Визначальною у розмежуванні МК і ЛГР6є регулярність/нерегулярність формальної фіксованості певної семантики і витворення/ невитворення на цій основі цілісної структури. Поза системою МК перебувають значні угруповання слів, що співвідносяться з граматичними стосунками, впливають на статус МК і яким властива відносна регулярність вираження змісту. Ґрунт кваліфікації певного угруповання лексем як ЛГР становить їх семантична спільність. Під поняття ЛГР інколи підводять частиномовні класи слів [Ярцева 1975, с. 5- 23], що є ієрархічно вищими угрупованнями. В основі їх вирізнення перебувають семасіологічні (ономасіологічні), морфологічні, синтаксичні та дериваційні фактори [Вихованець 1988, с. 10-19, 24-27], становлячи ґрунт гетерогенної класифікації частин мови (пор. гомогенні критерії, що базуються на лексичному [Балли 1955, с. 128-136], морфологічному [Мухин 1976, с. 162-163, 171-176, 178-180; Мухин 1980, с. 71-94] підході, і гетерогенний критерій, застосовуваний Л. В. ҐЦер- бою [ҐЦерба 1974, с. 78-81], В. В. Виноградовим [Виноградов 1986, с. 39-45], В. М. Жирмунським [Жирмунский 1968, с. 7-32], В. Г. Ддмо- ні [Аатопі 1972, с. 62-68], І. К. Кучеренком [Кучеренко 1961а, с. 75-89, 92], І. Р. Вихованцем [Вихованець 1988, с. 10-19]). Урахування співвідне- сеності/неспіввіднесеності граматичного компонента з поняттям (логічний критерій), узагальненого значення лексем (семантичний критерій), їх синтаксичної спеціалізації (синтаксичний критерій), закріплення словотвірних засобів за окремими цілісними угрупованнями слів (дериваційний критерій) розкриває механізм частиномовної диференціації лексем. Морфологічний критерій поширюється на формальні ознаки частин мови — сукупність МК і парадигм. Остання становить частиномовну парадигму і свідчить про її відмінність від інших, характеризуючи частиномовні класи слів. Тому об’єктивною постає відмінність між частинами мови в особливостях їх парадигм [Ковзеіі 1963; Кигіска 1970], що не лише окреслюють класи лексем, а беруть активну участь в оформленні частиномовного значення. Переконливішою є кваліфікація частин мови як морфолого-синтаксико-слово- твірно-семантичних класів слів із констатацією особливостей онома- сіологічного, морфологічного, синтаксичного і словотвірного принципів у групуванні лексем. Названі чотири критерії підтверджують ядерність іменника та дієслова, що мотивується статусом їх МК, синтаксичними функціями, цілісністю словотворення та семантикою.
До МК прилягають ЛГР слів, які не завжди термінологічно окреслюються, при цьому кожен з ЛГР у межах певної частини мови по- різному кваліфікується 7. Так, О. О. Шахматов тлумачить речовинність, збірність, одиничність як ГК [Шахматов 1941, с. 435-454]. Подібні міркування висловив і В. В. Виноградов, заперечивши лише приналежність окремих слів до цих ГК [Виноградов 1986, с. 166]. Семантична ознака, покладена в основу визначення речовинних іменників, не викликає |
Розділ І. Системність категоріальних відношень. |
37 |
