Для слів типу тихоня, соня основним виявляється атрибутивний зміст, тобто характеристика особи або за дією, або за внутрішніми яки- ми-небудь якостями, але, як правило, з негативним відтінком. Назва­ний функціональний план дозволив деяким дослідникам прирівняти названі іменники до прикметників [Милославский 1981, с. 11], пор.: Нона виявився ледашичкою неймовірним, сам признався, що за лінощі його прогнали з табору, але чудово співав циганські пісні під гітари, і весь актив сходився вечорами на хутір послухати (Земляк, 1972, с. 105); [Охрім:] А розтолкуй мені, як ти такий розимака. чого я хо­див по цій дорозі тисячу раз і ніколи не збивався, а цю ніч збився (Тютюнник, 1984, с. 58); …але Ярослав сидів з завченою посмішкою на устах, дивився на свого блазня заохотливо — мовляв, мели далі, хіба не знаємо, який ти базіка (Загребельний 1982, с. 256). Контекст, як уже було сказано, визначає головний принцип функціонування ГФ, план її змісту включає в себе не тільки денотативні, але й конотативні значен­ня — стилістичні відтінки. Характерні такі значення і для слів з омо­німією граматичного роду, але вони більш самі «конотують», ніж підда­ються конотації. Це зумовлено природою їх семантики: вони познача­ють не саму особу, а ознаку осіб різної статі, характеризують особу, а тому не здатні домінувати у функції суб’єкта дії, відступаючи на пери­ферію змістової структури речення. Це підтверджується і проаналізова­ним матеріалом (у 250 випадках із 450 вживань зафіксована функція предиката (складової частини присудка), який характеризує суб’єкт за певною ознакою, 130 — об’єкт дії, 41 — уточнювальний член речення, 23 — суб’єкт дії як вторинний елемент номінації (табл. 9).

Таким чином, з одного боку, атрибутивний характер слів типу про­сторіка, пустомеля, скупендря, тихоня, пройда, почвара, нюня, моло­диця, крикса, мандрьоха, скнарюга, виходя дозволяє вільно застосову­вати їх до осіб чоловічої статі при характеристиці, з другого боку, мотивованість жіночого роду не дозволяє функціонувати їм із ГЗ жіно­чого роду при характеристиці осіб чоловічої статі. Очевидно, омонімія граматичного роду в такому випадку — це наслідок створення емоцій­ної оцінки, пов’язаної з виявленням семантичних особливостей в ук­раїнській мові, тобто з метафоричним переносом. Ще К. С. Аксаков, розглядаючи іменники цього типу, звернув увагу на те, що «більшість слів… на -а являють собою результат метафоричного вжитку або вза­галі перенесення абстрагованих або конкретних слів жіночого роду на особи. Первісно це слова жіночого роду» [Аксаков 1880, с. 52]. Наявна невелика кількість слів на -о (8), -0 (3) також є наслідком перенесення і застосування цих слів для характеристики осіб жіночої статі, що ж до вживання їх у формі середнього роду (агакало, гарикало, базікало, страшило, страшидло, ледащо), то це — перенесення змістових еле­ментів однієї ГФ на іншу з метою вираження певних стилістичних відтінків, тобто функція цих слів мотивована їх семантичною значу­щістю. Серед зібраного фактичного матеріалу найбільше зафіксовано вживання слів типу нахаба, забудько, зайда до осіб чоловічої статі (85,7 % загальної кількості вжитку).

В. В. Виноградов, включивши сюди всі лексеми, яким притаманна емоційно-експресивна оцінка [Виноградов 1986, с. 74-76].

На наш погляд, у словах аналізованого типу спостерігається явище омонімії, поза контекстом в іменнику утримується ГЗ і чоловічого, і жіночого роду. Категорія роду в цих словах деякими лінгвістами ви­знається словозмінною [Милославский 1981, с. 16-19], аналогічною сло­возмінним категоріям роду прикметників, числівників, які також містять оцінну характеристику особи. В іменників — назв істот типу замазуха,розумаха, зівака, завивана, опияка ГК роду не тотожна сло­возмінній категорії роду прикметників, крім формальних факторів. На відміну від прикметників, де наявне протиставлення рядів ГФ із словозмінними формантами, тут присутні семантичні мотиви. Незва­жаючи на те, що «фенмінізми» (слова з омонімією граматичного роду) в основному виступають у функції предиката, означення, уточнюваль- ного члена речення, вони не узгоджуються, а «диктують» узгодження препозитивним і постпозитивним прикметникам, займенникам, до­поміжній формі предиката, тип узгодження, визначений статтю осо­би, пор.: Ясновельможний волоиюга виказував ще й свою освідченість, мовби хизуючись перед султаншею і натякаючи на її занадто просте, як для її нинішнього неймовірного становища, походження (Загре- бельний, 1983, с. 1Я2); Прокинувся й гмс.іда та до найближчого киняй- ла: «Хто свистить?» (Тютюнник, 1984, с. 92); …одягнений заброда був у довжелезну, аж тяглася по землі, широку, невидану Сивооком одіж, теж нерозглядно темну (Загребельний, 1982, с. 200). Інколи, особливо на периферії речення, формант роду може функціонувати в сильній позиції, узгоджуючи, тобто підкоряючи елементи синтагма­тичної одиниці своєму звучанню і зберігаючи ГЗ, виражене формаль­но, наприклад: [Охрім:] Лежав я, лежав, потім устав і побрів до хутора, мов каліка безнога (Тютюнник, 1984, с. 74). Таким чином, іменник з омонімією ГФ роду буде тоді, коли атрибутивний, препози­тивний чи постпозитивний прикметник (або інша частина мови) відоб­ражає його ГЗ роду, повторюючи його і виражаючи матеріально; син­тагматично такий іменник розчеплюється на дві-три омонімічні ро­дові форми (чоловічий або жіночий — невдаха; чоловічий або серед­ній — ледащо і т. д.).