| «Для людського розуму незбагненна сукупність причин явищ. Однак потреба дошукуватися причин вкладена в людську душу». Отож і хапається людський розум, не переймаючись складністю явища і численністю різних умов, подій, за першу найближчу подію, вважаючи її причиною інших. Але «причин історичної події немає й не може бути, окрім єдиної причини всіх причин. Проте є закони, що керують подіями, почасти невідомі, почасти вже частково зрозумілі нам». Та відкриття цих законів можливе лише тоді, коли ми перестанемо від шукувати причини у волі однієї людини, зрозумівши, що все відбувається так, як мало бути. Після Бородінського бою, входу французів у Москву і пожежі найважливішим епізодом війни 1812 р. історики визнають переміщення російської армії з Рязанської дороги на Калузьку і до Тарутинського табору. Історики шукають у цьому маневрі глибокий зміст, який, втім, лежить на поверхні: російська армія відійшла від прямого початкового напрямку тому, що їй необхідно було поповнити запаси продовольства. «Заслуга Кутузова була не в якомусь ге ніальному, як це називають, стратегічному маневрі, а в тому, що він єдиний розумів значення події, що відбувалася». Саме тому й не хотів непотрібних битв. «Наполеон зі своєю впевненістю в тому, що не те добре, що добре, а те добре, що йому спало на думку», написав листа Ку тузову, у якому нічого суттєвого не було, крім того, що й так було зрозуміло: він просив про мир. Російський головнокомандувач відповідає рішучою відмовою — «така воля нашого народу». Під час стояння в Тарутинському таборі співвідношення сил між ворогуючими арміями змінюється. Об’єктивний хід подій, зміни у свідомості російських
737 |
| ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Війна і мир |
| солдатів готують цю перевагу: «Звістки про легкі перемоги над французами мужиків та партизанів і заздрість, збуджувана цим, і почуття помсти, що лежало в душі кожної людини доти, поки французи були в Москві, і — головне — неясна, але виникла в душі кожного солдата свідомість того, що співвідношення сили змінилося тепер і перевага на нашому боці. Істотне співвідношення сил змінилося, і наступ став необхідним». Російська армія була керована Кутузовим з його штабом і государем з Петербурга. Плани, накреслені в Петербурзі, не відображали справжнього стану речей, часто Кутузов отримував наказ перейти у такий-то пункт, коли вже там перебував, чи отримував наказ про наступ, коли це вже й так відбувалося. У штабі коїлася тим часом звична плутанина, переділ посад. Триває протистояння Кутузова і Беніг- сена. Бенігсен подає записку про необхідність наступу. Козаки випадково виявляють, що лівий фланг французької армії не захищений, і Кутузов призначає наступ на п’яте жовтня. У цей день «рано-вранці старий Кутузов підвівся, помолився Богу, одягся і з неприємним усвідомленням того, що він мусить керувати боєм, якого він не схвалював, сів у коляску і виїхав…» Під’їхавши до Тарутина, він із подивом виявляє, що війська нікуди не рухаються. «Кутузов побачив піхотні полки, рушниці у козлах, солдат за кашею і з дровами, у спідньому». Головнокомандувач викликає офіцерів, від яких і дізнається, що наказу про наступ не надходило. Викликавши своїх штабних ад’ютантів, він з’ясував, що це їхня провина, і страшенно розлютився, що бувало нечасто, кричав на офіцерів, «погрожуючи руками і лаючись брутальними словами». Заспокоївшись, він переносить наступ на другий день. Наступного дня козаки атакують лівий фланг французів і примушують їх тікати. «Коли б козаки переслідували французів, не звертаючи уваги на те, що було позаду і навколо них, вони взяли б і Мюрата, і все, що тут було. Начальники й хотіли цього. Але не можна було зрушити з місця козаків, коли вони добралися до здобичі і полонених. Команди ніхто не слухав. Узято було відразу тисячу п’ятсот полонених, тридцять вісім гармат, стяги і, що найважливіше для козаків, коні, сідла, ковдри і різноманітні предмети». Французи тим часом приходять до тями і починають стріляти. «Весь бій полягав тільки в тому, що зробили козаки Орлова-Денисова; інші війська лише дарма згубили декілька сотень людей. Внаслідок цього бою Кутузов одержав діамантовий знак, Бенігсен теж діаманти і сто тисяч рублів, інші, за чинами відповідно, одержали теж багато приємного, і після цього бою зроблені ще нові переміщення в штабі». «Кожен бій — Тарутинський, Бородінський, Аустерліцький — відбувається не так, як передбачали його розпорядники. Це суттєва умова».
