Реалії «об’єктивне» й «суб’єктивне» становлять пос­тійну ознаку всього того, що наявне і сприймається лю­диною в навколишньому світі, отже, і в мові, яка вияв­ляється в мовленні.

Об’єктивне в стилістиці — це те, що існує поза волею людини, не залежить від неї, не підвладне її бажанням; суб’єктивне в стилістиці — осо- бистісне, індивідуальне, пов’язане з діями окремої осо­би, те, що відображає її думки, переживання, почуван­ня, які зумовлені певними зовнішніми явищами, подія­ми. На такій філософській характеристиці об’єктивного й суб’єктивного має ґрунтуватись і розуміння об’єктив­ності та суб’єктивності в індивідуальному мовленні.

До об’єктивних явищ стилістики як вчення про най- раціональніше використання мови належать такі поза­мовні й мовні реалії:

—  суспільна свідомість громадян, їхнє ставлення до мови, розуміння ними місця, питомої ваги і функцій мови для себе і для інших;

—  стан мовних знань і мовленнєвої — усної й писем­ної — культури носіїв мови (пор. неоднаковий стан культури українського і російського мовлення в Украї­ні; культура діалогів, полілогів, монологів);

—  рівень стильового й стилістичного членування мо­ви, її утвердження і вияв у ній усіх стилів і жанрів мо­ви, відпрацьованість у кожному стилі мовленнєвої тех­ніки, стилетвірних засобів — структурних, значеннє­вих і функціональних.

До суб’єктивних .явищ стилістики належать такі, які виявляються в індивідуальному усному й писемно­му мовленні і залежать від чинників, пов’язаних із мов­цем, зокрема від:

—  рівня освіти, професії, характеру, темпераменту мовця;

—  настрою мовця в момент мовлення;

—  усвідомлення мовцем мети свого висловлювання;

—  фізіологічного і психічного стану, самопочуття мовця;

—   особистісної орієнтації на когось або на щось під час мовлення;

—  розумово-емоційної налаштованості того, хто вис­ловлюється.

Тільки суб’єктивні ознаки мовлення індивідуалізу­ють мовлення кожного учасника комунікативного про­цесу. Вони виявляються в усіх складниках мови — у фо­нетичній системі, лексиці, фразеології, граматичній бу­дові. Навіть окремо вимовлена фонема, а ще з більшою очевидністю окреме слово чи речення, своєрідно вияв­ляє кожне окреме Я. Мовець і його співрозмовник усві­домлюють цю реалію і відповідні послуговуються нею у своїй мовленнєвій діяльності.

Отже, об’єктивне і суб’єктивне в мовленні, гармо­нійне поєднання їх забезпечує досягнення того, що прийнято називати культурою слова кожного Я.