — частиномовній парадигмі, можна розглядати у двох вимірах: 1) формальному (зовнішнє вираження граматичних протистав­лень [Зализняк 1967]) і 2) функціональному. Останній вимір охоплює зовнішнє вираження граматичних протиставлень з опорою на їх регу­лярність і внутрішню семантичну мотивованість, що передбачає обо­в’язковість формальної репрезентації позамовного змісту. Розглядаю­чи парадигму МКу функціональному плані, О. В. Бондарко визначає три рівні опису МК, кожен з яких характеризується власним планом граматичного узагальнення і граматичної абстракції: «1) рівень абст­рактної граматичної системи; 2) рівень репрезентації абстрактної гра­матичної системи в лексично конкретних одиницях; 3) рівень функці­онування граматичних одиниць у складі висловлень, у тексті» [Бон­дарко 1983, с. 61]. Загалом погоджуючись із віднесенням парадигми ГК і парадигми частини мови до першого рівня абстракції — рівень абстрактної граматичної системи мови, парадигми лексеми — до рівня репрезентації парадигматичних систем абстрактно-граматичного рівня в лексиці, словоформи як компонента лексемної парадигми — до рівня функціонування граматичних одиниць у складі висловлення, слід підкреслити синкретизм парадигматики МК. Вона охоплює потенціа­ли функціональної спрямованості та функціональної орієнтованості окремих МФ. МК як поняття граматичної абстракції належить до сфе­ри мови, пізнаючись на рівні її системної організації, водночас харак­теризуючись неоднопорядковим і неоднолінійним спрямуванням.

Структуру парадигми МК утворює комплекс взаємодіючих грамем. Грамема є інтегруючим елементом, об’єднуючи часткові модифікації окремої семантичної ознаки, і презентована рядом МК (ряди форм те­перішнього, минулого, майбутнього часу — складники МКчасу дієсло­ва). Грамема ґрунтується на ряді МФ, тобто виступає узагальненням одного з компонентів парадигми МК, яка утворюється загальним ком­плексом словоформ, пов’язаних загальною (родовою) семантичною ідеєю. Парадигма МК може спиратися на парадигму однієї лексеми або охоплювати парадигми різних лексем. Останнє спостерігається у так

Парадигма МК зрідка ґрунтується на одній із парадигматичних підси­стем лексеми, спираючись при цьому у своїй структурі на всю парадиг­му лексеми. Прикладом такої категорії є відмінок іменника. Охоплю­ючи всю парадигму лексеми-іменника, ГЗ відмінка розподіляються між кожною словоформою, становлячи один із ядерних компонентів їх змісту. У подібних випадках спостерігається утворення загальної струк­тури МК на основі часткових виявлень граматикалізованих сем, що за характером вияву є альтернаційними.

В українській мові наявна закономірність у співвідношенні па­радигми МК і парадигми лексеми, що виявляється в однофункціональ- ності грамеми, закріпленості за нею однієї граматикалізованої семи і поліфункціональності словоформи, семантичній кумулятивності лек­семного афікса.

Специфіка взаємодії парадигми лексеми і парадигми МК просте­жується також і в тому, що парадигма лексеми може бути повною і неповною, дефектною (пор. статус дієслів типу смеркатися, дніти, ночіти, вечоріти в структурі МК особи дієслова). При цьому треба враховувати, що парадигма лексеми (граматичне слово, за Л. Г. Яцке- вичем [Яцкевич 1987, с. 49]) та її зміст, тобто вся система лексико- сематичних варіантів, існують в єдності. Останнє визначає спектри впливу лексичної системи на репрезентацію МК (пор. розмежування лексико-семантичних варіантів слова в силу реалізації ГЗ виду дієсло­ва [Загнітко 1990ґ, с. 4-12; Ломов 1977, с. 10]). Щодо участі в реалі­зації лексеми як номінативної одиниці МК посідають різне місце, тому закономірною є постановка питання «про розподіл морфологічних ка­тегорій на такі, які обслуговують слова, і такі, які обслуговують лек- сико-семантичні варіанти слова» [Соболева 1980, с. 127]. Так, слово⁴ загалом обслуговують МК відмінка, роду (переважно) іменника і прик­метника, часу і способу дієслова (якраз у цьому виявляється їх функ­ціональна спільність), тенденція проникнення в номінативну основу слова властива для МК роду, числа іменника, виду дієслова, ГЗ яких розмежовують лексико-семантичні варіанти слова (пор.: камінь — ка­меню (гірська порода) і каменя (окремий шматок, брила гірської поро­ди) (СУМ, т. 4, с. 83-84)) (див.: [Озерова 1990; Соболева 1980, с. 127]).

