XXIX Перше підвищення

Жульєн ще не зовсім оговтався після зустрічі в соборі, коли яко» уранці його покликав до себе суворий абат Пірар. Він сказав, що за галом задоволений поведінкою Жульєна, хоча той буває іноді необ режним і нерозважливим. Та в нього є іскра, якою не слід нехтувать а тому абат призначив Жульєна репетитором з Нового і Старого За», ту. Почувши це, Жульєн піддався щирому пориву: «він підійшов М абата Пірара, взяв його руку і підніс її до вуст». Голос ректора зрадД його і тремтів, коли він зізнався у прихильності до Жульєна, адж4 посада вимагає від нього неупередженого ставлення до всіх учнів.■

«Жульєн так давно не чув дружніх слів… що розридався. Абат ІШ рар обняв його. Це була солодка хвилина для обох».

Тепер ситуація змінилася: Жульєн обідав сам, він мав ключ від са.ц? і міг там гуляти, та й ненависть семінаристів значно послабшала. ₍

«Відтоді, як Жульєн дістав нове призначення, ректор семінар відверто уникав розмовляти з ним без свідків… Незмінне правило суі ворого Пірара було таке: коли, на вашу думку, людина чогось вартм намагайтесь перешкодити їй в усіх її бажаннях і прагненнях. Якщ| вона має справжні достоїнства, то зуміє подолати чи обминути всі решкоди».

«Надійшли іспити. Жульєн відповідав блискуче…» У семінаЯ закладалися, що він буде першим і в загальному екзаменаційном* списку, але в кінці іспиту один хитрий екзаменатор заговорив з ни| про Горація та Вергілія, і Жульєн, забувши, де знаходиться, став ци­тувати цих світських авторів. Ця підла каверза екзаменатора призв ла до того, що сам абат де Фрілер поставив своєю рукою біля імеаі Жульєна № 198. «Де Фрілер з насолодою робив цю неприємність сво> єму ворогові, янсеніту Пірару».

Через кілька тижнів Жульєн одержав із Парижа листа і п’ятсИ франків від імені Поля Сореля. Юнак вирішив, що це подарунок в1| пані де Реналь. Але ці гроші були від маркіза де ла Моля.

Багато років тому абат де Фрілер купив половину одного маєткуі другу половину якого дістав у спадщину пан де ла Моль. Між двощ високими особами виникла суперечка, потім — судовий процес. По” де ла Моль звернувся за порадою до абата Пірара. Пан Пірар позна< йомився зі справою і виявив, що правда на боці пана де ла Моля. Мі^ ними зав’язалося ділове листування, яке згодом вилилося у дружби Щоб хоч чимось насолити абатові де Фрілеру і підтримати пана Пі Л ра, який нізащо не взяв би грошей, маркіз надіслав п’ятсот франкії його улюбленому учневі.

Абат безцеремонно розпечатав лист, адресований єпископові. Поки піп читав, здивований Жульєн встиг придивитися до нього. Пан де Фрілер був дуже вродливий, але в його рисах проступала надзвичайна штрість і криводушність. «Згодом Жульєн дізнався, в чому полягав пообливий талант абата де Фрілера. Він умів розважати єпископа…» і

• •иибирав кісточки з риби, яку подавали монсеньйорові».

Єпископ безансонський, людина з випробуваним у довгих емігра­ціях розумом, «мав понад сімдесят п’ять років і не дуже турбувався про те, що буде через десять років». Він запросив Жульєна на обід, щоб докладно розпитати про абата Пірара та семінарію. Та спершу йому схотілося дізнатися про навчання Жульєна. Він поставив юна­кові кілька запитань з догматики, потім перейшов до світської літе- рнгури і був вражений знаннями Жульєна. Майже опівночі єпископ иідправив юнака в семінарію, подарувавши йому вісім томів Тацита.

До другої години ночі абат Пірар розпитував Жульєна про те, що творилося в єпископа. А ранком усі семінаристи знали про подару­нок монсеньйора. «З цієї хвилини вже ніхто не заздрив йому, всі від- иорто підлещувались до нього».

«Десь опівдні абат Пірар покинув своїх учнів, звернувшись перед тим до них із суворим повчанням», але «ніхто в семінарії не поста- «ився серйозно до промови колишнього ректора. Ніхто в Безансоні не вірив, що можна добровільно відмовитися від посади, яка давала а могу розбагатіти».

XXX

Честолюбець

«Абата вразила благородна зовнішність і мало не жартівливий тон маркіза». Майбутній міністр прийняв пана Пірара «без усіх це­ремонних чемностей великого вельможі», які були лише марним ra­il пням часу.

541

ЧАСТИНА ДРУГА

І

Втіхи сільського життя

Жульєн їхав у Париж поштовою каретою і уважно слухав розмоМІ двох знайомих чоловіків. Сен-Жіро розповідав Фалькозу, що чот^Н роки тому, прагнучи простоти і щирості, яких немає в Парижі, вир> шив купити чарівний маєток у горах біля Рони. Його добре прий^Я ли сусідні дрібні поміщики і сільський вікарій. Але незабаром у ньош стали вимагати гроші на якісь благочестиві товариства, а коли він мовився давати, то отримав прізвисько «нечестивець». Далі посияв лися неприємності: вікарій не благословляв його поля, селяни отруіїЯ рибу в ставку, муляр і стельмах дурили його, ліберали вимагали го^И сувати за незнайому людину. І ось тепер Сен-Жіро продає маєток і ті кає від сільського життя в Париж, де може сховатися від усіх непр^| ємностей у квартирі на п’ятому поверсі, вікнами на Єлисейські Пол^|

Слухаючи все це, Жульєн несміливо вказав Сен-Жіро на прик;^И пана де Реналя, але у відповідь отримав новий вибух емоцій щоі мера Вер’єра, пройдисвіта Вально та інших жителів міста.

