XXXII            Пекло легкодухості

«Жульєн застав маркіза розлюченим: мабуть, уперше за своє жит­ні цей вельможа поводився так непристойно». Але юнак не втратив по­чуття вдячності до пана де ла Моля. Він знав, скільки надій покладав миркіз на вдалий шлюб Матильди. І ось тепер все полетіло шкереберть.

Жульєн намагався виправдатися, але наразився на новий вибух гніву. І тоді юнак написав записку, у якій попросив маркіза вбити його, коли він гулятиме в саду. Але думка про долю майбутнього і иііа хвилювала Жульєна більше, ніж власні негаразди.

Матильда була в розпачі. Вона заявила, що помре, якщо Жульєн за­гине. Тепер уже сам маркіз розгубився. Він шукав вихід із ситуації, але

11                 Матильда чинила опір всім «розважливим» проектам свого батька». Нона хотіла стати пані Сорель і тихо жити з чоловіком у Швейцарії.

У цей час Жульєн виїхав у Вілл ек ’ є, де перевірив рахунки фермерів, и потім повернувся й попросив притулку в абата Пірара, який умовляв

561

XXXIII          Розумна людина

Часом маркіз думав, що найкращим виходом із ситуації була І смерть Жульєна. Потім він придумував якісь проекти, щоб через дЯ який час відмовитися від них.

Жульєн розумів, що пан де ла Моль не знає, на що зважитись. іЯ то дарував великі гроші дочці і її коханому, то мріяв, щоб Жульєн п* реселився в Америку, то хотів створити йому блискучу кар’єру. І

Матильда бачила настрій батька і написала йому листа, в якоЩІ доводила, що кохає Жульєна і ніколи не відмовиться від нього. ВоН повінчається з коханим і назавжди покине Париж.

Отримавши цього листа, маркіз мав прийняти якесь рішенні «але він знову почав відтягувати справу й написати дочці, бо в ниіі зав’язалося листування з однієї кімнати в другу». У листі пан де лі| Моль передав Матильді патент на чин гусарського поручика на ім’їі кавалера Жульєна Сореля де ла Вернея. Відповідь Матильди була п» реповнена вдячністю, але разом із тим вона призначала день весілля. Через деякий час вона отримала несподівану відповідь батька. ]Я застерігав Матильду і писав, що ніхто не знає, що таке цей Жульєн

Дізнавшись від Матильди про чин поручика, Жульєн зрадів, адь сповнювалися усі його честолюбні мрії.

«Отже, — сказав він собі, — роман мій завершений, і я завдячуі цим тільки самому собі. Я зумів примусити це горде страховисько по^­кохати мене… Її батько не може жити без неї, а вона — без мене».І

XXXV

Проза

«Жульєн поринув у глибоку задуму і ледве відповідав на пал* Матильдині пестощі. Він був мовчазний і похмурий», а Матильда Л сміла спитати його про причину такого настрою. У її душу прокра лось щось схоже на жах. «Ця черства душа тепер пізнала у своєму к ханнівсе, що властиве пристрасті…»

Жульєн отримав від маркіза двадцять тисяч франків, а абат Щра подбав про те, щоб Жульєна визнали позашлюбним сином багатої» вельможі пана де ла Вернея.

Незабаром Жульєн відправився у найблискучіший гусарськиї полк. «Його коні, мундир, лівреї його слуг були в такому бездогг* ному порядку, що зробили б честь найвимогливішому англійському 562

І саме тоді від Матильди надійшов лист, у якому вона благала і ви­магала негайно приїхати. Жульєн дістав відпустку і прибув у палац іи ла Моля. Матильда, побачивши його, забула про все і кинулася Кому в обійми. Із сльозами на очах вона передала йому лист батька, у якому маркіз повідомляв, що відмовляється від усіх своїх намірів щодо весілля. А потім Матильда передала Жульєну лист від пані де І І’еналь, у якому було написано, що пан Сорель «прагнув завоювати jöi певне становище у світі й вийти в люди, вдаючись з цією метою до найвитонченішого лицемірства й звабивши слабу й нещасну жін­ку» . Далі пані де Реналь писала, що Жульєн не визнає ніяких зако­нів релігії і «сіє скрізь нещастя і вічне каяття».

Прочитавши довгий і напіврозмитий слізьми лист, Жульєн ско­чив у поштову карету і помчав у Вер’єр. Там він купив пару пісто­летів, пішов у церкву, наблизився до пані де Реналь, яка молилася, вистрілив і промахнувся, вистрілив удруге — вона впала».

XXXVI Сумні подробиці

Жульєна затримали просто у церкві, відправили в тюрму, наділи илізні наручники, замкнули двері й залишили самого. «Все це від­бувалося дуже швидко, і він при цьому нічого не відчував».

«Пані де Реналь була поранена не смертельно… Куля влучила в плече і — дивна річ — відскочила від плечової кістки…»

Жінка давно вже хотіла вмерти. Розлука з Жульєном була для неї гиравжнім горем, а вона називала це горе «докорами сумління». Ду- півник добре розумів її стан і примусив написати листа до пана де ла Моля зі словами каяття.