заперечення [Матвіяс 1969, с. 66]. Сумнів виникає у встановленні формальних засобів вираження речовинності і констатація їх регулярності. Найчастіше такі слова кваліфікують як «назви іменників з речовинним значенням», «категорія речовинності», «семантична категорія речовинності» [Курс 1951/1; Леонова 1983, с. 24-34; Матвіяс 1969, с. 66]. Найпереконливішим є тлумачення іменників з речовинним значенням як ЛГР, оскільки останні є граматично значущим угрупованням слів на ґрунті семантичної спільності щодо МК числа і не спираються на спеціальну систему форм. Термінологічне окреслення слів як ЛГР виступає ємнішим і передбачає: 1) об’єднання слів на ґрунті семантичної спільності; 2) значущість угруповання для граматики;
2) морфемну маркованість/немаркованість і т. д. Семантика речовинності може бути формально вираженою (род. в. іменників ч. р. другої відміни (свинцю, кисню, ситцю, крепдешину, шифону) і формально невираженою (вода, пшениця, гречка, кукурудза, морква, капуста, цибуля, малина, мак), що й підтверджує лексико-граматичну специфіку угруповання лексем із речовинним значенням. Визначальним чинником їхнього об’єднання є їх відношення до опозиції «рахованість/не- рахованість» і класифікаційна парадигма МК числа. ЛГР, семантика яких базується на морфемній мотивованості, не становлять опозицію іншим ЛГР. Хоча спроби установити таку опозицію досить широко представлені в дослідженнях із проблем аспекто- логії, зокрема при аналізі АД. Ознака формальної фіксованості/не- фіксованості значення виявляється тією межею, яка зумовлює зара- хування/незарахування лексем до ЛГР. Так, одні аспектологи відносять до ЛГР акціональності групи дієслів з формальною фіксованістю і формальною нефіксованістю АД8 (Ю. С. Маслов, О. В. Бондарко, М. О. Шелякін та ін.), інші зараховують до ЛГР лише групи дієслів з формальною фіксованістю значень (Н. С. Авілова, Г. Г. Кухтенкова). Розрізнення характеризованих ЛГР (слова з формальною фіксованістю семантичної ознаки) і нехарактеризованих ЛГР є суттєвим, оскільки розкриває механізм граматичного структурування лексики, підкреслює функціональне навантаження тих чи інших словотвірних елементів, їх взаємодію з МК, диференціацію частиномовних дериваторів. Характеризовані ЛГР становлять ядро взаємодії з МК, до периферії належать нехарактеризовані ЛГР. До характеризованих ЛГР входять збірні9, одиничні іменники, окремі АД (обмежувальний, інхоативний, ітеративний, дистрибутивний, делібітативний, меліоративний та ін.), зворотні дієслова. Формальна фіксованість значення в межах ЛГР буває трьох різновидів: 1) послідовна (ядро); 2) непослідовна (напівпериферія); 3) часткова (периферія). Ядро характеризованих ЛГР становлять іменники із значенням одиничності (“словотвірний формант ин(-ин- + -к-; ин- + -очк-)): соломина, хлібина, стежина; соломинка, хлібинка, стежинка; соломиночка, хліби- ночка, стежиночка; збірності (ств-(-цтв-), -(/)-, -і(і)-, (н)-, от-, -в-, -еч-, -ич-, ар-, -ор-, -ин-, ин(і)-, -аж-, нульовий суфікс): студентство, |
38 |
Морфологія |
жіноцтво, кілля, паліччя, братія, комарня, пташня, звірота, дрібнота, листва, мурашва, малеча, галич, мошкара, озимина, ярина, бобовиння, кукурудзиння, молодь, юнь, літраж і т. д.; окремі АД, хоча й вони ґрунтуються часто на різних словотвірних засобах, яким притаманна міжрозрядна омонімія (пор. префікси по-, роз-, за- та ін.).
