Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

7. ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЇ МОРФОЛОГІЧНИХ КАТЕГОРІЙ

У працях багатьох провідних лінгвістів зустрічаємо міркування про напрями еволюції МК, тенденції їх зміни, місце в цих процесах поза­мовних та власне-мовних факторів [Булаховський 1927, с. 46-52; Ес- персен 1958,с. 15ідалі;Мельничук 1966, с. 64-116; Мегцанинов 1945, с. 17; Потебня 1958, с. 67, 69]. Неодноплановість і неодновимірність еволюційних процесів виявляються у поліфункціональності складників МК (пор. функціонально-семантичну парадигматику МФ одн. і мн.; первинні і вторинні функції видових, часових і особових форм дієсло­ва), кожна з яких інколи кваліфікується як окрема категорія із розга­луженою сіткою спеціалізованих, напівспеціалізованих, неспеціалі- зованих форм, з одного боку, і ядерних, напівпериферійних, перифе­рійних МФ, з другого. Це досить переконливо підкреслив О. О. Потеб­ня, розглядаючи семантичну членованість орудного відмінка в росій­ській мові: «Ми звикли, наприклад, говорити про один орудний відмінок у російській мові, але насправді цей відмінок є не одна граматична категорія, а декілька різних, генетично (підкресл. наше. —А. 3.) пов’я­заних між собою; власне, у нас декілька відмінків, позначуваних ім’ям

 

11


Морфологія


орудного» [Потебня 1958, с. 64]. Значна концентрація різноманітних семантичних і семантико-синтаксичних функцій у межах відмінка [Андерш 1975; Пешковский 1956, с. 282; Плющ 1978, с. 17-28; Клобу- ков 1979, с. 120-196; Тимченко 1913, с. 34-40; Тимченко 1925, с. 45-56; Тимченко 1925а, с. 45-57; Тимченко 1928, с. 15-45; Тимченко 1928а, с. 77-85] стала відправним моментом відомої дискусії [Кучеренко 1957, с. 41-45; Кучеренко 1961а; Мигирин 1953, с. 1-4].

Функціональний синкретизм МФ, віртуальна спектральність її ког- нітивних смислів свідчать про відбиття нею актуальних і власне-мов- них величин, їх закріплення за парадигматичними і синтагматични­ми семами в структурі мовного знака. Репрезентація смислів у семній структурі останнього зумовлює його вживання і мотивує його ГЗ. Ге­нетично первинними виступають у мові ГЗ, що виконують завдання мовленнєвої комунікації і підпорядковані реалізації ситуативно-прагма- тичних завдань. Підтвердженням цього є розвиток опозиції «ак- тивність/інактивність», яка пронизує всю мовну систему і первинно сформувалась як послідовне протиставлення агенса і пацієнса щодо сполучуваності з дієсловом-предикатом [Уленбек 1950, с. 101-102]. При трансформації праіндоєвропеиського ладу мови, що характеризувався ознаками активності, в номінативно-акузативний відбулося поступо­ве зміщення опозиції «активність/інактивність» у протиставлення іменників — назв істот/іменників — назв неістот. Думка про те, що формальна репрезентація відмінної граматичної ознаки у слові є знач­но пізнішою від семантичного протиставлення (пор. лат. раїег — таїег/ батько — мати і Іириз — /ариз/вовк — букове дерево) та його відбит­тя в атрибутивному компоненті, дає підставу для аргументів про «відроджувальний потенціал» класифікуючих категорій, що постій­но знаходять новітню основу свого виявлення: «Очевидно, взагалі всі класифікаційні граматичні категорії (як іменні, так і дієслівні класи) є категоріями, що не зникають, постійно відновлюються» [Степанов 1975, с. 219]. Основу еволюції31 МК становить її ядро. Реалізація пара­дигматичними семами певних ознак референтів об’єктивного світу оз­начає їх входження до мовної номінації32, закріплення віртуально33. Видозміна функціонального призначення МФ істотно впливає на ком­плекс її ГЗ, модифікує семантико-парадигматичні зв’язки самого сло­ва34. Подібне можна спостерігати тоді, коли МФ перебуває на межі двох категорій: первинної, визначеної системою, її місця серед одно­рідних МФ, і вторинної, мотивованої синтаксичною позицією і семан­тикою слова. Актуалізація парадигматичної семи визначає напрями асиметрії означуючого й означаючого, її трансформацію в мовленнє­вий план і розширення площини сигніфікативно орієнтованих сем (пор. опозицію Н::3 у плані її сигніфікативної спрямованості і переміщенні позицій актуалізації вираженого змісту, її співвідношення із зовніш- ньолексемними перетвореннями у конструкціях типу Хлопець співає пісню — > Пісня співається хлопцем, при цьому спостерігається поси­лення опозиції 3::0 із семантичною нейтралізацією опозиції Н::0). Віртуальний та актуальний типи вживання мовного знака є двома

