Реалії «об’єктивне» й «суб’єктивне» становлять постійну ознаку всього того, що наявне і сприймається людиною в навколишньому світі, отже, і в мові, яка виявляється в мовленні.
Об’єктивне в стилістиці — це те, що існує поза волею людини, не залежить від неї, не підвладне її бажанням; суб’єктивне в стилістиці — осо- бистісне, індивідуальне, пов’язане з діями окремої особи, те, що відображає її думки, переживання, почування, які зумовлені певними зовнішніми явищами, подіями. На такій філософській характеристиці об’єктивного й суб’єктивного має ґрунтуватись і розуміння об’єктивності та суб’єктивності в індивідуальному мовленні.
До об’єктивних явищ стилістики як вчення про най- раціональніше використання мови належать такі позамовні й мовні реалії:
— суспільна свідомість громадян, їхнє ставлення до мови, розуміння ними місця, питомої ваги і функцій мови для себе і для інших;
— стан мовних знань і мовленнєвої — усної й писемної — культури носіїв мови (пор. неоднаковий стан культури українського і російського мовлення в Україні; культура діалогів, полілогів, монологів);
— рівень стильового й стилістичного членування мови, її утвердження і вияв у ній усіх стилів і жанрів мови, відпрацьованість у кожному стилі мовленнєвої техніки, стилетвірних засобів — структурних, значеннєвих і функціональних.
До суб’єктивних .явищ стилістики належать такі, які виявляються в індивідуальному усному й писемному мовленні і залежать від чинників, пов’язаних із мовцем, зокрема від:
— рівня освіти, професії, характеру, темпераменту мовця;
— настрою мовця в момент мовлення;
— усвідомлення мовцем мети свого висловлювання;
— фізіологічного і психічного стану, самопочуття мовця;
— особистісної орієнтації на когось або на щось під час мовлення;
— розумово-емоційної налаштованості того, хто висловлюється.
Тільки суб’єктивні ознаки мовлення індивідуалізують мовлення кожного учасника комунікативного процесу. Вони виявляються в усіх складниках мови — у фонетичній системі, лексиці, фразеології, граматичній будові. Навіть окремо вимовлена фонема, а ще з більшою очевидністю окреме слово чи речення, своєрідно виявляє кожне окреме Я. Мовець і його співрозмовник усвідомлюють цю реалію і відповідні послуговуються нею у своїй мовленнєвій діяльності.
Отже, об’єктивне і суб’єктивне в мовленні, гармонійне поєднання їх забезпечує досягнення того, що прийнято називати культурою слова кожного Я.