Хемінгуей належить до так званого «втра-
ченого покоління». Найперша його публіка-
ція — книжка «Три оповідання і десять віршів»
(1923). Досвід пережитого в роки Першої сві-
тової війни набув втілення на сторінках збірки
оповідань «У наш час» (1924—1925). За цими
творами побачили світ романи «І сходить сон-
це» («Фієста») (1926) та «Прощавай, зброє»
(1929). Якщо збірка оповідань лише констату-
вала почуття втраченості, то роман «Прощавай,
зброє» показав «утрачених» молодих людей
уже за повоєнних часів. Захоплення коридою

відбилося у книгах нарисів «Смерть після опівдня» (1932), «Зелені пагорби
Африки» (1935). Тема багатих і багатства знайшла відображення у новелах
«Недовге щастя Френсіса Макомбера», «Сніги Кіліманджаро» (1936) та в со-
ціальному романі «Мати й не мати» (1937). Пацифістські переконання Хемін-
гуея привели його до Іспанії, де він узяв участь у громадянській війні, споря-
дивши на власні кошти санітарні машини для республіканців. Саме тоді було
написано пєсу «П’ята колона» (1938), сценарій «Іспанська земля» (1938) та
роман «По кому подзвін» (1940), який вважають найкращим романом пись-
менника. Під час Другої світової війни Хемінгуей боровся з фашизмом у лавах
американських військ, а потім приєднався до партизанів французького руху
Опору.

У повоєнні часи були написані романи «За рікою в затінку дерев» (1950) та «Свято, яке завжди з тобою» (видана посмертно 1964 року). Повість «Ста­рий і море» було відзначено Нобелівською премією 1954 р. Останнім був ро­ман «Острови в океані».

Твори Хемінгуея перекладено українською мовою.