II

Вступ у світ

Жульєн був у захопленні від будинку маркіза де ла Моля, але абат ІІірар остудив гарячковість юнака, сказавши, що в цьому домі на ім.ого чекають важкі випробування.

У одній із кімнат «сидів сухенький чоловічок із жвавими очима, в білявій перуці». Жульєн ледве впізнав у ньому пихатого вельмо­жу, якого він бачив в абатстві Бре-ле-О. Вони поговорили якихось три хвилини. Коли Жульєн і абат Пірар вийшли, священик сказав, що сміливість погляду юнака здалася йому не дуже чемною.

Абат повіз Жульєна до кравця, потім до інших майстрів, щоб замови­ти одяг, взуття і сорочки. Повернувшись в особняк, Жульєн опинився у величезній бібліотеці, де було безліч розкішно оправлених книжок.

Через деякий час пан де ла Моль завів його до вітальні, що виблис- иувала позолотою. Тут було декілька незнайомих людей. Маркіз від- і>окомендував юнака високій і величній дамі — пані де ла Моль, яка ледь глянула в його бік.

«О пів на сьому до кімнати ввійшов гарний юнак з вусиками, дуже Птдий і стрункий; в нього була маленька голівка». Це був граф Нор- Пор де ла Моль.

Сіли за стіл. Навпроти Жульєна сіла «молода особа, надзвичайно ішітла блондинка, дуже струнка» з гарними очима, які, проте, «від­пивали велику душевну холодність». Це була мадемуазель Матиль- ди, донька маркіза.

Гості, мабуть, уже чули від маркіза про освіту Жульєна, «бо один її них почав розмову з ним про Горація». Юнак почувався зовсім спо-

543

III

Перші кроки

Наступного ранку Жульєн переписував листи в бібліотеці, коли туди зайшла через потайні дверцята мадемуазель Матильда. Воня здалася Жульєну суворою і погордливою.

О третій годині з явився граф Норбер. Він був надзвичайно люб’яо* І ний і запропонував Жульєну проїхатись верхи. На прогулянці Ж^| льєн упав з коня, а за обідом сам розповів про цю пригоду. «Мадемуіі* І зель Матильда даремно стримувала сміх; нарешті вона без церемоній почала розпитувати про подробиці».

Наступного дня у бібліотеці Жульєн застав якогось молодого чом ловіка, «юнак був дуже старанно вдягнений, але на вигляд мирш|Н вий, з заздрісним поглядом». Це був Тамбо, племінник академії* приятеля пані де ла Моль. Він працював в окремій кімнаті, але за4І> хотів скористатися з привілею Жульєна і переніс своє письмове при­ладдя в бібліотеку. Та маркіз суворо вичитав Тамбо і прогнав з біблІЯ отеки.

О четвертій годині граф Норбер знову взяв Жульєна на прогуляв-, ку верхи. «Разів двадцять Норбер бачив, що Жульєн ось-ось упаЛ. але врешті прогулянка закінчилась щасливо». За обідом граф вихвдо ляз Жульєна за сміливість, та, «незважаючи на всю цю доброзичля* вість, Жульєн невдовзі став почуватися самотнім у цій сім’ї».

IV

Палац де ла Моль

В аристократичній вітальні палацу маркіза Жульєн справляв диі^И не враження на гостей. Пані де ла Моль просила чоловіка посилати його з якимсь дорученням у ті дні, коли на обід будуть запрошені пев­ні особи, але маркіз хотів довести іспит до кінця.

Жульєн намагався розібратися в новому оточенні. Він відзначенії кількох друзів дому, зубожілих дворян, які про всяк випадок упадЦ ли коло нього.

Господарі дому майже завжди були бездоганно чемні.

Говорити на прийомах можна було цілком вільно, «аби тільки ні казали доброго про Беранже, Вольтера, Руссо та про опозиційні ш зети. Молодь боялась розмовляти про щось таке, що може характі ризувати їх як вільнодумців». «Незважаючи на гарний тон, на беі^| 544

Цього дня чекали на багато гостей. Після обіду окремим гуртком її і бралася молодь. «Тут були маркіз де Круазнуа, граф де Кейлюс, ві­конт де Люз і ще двоє чи троє молодих офіцерів, друзів Норбера чи його сестри». Жульєн сидів на низенькому солом’яному стільці, нкраз напроти прекрасної мадемуазель де ла Моль, і «йому заздрили »сі поклонники Матильди».

«Сьогодні друзі Матильди були настроєні надзвичайно вороже до тих, хто заходив у цю простору вітальню». Вони давали дошкульні «арактеристики високим особам, згадували події і вчинки цих лю- д«й, що свідчили про їхні негативні риси. «Ці люди потрапляли у са­пони тільки завдяки спритному догоджанню всім партіям, або завдя­ки своєму багатству, набутому сумнівним шляхом». Найчеснішою ‘іюдиною у вітальні був абат Пірар. «Цей жовчний янсеніт, що вірив у обов’язок християнського милосердя, повинен був, живучи у ви­щому світі, невпинно боротись із самим собою».

У гуртку молоді висміювали нещасного графа де Тале, сина бага­того єврея, який залишив сину ренту в сто тисяч екю на місяць. Жу- ііієн, чуючи цей сміх, подумав, що «таке видовище здатне вилікува- ш від заздрощів».

У

Чутливість і великосвітська святенниця

Минуло кілька місяців випробування, і пан де ла Моль доручив Жульєнові нагляд за управлінням маєтками в Бретані і Нормандії та

♦керівництво за всім листуванням з приводу горезвісного позову аба- іа де Фрілера».

«Абат Пірар ввів Жульєна в різні янсенітські кола. Він був враже- иий цими побожними й суворими людьми, які не дбали про гроші».

З дітьми маркіза де ла Моля Жульєн був у прохолодних стосун­ках. «Норбер вважав, що секретар відповідає занадто різко на жар­ти деяких його друзів», а «Матильді здавалося, що Жульєн порушує правила ввічливості».

