Перший роман — «Юрг Райнгарт» (1934). Од-
ного разу він вирішив назавжди розпрощатися
з літературою у будь-якій формі і навіть спалив
свої папери. У двадцять п’ять років він почав
навчатися архітектури, пообіцявши собі більше
ніколи не писати. Проте, коли 1939 року його,
як і багатьох молодих людей, мобілізували для
охорони кордонів Швейцарії, Фріш знову взяв-
ся за перо, вів щоденник, який було опубліко-
вано 1940 року під назвою «Листи з речового
мішка». Його есе «Культура як алібі» увійшли
до золотого фонду публіцистики XX століття.

Протягом п’ятнадцяти років він одночасно займався і літературою, і архітек-
турою, маючи успіх у обох справах, аж поки 1955 року таки продав архітек-
турне бюро і повністю віддався письменству.

Видатними вважають романи Фріша «Гомо Фабер» (1957), «Штіллер» (1959), «Назву себе Гантенбайн» (1964). Його перу належать такі повісті: «Відповідь з тиші» (1937), «Вільгельм Телль для школи» (1971), «Монток» (1975), «Людина з’являється в епоху голоцену» (1979), «Синя борода» (1982).

Макс Фріш відомий як видатний драматург. Він був автором таких п’єс: «Санта-Крус» (1944), «Знову вони співають» (1945), «Китайська стіна» (1946), «Цзаф Едерлянд» (1951), «Дон Жуан, або Любов до геометрії» (1953), «Андор­ра» (1961), «Біографія. І^)а» (1967).

Твори Макса Фріша відзначені численними літературними преміями. Одну з них, здобуту 1986 року, він передав для будівництва школи в Нікарагуа. Його було обрано почесним доктором кількох університетів Європи і США.

Твори Фріша перекладалися українською мовою.