Жульєн в усьому зізнався судді, який прийшов до нього в каме­ру. Потім він написав мадемуазель де ла Моль про те, що сталося. Пік просив пробачення у Матильди, що цей прикрий випадок потра­пить у газети і може бути пов’язаний з її ім’ям, забороняв говорити про нього навіть з його сином, заповідав одружитися з паном де Кру- •внуа.

Відправивши лист, Жульєн став думати про своє життя, яке було іпче підготовкою до смерті, у якій він не бачив нічого ганебного, крім гото, що помре на гільйотині.

Тюремник, підкуплений пані де Реналь, повідомив, що вона жива І одужує. «Тільки тепер Жульєн почав каятись у своєму злочині».

XXXVII       Вежа

Жульєна перевезли у Безансон і люб’язно відвели приміщеннями верхньому поверсі готичної башти. У час, коли до нього заходи.і^Н прийшов кюре Шелан. Він був дуже старий, ходив з паличкою, його супроводив племінник. Жульєн не зміг домогтися від старого нічогві розумного і дуже засмутився. «Він побачив смерть в усій її бридкоо- ті», але згодом йому спало на думку, що вмре молодим, і це вря’^И його від жалюгідного руйнування. Та час від часу мужність покидЯ ла його. «Якщо така слабодухість зростатиме, краще покінчити з сг бою. Яка це буде радість для всіх отих абатів Маслонів і панів ВалН но, якщо я помру як боягуз», — думав Жульєн.

Приїхав Фуке, який розповів другові, що хоче продати все своя майно, підкупити тюремника і врятувати бранця. «Цей вияв високо го благородства повернув Жульєнові душевну силу, яку в нього віді брала поява пана Шелана».

Фуке заплатив тюремникам, щоб Жульєна не перевели в жахлиШ вий каземат, а залишили в «гарненькій кімнатці, на висоті ста вісіМт десяти східців». Потім він звернувся до абата де Фрілера, який пооі цяв замовити слівце перед суддями.

«Жульєн передбачав тільки одну неприємність перед смертю: відч відини батька».

XXXVIII     Могутня людина

Одного дня вранці двері відчинилися і жінка, вдягнена селянкоЯ кинулася до Жульєна. Це була мадемуазель де ла Моль. Її вчинок зворушив юнака. Йому знов здалося, що він кохає королеву.

Матильда розповіла, як їй вдалося добитися побачення: вона аІ< зналася секретареві, що вона дружина ЛСульєна, і назвала своє ім я. Мадемуазель була захоплена вчинком Жульєна: він здавався їй схЛ жим на Боніфація де ла Моля. Вона найняла найкращих адвока­тів, добилася аудієнції в пана де Фрілера, якому «знадобилося всьо­го кілька секунд, щоб змусити Матильду признатись, що вона дочів його могутнього супротивника, маркіза де ла Моля».

Під час бесіди з мадемуазель пан де Фрілер думав про власну ко­ристь від рішення цієї справи. Він почув, що маршальша де Фервак, від якої залежало призначення йсіх єпископів у Франції, була близь­кою знайомою Жульєна. Це відкриття зробило його поступливішим. Він пообіцяв, що більшість присяжних виконає його наказ і Жульг* на буде виправдано.

Інтрига

Матильда намагалася зробити все можливе, щоб врятувати Жуль-

• •ма. Вона навіть написала пані де Фервак листа, в якому «благала 1)1010 суперницю домогтись, щоб монсеньйор єпископ *** власноруч­но написав листа панові де Фрілеру. Вона дійшла до того, що просила

8 особисто приїхати в Безансон».

Жульєн про все це навіть не здогадувався, але його непокоїла при-

• >тність Матильди. «Близькість смерті зробила його поряднішою і .іірішою людиною, ніж він був протягом свого життя», але палка

іішстрасть Матильди лишала його байдужим. Він жорстоко докоряв Лі за це і каявся в тому, що замахнувся на життя пані де Реналь. ііульєн відчував, що кохає її, як і раніше. Одного разу він попросив Мптильду віддати дитину, яка народиться, «у Вер’єр годувальниці, а і_иіці де Реналь наглядатиме за нею». Жульєн передбачав нещасливу Шлю своєї дитини і хотів хоч чимось зарадити цьому.

ХЬ

Спокій

Жульєн повністю визнавав себе винним. «Адвокат вважав його іожевільним і разом з усіма гадав, що він схопився за пістолет у при- іСмдку ревнощів». Зізнання у цьому дало б прекрасну підставу для за- «чсту, але Жульєн роздратовано заявив, щоб адвокат не повторював ЬІі:ї брехні.

Усі в Безансоні тільки й говорили про майбутній процес, а Жу- 0І.Г.Н жив у світі мрій. Він уже бачив близький кінець і лише тепер

■лічився втішатися життям.

Пан де Фрілер був упевнений, що присяжні пани Вально, де Муа- М… і де Шолен — знаряддя в його руках і виконають його наказ, адже у дружньому листуванні з пані де Фервак уже було сказано завітне І— єпископство за врятування Жульєна.