«Маркізові подобалося вперта працьовитість Жульєна, його мов-

545

VI

Відтінки вимови

ЯСулХ юГкТІГ”^{801 Ч}°^ЛО‘’^ЯГ‘ ^{У сюртуді}                                                                                                                              Р»™«дЛ

Мул^Юнак не стерпів цього образливого „огляду і аажада.^1

~ ^{Ч0Л0ВШ у} “ЧИУЦі відповів йому якнайгрубішою лайкою! Жульєн став вимагати адресу незняйпмттч ;                                                   / „ ^кош

ЛИЧЧЯ П’ятк ™ птіот, ■               незнайомця, 1 той Жбурнув йому в ой.

чяп ять чи шість візитних карток.                                                    |

Жульєн узяв секундантом відставного поручика Льєвена ч ««»і ^сто фехтував, «і вони рушили шукати панГш. д^Бов_уаз’і в Я

“ГаТГла сГ^ДМІ“^І’ “ “^ДР“°^Ю–                                                                                иИ^Я

Лакм                      о Т ^Г°^ДИІ““ ^РаНКУ‘ ““^{И МНИ} У¹“™ V будивД

І™,™й як Г» ‘                                              ‘ ^{ДЄ ВЖЄ}                       «»“«и* юнак, „р*1

ваяшимЬям лялька», з лагідними манерами, із стоимячим, пД важним і самовдоволеним виглядом. «Це була

з якош Жульєн мав гит_Ни^„                                      зовсім не та людина,І

ми манеммн п ^ ^УТНЧКУ напередодні… Цей юнак з бездоганне-

бимГ;^РаМИ’ ~^{В Перед НИМ}’ ^{Не мав нічого} спільного з тим ГРІЗ

такого паніГ’ °^{6РвЗИВ Й}°^Г° ^ВЧ°^раФ‘ ^ЖУ^льсн пояснив причині такого раннього візиту і вже збирався іти, як раптом перед ґанк.ш

“ йГ, ” ^КУ,ЄРО ‘^{ВПІЗаав у} “»“У -чораншього _Кр„Г™

7               ^ВОГО “ ^Полу “”‘”У¹“ ‘ заходився лупцювати батД льє лоБовуГвГ” ^КУЧЄР° ^СТ“^{Л0 ВРИ,ИВ0Ю ДУ}“’ “і* Жульеиом і шеваї

Гїї: ^{ДЄ Б}°^{ВУаЗІ ДУЖЄ ЧЄМНО ПОП}Р°^СИВ У Жульєна дозволі
двезти його додому на кареті». Дорогою шевальє і його секунданИ
розповідали дуже нрптуиг.™,*,,;———————————————– секундам

жеи~Г^СЯ’^{3 КИМ У НЬОГО Відбулася} ДУ^ель, і був прикпо ВСЯ
Ге яГ м                  взнатися, що стрілявся з якимось секретарем пані

«Г;™^{У РОЗГОЛОСИВ}’ ^{що Ж}У^л„ьен Сорель є позашлюбним ‘
„ –                      ° ^{друга ма}Р^к1за– Коли цей факт набув розголосу мо^

лодии дипломат довволив собі кілька равів відвідати х™£“Жу“1

VII

Приступ подагри

Кілька місяців пан де ла Моль страждав через приступи подагри, нікуди не виходив і задовольнявся спілкуванням із Жульєном. Мар­кізу дедалі більше подобався цей юнак, який дивував можновладця гвоєю обізнаністю і поглядами. «Адже буває, що люди прив’язують- пі до гарненької собачки, — думав маркіз, — чому ж мені соромити­ся своєї приязні до цього юного абата? »

Пан де ла Моль надумав дати Жульєну благородне походження і ■Ідправив його із незначними дорученнями в Англію.

В Лондоні Жульєн познайомився з російськими вельможами і на­решті дізнався, що таке фатівство вищого ґатунку. Князь Коразов ре­комендував Жульєну «робити завжди протилежне, чого від вас чека­ють» . Юний француз відвідував салони, знайомився із вищим світом Англії, раз на тиждень обідав у посла його величності, а коли повер­нувся в Париж, маркіз вручив йому орден. «Завдяки цьому орденові Жульєн був ушанований дуже дивним візитом: до нього з’явився пан Пирон де Вально… Його мали призначити мером Вер’єра замість пана де Реналя», який програв вибори.

Новоспечений барон напросився до маркіза на обід і далекогляд­ний пан де ла Моль прийняв цього пройдисвіта.

VIII

Що відзначає людину

Маркіза з дочкою повернулися з Гієрських островів, і Матильда пула здивована змінами, що сталися за цей час із Жульєном. «В його постаті й манерах вже не було нічого провінційного». Мадемуазель идалося, що цей юний селянин найцікавіший серед людей, які її ото­чують. Вона дуже сухо запросила Жульєна на бал до пана Ретца. «Як мені не подобається ця довготелеса дівиця, — подумав він, проводжа­ючи поглядом мадемуазель де ла Моль. — Вона утрирує кожну моду; плаття її зовсім спадає з плечей… Вона ще блідіша, ніж була до своєї подорожі… Яке безбарвне волосся, біляве, наче світиться наскрізь… Скільки пихи в її манері вітатись, у погляді! Які величні жести!»

Палац герцога де Ретца вразив Жульєна небувалою розкішшю.

