Як і кожна інша галузь знань, стилістика оперує великою кількістю своєрідних, тільки їй властивих мовознавчих термінів. До основних термінів стилістики належать: «стилістика», «стилістична система мови», «стилістична структура мови», «стилістема», «стиль мови».
Стилістика являє собою лінгвістичне вчення про закономірне і всенародно усталене функціонування мови, її основних структурних частин (фонетичного складу, лексики, фразеології, граматичної будови), всіх мовних одиниць, а також учення про мовні стилі, жанри, форми мови — усну й писемну, про використання мовних одиниць з якнайбільшою комунікативною доцільністю, з дотриманням при цьому властивих мовним явищам усталених стильових і стилістичних норм, емоційно-почуттєвого й експресивного (виражального) забарвлення. Стилістикою передбачається усвідомлене і якнайдоцільніше використання всіх мовних одиниць під кутом зору властивих їм функцій — розумово-логічних, емоційно нейтральних і образних. До уваги беруться всі можливі умови спілкування мовців, використання ними як типових, так і особистісних, індивідуальних мовних засобів вираження думок і почувань. Отже, стилістика — лінгвістичне вчення про комунікативну різноманітність і спроможність мовних одиниць, тому її можна назвати «душею» кожної мови.
Семантично близькими є терміни «стилістична система мови» і «стилістична структура мови». Вони становлять відгалуження й особливий вияв таких назв і позна- чуваних ними реалій, як система мови і структура мови.
Терміном система (грец. зуБІета — ціле, складене з частин) мови прийнято акцентувати на тому, що всі мовні одиниці (фонетичні, лексичні, граматичні) перебувають між собою в певній усталеній взаємозалежності.
Найелементарніша й найменша системна мовна одиниця («системна») — це слово з двох фонем. Наприклад, слово на (прийменник), але ан — тільки штучне поєднання двох фонем, яке ніякої колективно усвідомлюваної функції не виконує. Системність слова закон ще очевидніша, не допускає будь-якого вилучення чи перестановки фонем у ньому (інакше слово зруйнується — вимовно, граматично і значеннєво). Ще повніше системний характер мови виявляється в реченнях. Чим словес
но розгалуженіше речення, тим ширшою є системність його побудови з різнотипних мовних одиниць.
Система мови як всемовне явище і поняття про нього має розгалужений і різний за обсягом внутрішній поділ:
— фонетико-фонологічна система мови (система голосних фонем, система приголосних звуків);
— лексична система мови;
— фразеологічна система;
— граматична (окремо морфемна, словотвірна, морфологічна і синтаксична) система;
— графічна, орфографічна й пунктуаційна системи мови;
— система частин мови (іменників, прикметників тощо).
Кожна з мов однаковою мірою становить окрему систему, тобто певне організоване ціле, утворене сукупністю однотипних і різнотипних мовних одиниць як структурних елементів мови. Однак мови різняться не цим, а своєю неповторною, індивідуальною структурою (лат. structura — побудова, розміщення).
Структура мови — це своєрідно національне поєднання всіх мовних явищ, ознак, завдяки яким мова утворилась і функціонує саме як рідна для певного народу, нації; усе те, чим будь-яка мова відрізняється від усіх інших мов. Наприклад, фонеми української літературної мови ні своєю кількістю, ні — ще більшою мірою — якістю не збігаються з фонемами жодної іншої мови. Це одна з індивідуально-розрізнювальних особливостей не системи української мови, а її структури (фонематичної, фонемної, звукової). Термін «структура» містить вказівку на те, як саме в різних мовах виражається те саме значення і та сама функція. Пор.: укр. зеленіший, зеленіша, зеленіше, зеленіші і більш зелений, більш зелена, більш зелене, більш зелені — обидві прикметникові форми вищого ступеня змінювані; рос. зеленее (для всіх трьох родів) і паралельно (подібно до української мови): более зеленый (зеленая, зеленое, зеленые ). В українській мові кличний відмінок іменників часто відрізняється своєю формою від називного відмінка: Степане, Миколо, сестро, весно, доле та ін., а в російській мові таких відмінностей немає. У німецькій мові лише 4 відмінки іменників. У японській мові 11 відмінків, в естонській — 15, в угорській — 21. По- українськи: Він може спілкуватись французькою мовою (по-французькому, по-французьки), а по-російськи Он может общаться на французском языке (по-французски ).
Отже, мови різняться одна від одної своєю структурою. У кожній мові є багато таких ознак, яких немає в інших мовах. У системі мови потенційно сконцентровані стилістичні можливості мови, а в структурі мови ці можливості своєрідно реалізуються, втілюються.
Терміном с ти лі с тема доцільно називати функцію кожної окремої мовної одиниці (окремого звука, морфеми, слова, словосполучення чи речення). Із певної кількості своєрідних стилістем формується стиль мови — один з лексико-граматичних і стилістичних способів її вияву. Та ж сама мовна одиниця (переважно слово) може бути поліфункціональною, тобто здатною виконувати кілька, навіть багато функцій. Це простежується в незліченній кількості багатозначних слів у кожній розвиненій мові. Наприклад, за дієсловом різати вже усталилось 13 найважливіших лексичних значень, або семем, сем (Словник української мови; далі — СУМ): 1) чим-небудь, переважно гострим, розділяти щось на частини, подрібнювати або відокремлювати частину від цілого: різати скло; 2) убивати кого-небудь холодною зброєю, ранити частину (частини) тіла людини: Мовчки різали [убивали] панів (В. Сосюра); різати руки, лице гострою травою; 3) відокремлювати що-не- будь від основи кореня: різати виноград; 4) розмежовувати земельний масив: А панську землю ріжте, як хочете! (М. Стельмах); 5) врізаючись, проникаючи у що-небудь, залишати на ньому сліди, борозни: Санчата з легким хрупанням різали полосками… сніг (Г. Тютюнник); 6) робити хірургічну операцію: лікар ріже палець; 7) викликати різкий біль, болючі відчуття: Нас більше сонце не палило, не різав ніг сухий пісок (О. Олесь);
8) викликати в кого-небудь труднощі, змушувати опинитися в складному становищі, підводити: літаки нас ріжуть; 9) наїжджаючи на кого-небудь, вбивати (про трамвай, поїзд): Там, кажуть, тих трамваїв, що кожного дня людей ріжуть (Г. Тютюнник); 10) забивати свійських тварин, птахів на м’ясо: Почали муку сіяти, птицю різати (Г. Квітка-Основ’яненко); 11) для вираження категоричної незгоди з чим-небудь, відмова від чогось: Я не піду, хоч мене ріжте (Панас Мирний); 12) для підкреслення чиєїсь упертості чи стійкості: …хоч би мене різали, я б не плакав! (Леся Українка); 13) різати, воду, різати повітря, різати правду. Ці та інші функції дієслова різати сформувались на основі його семантики, це його стиліс- теми, тобто властиві цьому слову стилістичні функції. Поза семантикою повнозначного слова немає і його функції як особливої стилістичної реалії. Функція ж службового слова — не власне семантична, а релятивна (відносна), нею доповнюється функція повнозначних слів.
Отже, виявлення й коментування найважливіших стилістичних термінів (стилістика, стиль мови, стиліс- тема та ін.) становлять основу для розуміння всієї системи мовностилістичних одиниць.