Руками по кишенях обмацуючи діри І ліктями світивши, я фертиком ішов,

Бо з неба сяла Муза! її я ленник вірний,

Ото собі розкішну вигадував любов!

Штани нінащо стерті? Та по коліно море! Адже котигорошку лиш рими в голові.

Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,

А під Чумацьким Возом — банкети дарові.

Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,

Роса на мене впала, а я собі хмелію,

Бо вересневий вечір — немов вино густе.

І все капарю вірші, згорнувшись у калачик. Мов струни ліри — тіні (їх купаю, як м’ячик). Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!

Переклад В. Стуса