Гості утворили натовп навколо першої красуні балу. Жульєн чув

547

Мадемуазель звернулася до Жульєна, між ними зав’язалася мова про Жан-Жака Руссо та його «Громадський договір». Матил була у сп’янінні від своїх знань, а «погляд Жульєна залишався п низливим і холодним». Пані де ла Моль була вражена. Вона огляд своїми небесно-блакитними очима маркіза де Круазнуа, який мрі одружитися з нею, інших людей і думала про їхню нікчемність, г своє забезпечене, але нудне майбутнє. У кутку зали Матильда по тила графа Альтаміру, засудженого на батьківщині до смертної ка

і  подумала: «Видно, тільки смертний вирок і відзначає людину, єдина річ, яку не можна купити. А хто із мблодих французів був ЗД8 ЇЙ .робити щось таке, щоб йому загрожував смертний вирок атильда була королевою балу, але залишалася байдужою. Вг думала про те, яке безбарвне життя чекає її з такою істотою, як К азнуа, і сердилася на Жульєна, який не підходив до неї.

IX

Бал

Настрій Матильди погіршився. Вона шукала очима Жульєна і «п_ чила його в другому залі». Юнак розмовляв з графом Альтамірою. Ж льєн здався Матильді перевдягненим принцом, справжнім красене

І   раф Альтаміра розповідав Жульєну про присутніх на балу ве мож. Ось князь Арачелі, який щохвилини поглядає на орден Зо того Руна. Він заслужив нагороду тим, що «наказав кинути в річ десятків зо три багатих землевласників, яких вважали лібералам На цьому балу були присутні, «мабуть, з десяток людей, які на то світі будуть прокляті як убивці». На обличчі Жульєна відбила хвилювання. Він здавався Матильді найпрекраснішим, але Жутг’ жодного разу не глянув на неї. Ображена дівчина пішла танцюва щоб не думати про зневагу, яку виявив до неї секретар.

Наступного дня, працюючи в бібліотеці, Жульєн «раз у раз по тався в думці до розмови з графом Альтаміром». Він так захопиВо роздумуючи про непереможених героїв Франції, ЩО не помітив І мадемуазель Матильда і незадоволено відзначила, що пог’л Жульєна погас, коли він глянув на неї.

X

Королева Маргарита

«Вранці Жульєн побачив мадемуазель де ла Моль у їдальні в г бокому траурі». Усі інші члени сім’ї були вдягнені як завжди. Пі

Цікавим у цій історії з жалобою було ще й те, що другим ім’ям Матильди де ла Моль було Маргарита. Маркіз дозволяв доньці її при­мхи, адже «Матильда одягала траур не для того, щоб привертати до себе загальну увагу. Вона справді любила того ла Моля, обожуваного коханця королеви, найдотепнішої жінки свого часу, юнака, який за­гинув через те, що спробував визволити своїх друзів. Та й яких дру- •п в! — першого принца крові і Генріха IV».

Дізнавшись про цю історію, Жульєн перестав вважати Матильду манірною. «Він подовгу розмовляв з мадемуазель де ла Моль, прогу­люючись з нею в саду» і тішачись з того, що з ним веде дружні бесіди особа, оточена таким поклонінням.

«Жульєн намагався не перебільшувати цієї дивної дружби» і не итрачав гідності. Він міг перервати мову Матильди, не терпів образ­ливого поводження із собою, але з подивом відзначав, що донька мар­кіза терпить це, бо закохана в нього. Іноді його обсідали сумніви і тоді він, блискаючи очима, давав собі слово оволодіти нею і покину­ти цей дім.

XI

Влада юної дівчини

Матильда часто нудьгувала. Справжню розвагу і насолоду вона діставала лише тоді, коли могла принизити неприємну їй людину иишуканою насмішкою. Маркіз де Круазнуа, граф де Кейлюс і ще кілька знатних молодих людей писали їй листи. «Листи цих юнаків її розважали, але вона запевняла, що всі вони однакові. Це завжди Лули вияви тієї самої пристрасті — найглибшої, найсумовитішої». Матильда була впевнена у їхній хоробрості і відвазі, але «кому з них спаде на думку зробити щось незвичайне?» На своє майбутнє поряд « одним із них вона дивилася з огидою. І зовсім іншим їй здавався Жульєн. «Її вражала його гордість, вона захоплювалася тонким ро­зумом цього міщанина». Дуже скоро Матильда зрозуміла, що поко-

549

XII

Невже він Дантон?

Мадемуазель де ла Моль пройнялася прекрасними міркуванням про своє кохання до Жульєна. Воно видавалося їй незвичайним, ге-| роїчним, схожим на кохання королеви Маргарити де Валуа до молЛ дого ла Моля. Енергія ЗКульєна лякала її оточення. Матильді здавЛ лося, що її коханий для порятунку не побоїться пустити кулю в лоб кожному якобінцю, і вона пристрасно захищала його від нападок мої лодих аристократів.

Відтоді, як Матильда вирішила, що кохає ЛСульєна, туга її розі віялась. Вона часто подовгу дивилась на нього. Одного разу Жулье» випадково почув своє ім’я «в компанії блискучих юнаків з вусикам* які оточували мадемуазель¹ де ла Моль*. Коли він підійшов ближче всі замовкли і не знайшли, чим порушити цю мовчанку.

XIII

ЗМОВА

Жульєну спало на думку, що ця чарівна молодь змовилася знущі тися з нього. Він підозрював, що Матильда хоче переконати його і своєму коханні, щоб зробити з нього посміховисько. Ця жахлива дум ка легко знищила в його серці зародок кохання, «яке було породжен» тільки винятковою вродою Матильди, або, вірніше, її царственною поставою й чарівними туалетами*. Та в нього вистачило здоровогі глузду зрозуміти, що він зовсім не знає її душевних якостей.

З часу свого жахливого відкриття щодо почуттів Матильди Жу- льєн почав відхиляти всі слова приязні, з якими зверталася до нього мадемуазель де ла Моль. А вона нічого не розуміла і страждала.

Жульєн вирішив на деякий час покинути Париж і вмовив маркізі відпустити його. Матильда дізналася про це і ввечері передала листа Жульєну, в якому зізнавалась у своїх почуттях. Читаючи цей лист, Жульєну раптом спало на думку, що він, син теслі, переміг маркізь де Круазнуа, цього красеня з вусиками, у розкішному мундирі, який довгі роки Мріє про руку Матильди і побожно слухає кожне її слово.]