Пані де Реналь уже майже одужала. Вона приїхала в Безансон і

• І власноручно написала кожному з тридцяти шести присяжних » лис І їм, в яких просила виправдати Жульєна.

ХІЛ

Суд

«Нарешті настав цей день, якого так боялися Матильда і пані де і ‘іііаль… Вся провінція з’їхалась у Безансон, щоб послухати цю ро-

I *мнтичнусправу».

Напередодні суду Матильда віднесла лист єпископа вікарію, в яко-

565

Ідучи на суд, Жульєн здивувався, що йому співчувають люди, товпилися на його шляху. У залі суду було багато жінок. «Очі! блищали, в них відбивалось палке співчуття. Ледве він сів на ла| як почув з усіх сторін: “Боже! Який він юний! Та це ж дитина…”*

Прокурор із пафосом розводився про варварство вчиненого злоЧ ну, але «жінки в ложах суду слухали його дуже незадоволено».

Коли почав говорити адвокат, жінки повитягали хусточки.

Жульєн не хотів брати останнього слова, але почуття обов’язку | ресилило, і він «звернувся до присяжних з дуже сильними словам!

Він не просив ніякої милості, визнавав, що «вчинив замах на жиі жінки, що гідна найглибшої пошани», яка для нього була майже і тір’ю. Жульєн сказав, що його найбільший злочин у тому, що він|В смілився «проникнути в середовище, яке мовою чванливих багачВ зветься вищим товариством». Судять його люди не рівні йому, не^В ляни, а тільки обурені буржуа; тому він не сподівається на випр4Н| дання і готовий умерти.

Під час своєї промови Жульєн бачив перед собою нахабний гляд пана барона де Вально. Саме він і оголосив рішення присяжний

♦                  Жульєн Сорель винний у вбивстві, і в убивстві з наперед обдуманії» наміром. Це рішення тягло за собою смертну кару, і вирок був нег(ф но оголошений».

Жінки в залі суду ридали, а пан Вально торжествував.

XL.II

Жульєна помістили в камеру смертників. Він думав про пані^| Реналь, яка вже ніколи не дізнається, що лише одну її він любив ф справжньому, про християнського Бога, якого він вважав мсти^И деспотом, адже «в його Біблії тільки й мови, що про жорстокі пв|^| рання»; про те, як би склалося його життя, аби не було замаху.

Вранці прийшла Матильда. Вона змарніла і трималася простої звичайна, вбита горем жінка, а Жульєн не міг триматися з нею І сто. З афектацією говорив про свій учорашній виступ, під час якого! тримався як Боніфацій де ла Моль перед своїми суддями. «Несамої він відплачував їй за всі ті муки, яких вона так часто завдавала йоМ|Я

Заплакана Матильда просила Жульєна підписати апеляцію, він категорично відмовився, мотивуючи це тим, що зараз гот«^Н умерти, а хто може поручитися, яким він стане через два місяці п^Н бування у в’язниці?

Від умовлянь Матильда перейшла до докорів. Жульєн знову |Н

ХІЛІІ

Матильда пішла. «Через годину Жульєна збудили від глибокого гну чиїсь сльози, що капали йому на руку… Це була пані де Реналь».

Нарешті Жульєн дістав змогу висловити свої почуття цій святій жінці, попросити пробачення за свій безумний вчинок. «Вони обоє, раз у раз перебиваючи одне одного, стали розповідати про все, що від­булося з ними. Листа, написаного панові де ла Молю, склав духівник пані де Реналь, а вона його лише переписала».

«Захват і радість Жульєна доводили їй, що він усе їй прощає. Ні­коли ще він не кохав її так безмежно».

Пані де Реналь приїздила до Жульєна щодня. Це дійшло до її чо­ловіка, і «через три дні він прислав по неї карету з категоричним на­казом негайно повернутися у Вер’єр».

ХІЛУ

Дізнавшись про те, що пані де Реналь змушена покинути Безан- і.он, Жульєн перебував у пригніченому настрої. Прихід Матильди пише роздратував його.

Вона розповіла йому, що в день суду пан де Вально вирішив поті­шити себе, засудивши Жульєна на смерть. Матильда ще не знала, що •абат де Фрілер, бачивши, що Жульєн — людина кінчена, вважав за корисне для своїх честолюбних намірів постаратися стати його на- I тупником*.

Жульєн хотів лишитися на самоті. Матильда пішла, але прийшов і^уке. Ці відвідини не розвіювали пригніченого настрою в’язня, а ро- Оили його легкодухим.

«Наступного дня його чекала нова, чи не найбільша неприєм­ність* : відвідини батька.

Старий сивоволосий тесляр одразу ж став докоряти Жульєнові і довів його до сліз. Юнак мучився тим, що навіть перед смертю не мідчуває ні поваги, ні любові до батька. Він ненавидів себе за легко­духість, про яку тесляр обов’язково роздзвонить у Вер’єрі на втіху Пально і всім лицемірам.

Щоб якось перервати нескінченний потік докорів батька, Жульєн раптом вигукнув: «У мене є заощадження».

«Старий тесляр тремтів від жадібності, боячись проґавити ці гро­ші». Він став говорити про кошти, які витратив на харчування і на­ймання сина.

567