Виступаючи абстрактним узагальненням лексемної парадигми, МК усвідомлюється як абстрактна системна сутність, що спрямована на утворення одиниць вищого порядку і відображення у своїх елементах позамовного змісту. Тим самим парадигма МК є складником час­тиномовної парадигми. Комплекс парадигм МК, які характеризують частину мови і становлять її парадигму, визначає статус частини мови в граматичній системі мови. Умовність терміна «парадигма частини мови» очевидна, оскільки мається на увазі сукупність протиставлених

і взаємозв’язаних, взаємозумовлених парадигм як репрезентантів окре­мих МК, зв’язок яких виявляється на міжпарадигматичному рівні. Умовність також зумовлюється проблематичністю тлумачення частин мов, розуміння яких є часто діаметрально протилежним. Показовим у цьому напрямі є погляд Л. В. Щерби, який, розвиваючи концепцію

І. О. Бодуена де Куртене, кваліфікує частини мови як «лексичні кате­горії», підкреслюючи умовність цього терміна [Щерба 1957, с. 186].

Визначення частини мови повинне спиратися на комплекс вихід­них ознак, важливість кожної з яких мотивується її місцем у час­тиномовній спеціалізації слова. Кваліфікація ядерності іменника та дієслова ґрунтується на морфологічному, синтаксичному, семантично­му і словотворчому комлексі ознак. Визначальним при цьому якраз є те, що іменникові та дієслівні МК у сучасній українській мові висту­пають автономними, зумовлюючи відображення їх формально-грама- тичного і семантичного змісту в інших частинах мови [Вихованець

1987,  с. 18, 22, 25 ідалі].

У морфології, як і на інших рівнях мови, послідовно реалізується принцип підпорядкування і співпідпорядкування класів і підкласів слів. Відмінність морфологічних співпідпорядкування і підпорядку­вання полягає в тому, що кожен граматичний клас слів характери­зується власного системою МФ, специфічних лише для нього. Частини мови виконують спеціалізовану функцію у побудові висловлення, що свідчить про неоднопорядковість функціональної специфіки частин мови, вони за «своєю природою» виявляються нерівноправними. Усі основні класи слів (іменники, прикметники, прислівники, дієслова)

Взаємозумовленість парадигми частини мови і парадигми МК мож­на розглядати щодо участі останньої в реалізації частиномовного зна­чення і співвідношення їх парадигм. Перший тип взаємодії є акту­альним при встановленні значущості кожної МК в оформленні загаль-

На підставі однойменності МК інколи намагаються аргументувати думку про міжчастиномовний рівень їх парадигми (МК роду, числа імен­ників і прикметників, дієслівних форм і т. д. [Яцкевич 1987, с. 50-51]). Аналіз однойменних категорій у різних частин мови гостро ставить пи­тання про диференціацію часткових і загальних категорій. Перші — це ГК у певному граматичному розряді слів. Узагальнена ГК — це су­купність часткових ГК, що характеризуються однойменністю і взає­модією синтагматичних полів (пор.: [Зализняк 1967, с. 35]). Водночас слід чітко розмежовувати: 1) статус таких часткових категорій; 2) їх функціонально-семантичну специфіку; 3) текстоорганізуючу функцію тощо. Справедливим є наголошення на тому, що «збіг назв у різних часткових граматичних категорій не є щось, яке з необхідністю випли­ває з фактів мови, а повинне розглядатись (у крайньому разі в ряді випадків) як результат застосування певних принципів опису» [За­лизняк 1967, с. 34]. Часткові категорії як складники макрокатегорії своїми значеннями спрямовані одна до одної, характеризуючись різни­ми напрямами взаємодії (пор. морфолого-синтаксичний: зелене дерево, світла хата, гарний день, смисло-змістовий: лікар прийшов/лікар прийшла із «самостійним жіночим родом дієслова», за О. М. Пєшков- ським, тип узгодження за родом). Часткові ГК є взаємозв’язаними і взаємозумовленими. Поняття макрокатегорії відбиває специфіку взає­модії і взаємопроникнення часткових МК, у результаті чого здійснюєть­ся реалізація позамовних смислів. Синтагматична спрямованість міжча- стиномовної внутрішньокатегоріальної взаємодії відбиває особливість співвідношення частиномовної і категоріальної парадигм, статус зовнішніх функцій МК у мовній системі. Відштовхуючись від специ­фіки реалізації ГЗ на синтаксичному рівні, є всі підстави стверджува­ти наявність міжчастиномовної парадигми макрокатегорій, у якій ре­алізуються особливості її компонентів.