Напівпериферію характеризованих ЛГР утворюють абстрактні, конкретні, речовинні іменники, якісні, відносні, присвійні прикметники, зворотні дієслова. Особливістю напівхарактеризованих ЛГР є відсутність регулярного формального показника значення. Проблема їх кваліфікації полягає у встановленні корелятивності/некорелятивності форманта і значення, вияві впливу ЛГР на статус МК. Так, абстрактні іменники розширюють класифікаційну парадигму МК числа і свідчать про нейтралізацію МЗ числа серед іменників з досить суворо орієнтованою синтагматичною функцією, що підтверджує залежність морфологічної парадигми числа від синтаксису. Диференціація іменників на конкретні й абстрактні здійснюється на ґрунті їх відношення до опозиції рахованості/нерахованості. Периферію становлять ЛГР, позбавлені формалізації семантики. Особливе місце серед них посідають власні й загальні назви. Належність іменника до ЛГР власних назв переважно мотивується комплексом позамовних факторів. Межі між власними і загальними назвами досить умовні: потенційно кожен апелятив може трансформуватись у ЛГР власних назв, пор. символічні найменування «воротар», «Зірка», «Гірник», «Шахтар» (команда) тощо. Відмінність власних назв від загальних найповніше виявляється в їх числовій парадигматиці та статусі в структурі МК числа. Для власних назв характерною є класифікаційна парадигма (Василь, Петро, Павло// Альпи, Карпати, Афіни, Лубни). На цьому тлі напівпериферійні ЛГР абстрактних і конкретних іменників вирізняються наявністю певних формальних показників значення. Абстрактність виражається суфіксами -изм-(-ізм-), -от-, -к(У)-, -ен(і)-, -т(і)-, -ін(і)-, -ств-, -цтв-, -нин-, -6-, -в-, -н-, -ощ-, -ин-, -аці(])~, -ізаці(])~, -чк-, -ан-, -фікаці(і)-, -аж-, -изн-, -ін-, -щин-, -(;)-, -іст-:романтизм, популізм, гострота, щедрота, навчання, пересушення, шиття, биття, квиління, сушіння, терпіння, страдництво, жниварство, директорство, репетиторство, шефство, стажировка, мішанина, біганина, чеканина, штовханина, боротьба, ходьба, молотьба, гонитва, ловитва, брехня, маячня, борня, тріскотня, реготня, гульня, могутня, любощі, ревнощі, пестощі, обжинки, родини, заручини, оглядини, автоматизація, вулканізація, пастеризація, компіляція, озимізація, телефікація, газифікація, тренаж, бракераж, пілотаж, дешевизна, до- роговизна, сивизна, гнилизна, вульгарщина, глибочінь, голубінь, бистрінь, мудрість,радість, відважність і т. д. (близько 18 000 слів). Віднесення іменників з абстрактним і конкретним значенням до на- півпериферійних зумовлюється наявністю значної кількості лексем без формальних показників їх семантики (пор. олівець, хліб, кільце — конкретні іменники і доля, краса — абстрактні іменники). Напівха- |
РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень. |
39 |
рактеризованим ЛГР абстрактних і конкретних іменників властива некорелятивність формального вираження їх значень. У сучасній мові абстрактність є формально фіксованішою, що мотивується похідністю (хоробрий -» хоробрість, мужній -> мужність, похмурий -> похмурість (близько 28,0 %, або 62 546 іменників)) та предикатністю цих іменників. Власне-предикатність останніх відбиває синтагматичний статус абстрактних іменників і реалізацію ними згорнутої пропозиції. Абстрактні іменникі об’єднують у своїй структурі іменникові та пре- дикатні властивості, виразниками граматичної предметності є суфікси і синтаксична позиція (підмет, додаток). Остання диференціює їх власне-предикатний і невласне-предикатний статус. Власне-предикат- ний характер абстрактних іменників найпослідовніше реалізується в їх суб’єктних валентних відношеннях, що виражаються через залежний родовий відмінок: Прихід гостя стривожив усіх <- Те, що гість прийшов, усіх стривожило; Його хоробрість уже нікому не могла дати спокою (Панч, 1972, с. 18); Бадьорість кожного з нас була напускною, але ж не відступати тепер (Сільські вісті. — 1987. — 16 червня). Модель «відад’єктивний (віддієслівний) абстрактний іменник + род. в. суб’єкта дії» («род. в. суб’єкта дії + відад’єктив (девербатив)») є регулярною в сучасній мові.
