Мова є складною комунікативною системою, у якій, як і загалом у світі, все має свою неповторну сутність. Цим зумовлені особливості використання мови в інди­відуальному мовленні всіх її носіїв. Завдяки мові сфор­мувалась людина розумна (homo sapiens). Тільки вона володіє мовою. Її мовлення є всеосяжним засобом усві­домлення й вираження всіх ознак людськості в людині, засобом формування й вираження думок, свідомості і незмірно розвиненої духовно-почуттєвої сфери.

Органічною і необхідною складовою мови як комуні­кативної системи с мовні одиниці — різнотипні елементи мови (фонеми, морфеми, слова та ін.), кожен з яких представлений певною мовною матерією і виконує тільки йому властиву функцію (функції). Цим умотиво­вується існування мовних одиниць. На вивчення фун­кції (функцій) кожної з мовних одиниць зорієнтована стилістика.

Стилістика (лінгвостилістика) — розділ науки про мову; лінгвіс­тичне вчення про функціонування й використання мови.

Термін «стилістика» утворився від слова «стиль» (грец. stylos, лат. stilus — спочатку назва палички для письма, згодом — певного способу письма). У теперіш­ньому, найбільш звичному розумінні стиль мови (мовний стиль) — це різновид, одна з форм літе­ратурної мови, манера мовного вираження у різних сфе­рах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування. В українській мові традиційно виокремлюють такі стилі мови: розмовно-побутовий, офіційно-діловий, науко­вий, художній, публіцистичний, певною мірою — кон­фесійний і епістолярний.

Стилістикою охоплено всі мовні структури, мовні оди­ниці, серед яких є повнозначні (мають лексичне значен­ня, від лат. потіпо — називаю) і релятивні (службові, від­носні, від лат. relativus — відносний).

Значення кожного повнозначного номінативного (називального) слова єденотативним (лат. denota- tus — позначений, визначений) значенням — або предметним, або означальним, значенням певної дії чи стану, кількості тощо. Натомість конотативне (лат. соп — префікс, що вказує на єднання, спільність, і notatio — позначення) значення слова завжди до- повнювальне, це значення зменшеності, ласкавості, згрубілості, зневажливості тощо.

Слів, які б не мали значення, у мові немає. Службо­ві слова (прийменники, сполучники, частки) мають зна­чення особливе, релятивне, однобічне, тільки граматич­не (морфологічне чи синтаксичне або і морфологічне, і синтаксичне одночасно):

—  значення просторове: на столі, в столі, при столі;

—  єднальне чи протиставне значення: розумна й бід­на; розумна, але бідна;

—   значення стверджувальності: Еге, моє серденько! (І. Нечуй-Левицький);