Через деякий час Жульєн знайшов привід відмовитися від поїзді ки, і маркіз де ла Моль сказав, що радий цьому, адже йому приємно бачити Жульєна. Юнака збентежили ці слова, адже він мріяв зваби-1 ти дочку свого благодійника, «розладнати, можливо, її шлюб з мар-1 550

Відповідь Жульєна Матильді «зробила б честь дипломатичній обе- рпжності самого шевальє де Бовуазі*. Він почував себе богом.

XIV

Думки молодої дівчини

Уперше в житті погордлива душа Матильди пізнала кохання. «Її ■пйменше лякала думка вчинити погано й порушити правила, свя­щенні в очах таких людей, як де Кейлюс, де Люз, де Круазнуа… Стра­шилася вона тільки одного: щоб її не засудив Жульєн*. У свої дев’ят- ■пдцять років «Матильда вже втратила надію зустріти людину, хоч трохи відмінну від загального шаблону*. І ось тепер вона покохала япловіка, який стоїть на найнижчих щаблях суспільства і усім від­різняється від чоловіків її кола. «Глибина, незбагненність Жульєно- •ої вдачі могли б злякати й жінку, яка зав’язувала з ним звичайні ■тосунки, а вона збиралась зробити його своїм коханцем, можливо — інюїм володарем».

Жульєн вирішив перевірити, чи той лист Матильди не гра, на­перед погоджена з графом Норбером. Він вдав, що від’їжджає. «Ма­тильда не склепила очей цілу ніч*.

Другого дня, «тільки-но він зайшов у бібліотеку, мадемуазель

ла Моль з’явилась у дверях. Жульєн передав їй свою відповідь».

V   наступному листі Матильда вимагала від нього рішучої відповіді, третій лист містив усього кілька рядків: Матильда писала, що чекає Іого вночі у своїй кімнаті.

XV

Чи це не змова?

Отримавши третього листа, Жульєн знову став думати про те, що Іого хочуть погубити чи зробити з нього посміховисько. Гарно ж він Вуде виглядати в місячну ніч, лізучи по драбині на другий поверх у кімнату Матильди. Жульєн вирішив не відповідати на листа і виїха­ти у справах. Він почав збирати речі в дорогу, як раптом подумав, що Мптильда може бути щирою у своїх почуттях. Тоді він буде боягузом у її очах, назавжди втратить прихильність цієї дівчини і сам все жит­тя зневажатиме себе.

Жульєн довго розмірковував над тим, що в кімнаті Матильди його можуть чекати декілька змовників, що який-небудь слуга може його ипстрелити ще на драбині, але він не міг не піти.

551

XVI

Перша година ночі

О                                                   пів на першу ночі місяць «залляв яскравим світлом фасад а; лацу, що виходив у сад». «Пробило першу годину; але у вікнах Г]Щ фа Норбера ще світилось. Ніколи в житті Жульєн не відчував таког страху; він бачив самі тільки небезпеки в усій цій справі, зовсім ути тивши мужність». Але о першій годині п’ять хвилин юнак тихе^і ко піднімався по драбині, тримаючи пістолет у руці. «Коли він узі наблизився до вікна, воно безшумно відчинилось»: Матильда чека4 його. «Жульєн не знав, як йому поводитись, і не почував ніякого к* хання». Він спробував обняти дівчину, але вона відштовхнула йод «Запанувало збентеження — однаково сильне в обох. Жульєн пері свідчився, що двері були зачинені на всі засуви». Він навіть зазирцу під ліжко.                          ■

Жульєн заговорив про свої підозри. Він виявив гостре почуття || доволеного честолюбства, і Матильда була неприємно вражена йс переможним тоном. Її терзало каяття, але вона «твердо виріши що коли у нього вистачило сміливості з’явитись до неї, — вона ві дасться йому». «Після довгих вагань Матильда нарешті змусила а стати його ніжною коханкою».

Після цієї ночі її охопили горе і сором, замість безмежного ра вання, описуваного в романах.

XVII

Старовинна шпага

Наступного дня Матильда навіть не глянула на Жульєна. Облич її було сухе і зле. «Жульєн, охоплений болісною тривогою, був тепі за тридев’ять земель від торжества, яке відчував у перший день».

Матильда боялася, що Жульєн може розголосити її таємш адже вона сама зробила його своїм володарем, який має над нею б’ межну владу.

А Жульєн, який ще три дні тому не відчував до Матильди любоЛ тепер був упевнений, що Кохає її. «Він мріяв про ніжну коханку, щ забуває саму себе, ощаслививши свого коханого», а «обурена пи Матильди повставала проти нього».

На третій день незрозумілої ворожості Жульєн вирішив відвер

■ нього вже не лишилось ніяких сумнівів»: вона його не любить. Та т і; ж Жульєн найніжнішим голосом заговорив до Матильди, але у іідповідь вона сказала: «Я не можу отямитись, що віддалась першому іустрічному». Не тямлячи себе з горя, Жульєн витяг шпагу зі старо- чінних піхов. Він готовий був убити зрадливу коханку, але, згадавши про маркіза, «вклав шпагу в піхви й спокійнісінько почепив на золо­чений бронзовий цвяшок, на якому вона висіла». «Мадемуазель де ла Моль дивилася на нього з подивом. «Отже, мій коханець мало не вбив мине», — казала вона собі. У її очах уже не було зневаги. І вона втекла».

Увійшов маркіз. Жульєн повідомив його про свій від’їзд, але пан де пп Моль попросив залишитися, бо має до нього важливе доручення.

XVIII Жорстокі хвилини

Мадемуазель де ла Моль була у захваті від тієї пристрасті, яку ви- ииив Жульєн. «Якби в цю мить знайшовся якийсь привід, щоб поно­вити їхні стосунки, вона радо вхопилася б за нього».