Існування мовних елементів є взаємозумовленим. У моделюванні мовленнєвої діяльності в інтелектуальних системах одним із ядерних є поняття мовної взаємодії, яка охоплює комунікативне середовище, мовну і комунікативну компетенцію партнерів по спілкуванню [Моде- лирование 1987, с. 17-45]. У результаті такої взаємодії здійснюється зміна окремих елементів. При цьому слід чітко відмежовувати власне взаємодію ГК від їх взаємозумовленості [Храковский 1950, с. 20-21]. Взаємозалежними є такі ГК, в основі яких наявний спільний само­стійний семантичний компонент (вид і час дієслова подають відмінну інтерпретацію спільної ідеї часу). Взаємодіючими можуть бути кате­горії у межах однієї частиномовної парадигми (рід і число, рід і відмінок

Експліцитна взаємодія МК наявна в тому випадку, коли кожна МК характеризується власним експонентом. Так, фінітне дієслово в хіна- лузькій мові, крім кореня, уміщує показники категорій виду, часу і способу [Кибрик 1989], тобто у кожній формі фінітного дієслова на­явні абсолютні величини — категоріальні значення виду, часу, спосо­бу, що заповнюються перемінними — окремими афіксами — носіями певних значень [Кузьменков 1984, с. 10-45].

Взаємодія часткових категорій виявляється в межах їх синтаг­матичних площин і в процесі утворення одиниць вищого рівня. Існує кілька різновидів такої взаємодії. Одним із них є спектральність пара­дигми загальної ГК, що у своєму обсязі вичленовує кілька відмінних парадигм однойменних часткових МК, серед яких вирізняється ядерна (семантично мотивована) і периферійні (відображувальні) парадигми. Так, категорії роду, числа і відмінка охоплюють іменникову, прикмет­никову та інші парадигми. При цьому функціональне навантаження цих парадигм в іменників та атрибутивних компонентів відмінне.

Поповнення словникового фонду певної частини мови новими утво­реннями, у структурі яких не редукувалися повністю категоріальні значення вихідної частини мови, зумовлює цілий спектр їх взаємодії з частиномовною парадигмою, до якої вони влились. Складність взаємодії частиномовної парадигми і парадигми лексеми мотивується тим, що:

1)  парадигма окремого слова може становити лише частину загального комплексу форм певної частини мови (пор. співвідношення неповних, потенційно повних і дефектних парадигм слова, тлумачення непослідов­них корелятивних категорій [Бондарко 1976, с. 76-89; Городенская 1975; Зализняк 1967; Кубрякова 1978, с. 5-23; Маслов 1968, с. 5-8; Погиба 1983; Соболева 1980]); 2) неоднорідність морфологічної парадигми лек­сем однієї частини мови зумовлена конкретними історичними процесами у сфері словотвору, лексики і морфології [Брусенская 1990, с. 3-8; Дег-

Різноманітність взаємодії парадигми лексеми, парадигми МК і па­радигми частини мови зумовлюється їх взаємозв’язаністю, спрямо­ваністю в структуру мови і на відображення явищ і реалій об’єктивної дійсності та специфіки відношень між ними. Останні демонструють особливості репрезентації МК на різних рівнях мови й закономірності граматичного оформлення слів і нерівнорядність типів формотворення. ГЗ може реалізовуватися за допомогою: 1) морфологічного; 2) синтак­сичного (аналітичні ГФ слова); 2) лексико-семантичного (суплетивізм) формотворення (див.: [Виноградов 1975, с. 43,174-180]). Функціональ­на неодноманітність/нерівнорядність типів формотворення свідчить про різний характер парадигматики, що перебуває в основі визначення МК та її співвідношення з частиномовною і лексемною парадигмами.

