11  картин

Картина друга ……………… У Феї

Картина третя ……………. Країна спогадів

Картина четверта … Палац Ночі

Картина п’ята …………….. Ліс

Картина шоста ……………. Перед завісою

Картина сьома …………….. Кладовище

Картина восьма …………… Перед завісою, що зображує гарні хмари

Картина дев’ята………….. Сади Блаженства

Картина одинадцята Прощання
Картина дванадцята Пробудження

ДІЯ ПЕРША

Картина перша Хатина Дроворуба

Сцена нагадує хатину Дроворуба, по-селянськи просту, прот^И вбогу. Дотліваюче вогнище висвітлює шафу, діжу, годинник з г|- рями, умивальник та інше. Обабіч шафи сплять, згорнувшись кл]І бочком, собака і кішка. Праворуч від дверей (вхідних), зачинених« міцний засув, дитячі ліжечка, в яких солодко сплять Тільтіль і МІ тіль. Мати, помилувавшись ними й поправивши ковдру, потихеньїш йде. Раптом лампа засвічується сама по собі й діти прокидаютьсШ сідають на ліжечках. Вони згадують, що завтра Різдво, проте святЯ вий дід цього разу їм нічого не принесе, бо мати сказала, що не всґі гла сходити за ним до міста. Крізь вікно вони бачать святкові вогні] до багатих дітей уже прийшло свято, горить вогнями ялинка. ПідбЯ ши до вікна, діти бачать крізь падаючий сніг, як під’їжджають карі ти з дітьми, які йдуть у дім, сповнений вогнями свята; іграшки, са лодощі — ось що чекає на багатих дітей. Тільтіль і Мітіль дивуютьЯ що діти ще не їдять смачних тістечок, які розставлені на столі, адм*| так важко втриматись, і Тільтіль серйозно пояснює сестрі, що чущі ніби ті діти не голодні, бо їдять, коли захочуть. Тільтіль і Мітіль ТїО. чинають гратися, ніби це їм роздають пиріжки (в кого більше), і уяї ляють, як це смачно, коли засув сам по собі відсувається і у двері зпі ходить старенька у зеленій сукні й червоному чепці. Вона горбата! кульгава, одноока, ходить з костуром, однак видно, що це — Фея. | Вона питає, чи немає в них Співаючої Трави або Синього Птаха, всі це потрібно для її хворої онучки вона хвора, бо хоче бути щасливйЦ

466

• •Іпиство Істини», предмети змінилися, кімната наповнилася дивни­ми істотами: Душі Короваїв, Душа Цукру, Душа Молока і таке інше. Пживає Вода, Пес і Кішка починають говорити по-людськи, як і Хліб, Цукор, Душа Світла. Фея велить іти їм з дітьми.

ДІЯ ДРУГА

Картина друга У Феї “

Усі герої входять і зупиняються в передпокої Палацу Феї Беримо- ии серед розкішних білих колон з мармуру із золотими та сріблясти­ми капітелями. Вони щойно одяглися у чудові костюми, які кожен підібрав собі сам. Тим часом діти відвідують онуку Феї Беримони. Кішка збирає усіх і підбурює зробити все, аби діти не знайшли Си­нього Птаха, адже в кінці подорожі вони всі мають, за словами Феї, шгинути, тож нехай краще загинуть діти. Пес обурений. Усі сварять- ііи, коли з’являються діти разом з Феєю та Душею Світла, якій Фея дпг чарівну паличку і велить усім її слухатись. Хліб і Цукор годують дітей, і ті мають спершу відвідати своїх дідуся й бабусю. «Як же ми їх побачимо, коли вони померли? » — дивується Тільтіль. І Фея відпові­дне.: «Якщо вони живуть у вашій пам’яті, виходить, не померли».

Картина третя

Країна спогадів

Діти опиняються під дубом серед суцільного молочно-білого ту­ману, який скоро піднімається, і бачать своїх дідуся з бабусею біля

■                  ■ти, повитої плющем. Діти спостерігають, як вони ніби прокида­ються й починають говорити між собою, що от-от до них мають за-

467

—

_тГГ^{аЮТЬСЯ 3 поме}Р^лими братиками й сестричками, які вже бЗ те не ростуть. Усі сідають вечеряти до супу з капустою та пирЖЗ сливами. Але час швидко спливає, і дітям треба йти – на них

шині пт^1ТЛв’ ‘ ^{УМаН ГуСТ1ШаЄ}– ^{Вони знов}У ^ПІД ДУбом, але, погляЯ ши на птаха, переконуються: птах не синій, а чорний.