Після обіду вона першою заговорила до Жульєна. Вона розпові­ли про свої сердечні переживання, про захоплення паном де Круаз- нуа, паном де Кейлюсом. «Жульєн зазнав найстрашніших мук рев­нощів». Як жорстоко була покарана гордість Жульєна, що ставив гибе вище від усіх цих аристократів.

«Цілий тиждень тривала ця безжалісна одвертість». Матильда переповідала Жульєну листи, які колись писала, «його муки дава­ли їй явну насолоду. Вона бачила в них слабкість свого тирана, отже, могла дозволити собі кохати його». Але Жульєн вчинив дурість: він іімлко зізнався Матильді, що кохає її. «Щирі, але такі необдумані гюва Жульєна все змінили за одну мить. Упевнившись, що він кохає II, Матильда відчула до нього найглибшу зневагу» і навіть огиду.

Жульєн нічого не розумів, але цю зневагу відчув одразу і перестав имвіть дивитися на Матильду, хоча це йому коштувало величезних зу-

(ШЛЬ.

Натішившись увагою молодих аристократів, Матильда знову ета­пи думати про Жульєна. Вона бачила себе подругою чоловіка, поряд я яким не пройде крізь життя непомітною.

553

XIX
Італійська опера

«Поринувши у думки про майбутнє і про ту визначну роль,

вона сподівалась відіграти, Матильда скоро почала не без жалю зг*

дувати про суперечки, що виникали в них з Жульєном». Вона дедаи

частіше пригадувала хвилини щастя, і її мучило каяття.

Увечері Матильда з матір’ю поїхала в Італійську оперу. «Про,
гом першого акту вона мріяла про свого коханого з найпалкішою прі

страстю*. У другому акті любовна арія так вразила дівчину, що *в<

була в якомусь екстазі». їй здалося, що вона перемогла своє коханнШ

А в цей час Жульєн відчував себе жертвою. «Ніколи ще він не д
ходив до такого розпачу», та все ж вирішив раз і назавжди поклас.«

цьому край. Уночі він знайшов драбину, піднявся в кімнату, мріюЗ
востаннє поцілувати кохану, і потрапив у її обійми.

«Хто міг би змалювати Жульєнове щастя?

Матильда була щаслива, мабуть, не менше за нього». Вона, стш

каючи його в обіймах, просила прощення за свій бунт, називала й

володарем, а себе його рабою і служницею. На знак примирення
тильда відрізала велике пасмо волосся і віддала його коханому.

Уранці Жульєн спустився в їдальню і побачив, як сяяли коха
ням очі Матильди.

Але вже через, день вона почала знову каятись у тому, що зробцЛ
для нього. «їй сьогодні набридло кохати».

Жульєн не розумів, чим заслужив таку неласку. Його охопив розд.11

XX

Японська ваза

Наступного дня Матильда знову оточила себе молодими аристіГ

кратами. До неї повернулася прихильність до світських розваг Жу

льєн мав необережність зайняти своє давнє місце у колі біля Матил*

ди, але відчував себе тут зайвим: ніхто не звертав на нього уваї

♦Протягом години він грав роль нав’язливого підлеглого, від «

го не приховують того, що про нього думають». Він шукав прив

піти, «а коли покинув вітальню, це вийшло в нього надзвичайно
зграбно».

Наступного дня все повторилося. Жульєн хотів тільки одного
поговорити з Матильдою. Цю неприємну розмову дівчина поча,

сама. Цілком відверто і прямо вона заявила, що не любить його, п
шалена уява обманула її.

Жульєн намагався якось виправдатися, але звук його голосу дра
тував Матильду. «Вона мала надзвичайно гострий розум і досконі

$54

Цього ранку пані де ла Моль попросила Жульєна передати їй дуже рідкісну брошуру. «Він, беручи її з консоля, перекинув старовинну синю фарфорову вазу, дуже потворну».

Пані де ла Моль схопилася з розпачливим зойком. Вона почала розповідати історію цієї вази, але Жульєн навіть не збентежився. Він тихо сказав Матильді, яка стояла біля нього: «Ця ваза розбита, зни­щена навіки. Те саме спіткало й одне почуття, що колись панувало в моєму серці. Я перепрошую вас за ті безумства, на які воно мене штовхнуло. — І він вийшов».

XXI                 Секретна нота

«Маркіз покликав Жульєна до себе» і запропонував йому вивчи­ти чотири сторінки послання, поїхати в Лондон і переказати там, не змінюючи жодного слова.

Увечері Жульєн і пан де ла Моль поїхали на зустріч зі змовниками. Нони увійшли до вітальні, посеред якої лакей поставив великий стіл.

Ім’я хазяїна, надзвичайно огрядного чоловіка, ні разу не було назване. За столом, спиною до Жульєна, сиділи сім співбесідників. «Ще якийсь добродій увійшов без всякої доповіді… Він був низень­кий і товстий, рум’яний, і в його блискучих оченятах не можна було прочитати нічого, крім люті дикого кабана».

Увійшов ще один чоловік. Він нагадував старого безансонського єпископа. Потім прийшов молодий єпископ агдський. Він упізнав Жульєна, і на його обличчі відбився подив.

Усі гості розбилися на групи і розмовляли між собою доволі голо­сно. Жульєн не знав, як поводитися в цій ситуації. «Він чув такі ди­вовижні речі, що збентеження його зростало дедалі більше».

XXII               Дебати

Лакей доповів, що прибув герцог ***. «З його появою засідання негайно розпочалося».

Міркування Жульєна щодо цього зібрання перервав пан де ла Моль, чкий представив його як людину, що обдарована дивовижною пам’ят­тю. Його завданням було запам’ятати все, що буде сказано в цій кімна­ті, і передати всі промови дослівно людині, яку йому назвуть. Жульєн

555

Духівництво, ліси, свобода

Французькі аристократи мріяли створити озброєну партію. ^1 між ними не було єдності, вони не довіряли один одному. Але справ треба було довести до кінця, і маркіз склав секретну ноту, яку Жи льєн вивчив напам’ять.