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних вілношень.


73


взаємопов’язаними модифікаціями слова, визначальною серед них виступає актуалізація мовного знака, яка й детермінує видозміни МФ, центр і периферію асиметрії означуючого й означаючого.

Актуалізація парадигматичної семи мовного знака зумовлює видо­зміну його синтаксичної позиції. Сигніфікативне вживання професій­них номінацій закріплено в позиції семантичного предиката з доміну­ючим компонентом ідентифікації, зрідка класифікації, наприклад: /77а- сека:] Ваша донька без роботи не залишиться. Буде вона і музикантом, і педагогом, як того захоче (Культура і життя. — 1987. — 20 грудня); Екзамени дівчата склали добре, повернулися до села студентами-заоч- никами (Молодь України. — 1986. — 14 лютого) та ін. Подібна акту­алізація спостерігається і тоді, коли професійні номінації виступають у позиції уточнюючого члена речення, прикладки тощо (Ввійшла Тетя­на Петрівна Книшова, його концертмейстер (Культура і життя. — 1986. — 14 грудня)). Співвідношення денотативних і сигніфікативних сем у структурі мовного знака визначає особливості його актуалізації, напрями наступного функціонального зміщення. Денотативне вживан­ня професійних номінацій ч. р. закріплено в позиціях семантичного суб’єкта, у яких найчіткіше простежується домінування парадигматич­них сем, співвіднесеність із референтом, міцність валентного зв’язку з дієсловом-предикатом. Тому використання професійних номінацій ч. р. у цих позиціях для позначення осіб жіночої статі визначає роз­чеплення омонімічних форм роду на синтаксичному рівні (Найбільшим щастям свого життя назвала роботу для глядачів засновник і без­змінний керівник Московського дитячого музичного театру Н. І. Сац (Культура і життя. — 1986. — 14 грудня); Особливу увагу звернути на такі новини фірми «Мелодія» радить вам старший товарознавець Українського будинку грампластинок Ольга Олексіївна Чернишова (Мо­лода гвардія. — 1986. — 26 червня)). Сигніфікативне вживання моди­фікує лексему, актуалізуючи в ній оцінну якість (Ольга була мені за старшого брата і за доброго порадника; Лариса Миколаївна Петірко була досвідченим тренером (Молодь України. — 1986. — 21 січня)).

При цьому витворюється потенційна здатність МФ використовува­тися у функції характеристики діяча, його кваліфікації. У межах се- мантико-парадигматичних зв’язків такі іменники (при сигніфікатив- ному використанні) не змінюють свою родову приналежність, динамі­ка помітна тільки в актуальному і синтагматичному планах35. Сигні­фікативне вживання професійних номінацій та іменників типу сиро­та, невдаха, роботяга перебуває не в одному функціонально-семан- тичному спектрі. Домінуючим для останніх є значення характеристи­ки, емоційної оцінки. Показовою постає їх неспроможність уживати­ся в денотативному плані36.

