Стилістика як особлива галузь і система знань про мову має такі основні підрозділи:
— загальна теорія і практика функціонування мови;
— вчення про стилі, жанри і форми мови;
— вчення про функції всіх одиниць мови — фонем (звуків), морфем, слів у складі речень, речень будь-якої структури, еквівалентів речення і тексту в його найрізноманітніших формах; вчення про емоційно-експресив- ні засоби мови, їх стилістичні функції; вчення про такі комунікативно-стилістичні якості мовлення, як його нормативність, точність, логічність, образність і т. ін.
Певною мірою поширилась думка, ніби окремим розділом стилістики є також вчення про мовну й мовленнєву синонімію, синоніміку , яка начебто становить центральну проблему стилістики. Таке розуміння внутрішнього поділу стилістики, виокремлення в ній ще одного розділу небезпідставне, але, мабуть, недоцільне, бо йдеться не про щось зовсім інше в стилістиці, а лише про функції окремого різновиду мовних одиниць (щоправда, дуже поширених) — про синонімію, синоніми як про одне з найбільших багатств мови.
Користування мовною синонімією суттєво залежить від спроможності мовця дібрати в конкретній ситуації мовлення найдоцільніший з усіх поглядів синонім. Це, крім іншого, дає змогу висловлюватись варіантно, тобто синонімічно, отже, і найдоцільніше, найдоречніше з погляду стилістичного. Наприклад, в одних випадках про текучу воду скажуть, що вона тече, в інших — пливе, плине, упливає, біжить, котиться, протікає, мчить, мчиться, лине, ллє, струмить, струмує, струменіє, дзюрчить, дзюркотить, дзюрить, гуркає, гуркотить і т. ін.
Умотивованим видається вбачати в мовній синонімії не центральну проблему стилістики, а тільки одну з таких проблем, одну з основ стилістичної культури мовлення.
Матеріал мови різнобічний: звуки, фонеми, морфеми, слова (їх лексичні значення і граматичні форми), словосполучення, члени речення, речення та ін. Сутність цих мовних одиниць неоднакова. Тому неоднакова і їх стилістика. Цілком виправдано вести мову про стилістеми-фонеми, про стилістеми-морфеми, стилістеми-слова, стилістеми-речення і т. ін. Відповідно розрізняють і типи стилістики: фонетична стилістика ( ф оно с тиліс тик а) , морфемно-словотвірна стилістика, морфологічна і т. ін.
Назви стилістик різних типів цілком умотивовані, бо їм відповідають певні конкретні мовні реалії, одиниці. З усіх різновидів стилістики і витворилася стилістика як окрема галузь лінгвістики, навчальна дисципліна, об’єктом якої є комплекс функцій усіх мовних одиниць.
Терміном «стилістика» можна позначати й інший поділ мови на її різновиди, кожному з яких властивий окремий об’єкт вивчення. Наприклад, російський мовознавець Віктор Виноградов (1895—1969) розрізняє «три різні кола досліджень» у стилістиці:
1) стилістику мови як «систему систем» , або структурну стилістику. Вона вивчає функціональні стилі мови (розмовний, науково- діловий та ін.);
2) стилістику мовлення.У ній досліджують семантичні, експресивно-стилістичні особливості мовлення в його усній і писемній формах (виступи-диспути, виступи на конференціях, нарадах, лекції, консультації, доповіді, бесіди і т. ін.; передові статті, наукові рецензії, вітальні адреси тощо);
3) стилістику художньої літератури. Вона, зокрема, вивчає:
— специфічні особливості стилю певного літературного напряму (класицизму, романтизму, реалізму та ін.);
— індивідуальний стиль письменника чи навіть окремого художнього твору.
Один із лінгвістів-стилістів світового рангу французький учений Шарль Баллі (1865—1947) розрізняв:
— загальну стилістику, яка займається стилістичними проблемами мовної діяльності взагалі, містить рекомендації, котрі однаково застосовні до всіх мов;
— часткову стилістику, тобто стилістику окремої мови;
— індивідуальну стилістику , якою передбачається аналіз мовлення окремої особи за його (мовлення) найбільш визначальними рисами і за найрізноманітніших життєвих ситуацій.
Теорія і практика найумотивованішого, найдоцільнішого користування мовою за найрізноманітніших життєвих ситуацій становить об’єкт і предмет лінвіс- тичної стилістики.
Особливим різновидом стилістики є літературознавча стилістика. У ній коментуються ті мовні особливості художніх творів, якими формується їх своєрідність і без яких немає художнього тексту як особливого витвору думки й почуттєвості. В центрі уваги літературознавчої стилістики перебувають такі явища: тропеїчне вживання слів, синоніміка, ритміка художнього вислову, мовленнєва індивідуальність персонажів, інші визначальні стилістичні ознаки художнього твору.
Лінгвістична і літературознавча стилістики презентують собою філологічну стилістику.
Виокремлюють також історичну стилістику, синхронну, стилістику наукової мови та ін. Кожній із них властиві окремі й особливі стилістичні норми мови, дотримання яких передбачає використання кожної мовної одиниці з тією стилістичною функцією, яка їй насправді властива і яка витворилась колективною мовленнєвою практикою.
Стилістику однієї мови завжди можна порівняти із стилістикою іншої. Тому існують порівняльна і зіставна стилістики, які важливі для вивчення іноземних мов, для теорії і практики перекладів з однієї мови на іншу.
Кожен із мовців у різному обсязі і з неоднаковою своєрідністю демонструє індивідуальну мовленнєву стилістику, чим теж вирізняється з-поміж усіх інших носіїв певної конкретної мови, бо мовлення є однією з найсуттєвіших особливостей і виявом Я особистості.