ДІЯ ТРЕТЯ

Картина четверта Палац Ночі

До широкої пишної зали, оздобленої чорним мармуром і деревов входить Кішка, щоб заздалегідь повідомити Ніч про візит ТільтілЛ тип разом з друзями та про те, що вони вже знають: справжній СШ ній Птах – єдинии, хто витримує денне світло – ховається серед Сн Г ніх Птахів Сновида ня. Кішка лякає Ніч, що вони всі загинуть, яі , ,

ЛушТгв^Г^ТИТЬ«^{ЗНаИТИ СиНЬОГО Птаха}– ^{Вони всі} йдуть сюди, окА Ду вітла, якій сюди не можна. Лестива підступна Кішка запої>

гливоговорить до дітей, які щойно увійшли, що вона попередила ]Л

і та люб язно їх прииме. Ніч не може не скоритися людині і тому віЗ

Д Тільтілю ключі від своїх дверей, попередивши, що це небезпЯ

тп ПпГ^аРТ° ^ЦЬТ ^РОбНТИ– ^{СпраВД1}’ ^за Різними дверима ховаютЯ р мари, то Жахи, то Хвороби, найбезневиннішою з яких є жить. За одними дверима знаходяться війни, вони страшні й дуЛ так що вс разом ледве зуміли, навалившись на двері, зачинити Ц Так вони підходять до дверей, які Ніч особливо ретельно захипД лякаючи дітей що ще ніхто звідти не повертався. Біля дверей залЯ шається лише Тільтіль, який відважився все ж таки відімкнутЯ двері, та Пес, якии не може покинути хазяїна — своє божество. аЛ саме за цими дверима були зірки, що сяяли вогнями, Нічні Арома7 вітляки и прозора Роса. А головне – за ними відкривався сад мрЗ нічного світла, а в небі, пурхаючи з одного місячного променя на і* шии, літали численні сині птахи. Діти і Пес наловили їх багато і „I Діли, не чуючи, як Кішка і Ніч теж раділи, бо справжній Синій Пт, » був надто високо. Коли вони всі вийшли з Палацу Ночі, то перед дЗ

«по Світла не встигли навіть досхочу нахвалитися, як побачили, що
їфіі птахи чорні й мертві. Душа Світла втішає: «Не плач, моя дити-
11»… Того єдиного Синього Птаха, який витримує денне світло, ти ще
ііп ;іловив… Та ми його відшукаємо».

Картина п’ята
Ліс

Ліс стоїть залитий місячним сяйвом. Старі дерева дрімають, коли
ідить Кішка, яка, вклонившись деревам, говорить, що оце зараз
І” них ідуть діти Дроворуба, їхнього найзапеклішого ворога, і час з
Ними поквитатися, бо вони хочуть знайти Синього Птаха, який знає
і’иі мницю. Вона розповідає, що супутники дітей — Вогонь, Цукор,

І Мода і Хліб – – на їхньому боці. От хіоа що Хліб ненадійний! А за ді-
I н’Н лише Душа Світла й Пес, та вона намовила дітей утекти, поки

I  Душа Світла спить. Тон Кішки одразу змінюється, щойно вона по-
вчила Тільтіля, Мітіль і Пса. Кішка говорить, що попросила Кро-
нка дати барабаном сигнал загальних зборів для всіх звірів. Пес їй

І «мижає, і вона легко намовляє Тільтіля вдарити Пса. Мітіль захи-
Пса і не дає його прогнати. Та надалі Кішка намовляє Тільтіля,

І м|іі(> той дав прив язати Пса Духові Плюща, а сама повертає чарівний
ммаз на шапочці хлопця, і всі духи дерев і звірів оживають і стає

і …… нидним їх вороже ставлення до людини. Дух Дуба — старий, си-

I «ні! – говорить до Тільтіля: «Знаю, знаю: ти шукаєш Синього Птаха,

… ^{..  ти} хочеш розгадати найвеличнішу таємницю Буття, Таємницю

І Щік.тя, розгадати для того, щоб Люди нас потім остаточно уярми-
ji *и…» Він не зважає на слова хлопчика про допомогу внучці Феї Бе-
імони й віддає наказ знищити дітей. І горе було б їм, якби не вірний

||ис, який вирвався від Плюща й кинувся захищати дітей з усією від-

ишдушністю любові, та ще й у Тільтіля виявився ніж. Але й це б не
«..помогло, якби вчасно не нагодилася Душа Світла. Вона сказала,
Ш” слід було тільки повернути алмаз на шапочці — і все б зникло.

А ще сказала такі слова: «Тепер ти розумієш, що в цьому світі Люди-
ні одна супроти всіх…» Кішка, з’явившись, як завжди бреше, що

II               нона постраждала, і їй вірять усі, окрім Пса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Картина шоста
Перед завісою

Входять Тільтіль, Мітіль, Душа Світла та Пес, Кішка, Хліб, Цу-
кор, Вода, Вогонь і Молоко. Душа Світла сповіщає дітей про те, що

469

Картина сьома Кладовище

Ніч. У місячному сяйві сільське кладовище. Мітіль розпитує X тіля про мерців і дуже боїться й благає його не повертати алмаза. В уявлення про неживих просякнуті жахом. Але коли Тільтіль па нув алмаз, розсунулися плити й могили й звідти повільно підн( ся цілі снопи квітів. Кладовище поступово перетворилося на ди’ сад. Розпускаються квіти, у гіллі шелестить вітер, гудуть бдж прокидаються пташки, виспівуючи гімни Сонцю і Життю. Мі; нишпорить у траві, дивуючись, де ж мертві. «Мертвих нема…» відповідає Тільтіль.