Серед абстрактних іменників значну частину становлять девербати- ви, що відбивають активні процеси міжчастиномовних дієслівно-імен- никових трансформацій (власне-синтаксичні, морфологічні, семантичні). Словотвірні засоби морфологічного оформлення міжчастиномовних трансформацій підпорядковані вираженню граматичної предметності й об’єднують: 1) нульову суфіксацію (від’їзд, приїзд, прихід, похід, надія, відповідь); 2) суфікси -щ’])-, -ан(і)- (бажання, змагання, очікування, хворіння тощо, близько 7000 слів), характерні для іменників с. р.; 3) суфікси -аці(ї)-, -6-, іан-, наявні серед слів ж. р. (агітація, акредитація (853 лексеми, або 6,0 %); ворожба, боротьба (33 іменники, або 0,2 %); Шевченкіана, Моцартіана (12 слів, або 0,06 %)таін.). Окремі з девербативів перебувають ближче до дієслівної частиномовної семантики, про що свідчить збереження ними формально маркованого ГЗ виду (виховування//виховання, вивершу вання//вивершення, вибування//вибуття, довершування//довершення, завертання/ / за- вернення, засилання//заслання, застилання/ /застелення, звершування/ /звершення, звертання//звернення, замовляння//замовлення, завершування// завершення, осягання//осягнення, опромінювання// опромінення, повертання/ / повернення, переплітання// переплетення, перегруповування//перегрупування, поливання/ /полиття, прибуван- ня//прибуття, сполучання/ /сполучення, спрямовування/ /спрямування, стискання//стиснення, стверджу вання//ствердження, утверджу вання//у твердження, утискання//утиснення (усього 700)) у корелятивних парах. Редукція дієслівної семантики є незначною, оскільки власне-преди- катний статус таких субстантивів нейтралізує категоріальне значення іменникового числа і трансформує вияв останнього у міжпарадигма- |
40 |
Морфологія |
тичний план, звужуючи репрезентацію лексико-семантичної предметності. Формальна маркованість числа серед девербативів с. р. є слабкою, оскільки лише сім із чотирнадцяти відмінкових формантів несуть інформацію про нього. Це поряд з відмінковим максимальний вияв парадигматичної нейтралізації форм однини і множини. Щодо відмінкового вираження, то серед субстантивів також наявна значна нейтралізація парадигматичної опозиції відмінків, що охоплює більше половини МФ, пор. одн.: -а(-я)//-а(-я)//-у(-ю)//-а(я)//ам(-ям)//-а(-я) і мн.: -а(-я) //-ф І Гам (ям)//а(я)//ами(-ями)//ах(-ях)//~а( я). Ідентичні суфікси (абстрактності) зустрічаються і серед іменників конкретної семантики (розподіл, водовоз, хліборіз і т. д.). Межі між абстрактними і конкретними іменниками хисткі, в основу їх розмежування покладено ономасіологічний принцип, взаємодію з морфологічною парадигмою числа. Усі конкретні іменники, за винятком слів ріигаїіа іапиїт, належать до конверсивної парадигми МК числа, послідовно утворюючи форми однини і множини. Абстрактні іменники становлять ядро недискретності і відповідно класифікаційної парадигми граматичного числа. Розбіжності у кваліфікації абстрактних і конкретних іменників [Леонова 1983; Матвіяс 1969, с. 64-65; Сучасна 1991, с. 169-170] мотивуються відсутністю чітких формальних показників їх значення, син- тагматичністю абстрактних іменників. Остання означає складний (триступінчастий) процес міжчастиномовної трансформації. Такі слова не позбавлені повністю ГЗ вихідної частини мови (інколи спостерігається омонімія МФ:
крикнути крик *”л т*. кричати), що позначається на їх функціях. їх уживання у структурі простого речення семантично ускладнює його. Абстрактні лексеми являють собою пропозицію, що інколи вміщує і каузацію10, пор.: Проводи хлопця затягнулись аж до краю села <- Хлопець від’їжджав + Усі проводжали хлопця аж до краю села (каузативне слово само не називає ту дію, що виступила засобом каузації) і т. д. Суперечливим у сучасній лінгвістиці є питання про статус дієслів активної/пасивної семантики, виділення окремих груп серед зворотних лексем. Вирізнення однієї групи дієслів виступає самодостатнім для тлумачення статусу інших значень. На аналізі перехідних/неперехідних дієслів ґрунтується дослідження стану (В. М. Русанівський, М. В. Леонова та ін.). Інші дослідники, навпаки, виходять з обов’язковості семантики стану дієслова [Вуланин 1976; Исаченко 1954, с. 45; Якобсон 1985, с. 213-214], значення перехідності/неперехідності розглядаються окремо. Різноманітність підходів зумовлює неадекватну кваліфікацію угруповань дієслів із семантикою транзитивності/інтран- зитивності, активності/пасивності. Непоодинокими є визначення, наприклад, транзитивності/інтранзитивності то як семантичної категорії (Н. К. Дмитриєва, Н. П. Калакуцька), то як семантико-синтаксичної (О. О. Потебня, Д. М. Овсянико-Куликовський, В. О. Богородицький, |
РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень. |
41 |
О. О. Холодович, А. К. Хасенова), то як морфолого-синтаксичної [Бе- лоусова 1983, с. 33-47] і навіть повне її заперечення (В. К. Поржезинсь- кпй, С. Карцевськпй, О. М. Пєшковський). Поруч із цим обґрунтовується погляд на транзитивність/інтранзитивність як морфолого-се- мантичну категорію (О. В. Бондарко). Не менший діапазон щодо кваліфікації статусу і місця в системі часткових ГК характерний і для дієслів із семантикою активності/пасивності. Кожен з названих поглядів має свою тривалу традицію [Загнітко 1990, с. 77-82] і заслуговує на увагу, відображаючи у своїй суті різні акценти й підходи до аналізу того самого лінгвістичного явища.