У сучасній українській мові виділяється кілька різновидів пара­дигм МК: 1) класифікаційний (грамеми розподіляються між різними співвідносними/неспіввідносними лексемами — диференціація за ро­дами іменників — назв неістот (Грунт//земля//озеро; будинок//ха- та//вікно; стіл//полиця //коромисло), грамеми числа в іменників типу вода//води, пісок//піски, біг//біга); 2) дериваційний (грамеми розпо­діляються між членами словотвірної пари — грамеми роду, особи в іменників типу лікар//лікарка, викладач// викладачка, фехтуваль­ник//фехтувальниця, такий розподіл між грамемами може здійсню­ватися і серед кодериватів — сумісних похідних типу

.» колгоспник                             .у радгоспник

колгосп                                   радгосп

“** колгоспниця                          **”*радгоспниця);

3) модифікаційний (грамеми розподіляються між словоформами лексе­ми, що чергуються (альтернації), грамеми відмінка іменника);

4)   конверсивний (грамеми розподіляються або між різними пара­дигматичними рядами однієї лексеми — грамеми числа іменників (одн. хат-а//хат-и//хат-і//хат-у//хат-ою//хат-і//хат-о і мн. хат- 0// хати//хат-ам//хат-и //хатами//хат-ах//хати), або між двома конверсивними лексемами — грамеми роду, особи в іменників типу кум [кум-® І/кум-а //кум-ові//кум-а//кум-ом//кум-ові//кум-е] — кума [кум-и//кум-і//кум-у//кум-ою//кум-і/ /кумо]); 5) мутаційний (поля­гає у внутрішних перетвореннях, лексеми і грамеми розподіляються між різними вживаннями однієї лексеми — грамеми числа в імен-

Різновиди функціональних типів парадигм співвідносяться з пев­ним типом ГЗ. Класифікаційна парадигма корелює із сигніфікатив- ним типом ГЗ, відбиваючи особливості реалізації певної семантики на рівні мови (пор. ГЗ роду іменників — назв неістот; ГЗ виду дієслова і т. д.). Відтінки таких ГЗ не пов’язані безпосередньо з відповідними ознаками референтів (денотатом дії), а співвіднесені з концептуальни­ми уявленнями про них у категоріях української мови. Подібні відтінки визначаються лише на основі власне мовних ознак і становлять сигні­фікат роду іменника, виду дієслова та ін. Отже, категоріальне значен­ня, що ґрунтується на класифікаційних парадигмах, є сигніфікатив- ним⁵.

Часто МК об’єднують кілька функціональних типів морфологічних парадигм. Поруч із класифікаційною парадигмою в категорії роду (ча­стково в ГК особи/неособи) репрезентовані дериваційна і власне-ана- літична, які утворюють ядро МК роду. Це пояснюється послідовною співвіднесеністю ГЗ роду — ч. і ж. — з відповідною ознакою статі (площина активного перетину НК статі), сюди ж прилягає невелика кількість іменників с. р. їх родова приналежність мотивована озна­кою недорослості.

М3 як один із визначників структурування лексики неоднаково взає­модіють з ЛЗ. Сукупність перших визначає категоріальну структуру мовного ладу, впливає на діапазон функціонально-семантичних кате­горій (функціонально-семантична опозиція «дозвіл/заборона» залежить від М3 виду дієслова, зокрема в таких випадках, як пропускай//не пропускай (пор. [Русская 1979, с. 158,160 і далі]). Особливо значущим у системі М3, їх структуруванні в межах МК виступає їх протистав­лення за ознакою маркованості/немаркованості. їх відмінність вияв­ляється у ширшому функціональному діапазоні немаркованого члена