| В блакитні вечори стежками йтиму я; Колотиме стерня, траву почну топтати: Відчує свіжість піль тоді нога моя,
Я вітру голову дозволю овівати. Отож мовчу собі, сповільнюю ходу. В душі безмежної любові лиш припливи; Все далі й далі, мов бродяга той, піду, З Природою, немов із жінкою, щасливий. Переклад Г. Кочура |