Пан де ла Моль дав Жульєну подорожню на вигадане ім’я і порадиш юнакові удавати з себе «фата, що подорожує, аби згаяти час. Маркіз пи пере див, щоб Жульєн був дуже обачний у дорозі, адже вороги змовнш знають про посланця і організують пошуки на всіх дорогах і на поштов 11 • станціях. І справді, на одній станції його затримали, обшукали багазм але, не знайшовши папери, вирішили, що він не може бути кур’єром Л

Жульєн без особливих пригод дістався до герцога, переказав йом^ послання і отримав наказ виїхати до Страсбурга.

XXIII             Страсбург

Жульєн провів у Страсбурзі цілий тиждень. Увесь цей час ві|Ц. думав лише про Матильду. «Йому треба було напружувати всі свай сили, щоб не вдаватися в розпач», але майбутнє здавалося йому бе” радісним. Він мріяв мати біля себе друга, якому можна було б уса розповісти.

Одного дня Жульєн випадково зустрів російського князя Коря зова. Колись князь радив Жульєну бути серйозним і малослівним.

І ось тепер він бачив молодого француза пригніченим. Князь виявЦЯ інтерес до душевних переживань Жульєна, і той розповів Коразс^Я свою сумну історію кохання. Звичайно ж, він не назвав імені сво€| коханої, але точно змалював князеві вчинки й вдачу Матильди.

Князь Коразов розробив для Жульєна кожен крок у стосунках Я коханою.

По-перше, Жульєн не уникатиме спілкування з нею, але в жодні му разі не показуватиме їй, що він холодний чи ображений. По-др_у ге, він має «упадати за якоюсь жінкою з її товариства, але не вияві ляючи палкого кохання». Треба грати цю комедію дуже вміло, щой- ніхто ні про що не здогадався. По-третє, Жульєн повинен писати лиа-1 556

Він вирішив, що, виконуючи настанови князя Коразова, буде за­лицятися до вдови маршала де Фервака, яка часто бувала в палаці де лп Моль. Ця красуня вважала своєю метою в житті примусити всіх набути, «що вона — дочка промисловця, і для того щоб створити собі певне становище, завоювати авторитет у Парижі, вона вирішила про­повідувати доброчесність».

XXV

Царство доброчесності

Повернувшись у Париж і вручивши де ла Молю відповідь, якою той був, очевидно, дуже розчарований, Жульєн поспішив до графа Лльтаміри. Юнак зізнався, що палко кохає вдову маршала. Граф по­пів його до дона Дієго Буетоса, який колись безуспішно залицявся до красуні. Він розповів Жульєну, що пані де Фервак буває мстива, але Опжання шкодити людям іде від якогось таємного горя, яке вона но­сить у душі. Іспанець віддав чотири листи, написані нею, а Жульєн пообіцяв, що їхня розмова залишиться таємницею.

Наближалася година обіду, і Жульєн поспішив у палац де ла Моль. Він вирішив виконувати всі приписи князя, а тому вдягся у нпйпростіший дорожній костюм. За столом він намагався не дивити- і н на Матильду, а після обіду приїхала з візитом маршальша де Фер­ми. «Жульєн одразу зник, але незабаром з’явився знову, надзвичай­но вишукано вдягнений». Він сів біля маршальші і зосередив на ній погляд, сповнений найглибшого захоплення. Потім Жульєн поїхав у

І          галійську оперу і там дивився на пані де Фервак цілий вечір. За цей час він ні разу не згадав про Матильду.

«Матильда майже зовсім забула його, поки він подорожував. Вона врешті виявила згоду на те, щоб завершити переговори про шлюб з мпркізом де Круазнуа… Але її думки зовсім змінились, коли вона по­лічила Жульєна». Матильду вразила поведінка Жульєна, який роз­мовляв лише з пані де Фервак. Князь Коразов міг би пишатися своїм учнем, який щовечора сідав біля крісла маршальші з виглядом без­межно закоханої людини.

557

Ь

XXVI

Високоморальне кохання

Пані де Фервак була зачарована юним абатом, що вміє тільки елі
хати й дивитися дуже гарними очима.

«Жульєн, зі свого боку, знаходив у манерах маршальші майж
довершений зразок… бездоганної чемності… і нездатності до будь-
якого СИЛЬНОГО почуття… Її улюбленою темою розмови було ОСТОВІ
нє полювання короля, а улюбленою книгою — «Мемуари герцога

Сен-Сімона», особливо в генеалогічній їхній частині».

Жульєн завжди сідав заздалегідь біля улюбленого місця пані,

Фервак, повернувши свій стілець так, щоб не бачити Матильди. В

говорив з маршальшею, але намагався вплинути на душу мадемуі

зель де ла Моль, яка завжди уважно прислухалася до розмови.

Жульєн, діючи за планом, який розробив для нього князь Кор

зов, переписав лист № 1 до пані де Фервак. «Це була страшенно ну,

на проповідь, повна пишномовних словес про доброчинність». ВІ

особисто відвіз цей лист і передав його швейцарові, при цьому мав зі

смучений, сповнений глибокої меланхолії вираз.

Наступного вечора Матильда покинула своє звичайне товариств
сіла ближче до пані де Фервак, що піднесло красномовство Жульє*
Але він жодного разу не глянув у бік зрадливої коханої.

XXVII
Найкращі церковні посади

Другий лист до пані де Фервак виявився ще нуднішим, ніж пе||
ший. Та Жульєн переписав його, відвіз маршальші і, заводячи коа
в стайню, крадькома поглядав у сад з надією побачити хоч платіж
Матильди. «Загалом життя його було тепер не таке нестерпне, як рц

ніше, коли дні минали в повній бездіяльності».