Розмежування «відкритих» і «прихованих» ГК робить можливим зарахування до складу МК лише таких, які характеризуються регулярним вираженням семантики через протиставлені ряди МФ [Соколов 1990]. Широке тлумачення «відкритих» ГК ґрунтується на формалізації семантики в межах слова або поза ним11 [Уорф 1972, с. 45], що відповідає загальному розумінню ГК. Перенесення МФ у сферу синтаксису розмиває саме поняття МК і не відбиває її зміст на віртуальному рівні мовного знака як фундаментального засобу сруктурування лексики і вираження частиномовного значення. Транзитивність/інтранзитивність поряд із різновидами семантики рефлексивності, активності /пасивності, стативності, результативності мають місце на рівні віртуальної дієслівної лексеми і співвідносні з її семантичною структурою. Кваліфікація дієслова (1) як частини мови і (2) як репрезентанта позамовної ситуації висвітлює механізм організації сем у структурі дієслівної лексеми на віртуальному рівні, домінування серед них синтагматичних сем. їх реалізація зумовлює «злитість» різних одиниць у реченні. Уже на віртуальному рівні дієслово передбачає семантично незаповнені гнізда, які можуть бути реалізовані/нереалізовані в процесі мовленнєвої комунікації. Наголошення об’єктних сем у структурі дієслів відповідної семантики є логічно виправданим, оскільки зв’язок суб’єкта й об’єкта на рівні речення є взаємопередба- чуваним [Норман 1972, с. 12-30; Русанівський 1971], дія суб’єкта не може бути реалізованою поза експлікацією об’єкта. Поруч із семою об’єкта перебуває сема інструментальності, яка також міститься у дієслові і передбачає аргумент відповідної семантики (пор.: вишивати рушник/вишивати рушник голкою; забивати цвях/забивати цвях молотком; відколювати шматок/відколювати шматок ножем). Виділення перехідних/неперехідних дієслів при аналізі морфологічних явищ переносить дослідження в семантичний (структура дієслівної лексеми) і синтаксичний (суб’єктно-об’єктні зв’язки) план, залишаючи поза межами реалізацію сем адресата, знаряддя, засобу дії, що перебувають в одному ряду валентних гнізд. Віднесення перехідності/неперехідності до морфологічних явищ залишає нез’ясованою специфіку її співвідношення із семантикою активності/пасивності. їх особливості повинні розглядатися в структурі міжрівневої опосередковано морфологічної категорії валентності дієслова, що характеризується нерівнорядною ієрархічною структурою у формальному і семантично |
42 |
Морфологія |
му плані. Зіставлення валентностей усього загалу дієслів розкриває специфіку трансформації суб’єктно-об’єктних відношень у пасивних дієслів (Студенти збирають урожай -» Урожай збирається студентами) і взаємодію ГЗ валентності з первинними відмінковими функціями. Загальна кількість похідних дієслів пасивної семантики у сучасній мові незначна (близько 1500 слів серед 16 225). У більшості випадків приєднання постфікса -ся (сь) сигналізує про зміну семантики предиката дії на предикат стану і витворення нової лексеми з відмінною валентністю (пор.: Хлопець майструє радіоприймач// Радіоприймач майструється хлопцем; Хлопець був відважним + Це захоплювало всіх -» Відважність хлопця захопювала всіх). Активність/ пасивність дієслів як компонент категорії валентності пов’язана з МК в силу того, що відмінкові значення іменника зумовлюються семантико-синтак- сичними властивостями дієслів, участь відмінків у дериваційних процесах є валентнозумовленою і предикатноопосередкованою.