738 |
| ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир |
| Наполеон вступив у Москву, де було багато зброї і провіанту. Російська армія відступила і протягом місяця не робила жодних спроб напасти. Здавалося, усе було на користь Наполеона, йому тільки б не допустити грабунку й заготувати зимовий одяг, якого в Москві не бракувало, і провіант війську на півроку. Але нічого цього «найгеніаль- ніший із геніїв, маючи владу керувати армією, як стверджують історики, нічого цього не зробив». Натомість він залишається в Москві до жовтня, намагається провести реформи. Він «дарує» місту конституцію, засновує муніципалітет. Наполеон закликає жителів повертатися у домівки, братися до роботи, відновлювати торгівлю. «У відношенні релігійному, яке так легко було залагоджене в Єгипті, шляхом відвідування мечеті, тут це не дало жодних результатів… Благочин- ність і та не дала бажаних результатів. Фальшиві асигнації і нефаль- шиві наповнювали Москву і не мали ціни. «Але дивна справа, усі ці розпорядження, турботи і плани, що були зовсім не гірші від інших, що даються в подібних випадках, не торкалися сутності справи, а, як стрілки циферблата на годиннику, відділеного від механізму, крутилися довільно і безцільно, не захоплюючи коліс». Усі спроби Наполеона укласти перемир’я з Олександром залишаються безуспішними: «Олександр не прийняв… послів і не відповідав на їхнє посольство». Після страти удаваних підпалювачів міста згоряє друга половина Москви, що також свідчить про безглуздість діяльності Наполеона у столиці. Він усіма силами намагається припинити здирство і відновити в армії дисципліну, але усі його зусилля марні. «Військо… як розпу щена череда, топчучи під ногами той корм, що міг би врятувати його від голодної смерті, розпадалося і гинуло з кожним днем непотрібного перебування в Москві». Отримавши звістку про Тарутинський бій, Наполеон вирішує «покарати» росіян. Французи тікають з Москви, забираючи із собою награбоване. Бонапарт більше не спроможний керувати своїми солдатами, кінець його армії вже очевидний.
«Наполеон, що уявлявся нам керівником всього цього руху (як дикунам уявлялася фігура, вирізьблена на носі корабля, силою, що керувала кораблем), він за увесь цей час своєї діяльності був подібний до дитини, яка, тримаючись за торочки, прив’язані всередині карети, думає, що вона керує». Шостого жовтня П’єр усе ще перебував у полоні. Він дуже змінився: «Він не здавався вже товстим, хоч і мав вигляд кремезності й сили, спадкової в їхній породі. Борода й вуса обросли нижню частину обличчя; відросле, сплутане волосся на голові, наповнене вошами, кучерявилося тепер шапкою. Вираз очей тепер був твердий, спокійний і жваво-готовий, такий, якого ніколи раніше не мав погляд П’єра. Ко- 739 |
| ЛЕВ ТОЛСТОЙ.Війнді МУїр |
| яйХггп“ ” ‘£Ж£зг да
^=5~—та=3 =г=Н=Е~= |
| *£. „Г™ “1“”^’:““РОМтши“. »V”»-« Плятона і |
| ЖїЕЯйЙЯгІ^-*11 ^~«Х“
хоия фппицузн ПГ)ОПОИЛ7П ? перебуває у полоні вже чотири тижні і, ===~=І ==“ї=~г5=»= ШЛЯХОМ душш> і Вс1 _ шукання . імануГі„ “ ТГ’сГяі Щй^^КЗЕ =«:Ш=^5 .р=гс”г=7гі.-я=~Н?= £Н====г л=1=£~~гр=; я=йе=я.жіг~ |
| ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир |
| давав усе, що в нього просили (він отримував офіцерські три рублі на тиждень), і своєю силою, яку показав солдатам, вдавлюючи гвіздки у стіну, і смиренністю, з якою спілкувався з товаришами, і своєю незрозумілою для них здатністю сидіти нерухомо й думати. П’єр здавався їм вищою істотою. Те, що було шкідливим для нього в тому світі, де він жив раніше, тут давало статус майже героя.