На статус МК істотно впливають вторинні номінації, утворені в результаті транспозиції, що лише частково набувають морфологічних ознак того класу слів, у який вони транспонуються, і утворюють внас­лідок цього частиномовну периферію31. Так, віддієслівні іменники, кількість яких постійно і динамічно зростає, характеризуються омоні­

 

74


Морфологія


мією МФ числа, відад’ективні субстантиви не змінюються за числами (мужність, хоробрість, байдужість, цікавість). Кількісне, почасти якісне, зростання таких площин [Зіапкетісг 1968, р. 120-123] (пор.: у сучасній українській мові нараховується більш як 8000 іменників с. р. на -а(-я) з омонімією МФ числа на віртуальному рівні мовних знаків (горіло багаття//горіли багаття), серед них близько 7000 слів ста­новлять девербативи: значну кількість утворюють відад’ективні похідні (більш як 4000 слів) типу мудрість, своєрідність) зумовлює зміну внутрікатегоріальної структури, розширення її класифікаційної парадигми. Предикатний характер ГЗ свідчить про їх постійну актуа- лізованість і неабстрагованість від суб’єктивно-прагматичного плану. Посилення класифікаційних тенденцій ГЗ числа зумовлюють сингу- лятиви і плюративи, витворення яких в українській мові пов’язане

1)  із: «руйнуванням» числової співвіднесеності і лексикалізацією мно­жини (налічується 300, зрідка 500 плюративів [Загнітко 1989а, с. 52 і далі]); 2) семантичним обмеженням на утворення МФ числа (сингуля- тиви становлять 12 000 слів, утворення форм множини належить до синтаксичного плану і зумовлює появу окремого слова, пор.: Іде чер­нець і воду несе (Мельник, 1990, с. 16) і Для полегшення головного болю вживається аспірин і пірамідон, при кашлі — лужні води напо­ловину з теплим молоком (Наука і суспільство. — 1958. — № 1. — с. 22) і Ми все в Латипові уста внесем …. докажем, що з Турном друж­ба єсть пуста (Котляревський, 1989, с. 87); Твої дружби всім уже об­ридли (Чорногуз, 1986, с. 56); На білу гречку впали роси, Веселі бджо­ли відгули (Рильський, 1956, т. 1, с. 27) і Тим часом люди зібрали останні гречки, викопали бульбу й почали домашні роботи (Лепкий, 1991, т. 1, с. 440)). Мовленнєві потреби формують цілісну дискретну функціонально-семантичну парадигму МФ, крайні позиції якої част­ково руйнують цілісність структури. Останнє спостерігається при пре­дикативному вживанні відмінкових форм іменника, що транспонує іменник в аналітичне дієслово (пор. кваліфікацію функціонального різновиду присудка як простого у конструкціях на зразок мати бесі­ду = бесідувати; вести розмову •» розмовляти; працювати лікарем = лікувати; організувати пропаганду — пропагувати; працювати учи­телем = учителювати [Золотова 1982, с. 170]).

Формування структури МК зумовлюється функціональними потре­бами, необхідністю закріплення окремих величин як носіїв відповід­ної семантики на віртуальному рівні мовного знака, що часто серед іменників є наслідком синтаксичної спеціалізації. Так, досліджуючи генезис відмінків в індоєвропейських мовах, О. В. Попов відштовхується від концепції Г. Курціуса про дві формації індоєвропейських відмінків: більш ранню, до якої належить формування наз., кличного і знах., і більш пізню, до якої належать інші відмінки38 [Попов 1881, с. 1-45]. Еволюція МК свідчить про трансформацію одних абсолютних катего­ріальних ознак в інші. Прикладом цього виступає родова диференціа­ція праіндоєвропейської мови, що, по суті, є існуванням двох відмінків (один позначав активне начало (об’єднував ч. і ж. р.), другий позначав

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.


75


неактивне начало (с. р.) [Иоффе 1973, с. 19]). Такий абсолютивний статус іменникових лексем закріпив за ними зовсім інше значення, яке потім в одному з підкласів набуло послідовної семантичної моти- вованості ГЗ роду (семантика статі, пізніше формалізувалась семанти­ка «недорослості»), в іншому його значення зведене до формального, власне-структурного.

