Якщо зірки засвічують — виходить — це комусь треба?

Виходить — хтось хоче, щоб вони були? Виходить — хтось називає ці плювочки перлинами неба?

І,  надриваючись, у заметілях полуденного пилу, вривається до Бога, спізниться боїться, плаче гірко, цілує йому жилясту руку, просить — щоб неодмінно була зіркаї — присягається — не витрима цю беззоряну муку! А потім ХОДИТЬ ЗЗОВНІ СПОКІЙНИЙ, та весь тривожний. Говорить комусь:

«Адже тепер тобі нічого?

Не страшно?

Без ліхтаря?!»

Послухайте!

Адже, якщо зірки засвічують —

виходить — без них комусь не можна? Виходить — це необхідно, щоб кожного вечора понад дахами

загорялась хоча б одна зоря?!