Поступове й дедалі ґрунтовніше вивчення багатьох мов, їх основних структурних компонентів, усіх одиниць мови від античних часів спричинилось до того, що вже у 20-ті роки XIX ст. сформувалась окрема самостійна галузь знань — наука про мову (мовознавство, лінгвістика).
Мовознавство, або лінгвістика (лат. lingua — мова), — одна з гуманітарних галузей знань, об’єктом якої є мова в повному обсязі
її властивостей, функцій усіх мовних одиниць.
Мовознавство, як відомо, поділяється на галузі (розділи), в кожній з яких вивчаються мовні явища переважно якогось одного рівня мови — або фонеми, або морфеми, або семантика слів, або властиві словам визначальні граматичні ознаки та ін. Так поступово сформувалась теорія і практика всіх розділів науки про мову. До найважливіших з-поміж них належать:
1) фонетика — вчення про звуковий склад мови, про творення і вимову звуків мовними органами людини, про чергування, змінювання звуків;
2) фонологія — галузь знань про фонеми, тобто про основні звуки мови; про смислорозрізнювальну і форморозрізнювальну функцію фонем, їх змінюваність за типових умов використання в усному мовленні;
3) орфоепія — вчення про вимову окремих звуків і усталену в мові вимову найрізноманітніших звукосполучень;
А) акцентологія — теорія і практика наголошування слів;
5) лексикологія — загальне і водночас всебічне вчення про лексику (словниковий склад) мови. Підрозділами цього розділу є:
а) семасіологія — вчення про семантику (лексичне значення)слів;
6) термінологія — галузь лексикологічних знань про терміни, тобто про слова і сполучення слів, які за небагатьма винятками однозначні;
в) ономастика — підрозділ лексикології, в якому досліджуються власні назви (прізвища, імена, імена по батькові, прізвиська, клички тварин, географічні назви та ін.), їх функціонування й розвиток;
г) етимологія — вчення про походження й первісне значення мовних одиниць, переважно слів;
б) лексикографія — теорія і практика укладання словників;
7) фразеологія — вчення про фразеологічну систему мови, про фразеологізми, тобто стійкі сполучення слів, «крилаті слова», прислів’я, приказки;
8) фразеографія — увесь комплекс знань, які стосуються укладання фразеологічних словників;
9) граматика — вчення про граматичну будову мови, про систему морфем, морфологічні і синтаксичні категорії, значення й форми слів, речень;
10) стилістика — вчення про функціонування і використання мови.
Нерідко виокремлюють такий розділ науки про мову, як культура мови і культура мовлення — вчення про способи і засоби формування найбільших спроможностей і вмінь окремої людини і всього народу в користуванні мовою. Однак цю теорію й практику доцільніше розглядати в стилістиці.
У науці про ті мови, які вже сформувались як літературні (їх у світі майже 350), тобто про мови, які закріпились на письмі, вже виокремились і такі розділи:
1) графіка — вчення про літери (букви) алфавіту і про діакритичні знаки (надрядкові, підрядкові і серед- ньорядкові). У деяких мовах, наприклад у китайській, письмо докорінно інше, ніж у мовах індоєвропейських. Китайське письмо — ієрогліфічне : майже кожен його знак (ієрогліф) виражає певне поняття, не відображає звукового складу слова (значення ієрогліфів подібне до значення цифрових знаків);
2) орфографія — вчення про історично сформовану й усталену систему правил написання слів разом, через дефіс, з великої і малої літери та ін.;
3) пунктуація — теорія і практика вживання розділових знаків.
Унаслідок вивчення багатьох мов, серед них і української, сформувались і деякі інші галузі знань про мову. Наприклад, походження української мови, її багатовіковий розвиток розглядається в такому розділі науки, як історія української мови; вся система знань про найдавніший стан сучасної української літературної мови має такі назви, як історична фонетика української мови, історична граматика й лексика української мови.
Специфічні (водночас і нелітературні) особливості українського усного мовлення тих верств населення (переважно не досить освічених, писемно не зовсім грамотних чи й неграмотних), які найчастіше проживають у селах, розглядаються в українській діалектології — вченні про місцеві, регіональні українські говори та їх мовні особливості, тобто про діалектизми.
Для стилістики своєрідно важливі всі мовні одиниці, але особливо вагомі для неї явища лексичні й морфо- лого-синтаксичні, бо саме вони безмежно різнофункціо- нальні, отож і стилістично продуктивні, комунікативно найсуттєвіші.