Семантична спеціалізація окремих форм на рівні речення сприяла формуванню центра відмінкової системи. Первинними в еволюції були відмінки, що репрезентують специфіку суб’єктно-об’єктних відношень, у межах яких ліво- і правобічна валентність дієслова-предиката взаємо- передбачають одна одну незалежно від їх експлікації/імплікації, пор.: Дівчина вишиває рушник і Вишиває рушник та ін. (позиція суб’єк­та зазнала значних видозмін у процесі еволюції індоєвропейського ре­чення, її перебіг можна охарактеризувати як послідовне розширення від репрезентації суб’єкта тільки іменем — назвою особи до реалізації будь-яким іменником (Майдан швидко порожніє…; Вулиця розходить­ся (Тютюнник, 1984, с. 67)). Позиція сильнокерованого другорядного придієслівного члена визначена семантичною структурою дієслова, його редукція трансформує дієслово дії в дієслово стану, вторинний статус якого в системі очевидний (Дівчина вишиває рушник // Дівчина ви­шиває). У дієсловах абсолютивної семантики (читати, писати, малю­вати, вишивати) наявність об’єкта імпліцитно передбачається, поза ним суб’єкт не може виконувати певну дію.

Уся повнота граматичних ознак виявляється лексемою як носієм частиномовного значення за умови використання її в генетично пер­винній спеціалізації, тобто ряди первинних значень слів завжди є складниками центру МК. Приналежність вторинних номінацій до пе­риферії МК мотивується почасти збереженням вихідних граматичних ознак, почасти пасивним уживанням у спеціалізованих синтаксичних функціях (пор. наявність квантитативного виміру процесуальної оз­наки у девербативів типу перешліфування // перешліфовування, на­віяння // навіювання, обігравання // обігрування (усього 700 пар слів)). Заповнення спеціалізованих позицій суб’єкта, об’єкта неспеціалізова- ними формами визначає семантичні зрушення в структурі дієслівних лексем, прогнозуючи напрями еволюції їх МК. Збільшення периферії в структурі одних МК детермінує якісні трансформації в структурі інших категорій. Розширення площини дієслів стану визначило шля­хи формування вторинної суб’єктної функції дав. в. [Плющ 1986, с. 41], пор.: Мені хочеться побігти в дитинство (Драй-Хмара, 1989, с. 47); Школярам мріється про подвиги досі незнані (Зірка. — 1980. — 27 вересня); Григорієві вдалося швидко піймати сохатого (Багряний, 1991, с. 148).

Поряд з дією універсально-мовної опозиції активність/інактивність, що найпослідовніше представлена в частиномовному центрі — іменни­ку та дієслові — семантико-синтаксичною спеціалізацією слова, яка є визначальним фактором еволюції МК, активними рушіями еволюції МК є закони мовної економії. Основою мовної еволюції Є. Д. Поліва-

 

76


Морфологія


нов, наприклад, уважав особливості економи трудової енергії, джере­лами якої можуть бути: 1) суто фізіологічні; 2) мисленневі; 3) психо­фізіологічні закономірності та специфіка їх лінгвістичного відобра­ження. Для динаміки граматичної системи будь-якої мови істотним є принцип економії мисленневих процесів, у результаті якого істотно модифікуються закони конструювання речення, афіксна маркованість когнітивного змісту і закономірності засвоєння рідної мови [Полива- нов 1968, с. 75-89]. Названі чинники відіграли важливу роль у пере­творенні тричленної структури МК числа іменників у давньоруській мові у двочленну39. Подібні причини стали визначальними при ви­дозміні окремих дієслівних форм, що виступали позначеннями віднос­ного часу: «Форми дієприкметників на -л-ь, -ла, -ло, що змінили в більшості випадків, разом із допоміжним дієсловом або без нього, давні утворення минулого недоконаного {казахи, 2-га або 3-тя особа однини казааше і т. д.) та аориста (казаха, 2-га та 3-тя особа однини каза), мали перед останнім перевагу єдиного (курсив наш. — А. 3.) закінчен­ня, коли ж уже сама будова основ дозволяла відрізняти значення за­кінченості або незакінченості дії: казажь, казала (казав, казала); ська- за-л-ь, с-ьказа-ла (сказав, сказала). При такій умові видова ознака ще й у флексії була вже зайва, і еволюція відбувалася у напрямку економії мовних засобів» [Булаховский 1927, с. 50]. Відхилення від принципів мовної економії, що мають місце в збереженні окремих форм двоїни, які виступають репрезентантами множинних форм, наприклад: очи­ма, плечима, дверима, діал. курима, костима, хащома, тілома, ярома, польома; дві руці, дві нозі [Панькевич 1938, с. 74, 87 і далі]; функціо­нуванні форм давноминулого часу для відтворення віддаленості дії від моменту мовлення про неї та ін., свідчать про активну взаємодію різно­манітних факторів при розвитку і динаміці МК, вплив на їх еволюцію консервативних і прогресивних тенденцій.