Картина восьма Перед завісою, що зображує гарні хмари

Усі герої зібралися разом, і Душа Світла говорить, що сього ніби осяйнуло: «Ми зараз стоїмо біля входу в Чарівні Сади, де під! глядом Долі мешкають усі земні радощі й блаженства…» їх відд? від печери Нещасть тоненький серпанок, отож слід бути обереяі ми. Пес, Хліб і Цукор мають іти з дітьми, інші залишаться. КІТ може чинити як схоче (вона погоджується піти, аби навідати ■ менших своїх друзів Нещасть, які мешкають поряд з Блажен«; ми). А сама Душа Світла закутується щільно в накидку, щоб пь ними, бо «на світі є багато Блаженств боягузливих і нещасних», можуть її злякатися.

Картина дев’ята Сади Блаженства

Герої входять до зали, убранство якої нагадує мистецтво худ ників венеціанського і фламандського Відродження. Посеш ні важкий розкішний стіл з дивовижними наїдками, за яким ї^ Найситіші Земні Блаженства — величезні, важкі, одягнені в о мит і парчу. Душа Світла говорить, що, можливо, Синій Птах і тав до них на хвилинку, та це малоймовірно. Помітивши гостей, женства хочуть запросити їх до столу, Душа Світла попереджає,] не можна погоджуватися, бо забудуть, за чим прийшли. їх зустр? Найситіше з Блаженств — Блаженство Бути Багатим й предста * своїх родичів: Блаженство Бути Власником, Блаженство Втомл®

470

м> Честолюбства, Блаженство Пити, Коли Вже Не Відчуваєш Спра­ги і Блаженство їсти, Коли Вже Не Відчуваєш Голоду, Блаженство Р Нікого Не Знати — глухе, як стіна, Блаженство Нікого Не Розуміти, ІНпженство Нічого Не Робити, Блаженство Спати Більше, Ніж По­грібно. На питання Тільтіля, чи не бачили вони Синього Птаха, йому ■ідповідають, що той не їстівний, отож і не цікавить їх. Тим часом мічіші блаженства вже затягли до столу Пса, Хліб і Цукор, і скіль­ки б Тільтіль не гукав їх, навіть Пес не слухався. Ситі Блаженства і почали силоміць тягти до столу й інших. Душа Світла звеліла Тіль- Плю повернути алмаз, і одразу все змінилося: замість пишного бен- иптного залу відкрився «тихий сад бездумного, погідного спокою», а І “ямі Блаженства «зморщуються, ніби проколоті міхурі», мружать- к під незвичного для них світла й, побачивши одне одного у своє­му справжньому вигляді, бридкі й жалюгідні, тікають до Печери Не- іцмсть, де вже чекають на них лайка, погрози й прокляття. Тільтіль,

ч лядаючи сад, питає, де вони є, і Душа Світла відповідає: «Усі ми на тому ж місці, змінилося лише твоє сприйняття речей». І невдовзі до

■  их наближаються Блаженства, що не бояться світла, — Блаженство іути Здоровим, Блаженство Дихати Повітрям, Блаженство Любити .гьків — усі вони мешкають у кожному домі, тільки їх не поміча­ють, як і багатьох інших. Аж ось до них прямують і Великі Радощі, •ни чомусь не сміються. Блаженство Бути Здоровим, представляю- п їх, зазначає, що Велика Радість Бути Справедливим посміхається ■шіжди, коли порушена справедливість відновлюється, але це буває іік часто. За нею Радість Бути Добрим, її так і тягне до нещасть — ■ті шати. А там ще Радість Завершеної Праці, Радість Розуміти, лед- »п нидно Велику Радість Любити, адже вона відкривається повністю пише дорослим. Коли до них підходить Радість Материнської Любо­ві. Тільтіль і Мітіль впізнають у ній риси своєї матері, тільки вона ♦ут гарніша й молодша. І Материнська Любов говорить, що молод­ник від кожної посмішки дитини, вдома цього не видно, але це так. Дивуючись на її багату сукню, Тільтіль питає, де ж вона те багат­тю ховала, і та говорить: «…вона завжди на мені. Всі матері бага­ті, якщо вони люблять своїх дітей… Немає ні бідних матерів, ні не­красивих, ні старих…» А коли вони сумують, то варто їм поцілувати дитину чи відчути її цілунок, як сльози їх перетворюються на зірки.

1 рпба лише бути уважними до матерів і завжди бачити їх очима лю- Вопі. Вона дякує Душі Світла за добре ставлення до її дітей, і всі вони пчіло зі сльозами на очах прощаються з Душею Світла.