Жульєн уже відвіз чотирнадцять з тих огидних дисертацій, а а
де Фервак поводилася з ним так, немовби він їй ніколи не писав,
одного ранку йому передали від маршальші запрошення на обід.

Вітальня у палаці де Фервак вражала розкішшю. «У цьому сі

лоні Жульєн побачив трьох осіб з тих, що були присутні при скл

данні секретної ноти». Одним із них був монсеньйор єпископ, дії

дечко пані де Фервак. «Він розпоряджався списком вакантні

духовних посад і, як казали, не міг ні в чому відмовити своїй плі

мінниці».

У сі вигоди цього знайомства прорахував Тамбо, який працював

пана де ла Моля і вважав Жульєна своїм суперником. Він думав, «п
коли Сорель зробиться коханцем прекрасної маршальші, вона йо
53В

XXVIII Манон Леско

«Приписи росіянина забороняли суперечити тій особі, якій писа­лися листи».

Якось в опері Жульєн вихваляв балет «Манон Леско». «Маршаль- иіа сказала, що балет далеко слабший, ніж роман абата Прево», який посідає одне з найперших місць серед розпусних, небезпечних творів.

«Пані де Фервак вважала своїм обов’язком… висловлювати ни­щівну зневагу до письменників, які своїми мерзенними творами на­магаються зіпсувати молодь, котра й без того, на жаль, легко підда­сться згубним пристрастям».

«Протягом усього часу, витраченого Жульеном на залицяння до пані де Фервак, мадемуазель де ла Моль доводилось робити великі ііусилля, щоб примусити себе не думати про нього. В душі її відбува­лася жорстока боротьба». Вона слухала Жульєна і дивувалася з того, що він говорить маршальші зовсім не те, що думає насправді.

Жульєн був у розпачі від того, що Матильда ласкаво поводилася з нареченим. Він навіть думав про самогубство, але, побачивши коха­ну, готовий був умерти від щастя.

XXIX

Нудьга

«Спочатку пані де Фервак читала довгі листи Жульєна байдуже, але нарешті вони почали її цікавити». У неї зародився інтерес до цього кра­сивого юнака. «Одного разу вона раптом вирішила, що треба відповісти Жульєнові. Це була перемога нудьги». У маршальші «утворилася при- гмна звичка писати майже щодня. Жульєн відповідав, старанно пере­писуючи російські листи», але пані де Фервак зовсім не непокоїла від­сутність логічного зв’язку між їхніми листами. Як би вона здивувалася, «ои дізналася, що більшість із її листів залишалися нерозпечатаними.

Якось уранці Матильда зайшла в бібліотеку до Жульєна, побачи- пи лист маршальші і вибухнула обуренням. Вона нагадала, що вона його дружина і не буде терпіти все це неподобство. Розізлившись, ма­демуазель з люттю відсунула шухляду і побачила цілу купу нероз­печатаних листів. Заціпенівши від жаху, Матильда вигукнула, що Жульєн зневажає пані де Фервак, але раптом впала на коліна і скрик­нула: «Ах, прости мені, друже мій! Зневажай мене, коли хочеш, але кохай мене, я не можу жити більше без твого кохання!»

559

XXX

Ложа в комічній опері

Опам’ятавшись від потрясіння, Матильда спитала, чи справі пані де Фервак відібрала в неї серце Жульєна. Юнак промовчав.

Матильда вже цілий місяць мучилася ревнощами, які в одну мит перемогли гордість. Її горе було таким великим, що Жульєн відчуі жаль до цієї дівчини. Але він добре розумів: як тільки він виявиті своє кохання, в її очах знову відіб’ється найхолодніша зневага. Мужч ність зраджувала його, але, зібравши останні сили, Жульєн тверди* голосом сказав, що маршальша гідна кохання, адже вона підтримуа вала його тоді, коли інші зневажали. Жульєн вимагав гарантій, що! кохання Матильди до нього триватиме більше двох днів. У цю хвили­ну дівчина «хотіла зробити що-небудь незвичайне, неймовірне, щоб довести йому, як безмірно вона кохає його і ненавидить себе», ала] І Жульєн зібрав розкидані листи маршальші і вийшов.

XXXI Тримати в страху

Увечері Жульєн побачив Матильду з матір’ю в опері, хоча це буЯ не їхній день. «Він поспішив у ложу пані де ла Моль», але так і не за-І говорив з мадемуазель, хоча це коштувало йому неймовірних зусиль А Матильда плакала від щастя, тримаючи руку Жульєна.

ВдомаЖульєн раптом відчув себе полководцем, який виграв во- І ликий бій. Але цю перемогу ще треба було втримати. І він вирішив тримати Матильду в страху. «Ворог коритиметься мені тільки доти, 1 доки боятиметься мене; тоді він не насмілиться зневажати мене», — думав Жульєн.                                              ’

Наступного ранку Матильда чекала Жульєна в бібліотеці цілу го-н дину. Коли він прийшов, дівчина сказала тихим голосом: «Любий, І я тебе образила, це правда, ти маєш право сердитись на мене. ГарайЧЙ тією того, що я тебе кохаю, буде наш від’їзд у Лондон. Це погубитЛ мене навіки, знеславить…»

Жульєн помовчав, щоб опанувати себе, і заявив крижаним тоном «Нехай ви будете знеславлені, але хто поручиться мені, що ви любгії тимете мене, що моя присутність в поштовій кареті не стане вам раї том ненависною? Я не кат, і загубити вашу репутацію буде для мені тільки зайвим нещастям. Адже не ваше становище у вищому світі■ стоїть нам на перешкоді, а, на жаль, ваша вдача».

Цього дня і надалі Жульєн майстерно приховував свою безмежну Я радість від зізнань Матильди. Та одного разу він втратив владу наді собою, розповів про безмежні страждання, але раптом схаменувся і 560