Важливим, навіть фундаментальним для стилістики є термін «стилістична норма».

Стилістична норма — усталена й суспільно усвідомлювана функ­ція (функції) мовної одиниці.

Стилістична норма одночасно буває і якоюсь іншою мовною нормою (фонетичною, морфемною тощо). На­приклад, у лексемі завод кінцевий приголосний [д] ви­мовляється дзвінко, без оглушення. Це одна з норм ви­мови, а в ширшому осмисленні — фонетична норма. Водночас вона є і нормою стилістичною, отже, фонети- ко-стилістичною. Недотримання цієї норми викликає в обізнаного з нормами літературної вимови слухача від­чуття дисгармонії, незграбності, негативне ставлення до нелітературної вимови кінцевого звука у слові за­вод. Якщо замість братик вимовити братік, то пору­шаться морфемно-стилістична і орфоепічна норми, то­му що суфікс -ік українським словам не властивий.

Стилістичне мовлення — це передусім мовлення нормативне, бо не можна дотриматися стилістики мор­фем, слів, речень, порушуючи при цьому інші мовні норми, насамперед фонетичну. Наприклад, вимовляю­чи радости, близькости, совісти замість радості, близькості, совісті, мовець порушує теперішні фоне­тичну, орфоепічну, морфемну, морфологічну і орфогра­фічну норми; вимовою солдат, партизан, гривнів за­мість солдатів, партизанів, гривень порушується пе­редусім морфологічна норма; у реченнях Мій погляд на це не співпадає з твоїм; Це міроприємство себе не виправдає не дотримано лексичної норми, бо слова співпадати, міроприємство не становлять одиниць української літературної (нормативної, унормованої) мови, стилістично правильно було б сказати не збіга­ється, цей захід.

Норма в мові — це її узвичаєна, узаконена, загаль­ноприйнята, обов’язкова одиниця — фонетична, мор­фемна та ін. Нормативність у мовленні виявляється в дотриманні норм мови.

Стилістична норма є функціональним явищем, яке стає мовленнєвою реалією тільки за умов, що мовці:

—  добирають і використовують лише такі мовні оди­ниці, які властиві літературній мові;

—  вживають слова і фразеологізми із закріпленою за ними семантикою;

—  комунікативні одиниці мови, особливо речення, а також еквіваленти речень (стверджувальні, заперечні, питальні та ін.) формують за усталеними в мові синтак­сичними моделями;

—  дотримуються вимог певного стилю мови.

Без цього мовлення є неприродним, незвичним, от­же, і стилістично ненормативним.

Стилістичні явища мови не мають власної, тільки їм властивої (індивідуальної) природної репрезентації, окремої мовної матеріалізації, як, наприклад, фоне­тичні, морфологічні та інші засоби. Лінгвостилістич­ний (а в його межах і експресивний) аналіз є своєрід­ним продовженням аналізу мовних одиниць за іншими ознаками — фонетичними, лексичними, морфологіч­ними тощо.