Кожен компонент категорії валентності характеризується аргументом відповідної семантики і передбачає його формальне вираження. Лише постійна лівобічна позиція і реалізація семантико-синтаксич- ної функції суб’єкта зумовлюють ядерність називного відмінка. Часткове формальне вираження значення пасивності12 свідчить про укомплектованість (словотвірну) його ядра, до якого належать також словоформи типу коханий, писаний, очікуваний, залитий. Усі інші дієслівні лексеми, що головним значенням мають пасивність, становлять периферію функціонально-семантичного поля пасивності. Активні й пасивні конструкції нееквівалентні і за своїм когнітивним потенціалом (пор. паралельний розвиток системи часів в активі й пасиві у старо- німецькій мові та генетичну похідність активних конструкцій від пасивних в англійській мові), оскільки пасивна конструкція вміщує кваліфікацію предмета в аспекті нової ознаки, що в нього з’явилася, і реалізується через призму «спостерігача» (можливість/неможливість експлікації/неексплікації суб’єкта становить основу відсутності пасивної діатези дієслів типу шпурнути, швиргнути, шпурляти, швиргати, жбурляти). Активність співвідноситься з позицією «діяча». Таким чином, перехідність, активність/пасивність, результативність, каузативність, реципрок (взаємність), стативність є семантичними компонентами міжрівневої проміжної морфологічно опосередкованої категорії валентності дієслова, причому частина її семантичних компонентів пов’язана із словотворенням і відбиває особливості міжрівневої взаємодії. Перехідність/ неперехідність вирізняється серед інших компонентів у силу ядерності семантико-синтаксичної функції об’єкта (знах. в.) як реалізатора значення субстанціальності та морфологічного закріплення, що й відбиває її поряд з лівобічною валентністю ієрархічно найвищу позицію. До периферії належать нехарактеризовані ЛГР особової/безособової семантики, статус яких слід розглядати на загальному тлі дієслівних МК і у співвідношенні з категорією валентності. Семантика особовості /безособовості охоплює весь загал дієслів і взаємодіє з ГЗ валент |
РОЗЛІЛ І. Системність категоріальних відношень. |
.43 |
ності в плані їх вираження/невираження. Протиставлення дієслів особової /безособової семантики ґрунтується на архісемі «суб’єкт», щодо якої всі лексеми поділяються на суб’єктні/асуб’єктні. Безособові дієслова характеризуються нульовою лівобічною валентністю і відсутністю особової парадигми (пор.: світати світає, палати —• палає, морозити -+ морозить, сніжити —> сніжить), на основі чого робиться інколи висновок про їх інперсональність [Русановский, Жовтобрюх, Городен- ская, Грищенко 1986, с. 86-88].
Взаємодія семантики МК із значенням ЛГР є надзвичайно складною13. Часто значення останніх є обмежувальним фактором поширення загальнокатегоріальної семантики (пор. збірність, одиничність, речовинність, абстрактність і опозицію однини/множини), що й зумовлює аналіз ЛГР у складі семантики певної МК (О. О. Шахматов, О. В. Іса- ченко та ін.), у такому випадку розкривається механізм впливу значення ЛГР на витворення форм МК, його обмежувальний і диференціюючий потенціал. Коректнішим і послідовнішим є розгляд структури МК в аспекті їх взаємодії з ЛГР, що співіснують, часто корелюючи, семантично накладаючись і перебуваючи в опозиції до інваріантного значення МК. При цьому ЛГР і МК характеризуються власними особливостями в ономасіологічному плані, що й визначає їх місце і статус у загальній граматичній системі, специфіку в реалізації фундаментальних понять предметності й ознаки. ЛГР виділяються на основі відношення до категоріальних властивостей певної частини мови14, взаємодіючи із семантикою її МК, репрезентуючи їх особливості і детермінуючись відношеннями до МК, їх відображувальноїсемантики. Ономасіологічний принципе провідним у розмежуванні ЛГР і МК. За формальною фіксованістю значення встановлюється регулярність/нерегулярність, обов’язковість/необов’язковість, системність/асистемність, структурність/аструктурність, означеність/ неозначеність вираження загальної семантичної ідеї, яка й набуває своєї формальної диференційованості, що відбиває її струк- туру- На цьому рівні перебуває найістотніша відмінність між ГЗ і значенням ЛГР слів: перші за своїми ознаками є граматичними, другі — лексико-граматичними, зокрема словотвірними; слова об’єднуються в ЛГР за спільністю лексико-граматичних сем. Значення останніх є або результатом взаємодії семантики словотвірної морфеми та ЛЗ тих основ, до яких вона приєднується (збірні, одиничні іменники), або результатом узагальнення ЛЗ певного угруповання слів відповідно до їх граматичної семантики (АД типу статальності: стояти, мовчати, голодувати, мучитися; еволюційності: грішити, виховувати, плакатися, сміятися,реготати, палити, уміти; релятивності: залежати, значити, уміщувати; якісні, відносні прикметники). Грамеми і значення ЛГР належать до різних рівнів мовної абстракції. Перші є власне- граматичними узагальненнями і відбивають закономірності об’єктивного світу, суттєвої ознаки референтів (зрідка репрезентують структур |
44 |
Морфологія |
ний статус МФ), значення ЛГР — це абстракції словотвірного і лекси- ко-граматичного плану.
У площині ЛГР містяться пучки різноманітних засобів реалізацій їх значення — від морфемно-словотвірного до особливостей сполучуваності та інтерпретації пропозиції. Статус окремих АД визначається на ґрунті їх сполучуваності. Так, дієслова із семантикою дистрибутивності типу перележати, переловити, перестріляти, переграти набувають її регулярності лише в контексті (Переловили всіх зайців в окрузі, тепер нема чого туди їхати (Вишня, 1975, с. 133); [Настя:] Переламав всі кісточки мої, що тепер маю робити (Алчевська, 1990, с. 45)), а не через префікс пере-, що не завжди відбиває дистрибутивність (пор.: Всього не переробити, ходімо спати (Вовчок, 1978, с. 29) — дистрибутивне і Це нам треба сьогодні переробити, і не пізніше; Переграти всі вальси Штрауса і Добре було б переграти батька в шахи). Аналогічне спостерігається і в кумулятивних дієслів, диференційованою ознакою яких є сполучуваність із род. в. іменника (насадити кущів, насмажити картоплі, начіпляти стрічок, насіяти проса, накупити олівців, наносити води та ін.). Якраз у площині формальної фіксованості/нефіксованості значення та рівня його вираження, участі в оформленні частиномовного значення перебуває розмежування МК і ЛГР слів. Тлумачення МКяк білатеральної величини15, що характеризується планом змісту і планом вираження, передбачає змістове упорядкування рядів МФ. Визначальна роль останнього не применшує суттєвого навантаження плану вираження в силу їх взаємопов’язаності та взаємопроникнення у функціонуванні МК. Формальний план вирізняє МК серед інших граматичних явищ, установлюючи межу між ГК і граматичними явищами, що своїми чинниками наближаються до неї. Дослідження особливостей реалізації того чи іншого позамовного змісту на різних мовних рівнях повинне здійснюватися в аспекті визначення участі категоріального значення в оформленні частиномовної семантики, її вирізнення серед інших, поширення такого значення через розгалужену систему формальних засобів серед слів певної частини мови і внаслідок цього послідовне розмежування різних функціональних навантажень тих чи інших регулярно/нерегулярно формально виражених/формально невиражених значень, їх участі у процесах взаємодії та взаємозумовленості. Імпліцитні (приховані, за Б. Л. Уорфом) категорії перебувають у тій площині граматичних явищ, у якій перетинаються різноманітні мовні засоби (лексичні, морфологічні, синтаксичні, контекстуальні, просодичні) і де несуттєвою є участь категоріального значення у струк- туруванні лексики, його статусу в морфологічному, семантичному процесах частиномовних трансформацій. Водночас розгалужена сітка значень словотвірного чи лексичного плану, що становлять ґрунт ЛГР, є істотною щодо системи МК, постійно впливаючи на останні й зумовлюючи цілий ряд істотних відхилень у їх структурній організації. |