Кожна галузь знань, отже й стилістика, послугову­ється неповторно-індивідуальною теорією і мовленнє­вою практикою. Нерідко простежується така невмоти- вована реалія: йдеться про вживання слів-означень «теоретична» і «практична» до пояснювального (озна­чуваного) слова «стилістика».

Умотивованим видається запитання про можливість або тільки теоретичної сіт иліс тики , яка б опе­рувала лише певною лінгвістичною теорією і зовсім не послуговувалась би при цьому конкретними фактами конкретної мови, або тільки практичної стиліс­тики , тобто лише сукупності різнотипних мовних одиниць певної мови (без трактування властивих їм функцій). Немає стилістики суто теоретичної чи суто практичної, бо вона становить єдність певної мовности­лістичної теорії і практики. Така єдність наявна в усіх науках і їх розділах. Вона діалектична, тобто внутріш­ньо нерозривна. Тільки із спеціальною, переважно на­вчальною, метою можна вдаватись до термінологічних номінацій типу практична стилістика, як і практична фонетика, практична морфо­логія чи теоретична стилістика, теоре­тична фонетика і т. ін. Будь-яка конкретна га­лузь знань, отже й стилістика, становить теоретично- практичний набуток і таку ж неповторну, індивідуальну важливість.

Замість терміна «стилістика» точніше було б вжи­вати термін «лінгвістична стилістика», щоб відмежу­вати власне лінгвістичний аспект стилістики від аспек­ту літературознавчого, бо літературознавча стилістика зазвичай обмежується тільки художньо-літературною сферою, не охоплюючи специфіки мовлення в межах інших стилів. Крім того, вона має інші завдання, в ній використовуються інші дослідні прийоми. Основне за­вдання літературознавчої стилістики полягає в тому, щоб своєрідно доповнити аналіз художнього твору в єд­ності його змісту й форми, щоб через художню форму, втілювану в мові, повніше відтворити ідейно-тематич­ну специфіку твору як своєрідного витвору мистецтва. Для цього потрібно виявити в художньому тексті типо­ві для нього засоби мовної образності: метафоричне вживання слів, епітети, синоніміку та ін.

Навчальний посібник із стилістики російського мо­вознавця Дітмара Розенталя (1900—1994) має назву «Практическая стилистика русского языка». Таке озна­чення до лексеми «стилістика» ввійшло до складу на­зви праці російського мовознавця М. Сенкевич «Прак­тическая стилистика русского языка и литературное редактирование. Сборник упражнений» (1980), посіб­ників сучасних українських мовознавців А. Коваль «Практична стилістика сучасної української мови» (1978) і Н. Бабич «Практична стилістика і культура ук­раїнської мови» (2003). Принциповій, чітко окресленій науковості означення «практична» не відповідає. Воно умовне, навіть зайве, бо будь-яка лінгвістична теорія не може не спиратись на мовленнєву практику, не оперува­ти більш чи менш чітко визначеними фактами мови. Оз­начення «практична» детермінується (зумовлюється, визначається) лише переважною прагматичною (прак­тичною) спрямованістю певної галузі знань. Така ж за­галом спрямованість властива й навчальним посібни­кам О. Гвоздева «Очерки по стилистике русского язы­ка», М. Кожиної «Стилистика русского языка» тощо, які не вживають у назвах своїх праць слова-означення «практична». Зрештою, не цілком умотивована назва книги В. Звєгінцева «Теоретическая и прикладная лин­гвистика» (1963). Так звана прикладна лінгвіс­тика — це тільки своєрідний напрям у лінгвістиці, певна його зорієнтованість, яка пов’язана з практикою машинно-автоматичного перекладу текстів, переважно наукових, з теорією і практикою передавання інформа­ції каналами зв’язку тощо. Теоретична стилістика не­віддільна від проблем практичної орієнтації, як і прак­тична стилістика — від теоретичного осмислення мов­ностилістичних одиниць.