^ Французи збираються відступати, один із полонених занедужує. П єр запитує капрала, як зарадити хворому, і бачить, що в капралі відбулася зміна. «У ньому відчувалася таємнича байдужа сила, що змушувала людей проти своєї волі вбивати собі подібних». Полонених під конвоєм женуть уперед. Французи зупиняються на привал. «Зупинившись, усі начебто зрозуміли, що невідомо ще, куди йдуть і що на цьому шляху багато буде важкого і незвіданого… З полоненими на цьому привалі конвойні поводилися ще гірше, ніж коли виступали… Від офіцерів до останнього солдата було помітно в кожному начебто особисте озлоблення проти кожного з полонених, яке зненацька замінило колись дружелюбне ставлення». Озлоблення ще більш посилюється, коли з’ясовується, що один із полонених утік. П’єр помічає в людях ті ж жорстокість і озлоблення, що вже бачив під час страти. Йому стає страшно, але він відчуває, «як у міру зусиль, які робила фатальна сила, щоб роздавити його, у душі його виростала і міцніла незалежна від неї сила життя». Усе ж П’єр не перестає дивуватися невідповідності того, що коїться в його душі, і реальності, яка його оточує: «У полоні тримають мене… Мене — мою безсмертну душу, — він дивиться навколо, бачить ліси і поля, небо. — І все це моє, і все це в мені, і все це я… І все це вони впіймали і посадили в балаган, загороджений дошками…» У перших числах жовтня до Кутузова ще раз приїжджає парламентер із листом від Наполеона, який пропонує мир, але Кутузов відповідає категоричною відмовою. Кутузов розуміє, що, діючи наступально, російська армія може тільки програти: «Терпіння і час — ось мої воїни-богатирі». Він знав, що «не треба зривати яблуко, поки воно зелене. Воно саме впаде, коли дозріє. А зірвеш зелене — зіпсуєш яблуко і дерево і сам оскому наб’єш». Ще через якийсь час до Кутузова приїжджає вісник із новиною, що Наполеон пішов із Москви. Кутузов дякує Богу зате, що він «почув молитви наші», і плаче, радіючи: «Врятована Росія. Дякую тобі, Господи!» «З часу звістки про вихід французів із Москви і до кінця кампанії вся діяльність Кутузова полягає тільки в тому, щоб владою, хитрістю, проханнями утримувати свої війська від марних наступів, маневрів і сутичок із конаючим ворогом». Наполеонівська армія зазнає |
| 741 |
| ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир |
| не тільки поразки, а й внутрішнього занепаду: «люди цієї колишньої ’ армії тікали зі своїми ватажками, самі не знаючи куди, бажаючи (На- полеон і кожен солдат) тільки одного: виплутатися особисто якомога ™.3 ‘Тану: ЯК™’ ™“>“■ УСВІД°М- |
|
.Але и у російській армії не всі, як Кутузов, розуміли що абИ Д0Вершити прогнозований крах французь- |
| армії. «Усі вищі чини армії хотіли відзначитися, відрізати, пере-
хопити, полонити, перекинути французів, і всі вимагали наступу».. |