Функціональна спеціалізованість МФ є визначальною щодо її по­зиції у структурі МК, цим зумовлюється і формування окремих форм як виразників відповідної семантики. Прикладом цього є генезис МФ умовного способу дієслова, джерелом яких виступає поєднання дійсного значення аориста бихи з дієслівною формою на -лт >, що передають умов- но-бажальне значення. Форма аориста дійсного способу не виражає реального перебігу дії і може розглядатися як заперечення наявності (у тому числі й присутності) явища у тому смислі, «що якби явище було, то, очевидно, його уже немає» [Потебня 1958, с. 270], воно існує лише в думці. Сполучення аориста бьіхг з дієприкметником на -ль, що виникло на ґрунті реального, але такого, що трансформувалось у ми­нуле, стало виражати насправді неіснуюче, але мислиме явище (про­цес). Перебіг часу вніс свої корективи у вживання цих аналітичних форм: форма аориста втрачає своє часове значення внаслідок втрати особової парадигми, закріпивши за формантом би (б) значення умов­ності. У цій площині ірреальності дії перебувають і форми наказового способу, що дає підставу окремим лінгвістам тлумачити спосіб як дво­компонентну категорію40 ([Вихованець 1988, с. 95], пор.: [Загнітко 1990ґ,

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.

 

11

 

с. 18-34]), розмежовуючи площину об’єктивних (реальних) відно­шень — МК часу і площину суб’єктивних (ірреальних) відношень — МК способу. У межах речення ці площини поєднуються, виступаючи спектрами категорії предикативності і репрезентуючи суб’єктивні смисли реченнєвої структури.

Важливе місце в еволюції МК належить їх взаємодії. Уніфікація формантів числа іменників удавньоруській мові нової пори стала ґрун­том витворення плюративів, що відбиває особливості внутрішньо-час- тиномовної міжкатегоріальної радіусної власне-взаємодії. Верхня по­зиція ГЗ відмінка в іменників і значень часу у дієслів зумовлена особ­ливостями їх семантичної мотивованості і формального вираження, впливу на статус МФ інших категорій (пор. вплив значень виду на функціонування часових форм; ГЗ роду іменників — назв неістот пізна­ються на міжпарадигматичному рівні, зокрема таких слів, як готель, кітель, спектакль, бінокль — ч. р.; цитадель, віолончель, фініфть, паралель — ж. р.; ч. р. охоплює 2616 слів, а ж. р. — 4526 та ін.). Семантичне ядро МК є обмежувальним фактором витворення МФ інших МК або виступає тим чинником, що стоїть на перешкоді до їх утворен­ня. Підтвердженням цього є творення синтетичних і аналітичних форм особи у наказовому способі дієслова, відсутність часових форм в імпе­ративі та ін.

Еволюція МК української мови зумовлюється дією різноманітних факторів, визначальними серед яких є співвідношення її МФ із реалі­ями об’єктивної дійсності, їх семантична мотивованість і синтаксич­на спеціалізованість. Навколо цього ядра групуються всі інші чинни­ки динаміки МК української мови, зміна яких відбиває розвиток гра­матичного ладу мови загалом.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.